03 грудня 2025 року
м. Київ
справа №160/33118/23
адміністративне провадження № К/990/39821/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів - Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №160/33118/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області, Державна судова адміністрація України, про стягнення заробітної плати,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області, Державна судова адміністрація України, у якому просила стягнути з Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду в розмірі 528 775 грн 29 коп, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 88667 грн 06 коп та середній заробіток за порушення строків розрахунку при звільненні у сумі 2 924 335 грн 18 коп.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 про залишення без розгляду частини позовних вимог у справі №160/33118/23. Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області, Державна судова адміністрація України в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні у сумі 2 924 335 грн 18 коп залишено без розгляду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами загального позовного провадження.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скарго.
Ухвалами Верховного Суду від 11 серпня 2025 року та від 11 вересня 2025 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
30 вересня 2025 року Верховним Судом втретє зареєстровано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №160/33118/23, яка подана через підсистему «Електронний суд». Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року визнано неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №160/33118/23 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення процесуального строку, із зазначенням інших поважних і об'єктивних причин його пропуску та надати докази. Роз'яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
На виконання вимог ухвали Суду позивачем через підсистему «Електронний суд» надіслано заяву про усунення недоліків, у якій просить поновити строк на подачу касаційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №160/33118/23. В обґрунтування заяви про поновлення строків на касаційне оскарження скаржник зазначає, що електронна копія постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №160/33118/23 надійшла до її особистого кабінету в підсистемі «Електронний суд» 20 червня 2025 року. Отже, останній день для подачі касаційної скарги є 20 липня 2025 року (неділя), а тому, в силу частини шостої статті 120 КАС України, касаційна скарга була надіслана до Касаційного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» у першій робочій день - 21 липня 2025 року. Вважає, що має право на поновлення строку на подачу касаційної скарги в порядку частини другої статті 329 КАС України, оскільки касаційна скарга була подана в межах тридцятиденного строку з дня вручення копії постанови. Проте, ухвалами Касаційного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року та від 11 вересня 2025 року касаційну скаргу було повернуто. 29 вересня 2025 року (понеділок) скаржницею повторно через підсистему «Електронний суд» була подана касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №160/33118/23. Таким чином, скаржницею була подана касаційна скарга через 16 днів з дня отримання ухвали Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року, що охоплюється поняттям «розумного строку». Позивач зазначає, що нею вживалися усі необхідні заходи, у межах «розумного строку», для повторної подачі касаційної скаргу, що доводить, що скаржниця не зловживала своїм процесуальним правом та не допустила необ'єктивного зволікання з поданням касаційної скарги. Повернення попередньо поданих скарг було непередбачуване, а відтак обумовлено наявністю об'єктивних і непереборних обставин, значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду, й не могли бути усунуті скаржником.
Верховний Суд зазначає, що питання поважності причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи і належних доказів поважності пропуску процесуального строку на оскарження.
Так, приписами статті 44 КАС України встановлено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Учасники справи, мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк та у передбаченому процесуальним законом порядку. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Встановлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства процесуальних обов'язків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
Верховний Суд зазначає, що касаційна скарга позивача неодноразово поверталася у зв'язку з недотриманням нею вимог статей 328 і 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційної скарги, тобто неналежного оформлення касаційної скарги.
При цьому, приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).
Верховний Суд повторно зазначає, що повернення касаційної скарги не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Також колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку подавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи та подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Також Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не е абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»)
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (N°32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява N°45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява N°23436/03).
Отже, зважаючи на пропуск строку на касаційне оскарження, вказані позивачем причини пропуску строку касаційного оскарження не дають підстав для висновку про наявність об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судового рішення у цій справі та які б могли зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на викладене, наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтею 333 КАС України,
Визнати неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №160/33118/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області, Державна судова адміністрація України, про стягнення заробітної плати.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала, у спосіб їх надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко