Справа № 240/6646/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Дмитро Миколайович
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
03 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, в якому просив:
-визнати протиправними дії Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо не вирішення питання на сесії про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5282 га, кадастровий номер 1822086500:05:000:0985, що знаходиться на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, за межами населених пунктів;
-зобов'язати Новогуйвинську селищну раду Житомирського району Житомирської області винести на розгляд сесії та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5282 га, кадастровий номер 1822086500:05:000:0985, що знаходиться на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, за межами населених пунктів.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 21 січня 2025 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 -рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог:
-визнано протиправною бездіяльність Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо неприйняття передбаченого законом рішення у встановлений строк за наслідками розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5282 га, кадастровий номер 1822086500:05:000:0985, що знаходиться на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, за межами населених пунктів;
-зобов'язано Новогуйвинську селищну раду Житомирського району Житомирської області розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5282 га, кадастровий номер 1822086500:05:000:0985, що знаходиться на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду і Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" №2145-ІХ.
В решті позову відмовлено.
12.09.2025 відповідач подав до суду першої інстанції заяву про відстрочення виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року до припинення (скасування) воєнного стану в Україні, в обгрунтуванні якої зазначено що Законом України №2145-ІХ від 24.03.2022 року заборонено передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення документації до закінчення (скасування) воєнного стану.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу для нового розгляду іншому складу суду. Звернути увагу Вищої ради правосуддя на можливі ознаки порушення принципу неупередженості суддею Гуріним Д.М. Забезпечити контроль за своєчасністю виконання постанови від 21.01.2025 відповідно до ст.382 КАС України.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначив, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву відповідача про відстрочення виконання судового рішення, не забезпечив реалізацію конституційного обов'язку держави - гарантувати виконання судових рішень, а фактично допустив зволікання у виконанні постанови апеляційного суду.
Також скаржник звернув увагу, що суд першої інстанції залишив поза увагою його заяву про встановлення судового контролю, подану під час розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення та надав пріоритет заяві відповідача. Вважає, що та обставина, що суддя Гурін Д.М., який приймав рішення від 27.09.2024, яке в подальшому скасовано в апеляційному порядку, викликає сумнів у неупередженості останнього.
Крім того, на думку позивача, суд першої інстанції формально підійшов до аналізу норм ст. 378 КАС України
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не наведено настання обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування норм ст.378 КАС України.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Отже, відстрочення виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю.
Крім того, згідно з ч.3 ст.378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною 4 статті 378 КАС України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Наведені норми не містять конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлюють критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Колегія суддів зауважує, що відстрочення виконання судового рішення це процесуальний засіб, який адміністративні суди застосовують у виключних випадках, зокрема, якщо сторона доведе наявність обставин, що суттєво ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення; застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення в подальшому стане взагалі неможливим.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року (справа № 160/9291/18) звернув увагу, що процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення.
З огляду на зазначене, підставами для відстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Тобто, такими підставами є явища, події, факти, сукупність умов, які виникли у боржника та ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Разом з цим, законодавча заборона безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації, передбачена пп.5 п.27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, за своїм змістом є загальнообов'язковим нормативним правилом, а не обставиною, яка виникла у боржника та ускладнює виконання рішення суду або робить його неможливим.
Крім того, положення пп.5 п.27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачають заборону надання дозволів на розроблення та затвердження технічної документації із землеустрою, однак не свідчать про наявність підстав для відстрочення виконання судового рішення на час дії такої заборони.
Таким чином, вказана законодавча заборона не може розглядатись як обставина, у тому числі й така, що істотно ускладнює виконання рішення або робить його неможливим, й, відповідно, не може слугувати підставою для відстрочення виконання судового рішення. Одночасно з цим, законодавчий припис на заборону вчинення певних дій не наділяє відповідача правом і повноваженнями виконати дане рішення всупереч прямій забороні Закону.
З урахуванням наведеного у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду 21 січня 2025 року у справі №240/6646/24.
Колегія суддів, окрім іншого зазначає, що відповідач подаючи заяву до Житомирського окружного адміністративного суду не врахував, що рішення зобов'язального характеру ухвалено Сьомим апеляційним адміністративним судом, в якому вже було зобов'язано останнього розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" №2145-ІХ.
Поряд з цим, визначаючись щодо доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів зокрема вказує, що оцінка питанню щодо неупередженості судді Гуріна Д.М. надавалася Житомирським окружним адміністративним судом в ухвалах від 29.10.2025 та від 30.10.2025 і не може розглядатися судом апеляційної інстанції в рамках перегляду ухвали про відмову у відстроченні виконання рішення суду, як і питання надання пріоритету розгляду (на думку ОСОБА_1 ) одній із заяв.
Варто звернути увагу і на те, що заява про відстрочення виконання судового рішення та заява про встановлення судового контролю за своєю суттю відрізняються процедурою розгляду, нормативним регулюванням та реалізуються різними суб'єктами (ст.382 КАС України-судами, ст.378 суб'єктами, на яких покладено зобов'язання), тому суд першої інстанції підставно призначив до розгляду заяву про відстрочення виконання судового рішення, яка надійшла 12.09.2025 окремо, та не мав обов'язку об'єднувати її розгляд з заявою позивача, що надійшла 21.10.2025 (пізніше ніж через місяць).
Надання оцінки діям суду першої інстанції стосовно нерозгляду заяви від 21.10.2025, чи порушення строків її розгляду, виходить за межі компетенції суду апеляційної інстанції в межах перегляду ухвали від 30.10.2025, якою відповідачу відмовлено в задоволенні заяви про відстрочення виконання судового рішення.
Стосовно апеляційної вимоги позивача про забезпечення контролю за своєчасністю виконання постанови від 21.01.2025 відповідно до ст.382 КАС України, то для розгляду питання щодо наявності встановлення такого, законодавством передбачений інший порядок-подання відповідної заяви.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати також на те, що 17.06.2025 позивач подавав заяву про встановлення судового контролю за виконанням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2025, яка була задоволена судом, а ухвалою від 30 вересня 2025 року прийнято звіт Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області про виконання вказаної постанови.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 370, 378 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.