03 грудня 2025 року
м. Київ
справа №990/558/25
адміністративне провадження № П/990/558/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів: Бившевої Л. І., Гончарової І. А., Олендера І. А., Хохуляка В.В.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
16 листопада 2025 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - Комісія, відповідач), в якому позивач просить Суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 в частині затвердження кодованих та декодованих результатів тестування когнітивних здібностей ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
- зобов'язати Комісію поновити участь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах з етапу тестування когнітивних здібностей у межах зазначеного конкурсу.
Зазначений позов зареєстрований у Верховному Суді та переданий судді-доповідачу 17 листопада 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року залишено цю позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення встановленого судом недоліку шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку. Також позивачу необхідно було надати уточнену позовну заяву, в якій зазначити місце проживання чи перебування позивача та поштовий індекс.
25 листопада 2025 року на виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 подав клопотання, в якому просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновити позивачеві строк звернення до адміністративного суду з цим позовом.
З метою обґрунтування причин пропущеного строку, позивач покликається на те, що оскаржуване рішення Комісії від 13 січня 2025 року ґрунтується на результатах автоматизованого тестування когнітивних здібностей, проведеного за допомогою інструмента «PSYMETRICS».
Ця система не дозволяє учаснику ознайомитися зі змістом індивідуальних тестових питань; не надає доступу до власних відповідей; не формує бланку відповідей чи іншого документального носія; не дає можливості отримати журнал подій, перелік спроб чи час виконання; не дозволяє перевірити правильність чи помилковість підрахунку балів; є повністю автоматизованою та закритою від будь-якого зовнішнього контролю; позбавляє кандидата можливості здійснити мінімальну самоперевірку коректності оцінювання.
Тобто характер тестування унеможливлює отримання кандидатами інформації, необхідної для оцінки правомірності результату. Комісія не затвердила повного переліку конкретних тестових питань та не забезпечила доступу до них ні до, ні після проведення тесту. Таким чином, зміст тестування та критерії оцінювання були фактично приховані.
Позивач вказує на те, що згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа «дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав». Ключовим є не факт існування рішення, а можливість встановити реальний склад порушення.
Формальне знання про те, що тест «не складено», саме по собі не створює можливості для оскарження, коли зміст тесту прихований, логіка алгоритму недоступна, технічні параметри невідомі, перевірка коректності результатів неможлива, ключові елементи процедури контролю - відсутні. До моменту, коли стали доступними відомості про порушення процедури формування змісту тестових завдань, відсутність затвердженого переліку тестових питань, відсутність у Комісії можливості контролювати інструмент «PSYMETRICS», нерозкриття адаптивного механізму, позивач не мав об'єктивної можливості встановити сам факт можливого порушення.
Таким чином, на думку позивача, строк не міг розпочатися, бо не існувало можливості сформувати юридичну позицію.
ОСОБА_1 зазначає, що Комісія не затвердила повного переліку тестових питань, всупереч вимогам закону залучила приватну особу, фактично передавши їй повний контроль над формуванням індивідуальних завдань, позбавила себе реального механізму перевірки правильності розрахунків; не надала жодного способу перевірки результатів учасникам. Позивач не міг отримати ані своїх питань, ані своїх відповідей, ані реальної інформації про підрахунок балів.
Очевидно, що у таких умовах особа не могла звернутися до суду в межах місячного строку, оскільки не мала знань про природу порушення та засобів для його виявлення.
Факт порушення прав позивача має прихований, технічний та документально недоступний характер, оскільки позивач не мав доступу до матеріалів, необхідних для оцінки законності рішення, не міг встановити зміст процедурних порушень у межах строку, не міг оскаржити те, що об'єктивно було приховано.
Таким чином, на думку позивача, пропуск строку відбувся не з причин бездіяльності чи недбалості, а через сукупність обставин, які унеможливили своєчасне подання позову. За таких умов позивач об'єктивно не міг встановити факт порушення своїх прав у межах місячного строку, оскільки не володів достатньою інформацією для визначення того, чи є підстави для оскарження, аж до оприлюднення рішення Верховного Суду.
Оцінюючи клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, Суд виходить з такого.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді, конкурсу на посаду судді чи призначення на посаду судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлюється місячний строк (частина восьма статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, строк, передбачений частиною восьмою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші, за конкретних обставин, строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі №990/270/23.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен у процесі розв'язання питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час вирішення справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у процесі розгляду справ суди застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
У справі «Устименко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
У клопотаннях про поновлення строку звернення до суду позивач покликається на те, що про порушення своїх прав він дізнався зі змісту рішення Верховного Суду від 16 вересня 2025 року у справі № 990/59/25. На його думку, строк звернення до суду з цим позовом не є пропущеним, оскільки, після ухвалення Верховним Судом зазначеного рішення, виникли нові підстави звернення до суду, від часу виникнення яких і слід обчислювати строки звернення до суду.
Предмет позову - певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення.
Підставу ж позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна покликання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і покликання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може бути розтлумачене як вихід суду за межі позовних вимог.
Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, а також факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення від 16 вересня 2025 року у справі № 990/59/25, Верховний Суд не утворив нових норм права чи фактичних обставин, що можуть слугувати підставами позову, а лише розтлумачив вже існуючі норми.
При цьому формування судової практики, яка власне є тлумаченням, на перебіг строків звернення до суду не впливає, оскільки не є правовою підставою заявленого позову. Норми права, які регламентують спірне питання, були і залишаються незмінними, а тому зміна уявлень позивача під впливом судової практики та переоцінка рішення Комісії від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 як незаконного, не є об'єктивною обставиною, яка може бути оцінена як поважна.
Вказані висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 14 листопада 2024 року у справі №990/226/24.
Вирішуючи питання поновлення строку на звернення до Суду із позовом у цій справі, колегія суддів не встановила обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами. Обставини, на які покликається позивач, обґрунтовуючи недотримання ним строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.
Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведені мотиви, підстави, якими позивач обґрунтовує причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, не є поважними, а тому подана ним позовна заява підлягає поверненню.
Згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації його права на судовий захист.
Керуючись статтями 22, 123, 169, 243, 248, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, з доданими до неї документами повернути позивачеві.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуюча Р. Ф. Ханова
Судді Л. І. Бившева
І. А. Гончарова
І. Я. Олендер
В. В. Хохуляк