03 грудня 2025 року
м. Київ
справа №380/1736/25
адміністративне провадження № К/990/47829/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Юрченко В.П., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №380/1736/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа - Акціонерне товариство "Сенс Банк", про скасування податкового повідомлення-рішення,
20.11.2025 до суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - ГУ ДПС, скаржник), направлена до суду через підсистему «Електронний суд» 20.11.2025.
Вперше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 17.11.2025 повернув на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки у ній не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі так і не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а її зміст є майже ідентичним до попередньої редакції касаційної скарги, яку Верховний Суд вже визнав неналежно оформленою.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз'яснень, наданих Верховним Судом.
Так, аналогічно попередній редакції касаційної скарги у вдруге поданій міститься посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та часткове цитування пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, що не може бути належним обґрунтуванням передбачених КАС України підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
За результатом аналізу вищенаведеного вбачається, що конструкція вказаних норм КАС України, з урахуванням змін, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, є такою, що посилання на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень щодо недослідження зібраних у справі доказів, можливе виключно в сукупності з посиланням на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У свою чергу, вимоги положень пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в сукупності з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником не реалізовані, що свідчить про неналежне правове обґрунтування підстави касаційного оскарження спірних судових рішень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги має бути направлення справи на новий розгляд.
Надання неправильної оцінки наявному в матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону.
Таким чином, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що наведене скаржником обґрунтування не узгоджується із визначеною ним підставою касаційного оскарження судових рішень унормованою пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував висновки Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Суд вчергове звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 380/1736/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, АТ «СЕНС БАНК» про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
В.П. Юрченко,
Суддя Верховного Суду