18.11.2025 м. Турка
Турківський районний суд Львівської області в складі:
головуючий - суддя Ференц Р.І.,
секретар судового засідання Баранишин Д.В.,
Справа № 458/1032/25
Провадження №2/458/432/2025
за участі сторін цивільного провадження:
позивач ОСОБА_1 не прибув,
представник позивача адвокат Канарєєв І.О.,
відповідач Боринська селищна рада Самбірського району Львівської області, повноважний представник не прибув,
третя особа ОСОБА_2 не прибула,
третя особа ОСОБА_3 не прибула,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Турка Самбірського району Львівської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, третя особа 1: ОСОБА_2 , третя особа 2: ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди у порядку спадкування за законом, -
01.10.2025 року через канцелярію Турківського районного суду Львівської області представник позивачів - адвокат Канарєєв І.О. подав позовну заяву ОСОБА_1 до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, третя особа 1: ОСОБА_2 , третя особа 2: ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди у порядку спадкування за законом, у якій просить визнати за ОСОБА_1 , РНОКППП - НОМЕР_1 , право власності у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до технічного паспорту на вказаний житловий будинок, виготовлений станом на 22.11.2023 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2025 року у провадження судді Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І. передана дана справа.
Предметом позову є: визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначений спір відповідно до вимог ст.19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч.1 ст.19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місцезнаходження відповідача, місцезнаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.
Ч.ч.9, 16 ст.28 ЦПК України передбачено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) і позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст.30 ЦПК України.
Окрім цього, ч.7 ст.28 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.
Статтею 30 ЦПК України передбачена виключна підсудність, оскільки позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», яка набрала чинності 19.07.2020 року, в Україні утворено 136 нових та ліквідовано 490 районів, в тому числі, ліквідовано Турківський район Львівської області та утворено Самбірський район (з адміністративним центром у місті Самбір) у складі територій Бісковицької сільської, Боринської селищної, Добромильської міської, Новокалинівської міської, Ралівської сільської, Рудківської міської, Самбірської міської, Старосамбірської міської, Стрілківської сільської, Турківської міської, Хирівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Нерухоме майно - житловий будинок та господарські будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заходяться на території Боринської селищної ради Самбірського району і становлять предмет спору.
Пунктом 3.1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 року №807-IX, але не пізніше 01.01.2023 року.
Зважаючи на вище вказане, справа підсудна Турківському районному суду Львівської області, оскільки ст.ст.23,28,30 ЦПК України передбачено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН ПО СПРАВІ.
Позиція особи, яка подала позов.
Позивач свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , мати позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , батько позивача. Позивач звернувся до приватного нотаріуса Турківського районного нотаріального округу Федаша М. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Проте нотаріусом відмовлено по причині відсутніості правовстановлюючих дркументів. Просив позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача адвокат Канарєєв І.О. підтвердив вимоги, просив позовну заяву задовольнити.
Позиція відповідача.
Повноважний представник відповідача Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області в судове засідання не з'явився, за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслав клопотання, в якому просив суд розглядати справу без їх участі, позов визнають.
Заяви (клопотання) учасників справи.
Позивач 01.10.2025 року подав позовну заяву.
03.10.2025 року відповідач Боринська селищна рада Самбірського району Львівської області подала заяву про слухання справи у їхню відсутністю, проти позову не заперечують.
Позивач 23.10.2025 року подав клопотання про слухання справи у його відсутність.
28.10.2025 року третя особа ОСОБА_2 подала заяву про слухання справи у її відсутність, позов визнає.
Від сторін по справі інших клопотань і заяв на адресу суду не надходило.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 01.10.2025 року відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, розпочато підготовче засідання, визнано явку сторін по справі в судові засідання обов'язковою, витребувано у приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Федаша М.М. належним чином завірені: копію спадкової справи, у у Спадковому реєстрі 71207498, номер у нотаріуса 139/2023 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10.10.2025 року отримано спадкову справу.
Ухвалою суду від 29.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено до судового розгляду по суті цивільну справу, визначено дати судового засідання, вирішено що справу буде розглядатися за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у відкритому судовому засіданні, визнано явку сторін по справі за позовом обов'язковою.
Судові засідання проведено 23.10.2025 року, 29.10.2025 року, 17.11.2025 року, 18.11.2025 року.
18.11.2025 року по справі проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст..12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.
Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом встановлено шляхом дослідження матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , мати позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , батько позивача.
До складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 входить право вдасності на житловий будинок із приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
До дня смерті ОСОБА_4 був зареєстрований і проживав у спірному житловому будинку, що підтверджується довідкою виданою органу місцевого самоврядування про те, що згідно погосподарської книги житловий будинок.
За час свого життя ОСОБА_4 не оформив свого права на наведене вище нерухоме майно.
Спадщину позивач ОСОБА_1 прийняв, подавши до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4
09.09.2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Федаша М.М. із заявою про прийняття спадщини за законом.
09.09.2025 року приватним нотаріусом Федаш М. М. було зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_4 за номером у спадковому реєстрі 71207498, номер у нотаріуса 139/2023.
Нотаріусом видано постанову № 210/02-31 від 09.09.2025 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку із відсутністю у позивача правовстановлюючих документів, що унеможливлює встановити належність відповідного майна спадкодавцю ОСОБА_4 , оскільки останній за життя не встиг оформити право власності на належний будинок, рекомендовано позивачу звернутися до суду.
Заявою 09.09.2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Федаша М.М. із заявою про прийняття спадщини за законом.
Приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Федаш М.М. була заведена спадкова справа, номер у Спадковому реєстрі 71207498, номер у нотаріуса 139/2023 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою приватного приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Федаша М.М. № 210/02-31 від 09.09.2025 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом із посиланням на відсутність у позивача документа, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно, а також у зв'язку з допущеними помилками в написанні особистих імен.
Спірний будинок облікований у погосподарських книгах Бітлянської сільської ради Турківського району Львівської області а в подальшому с.Бітлі Самбірського району Львівської області.
Нікому іншому на праві приватної власності вказаний будинок не належить, що підтверджується довідкою Самбірського МБТІ № 1992 від 29.09.2023 року та Інформаційною довідкою з Держреєстру речових прав на нерухоме майно № 442767926 від 09.09.2025року.
Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 для ОЖБ до дня смерті знаходилася у постійному користуванні ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області № 619 від 08.09.2025 року.
Водночас судом встановлено, що вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами закінчені будівництвом, що підтверджується даними технічного паспорту.
Інших спадкоємців ні за законом ні за заповітом судом не встановлено.
Вирішуючи спір суд виходить з наступного.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Заява подана у відповідності до вимог ст.4 ЦПК України, оскільки кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів і відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Така заява подана у відповідності до вимог ст.19 ЦПК України оскільки суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.
Відповідно до абз.3 п. 23 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з ч. 2. ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України (почергове право спадкоємців за законом на спадкування).
Відповідно до ч.2 ст.1258 ЦК України кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.
Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Вказані особи залучаються до спадкування за обставин, передбачених ч.2 ст.1258 ЦК України, тобто за відсутності спадкоємців першої черги. Якщо хто-небудь зі спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до спадкування не залучаються.
Стаття 1259 ЦК України надає право спадкоємцям за законом після відкриття спадщини змінювати за взаємною згодою (договором) встановлену ЦК черговість спадкування. Такий договір має бути нотаріально посвідчений. Він не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, що має право на обов'язкову частку згідно вимог ст..1241 ЦК України. Зміна черговості може здійснюватися не лише добровільно, але й за рішенням суду. За позовом особи, що є спадкоємцем за законом наступної черги, суд може визнати за нею право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Статті 1216, 1297 ЦК України передбачають право та обов'язок спадкоємців, чию спадщину складає нерухоме майно, оформити документи про спадщину.
Як зазначено у п. 3.1. Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року "Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних жилих будинків", а в подальшому до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15.01.1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 року.
Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, органи місцевого самоврядування зобов'язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов'язаний прийняти таку довідку разом із іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13.12.1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).
Окрім цього, Інструкцією Держплану УРСР і Міністерства юстиції УРСР від 29.07.1959 року "Про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР" передбачено об'єкти, що підлягають реєстрації - будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві власності, будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.
До реєстрації повинні бути подані оригінали правовстановлюючих документів та копії з них, засвідчені у встановленому законом порядку, копії цих документів залишаються в справах бюро технічної інвентаризації.
В разі будівництва, з дозволу виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, будинку взамін старого, що підлягає знесенню, після закінчення будівництва та прийняття нового будинку в експлуатацію, забудовнику повинно бути видано на підставі відповідного рішення виконкому місцевої Ради депутатів трудящих свідоцтво про право власності, а старий правовстановлюючий документ відбирається та погашається.
Реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.
Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.
Бюро технічної інвентаризації на підставі зібраних матеріалів, а також матеріалів, поданих заявником, складає мотивований висновок про те, чи належить будівля заявнику, і подає його виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, який виносить відповідне рішення.
Після винесення виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, органи комунального господарства, а де їх немає - виконком місцевої Ради депутатів трудящих видає власникові свідоцтво про право особистої власності на будинок за встановленою формою
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01.07.2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 року) індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05.08.1992 року не належать до самочинного будівництва. До часу набрання чинності Цивільним Кодексом України в редакції 2003 року та Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на збудоване нерухоме майно не залежало від державної реєстрації такого права.
Згідно п. 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24.06.2011 року № 91, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 року житлових будинків, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Суд встановив, що спірний будинок є збудований в 1979 році, що доводиться технічним паспортом, а також технічним звітом за результатами технічного огляду будівельних конструкцій та інженерних мереж на відповідність державним стандартам, будівельним нормам і правилам, та такий не містить відмітки про самочинне будівництво, знаходиться в задовільному стані, тобто конструктивні елементи та будівля придатні до експлуатації, встановленор відповідність вимогам надійності та безпечної експлуатації, чинним державним будівельним нормам і правилам, та власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 розташований на ділянці, у якої відсутній кадастровий номер, право власності на земельну ділянку не оформлено.
Також суд встановив, що право власності на такий житловий будинок не зареєстровано у встановленому законом порядку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Проте, як зазначено у п. 3.3. згаданого вище Листа ВССУ, перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.
Відтак, суд дійшов до висновку, що позивач, як спадкоємець майна спадкодавця підставно просить суд визнати за ним право власності на спадкове майно.
За таких обставин справи, суд дійшов, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що спрямовані на реальний захист прав та інтересів спадкоємця при оформленні своїх спадкових прав, так як інший правовий механізм оформлення таких прав у нього відсутній.
При цьому, сам факт відсутності правовстановлюючого документу на ім'я спадкодавця не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про оформлення права власності, за умов доведення таких обставин як належність спадкодавцю цього майна. А тому позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.
Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного суду від 14.08.2019 року по справі N 523/3522/16-ц, та в силу положень чю4 ст.263 ЦПК України враховується при прийнятті рішення по справі.
Згідно ст.380 ЦК України житловий будинок є об'єктом права власності.
Виходячи зі змісту ст. 392 ЦК України право власності встановлюється в судовому порядку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Згідно зі ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав може бути визнання права власності.
У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" зазначено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 23.01.2013 року у справі №6-164цс12 у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла.
Заявою 09.09.2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Федаша М.М. із заявою про прийняття спадщини за законом.
Приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Федаш М.М. була заведена спадкова справа, номер у Спадковому реєстрі 71207498, номер у нотаріуса 139/2023 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою приватного приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Федаша М.М. № 210/02-31 від 09.09.2025 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом із посиланням на відсутність у позивача документа, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно.
Перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.
Таким чином, на думку суду, право на отримання правовстановлюючого документу на нерухоме майно, має особа, яка є власником цього майна, дане право нерозривно пов'язане з особою спадкодавця, а тому після його смерті спадкоємець не має можливості отримати правовстановлюючий документ на спадкове майно в позасудовому порядку.
Враховуючи, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, який має застосовуватися якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд вважає, що вимоги позивача в частині визнання права власності на житловий будинок з приналежними йому господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.
При ухваленні рішення відповідно до вимог ст..17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Відповідно до ст..6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.XI.1950), яка згідно з частиною першою ст..9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст..13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).
Також суд приймає до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» п.86).
Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст..55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог в повному обсязі.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст.82 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст.11 ЦК України, однією з умов виникнення прав та обов'язків учасників цивільних правовідносин є рішення суду.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Крім того, суд приймає до уваги ту обставину, що позов визнано відповідачем, і це визнання не суперечить вимогам закону, не порушує прав та інтересів інших осіб. А згідно ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Водночас, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п. 29) Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.
Судові витрати в цій справі складаються з судового збору.
Згідно з ч. 1ст.141 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У рішенні Конституційного суду України № 12-рп/2013 зазначено, що звернення до суду пов'язане з необхідністю сплати судового збору, що впливає на можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого ст.55 Конституції України.
Зазначене відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 року № R (81) 7, якою визначено: «у тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (пп. 12 п. D).
Питання повернення судового збору регламентовано ст.7 Законом України «Про судовий збір», де передбачено п'ять підстав для повернення сплаченого судового збору: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення суми судового збору у більшому розмірі, ніж було потрібно; 2) повернення заяви або скарги стороні за заявою (клопотанням) заявника; 3) відмова суду у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду; 5) закриття (припинення) провадження у справі в усіх інстанціях.
Відповідно до процесуального кодексу, при винесенні рішення суддя повинен в обов'язковому порядку розподілити судові витрати між сторонами процесу. До судових витрат входить і судовий збір.
Процесуальним кодексом не включено до обов'язку суду здійснювати повернення сплаченого судового збору при обов'язковому розподілі судових витрат.
Згідно долученої до заяви квитанції № 8 від 01.10.2025 року вбачається, що позивачем у ТВБВ №10013/21 філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» було оплачено судовий збір у сумі 2 186,00 грн за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, що становить 1 відсоток ціни позову - 218 598 грн та не є менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (1 211,20 грн) і не є більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (15 140,00 грн) та підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою автоматизованою системою документообігу суду.
Згідно долученої до позовної заяви оригіналів квитанцій вбачається, що позивачем в повному обсязі було оплачено судовий збір.
В поданому позові позивач не просить стягнути з відповідача судові витрати за позовні вимоги, у зв'язку з чим суд даного питання не вирішує.
Окрім цього, вимогами п.7 ст.294 ЦПК України передбачено, що при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин, зважаючи на вимоги процесуального закону, суд вирішив не відшкодовувати позивачу судові витрати.
Приймаючи до уваги вище вказане, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5,10,12,19,23,27,28,258,259,268,272,273 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, третя особа 1: ОСОБА_2 , третя особа 2: ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди у порядку спадкування за законом - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, яке складається з житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://tk.lv.court.gov.ua/
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 ;
місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_1 .
Відповідач: Боринська селищна рада Самбірського району Львівської області;
Юридична адреса, місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: 82547 Львівська область Самбірський район с-ще Бориня вул. І. Франка, буд. 4, код ЄДРПОУ 05290787.
Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 ;
місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .
Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 ;
місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .
Повне судове рішення складено 28.11.2025 року.
Суддя Р.І.Ференц