03 грудня 2025 року
м. Київ
справа №240/33881/23
адміністративне провадження № К/990/48851/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Волинської митниці, як відокремленого підрозділу ДМС України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі №240/33881/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Волинська митниця, як відокремлений підрозділ ДМС України через підсистему «Електронний суд» 26.11.2025 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі №240/33881/23, ухвалити в цій справі нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської митниці, як відокремленого підрозділу ДМС України, Верховний Суд зазначає наступне.
Так, керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень судом з'ясовано, що відкриваючи провадження у справі №240/33881/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення Волинської митниці №UA205140/2023/000364/2 від 08.06.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2023/002093 від 08.06.2023, Житомирський окружний адміністративний суд відніс цю справу до категорії справ незначної складності та дійшов висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 13.01.2025 у справі №240/33881/23 задовольнив позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Житомирський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 14.03.2025 заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2000,00грн витрат на правничу допомогу адвоката. Решту заяви, - залишив без задоволення.
Постановами від 03.11.2025 Сьомий апеляційний адміністративний суд апеляційній скарги Волинської митниці залишив без задоволення, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №240/33881/23 залишив без змін.
Згідно з частинами першою і другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). У таких випадках суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає невід'ємною частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов'язані із вимогами адміністративного позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.
Таким чином, додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №240/33881/23, переглянуте апеляційним адміністративним судом в апеляційному порядку, є невід'ємною складовою рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №240/33881/23.
Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 05.04.2018 (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).
Відповідно до пункту 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
Крім того, Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54) (п. 86).
Європейський Суд з прав людини 09.10.2018 постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).
Отже, за прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт 7 частини третьої статті 2 КАС України, який також відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, та стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Механізм же реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України.
Статтею 328 КАС України врегульовано питання стосовно права на касаційне оскарження, за змістом частини першої якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Отже, за змістом наведених законодавчих приписів право на касаційне оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, однак лише у визначених законом випадках.
У свою чергу, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ незначної складності, який не є вичерпним. При цьому за змістом пункту 10 названої норми процесуального закону, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Положеннями частини четвертої статті 12 КАС України визначено перелік спорів у справах розгляд яких відбувається виключно за правилами загального позовного провадження.
У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 4, 12 та 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору ця справа належить до категорії справ незначної складності.
На підставі наведеного, оцінивши характер спірних правовідносин, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, Верховний Суд установив, що станом на час звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до суду з цим позовом, предмет спору в справі №240/33881/23 не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, а ця справа є дійсно справою незначної складності.
А тому, зважаючи на характер спірних правовідносин, предмет доказування та суб'єктний склад її учасників, а також враховуючи, що предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було б розглядати за правилами спрощеного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Утім, випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не встановлено.
Обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України в касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються зі змісту поданих скаржником матеріалів.
За змістом пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що оскаржувані Волинською митницею, як відокремленим підрозділом ДМС України судові рішення прийнято у справі незначної складності, передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі незначної складності не встановлені, а скаржником їх наявність не доведена, тому Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження за поданою у цій справі касаційною скаргою.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської митниці, як відокремленого підрозділу ДМС України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі №240/33881/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді І.Я. Олендер
І.А. Гончарова
Р.Ф. Ханова