Іменем України
26 листопада 2025 року
м. Київ
справа №380/12153/20
адміністративне провадження № А/990/7/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
головуючого судді - Смоковича М. І.,
суддів: Радишевської О. Р., Уханенка С. А.,
секретаря судового засідання - Борисевича О. Ю.,
за участі:
представників відповідача - Краснової І. А., Блинди О. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Окружного адміністративного суду міста Києва - Армана Карапетяна на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання надати запитувану інформацію та
1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненаданні інформації на запит від 11 жовтня 2020 року; зобов'язання відповідача негайно надати запитувану інформацію.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 23 лютого 2021 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 червня 2021 року скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 380/12153/20 та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнив частково; зобов'язав Окружний адміністративний суд міста Києва повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 року з урахуванням висновків суду; у задоволенні інших позовних вимог - відмовив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд, коли задовольняв позовні вимоги в окресленій частині, зазначив про те, що запит позивача містить шість запитань, кожне з яких може бути самостійним (не пов'язаним з іншими) запитом на публічну інформацію.
У цьому зв'язку, з покликанням на статтю 6 Закону України від 13 січня 2022 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI), апеляційний адміністративний суд зауважив, що обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію має узгоджуватися з приписами пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI. Ці вимоги, за текстом постанови апеляційного суду від 10 червня 2021 року, є «трискладовим тестом», який треба застосовувати до публічної інформації як [неодмінної] умови для обмеження у доступі до цієї інформації.
Восьмий апеляційний адміністративний суд звернув увагу на те, що інформацію, яка містить таємницю досудового розслідування, можна отримати винятково в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України). Водночас цей суд додав, що відмова у наданні [навіть такої] інформації буде обґрунтованою, якщо у відповіді на запит розпорядник інформації зазначить: якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Якщо розпорядник інформації не висловив міркувань (аргументів) щодо наявності хоча б однієї з трьох складових «трискладового тесту», то це означає, як мовиться у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, що відмова у доступі до публічної інформації була необґрунтована.
Восьмий апеляційний адміністративний суд, коли ухвалював нове рішення по суті спору, заразом підкреслив, що належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування не може бути єдиною / достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається, якщо за визначенням [сутністю] вона є конфіденційною, таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI.
У цьому зв'язку апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 червня 2021 року звернув увагу на те, що Окружний адміністративний суд міста Києва, коли, відповідаючи на запит ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 року, покликався на приписи Закону № 2939-VI, не обґрунтував відповідності запитуваної інформації зазначеним вище критеріям (у частині другій статті 6 Закону № 2939-VI), зокрема не зіставив її [запитувану позивачем інформацію] з тією інформацією, яку [перед тим] надав Національному антикорупційному бюро України (далі - НАБУ), щодо кожного із шести питань [пунктів інформаційного запиту], а саме: чи кожне із питань запиту тотожне змісту інформації, що надавалась на вимогу НАБУ.
З погляду Восьмого апеляційного адміністративного суду, тільки шляхом такого-от порівняльного аналізу можна вирішувати, чи можна надавати запитувану інформацію.
У підсумку, Восьмий апеляційний адміністративний суд виснував, що відповідь Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року № 03.2-07/2282/20 [на інформаційний запит ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 року] не можна вважати належним розглядом запиту на отримання публічної інформації, адже звернення ОСОБА_1 не розглянуто відповідно до Закону № 2939-VI, тому що відповідач, як уже мовилося, не надав повної і обґрунтованої відповіді та не роз'яснив причин відмови у наданні інформації на всі поставлені запитання.
З уваги на зміст позовних вимог суд апеляційної інстанції підкреслив, що позаяк відповідач усе ж відреагував на запит позивача (листом від 09 листопада 2020 року № 03.2-07/2282/20), то немає підстав стверджувати про його [відповідача] бездіяльність. З цих мотивів Восьмий апеляційний адміністративний суд, у наслідку, відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача як розпорядника протиправною, а належним способом захисту права на отримання публічної інформації, за захистом якого звернувся ОСОБА_1 , визначив зобов'язання [відповідача] повторно розглянути запит на отримання публічної інформації з дотриманням вимог Закону № 2939-VI та - як зазначено в резолютивній частині постанови від 10 червня 2021 року - з урахуванням висновків суду.
2. Згодом, ОСОБА_1 звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 380/12153/20.
За наслідками розгляду цього звернення Восьмий апеляційний адміністративний суд (як суд, який ухвалив рішення по суті спору у справі № 380/12153/20) постановив ухвалу від 26 січня 2023 року, якою, на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зобов'язав Окружний адміністративний суд міста Києва протягом тридцятиденного строку з моменту отримання цієї ухвали подати звіт про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі № 380/12153/20.
Відповідач [не раз] надсилав суду звіт про виконання зазначеної постанови разом із відповіддю по суті згадуваного інформаційного запиту, але ухвалами від 06 квітня 2023 року, від 25 січня 2024 року, від 15 жовтня 2024 року від 04 лютого 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд кожного разу відмовляв у його прийнятті.
Водночас суд апеляційної інстанції [разом з рішенням про відмову у прийнятті звіту] накладав на голову Ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва штрафи за невиконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року.
Зокрема, 04 лютого 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою відмовив у прийнятті звіту Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року № 03- 18/10158/24 про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в адміністративній справі № 380/12153/20 та наклав на голову Ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_2. штраф у розмірі 60560,00 грн за невиконання зазначеної постанови. Половину цього штрафу у розмірі 30280,00 грн стягнуто на користь ОСОБА_1 (позивача). Іншу половину штрафу у розмірі 30280,00 грн стягнуто на користь Державного бюджету України.
Тією самою ухвалою Восьмий апеляційний адміністративний суд, апелюючи до абзацу першого частини сьомої статті 3823 КАС України, попередив голову Ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_2. про те, що з наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму штрафу без додаткового судового рішення нараховуватиметься пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції. Заразом Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 лютого 2025 року встановив Окружному адміністративному суду міста Києва новий тридцятиденний строк для подання звіту про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі № 380/12153/20.
3. 10 березня 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд отримав звіт Окружного адміністративного суду міста Києва про виконання судового рішення (у формі заяви від 07 березня 2025 року) в адміністративній справі № 380/12153/20, у якому його автор зазначив про розгляд запиту ОСОБА_1 щодо надання доступу до публічної інформації від 11 жовтня 2020 року з дотриманням висновків, викладених у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року.
У цьому звіті відповідач зазначив, з-поміж іншого, про те, що на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року уповноважена особа Окружного адміністративного суду міста Києва Мельниченко Н. В. повторно розглянула запит позивача про надання доступу до публічної інформації від 11 жовтня 2020 року; відповідь на цей запит оформлено листом від 09 лютого 2023 року № 03.2-07/11173/23, який надіслано позивачу.
З цього приводу відповідач пояснив також, що під час повторного розгляду згадуваного запиту він застосував «трискладовий тест» та зіставив запитувану позивачем інформацію за кожним із шести [пунктів] питань з тією інформацією, яку отримала НАБУ, на предмет виявлення тотожності запитуваної інформації зі змістом інформації, наданій на вимогу НАБУ - так, як це роз'яснив Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 червня 2021 року - та, у підсумку, [знову] відмовив ОСОБА_1 у наданні запитуваної інформації із зазначенням причин цієї відмови.
Зважаючи на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2023 року, якою Окружний адміністративний суд міста Києва зобов'язано подати звіт про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, відповідач листом від 09 лютого 2023 року № 03-16/11265/23 подав звіт про виконання згаданої постанови, до якого додав копію листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2023 року № 03.2-07/11173/23 про повторний розгляд інформаційного запиту ОСОБА_1 .
Проте 06 квітня 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу про неприйняття звіту та встановив новий строк для його подання. Як вбачається з аргументації заявника, цією ухвалою апеляційний суд імпліцитно вдався до того, що змінив резолютивну частину постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, й таким чином зобов'язав розпорядника інформації змінити ухвалене ним [розпорядником інформації, відповідачем] рішення за результатом повторного розгляду запиту позивача та, по суті, задовольнити той запит.
З погляду відповідача, Закон № 2939-VI не передбачає механізму відміни та/чи перегляду рішення, ухваленого щодо інформаційного запиту, окрім як перегляду рішення за результатом його оскарження до керівника розпорядника, вищого органу або суду (стаття 23 Закону № 2939-VI). Наголосив також на тому, що в рамках процедури судового контролю суд не може надавати [правничу] оцінку рішенню, яке ухвалено внаслідок повторного розгляду запиту, адже оцінка цього рішення не є предметом позову, щодо якого, власне, здійснюється (встановлено) судовий контроль; до того ж, подібний підхід, з погляду відповідача, порушує визначений Законом порядок реалізації запитувачем публічної інформації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації.
У цьому контексті відповідач мовить і про те, що у звіті від 07 березня 2025 року [відповідач] зазначив (описав) про результати розгляду й інших (попередніх) звітів, за якими Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив ухвали від 15 жовтня 2024 року, 04 лютого 2025 року про відмову у їх затвердженні. Відтак, ще раз підкреслив, що Восьмий апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у затвердженні звіту про виконання постанови цього суду від 10 червня 2021 року, по суті, намагається змусити відповідача як розпорядника інформації надати запитувану інформацію, що вимагає від останнього змінити своє ж рішення за наслідками уже повторного (на підставі судового рішення) розгляду інформаційного запиту позивача, оформленого листом від 09 лютого 2023 року № 03.2-07/11173/23.
Отож у звіті від 07 березня 2025 року відповідач констатував повне виконання (зі свого боку) постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року й висловив думку щодо необхідності затвердження судом цього звіту. Додав, що незгода позивача з результатом повторного розгляду його інформаційного запиту може бути підставою для його оскарження в судовому порядку (шляхом подання нового позову).
4. За наслідками розгляду цього звіту Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 20 травня 2025 року, якою:
(1) відмовив у прийнятті звіту Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2025 року у формі заяви про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в адміністративній справі № 380/12153/20, за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії;
(2) наклав на голову Ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_2. штраф у розмірі 60560,00 грн за невиконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі № 380/12153/20; (2.1) з цієї суми: половину штрафу у розмірі 30 280,00 грн стягнув на користь ОСОБА_1 , іншу половину штрафу у розмірі 30 280,00 грн - на користь Державного бюджету України;
(3) попередив голову Ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_2. про те, що, відповідно до частини шостої статті 382 КАС України, з наступного дня після набрання цим судовим рішенням законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховуватиметься пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції;
(4) встановив Окружному адміністративному суду міста Києва новий строк для подання до Восьмого апеляційного адміністративного суду звіту про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі № 380/12153/20 - протягом тридцяти днів, з моменту отримання копії цієї ухвали.
У згадуваній ухвалі від 20 травня 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд зазначив про таке.
Передовсім нагадав, що 11 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із запитом, у якому просив повідомити інформацію щодо неявки 30 суддів Окружного адміністративного суду міста Києва на заплановане складання іспитів у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (далі - ВККС) у період з 15.04.2019 по 18.04.2019 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а саме: 1) перелік суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, які були відсутні на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у період з 07.04.2019 по 22.04.2019; 2) перелік суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, які були на роботі у період з 07.04.2019 по 22.04.2019; 3) чи підтверджена ця непрацездатність відповідними листками непрацездатності; 4) назви, дати та номер, орган видачі документів, які підтверджують тимчасову непрацездатність кожного судді Окружного адміністративного суду міста Києва, які у вказані дати не перебували на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; 5) дані про реквізити і орган видачі листка непрацездатності, як документа, який дає право не з'являтись на роботу і на отримання відповідних соціальних виплат за рахунок бюджетних коштів; 6) копію табелю обліку робочого часу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва за квітень 2019 року.
Як відомо з постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, відповідач (листом від 09 листопада 2020 року № 03.2-07/2282/20) відмовив у наданні запитуваної інформації з тих міркувань, що запит стосується, по суті, відомостей досудового розслідування, які, без письмового дозволу слідчого або прокурора, не можна розголошувати, зокрема - шляхом надання відповіді на запит на отримання публічної інформації. Відповідач зауважив також, що не допускається порушення таємниці про стан здоров'я особи, факт її звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані під час її медичного обстеження.
Проте Восьмий апеляційний адміністративний суд не погодився з думкою відповідача як розпорядника інформації і постановою від 10 червня 2021 року - ухваленою за наслідками апеляційного перегляду справи № 380/12153/20 - зобов'язав Окружний адміністративний суд міста Києва повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 року з урахуванням висновків суду, згідно з якими розгляд запиту у вимірі окреслених обставин справи передбачає проведення «трискладового тесту» [стаття 6 Закону № 2939-VI)], який, за текстом тієї постанови, має пройти запитувана інформація для визначення (кваліфікації) її відкритою чи обмеженою [як режиму доступу]. Детальніше про мотиви ухвалення цього судового рішення написано вище.
В ухвалі від 20 травня 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд зазначив про те, що відповідач насправді не виконав рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року. З погляду цього суду, Окружний адміністративний суд міста Києва (відповідач) не застосував «трискладового тесту» щодо кожного із шести питань, зазначених у запиті ОСОБА_1 , та не встановив, розголошення якої саме (конкретно) запитуваної інформації становить загрозу охоронюваним інтересам; у чому полягає істотність шкоди цим інтересам внаслідок її розголошення; чому шкода від оприлюднення інформації, зазначеної у запиті, переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Щодо покликань відповідача на статтю 222 КПК України, статтю 387 Кримінального кодексу України (далі - КК України), то Восьмий апеляційний адміністративний суд зауважив, що твердження про те, що запитувана інформація становить таємницю досудового розслідування (у розумінні статті 222 КПК України), розголошення якої становить склад злочину, не підтверджені.
У цьому контексті Восьмий апеляційний адміністративний суд, спираючись на приписи статті 222 КПК України, роз'яснив в ухвалі від 20 травня 2025 року, що попередження слідчого, прокурора, адресоване особам, яким стали відомі відомості досудового розслідування у зв'язку з участю в ньому, про нерозголошення таких відомостей без його дозволу здійснюється шляхом відбирання письмового зобов'язання у формі підписки з роз'ясненням відповідальності, що може настати за незаконне розголошення відомостей; ця підписка долучається до матеріалів кримінального провадження. Додав, що підписку про нерозголошення відомостей досудового розслідування слідчий, прокурор може відібрати від будь-якої особи, незалежно від процесуального статусу, ролі як учасника слідчої (розшукової) дії, джерела чи способу отримання ними даних про досудове розслідування.
Через призму приписів статті 387 КК України Восьмий апеляційний адміністративний суд акцентував на тому, що однією з обов'язкових умов для притягнення до відповідальності згідно з частиною першою цієї статті Кодексу є наявність спеціального попередження про заборону розголошувати (обов'язок не розголошувати) дані оперативно-розшукової діяльності і досудового розслідування, яке [попередження] має бути офіційним й здійснюватися у встановленому законом порядку.
До того ж, за текстом ухвали від 20 травня 2025 року, це попередження може стосуватися всіх даних, певної їх частини або окремих відомостей чи фактів і може бути зроблене (оформлене) на будь-якій стадії проведення оперативно-розшукової діяльності чи кримінального провадження.
На основі наведених норм кримінально-процесуального законодавства України, у зіставленні із запитами НАБУ від 10 серпня 2020 року № 0412-219/28079 та від 19 серпня 2020 року № 041-219/29511, Восьмий апеляційний адміністративний суд виснував, що інформація, яку названий орган правопорядку запитував у відповідача, не містить таємниці досудового розслідування, тому не покладає [на розпорядника інформації] ані обов'язку не розголошувати ці відомості без дозволу слідчого або прокурора, ані кримінальної відповідальності відповідно до статті 387 КК України.
В ухвалі від 20 травня 2025 року акцентовано на тому, що у звіті від 07 березня 2025 року про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року відповідач безпідставно покликається на норми статей 222 КПК України та 387 КК України, тому що ці покликання нічим не підтверджені. Зокрема, суд звернув увагу на брак доказів заборони розголошення запитуваної позивачем інформації, яка, відповідно до приписів статті 222 КПК України, є інформацією, що становить таємницю досудового розслідування, за розголошення якої може настати кримінальна відповідальність, передбачена статтею 387 КК України.
У підсумку Восьмий апеляційний адміністративний суд констатував, що Окружний адміністративний суд міста Києва (як розпорядник інформації) формально підійшов до виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, адже, провівши «трискладовий тест», не надав інформації щодо кожного із шести питань; не пояснив, якому саме з [охоронюваних законом] інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам внаслідок її розголошення; чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини, а також не підтвердив [існування] заборони [документальної] на розголошення запитуваної інформації відповідно до статті 222 КПК України та статті 387 КК України.
5. Окружний адміністративний суд міста Києва (за посередництва свого представника Армана Карапетяна) подав апеляційну скаргу на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року до Верховного Суду як суду вищої інстанції, у якій просив: скасувати згадану ухвалу апеляційного суду і постановити нове рішення, яким затвердити звіт Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2025 року як такого, що підтверджує виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року.
Свої вимоги обґрунтовує, зокрема, тим, що Восьмий апеляційний адміністративний суд, по суті, перебрав на себе повноваження суду касаційної інстанції та, всупереч встановленому процесуальним законом порядку, змінив резолютивну частину своєї постанови від 10 червня 2021 року (щодо якого встановлено судовий контроль).
Переконує й у тому, що Восьмий апеляційний адміністративний суд, коли розглядав звіт відповідача про виконання судового рішення, не дотримався вимог процесуального закону щодо повного, неупередженого та об'єктивного оцінювання доказів у справі, а керувався, як уважає скаржник, виключно заявою (доводами) позивача про незгоду з результатом повторного розгляду згадуваного інформаційного запиту від 11 жовтня 2020 року.
Зауважив також, що неясність і незрозумілість ухвали від 06 квітня 2023 року, яку постановив Восьмий апеляційний адміністративний суд за наслідками розгляду поданого відповідачем звіту, у поєднанні із фактичною неможливістю повторного виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі № 380/12153/20, зумовили звернення до цього суду із заявою про роз'яснення судового рішення (ухвали від 06 квітня 2023 року), проте у задоволенні цієї заяви апеляційний суд відмовив.
Як можна зрозуміти з аргументації відповідача, Восьмий апеляційний адміністративний суд не надав належної юридичної оцінки обставинам і доводам, якими відповідач пояснив виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, у зіставленні зі змістом останньої. Щодо цього скаржник звернув увагу на те, що Восьмий апеляційний адміністративний суд, застосовуючи штраф (як вид покарання) до голови Ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва, не досліджував обставин вчинення саме ОСОБА_2 (голова Ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва) діянь, які б свідчили про «умисне» невиконання ним судового рішення у справі № 380/12153/20 (чи, принаймні, недбале ставлення до виконання цього судового рішення).
Проте штраф у сумі 53680,00 грн, який накладено ухвалою від 20 травня 2025 року на ОСОБА_2 , перевищує розмір посадового окладу будь-якого працівника апарату місцевого суду, зокрема і самого ОСОБА_2 . До того ж, апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_2 не розглядав ані первинного, ані повторного запиту [на доступ до публічної інформації] ОСОБА_1 ; звіти про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року складали і подавали суду представники Окружного адміністративного суду міста Києва, які здійснювали представництво інтересів юридичної особи, сповна користуючись наданими їм процесуальними правами.
6. Верховний Суд ухвалою від 09 липня 2025 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Окружного адміністративного суду міста Києва - Армана Карапетяна на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 380/12153/20, а ухвалою від 06 жовтня 2025 року призначив її до розгляду у судовому засіданні.
Представники апелянта (відповідача - Окружного адміністративного суду міста Києва) у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, просили їх задовольнити. З-поміж іншого наголосили на тому, що за наслідками повторного розгляду запиту ОСОБА_1 щодо надання інформації надали відповідь (листом від 09 лютого 2023 року № 03.2-07/11173/23) і повідомили (прозвітували) про це Восьмому апеляційному адміністративному суду. Переконували також, що законних підстав для надання запитуваної інформації не було, а незгода з результатом повторного (на виконання судового рішення) розглядом інформаційного запиту не можу свідчити про невиконання судового рішення, щодо якого встановлено судовий контроль.
Позивач у судове засідання не з'явився; про місце, дату і час розгляду справи повідомлений належним чином. Суд, зваживши на думку представників відповідача, дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи без його участі.
Передовсім Суд уважає за потрібне висловитися щодо підстав і мотивів відкриття апеляційного провадження за скаргою на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного сулу від 20 травня 2025 року про накладення штрафу за наслідками розгляду звіту про виконання постанови цього суду (якою постановлено рішення по суті спору).
Частинами першою та другою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є: 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; 9) обов'язковість судового рішення.
Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Відповідно до статті 14 Закону України від 02 червня 2026 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 23 КАС України у випадках, визначених цим Кодексом, Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення апеляційного адміністративного суду.
За частиною другою статті 292 КАС України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 294 КАС України (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 21 листопада 2024 року № 4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі - Закон № 4094-IX), окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: 25) накладення штрафу та інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до статті 382 цього Кодексу; 29) відмови у задоволенні заяви про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення; 30) прийняття або відмови у прийнятті звіту суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 382 КАС України (у редакції, чинній до 19 грудня 2024 року, тобто до набрання чинності Законом № 4094-IX) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України (у чинній редакції) суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 3821 КАС України (якою цей Кодекс доповнено згідно із Законом № 4094-IX) ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.
Ухвала суду про задоволення заяви та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 3823 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 3823 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 3821 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Згідно з частиною другою 3823 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 3822 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 3821 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (частина третя статті 3823 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 3823 КАС України суд за клопотанням суб'єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб'єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Відповідно до частини сьомої статті 3823 КАС України ухвалу суду про накладення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами статті 149 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 149 КАС України ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України (частина четверта статті 3823 КАС України).
У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 3821 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб'єкта владних повноважень (частина десята статті 3823 КАС України).
7. На основі наведених приписів Суд звертає увагу на те, що процесуальний закон передбачає (встановлює) можливість апеляційного оскарження ухвали про застосування штрафу за невиконання судового рішення, а також ухвали про відмову у прийнятті звіту суб'єкта владних повноважень.
У цьому зв'язку Суд зважив на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 01 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023, з покликанням (пункт 4.3.3), з-поміж іншого, на абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 21 липня 2021 року № 5-р(ІІ)/2021, мовив: «Сутнісний зміст права на судовий захист, що його встановлено частиною першою статті 55 Конституції України, слід визначати як у зв'язку з основними засадами судочинства, визначеними приписами частини другої статті 129 Конституції України, так і з урахуванням змісту права на справедливий суд, визначеного у статті 6 Конвенції [про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)] та витлумаченого Європейським судом із прав людини».
Далі в Рішенні від 01 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023 зазначено, що право на справедливий суд за змістом статті 6 Конвенції охоплює, зокрема, право на справедливий судовий розгляд.
У практиці Європейського суду з прав людини одним зі складників широкої концепції справедливого судового розгляду є «принцип рівності можливостей, відповідно до якого кожній стороні має бути надана розумна можливість представляти свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище vis-а-vis її опонента» [рішення у справі Надточій проти України від 15 травня 2008 року (заява 7460/03), § 26]. Із цього випливає, що рівність процесуальних можливостей сторін у судовому процесі є невідокремним складником права на справедливий суд.
В українському правопорядкові «рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом» є однією з основних засад судочинства (пункт 1 частини другої статті 129 Конституції України).
Конституційний Суд України, за текстом Рішення від 01 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023, наголошує, що засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом має бути забезпечена під час судового розгляду будь-якої справи в суді першої інстанції і під час апеляційного провадження. Неоднаковий обсяг права на судовий захист, зокрема права учасника судового провадження на апеляційне оскарження судових рішень, має бути об'єктивно та обґрунтовано виправданим. У протилежному разі це буде непропорційним обмеженням права особи на апеляційне оскарження судових рішень, порушуватиме засаду рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, буде несумісним із вимогою справедливого судового розгляду як складником права на справедливий суд, а отже, спричинить порушення права на судовий захист.
Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 березня 2023 року (справа № 440/2582/20), з-поміж іншого, зауважила, що: «Перегляд судового рішення в апеляційній інстанції спрямований на те, щоб мінімізувати вплив суб'єктивних факторів (неповного з'ясування обставин справи, неадекватного тлумачення норми права чи припису закону, іншої судової помилки), які могли б перешкодити винести обґрунтоване і справедливе судове рішення в суді першої інстанції. Таким чином, право на апеляційне оскарження є однією з гарантій, яка забезпечує повноцінну реалізацію права на судовий захист прав людини і громадянина, викладеного в частині першій статті 55 Конституції України, а отже, обов'язку держави гарантувати і захищати права і свободи як засади конституційного ладу відповідно до статті 3 Конституції України».
У цій самій постанові читаємо також, що « пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України містить істотну відмінність у визначенні обсягу такого закріплення: якщо право на касаційне оскарження може бути реалізоване лише у визначених законом випадках, то стосовно права на апеляційне оскарження (перегляд справи) таке обмеження відсутнє. У зв'язку з цим слід взяти до уваги положення частини першої статті 64 Конституції України, відповідно до якого конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Прикладом конституційної вказівки на можливість такого обмеження якраз і є застереження у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України стосовно права на касаційне оскарження. Відсутність подібної вказівки стосовно права на апеляційне оскарження у контексті статті 64 Конституції України означає, що це право не може бути обмежене законом. Крім того, частина друга статті 129 Конституції України у пункті 1 містить ще одну, принципово важливу основну засаду судочинства - вимогу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Ця вимога, яка є конкретизацією більш загального конституційного принципу рівності, закріпленого частиною першою статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом» (пункти 32, 33 35 постанови Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 440/2582/20).
Суд звертає увагу, що у цій справі скаржник (апелянт), яким є Окружний адміністративний суд міста Києва (у спірних правовідносинах цей суб'єкт має статус розпорядника публічної інформації), ініціював апеляційний перегляд ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 380/12153/20 (про відмову у прийнятті звіту і накладення штрафу) з покликанням на наведені приписи статей 3811 - 3823 КАС України, які, варто підкреслити, набрали чинності з 19 грудня 2024 року, тобто після того, як Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 26 січня 2023 року про встановлення судового контролю, але «процесуальні» наслідки якого [судового контролю] - ґрунтовані, своєю чергою, на результатах розгляду звіту відповідача як суб'єкта владних повноважень - з'явилися уже під час дії нового (зміненого) нормативного регулювання зазначеного процесуального механізму.
Суд звертає увагу на цей аспект у зв'язку з тим, що у цій справі (№ 380/12153/20) об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу від 30 квітня 2024 року, якою закрила касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2023 року про накладення штрафу в порядку судового контролю, на тій підставі, що ухвали суду апеляційної інстанції про накладення штрафу та ухвали з інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до статті 382 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню.
Натомість, у цьому провадженні Суд розглядає (за формою і змістом) апеляційну скаргу на ухвалу, яку постановив апеляційний суд у процедурі судового контролю. Отже, у вимірі описаних вище правовідносин маємо ситуацію, за якої саме апеляційний адміністративний суд, який за наслідками апеляційного перегляду цієї справи, ухвалив нове рішення по суті спору, згодом - шляхом постановлення ухвали від 26 січня 2023 року - встановив також судовий контроль за виконанням цього судового рішення (нагадаємо, у формі постанови, яка, властиво, за змістом якраз і є новим рішенням у цій справі) та зобов'язав відповідача подати звіт про його виконання (відповідно до статті 382 КАС України).
У наслідку, Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 травня 2025 року (знову) відмовив у прийнятті звіту суб'єкта владних повноважень про виконання згадуваної постанови і (водночас) наклав штраф на керівника суб'єкта владних повноважень за невиконання цього судового рішення.
Окрім зміни нормативного регулювання (з 19 грудня 2024 року), що, з погляду Суду, має істотне значення для правильного застосування процесуального закону, важливо акцентувати ще й на тому, що штраф, який застосовано до керівника відповідача - суб'єкта владних повноважень (як юридичної особи), згідно з оспореною ухвалою апеляційного суду, зважаючи на пояснення представника відповідача, перевищує місячний заробіток керівника (якого покарано) за посадою.
Тобто, застосований у процедурі судового контролю штраф - у вимірі спірних правовідносин - має ознаки виду стягнення, вибір і розмір якого межує (якщо не посягає) з правом посадової особи на гарантовану законом винагороду за працю. У ситуації, коли штраф, який, по суті, «прив'язаний» до належного виконання посадових обов'язків, перевищує або становить істотну частину винагороди (заробітку) за виконання цих обов'язків, може постати потреба раціонального пояснення застосування штрафу, розмір якого, замість слугувати дієвим способом спонукати до виконання судового рішення, зводить свою функцію до того, що позбавляє чи, щонайменше, суттєво обмежує винагороду за виконання посадових обов'язків.
У цьому контексті варто зауважити, що штраф як вид санкції (покарання), яку застосував суд за наслідками розгляду питання про виконання судового рішення, у процедурі судового контролю покликаний виконувати не тільки і не стільки «каральну» функцію, як діяти з профілактичною (превентивною) метою, націленою на те, щоб спонукати до реалізації покладених обов'язків, які необхідні для виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
За змістом частини другої статті 3823 КАС України відмова у прийнятті звіту - як обставина, з якою закон пов'язує накладення штрафу - передбачає (з боку суду) оцінювання достатності заходів, які вжито для виконання судового рішення. Отже, це має означати, що накладенню штрафу передує з'ясування обставин, причин, які спричинили невиконання судового рішення, у зіставленні з участю, роллю чи функцією (повноваженнями) керівника суб'єкта владних повноважень в організації процесу цього виконання.
Іншими словами, накладення штрафу вимагає з'ясування, пояснення за які саме діяння (їх об'єктивну сторону) - в аспекті (не)виконання судового рішення - до керівника суб'єкта владних повноважень застосовується санкція у вигляді штрафу, зокрема у тому випадку, коли для цієї посадової особи зазначена санкція (покарання) настає повторно.
Запровадження механізму судового контролю за виконанням судового рішення пов'язується, передусім, з тим, щоб особа, на користь якої ухвалено судове рішення, домоглася його виконання, що, властиво, є доконечною метою захисту прав, свобод та інтересів, порушених рішеннями, діями, бездіяльністю органів публічної влади, їх посадовими і службовими особами.
Водночас, з уваги на принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, який, на думку Конституційного Суду України, « як конституційна засада судочинства має бути втілена у процесуальному законодавстві, зокрема, шляхом запровадження такого нормативного регулювання, за якого учасники судочинства повинні мати рівний обсяг прав та обов'язків, що відповідають їхньому процесуальному становищу» (абзац п'ятий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2020 року № 5-р/2020), орган публічної влади як сторона спору (відповідач), не може бути позбавлений права на апеляційне оскарження судового рішення, надто у ситуації, коли це судове рішення передбачає застосування покарання до посадової особи у виді штрафу, розмір якого апелянт уважає істотним і неспівмірним ані з розміром заробітної плати за посадою керівника, ані зі змістом порушення, яке поставлено за провину. Щодо останнього аспекту, то тут мовиться про підстави (мотиви), якими керувався Восьмий апеляційний адміністративний суд, коли відмовляв у прийнятті звіту відповідача про виконання судового рішення у справі № 380/12153/20.
8. Отже, підсумовуючи наведене, Суд, пам'ятаючи про те, що:
судовий контроль за виконанням остаточного судового рішення у справі №380/12153/20 встановив Восьмий апеляційний адміністративний суд як суд, який ухвалив у цій справі рішення по суті спору (за наслідками апеляційного перегляду справи);
[саме] Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 20 травня 2025 року, якою відмовив у прийнятті звіту Окружного адміністративного суду міста Києва про виконання згаданого судового рішення у справі № 380/12153/20 та, в цьому зв'язку, наклав на голову Ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва (як керівника суб'єкта владних повноважень) штраф у розмірі 60560,00 грн;
процесуальний закон (стаття 294 КАС України) передбачає оскарження в апеляційному порядку ухвали суду про відмову у прийнятті звіту суб'єкта владних повноважень та про застосування штрафу за невиконання судового рішення; водночас немає іншого процесуального механізму / способу висловити зауваги чи незгоду - зокрема, з боку суб'єкта владних повноважень - з ухвалою апеляційного суду за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень, окрім як її оскарження в апеляційному порядку (тобто, окремо від рішення суду, адже саме існування цього рішення (яке набрало законної сили) опосередковує застосування судового контролю за його виконанням і, власне, вирішення процесуальних питань, які з цим пов'язані, як-от: накладення штрафу у наслідку розгляду звіту);
єдиним судом вищої інстанції, який переглядає рішення апеляційного адміністративного суду, які той ухвалив як суд першої інстанції, є Верховний Суд, а, властиво, інстанційність у питанні апеляційного перегляду судового рішення - зважаючи на те, що апеляційний перегляд, в інтерпретації суду конституційного контролю, охоплюється правом на судовий захист - наділяє Верховний Суд функціями / повноваженнями апеляційного суду,
виснував, що апеляційна скарга представника Окружного адміністративного суду міста Києва - Армана Карапетяна на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, постановлену у процедурі судового контролю, за формою та змістом уможливлювала відкриття апеляційного провадження щодо перегляду цієї ухвали; заразом, єдиною судовою інстанцією, яка може переглянути це судове рішення, якщо зважити на суб'єкта (інстанцію) його ухвалення і стадію судового провадження, на якій відбувається судовий контроль, є Верховний Суд.
9. Повертаючись тепер до суті порушених в апеляційній скарзі питань, то, у вимірі обставин цієї справи важливо зауважити, що судовий контроль за виконанням судового рішення є іншим (відмінним) видом провадження, аніж позовне. З-поміж іншого, це означає, що в рамках судового контролю за виконанням судового рішення підстави і предмет позову не змінюються. До того ж, ухвала суду як результат розгляду звіту про виконання судового рішення (в рамках судового контролю) не може слугувати способом (формою) змінити (доповнити) мотиви і підстави уже ухваленого судового рішення (для виконання якого, власне, встановлено судовий контроль) та/або застосований у цьому судовому рішенні спосіб захисту порушеного права, інакше, аніж із застосуванням визначених для цього процесуальних механізмів.
У контексті порушених апелянтом питань Суд зазначає, що у вирішенні питання про (не)затвердження звіту суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення, а також щодо наявності підстав для накладення штрафу на керівника суб'єкта владних повноважень, потрібно відштовхуватися від змісту судового рішення, за яким встановлено судовий контроль, зокрема зважити на зміст резолютивної частини судового рішення, у якій суд, власне, визначив спосіб захисту порушеного права.
З цих міркувань Суд звертає увагу на те, що Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 червня 2021 року прописав, що належним способом захисту порушеного права, за захистом якого звернувся ОСОБА_1., є: «зобов'язати Окружний адміністративний суд міста Києва повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 року з урахуванням висновків суду».
Щодо мотивів, якими керувався Восьмий апеляційний адміністративний суд, то вони, за текстом постанови цього суду від 10 червня 2021 року, основані на необхідності застосувати під час розгляду інформаційного запиту позивача «трискладовий тест», передбачений частиною другою статті 6 Закону №2939-VI, щоб у такий спосіб (метод) виявити наявність підстав для обмеження доступу до запитуваної інформації, яка може містити відомості досудового розслідування. Апеляційний адміністративний суд наголосив також на необхідності порівняльного аналізу запитуваної інформації (усіх пунктів запиту) з тією, яку було надано на вимогу НАБУ, щоб потім, уже на основі цього порівняльного аналізу та з дотриманням приписів частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, обґрунтувати рішення [розпорядника публічної інформації], яке буде ухвалено внаслідок (повторного) розгляду запиту (тобто, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року).
Суд вкотре нагадує, що Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 червня 2021 року, зокрема у мотивувальній її частині, не висловив твердження (висновку) про незастосовність до спірних правовідносин приписів статті 222 КПК України, статті 387 КК України, як і про фактологічну основу для їхнього застосування у контексті порушених заявником питань.
Іншими словами, Восьмий апеляційний адміністративний суд, коли переглядав справу і вирішував спір по суті, результатом чого стало ухвалення згадуваної постанови від 10 червня 2021 року, не вдавався до юридичного оцінювання рішення відповідача як розпорядника публічної інформації про відмову у наданні запитуваної інформації в аспекті покликання [останнього] на приписи статей 222 КПК України, статті 387 КК України (якими, власне, й аргументовано підстави / причини відмови у наданні інформації на запит позивача), у тому сенсі, що - як зазначено в ухвалі від 20 травня 2025 року - покликання на приписи згаданих статей не мають документального підтвердження, зокрема доказів заборони розголошення запитуваної інформації, яка, відповідно до статті 222 КПК України, є інформацією, що становить таємницю досудового розслідування, за розголошення якої передбачено кримінальну відповідальність.
У зв'язку з цим Суд знову звертає увагу на те, що судовий контроль у цій справі Восьмий апеляційний адміністративний суд встановив щодо [уже] ухваленого судового рішення (по суті спору), яке набрало законної сили й підлягає виконанню у порядку і спосіб, якими їх визначив названий суд. Доповнення судового рішення, яке набрало законної сили, новими / іншими мотивами, як і змінювати їх, у спосіб, який не передбачений процесуальним законом, не ґрунтується на законі, що більше - суперечить йому.
З цих міркувань Суд уважає, що висновки, які Восьмий апеляційний адміністративний суд висловив в ухвалі від 20 травня 2025 року, щодо неправильного застосування (трактування) з боку відповідача приписів статті 222 КПК України, статті 387 КК України під час повторного розгляду запиту ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 року (який, звісно, здійснено на виконання постанови від 10 червня 2021 року у справі № 380/12153/20), виходять за межі як обставин справи № 380/12153/20, так і змісту постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, яка ухвалена за наслідками розгляду цієї справи.
Варто, знов-таки, нагадати, що у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 380/12153/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд зобов'язав відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 року, а цей спосіб захисту передбачає, з-поміж іншого, обов'язок та, водночас, відповідальність саме відповідача як розпорядника інформації повторно розглянути (у межах повноважень) згадуваний запит - з урахуванням висновків суду - та повідомити про результати розгляду заявника.
Отже, за описаної ситуації судове рішення, окрім зобов'язання розглянути запит, заразом залишає за відповідачем - саме за отакого способу захисту порушених прав - дискрецію (розсуд) в ухваленні рішення, адже необхідність оцінювання («тестування») запитуваної інформації на предмет її відкритості відповідно до приписів частини другої статті 6 Закону № 2939-VI («трискладовий тест») допускає, чи, щонайменше, не виключає того, що з'являться (можуть з'явитися) чи будуть виявлені обставини / чинники, які вплинуть на рішення розпорядника інформації щодо надання доступу до інформації .
У таких умовах не без того, що може виникнути ситуація, коли запитувач інформації, який оспорював відмову у наданні запитуваної інформації, не погоджуватиметься також і з рішенням розпорядника за наслідками повторного розгляду того самого запиту (на виконання судового рішення).
Проте, у цій ситуації, якщо розглядати її у вимірі призначення (мети) судового контролю за виконанням судового рішення, увага суду фокусується передусім на тому, чи судове рішення було виконане, що, з-поміж іншого, охоплює питання про те, як діяв відповідач для того, щоб забезпечити виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у зіставленні, знову ж, зі змістом останнього. Сам факт ненадання розпорядником запитуваної інформації - за умови, що суд не зобов'язував до її надання у судовому рішенні - не може апріорі свідчити про невиконання судового рішення.
Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що відповідач, коли звітував про виконання постанови від 10 червня 2021 року у справі № 380/12153/20, переконував у тому, що взяв до уваги висновки апеляційного адміністративного суду, наведені у цій постанові, і на цій основі пояснив причини / підстави ненадання запитуваної інформації.
Однак зміст ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року не містить мотивів (аргументів) суду щодо здійсненого відповідачем порівняльного аналізу запитуваної інформації на предмет наявності відомостей досудового розслідування та застосування «трискладового тесту», на чому якраз і зроблено акцент у згадуваній постанові від 10 червня 2021 року, якою на Окружний адміністративний суд міста Києва покладено обов'язок повторно розглянути запит.
Зважаючи на окреслений контекст і доводи відповідача, висловлені в апеляційній скарзі, Суд підкреслює, що коли результат повторного розгляду запиту на інформацію й відмова у її наданні спричинили появу додаткових (інших) аргументів та/чи підстав для висловлення незгоди з рішенням відповідача, то вони можуть слугувати підставою для їх оскарження у порядку позовного провадження. Під час процедури судового контролю за виконанням судового рішення процесуальний закон не передбачає (тобто, не дозволяє) «доповнення» та/або зміни підстав позову, а заразом і мотивів судового рішення, яке набрало законної сили.
Це однаковою мірою стосується як сторін спору, так і суду, який у цих правовідносинах теж має дотримуватися встановленої процедури, не змінюючи її суті, та контролювати, щоб обов'язковість судового рішення була не декларативною, а мала реальні юридичні наслідки.
З цих міркувань, відмова Восьмого апеляційного адміністративного суду у прийнятті звіту відповідача, яка об'єктивована в ухвалі від 20 травня 2025 року, з погляду Суду, ґрунтована на критичному оцінюванні доводів відповідача щодо результатів повторного розгляду запиту позивача про надання інформації. Водночас аргументація суду у цьому зв'язку, зокрема зауваги, які висловив цей суд, переглядаючи звіт відповідача, змістовно виходять за межі судового рішення, щодо якого встановлено судовий контроль. Тут Суд застерігає, що останнє не слід розуміти як безпідставність чи необґрунтованість зауваг суду як таких, а, правильніше, як свідчення того, що в рамках судового контролю Восьмий апеляційний адміністративний суд вдався до оцінювання «повторного» рішення відповідача за наслідками розгляду запиту, що, зважаючи на висловлені вище мотиви, не можна допускати під час судового контролю за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Натомість, фокус судового контролю, властиво, мав би зосереджуватися на способі захисту порушеного права, який визначив суд у судовому рішенні, щодо якого звітує суб'єкт владних повноважень, передусім - на оцінюванні наявності його виконання у зіставленні з діями / заходами з боку відповідача в аспекті їх достатності, відповідності, співмірності з тими обов'язками та/чи вимогами, які визначені у судовому рішенні.
10. З відмовою у прийнятті звіту про виконання судового рішення закон пов'язує накладення штрафу на керівника суб'єкта владних повноважень у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина третя статті 3823 КАС України).
Відповідно до статті 7 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01 січня 2025 року (тобто, на дату розгляду питання про вжиття заходів судового контролю) становить 3028,00 грн. Тож мінімальна сума штрафу, який передбачений законом у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту, становить 60560,00 грн.
Пам'ятаючи про те, що штраф, поряд з «каральною» функцією, покликаний також спонукати до виконання судового рішення, а сам механізм судового контролю, в рамках якого застосовується цей вид юридичної відповідальності, призначений для того, щоб забезпечувати дієвість права особи на судовий захист, видається закономірним (передбачуваним), що ухвала суду про відмову у прийнятті звіту має розкривати сутність проблеми та обставин, які у своїй сукупності, з погляду цього суду, спричинилися до того, що судове рішення не виконано. Без аналізу причин невиконання судового рішення, у зіставленні зі змістом останнього [судового рішення], як і, власне, без пояснення того, в чому полягає це невиконання, застосування штрафу до керівника суб'єкта владних повноважень не виконуватиме свого призначення у вимірі механізму судового контролю, а, що гірше, може навіть сприйматися як вияв упередженого ставлення, що несумісне зі змістом права на справедливий суд.
Зважаючи на наведені мотиви, Суд узагальнює, що в ухвалі Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року немає тих аргументів / мотивів, про які написано вище, тож у цьому випадку накладення штрафу на голову Ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_2. (як керівника суб'єкта владних повноважень) не має обґрунтованого пояснення, окрім як пов'язаності з фактом відмови у прийнятті звіту щодо виконання судового рішення у справі № 380/12153/20.
Водночас відмова Восьмого апеляційного адміністративного суду у прийнятті звіту щодо виконання судового рішення у справі № 380/12153/20 та накладення штрафу з цієї причини, але безвідносно до з'ясування причин його невиконання та діями керівника суб'єкта владних повноважень у цій процедурі, у сукупності з іншими міркуваннями, про які написано вище, дозволяють виснувати, що ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року (у справі № 380/12153/20) не відповідає точному змісту процесуального закону, який регулює спірні правовідносини, та суперечить меті і завданню судового контролю як стадії судового провадження.
11. В апеляційній скарзі її автор просить затвердити звіт Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2025 року як такий, що підтверджує виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року.
У цій постанові Суд окреслив коло обставин, які вимагали уваги та правничої оцінки під час розгляду звіту суб'єкта владних повноважень, а які - не можуть охоплюватися провадженням в рамках судового контролю. Ці зауваги адресовані суду, який розглянув справу та ухвалив нове рішення по суті спору, що, властиво, й наділяє його повноваженнями судового контролю за виконанням свого рішення.
Зважаючи на те, що, за частиною першою статті 3811 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, перебирати цю функцію Верховний Суд, який переглядає в апеляційному порядку ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення, не може. З цих мотивів Суд не має законних підстав для задоволення вимог апеляційної скарги в частині прийняття звіту.
Поза тим, звіт про виконання судового рішення у цій справі, який подав відповідач, підлягає розгляду у встановленому законом порядку, а належим судом для цього є той, який встановив судовий контроль, тобто Восьмий апеляційний адміністративний суд, якому Суд і повертає справу (в частині розгляду звіту про виконання судового рішення) для продовження розгляду.
Керуючись статтями 308, 310, 3811, 3822, 3823 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Апеляційну скаргу представника Окружного адміністративного суду міста Києва - Армана Карапетяна задовольнити частково.
Скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 380/12153/20 про відмову у прийнятті звіту та накладення штрафу та направити справу в цій частині до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
У задоволенні інших вимог апеляційної скарги - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення і оскарженню не підлягає.
Повний текст виготовлено 02 грудня 2025 року.
Головуючий суддя М. І. Смокович
Судді О. Р. Радишевська
С. А. Уханенко