03 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/338/25
(суддя Захарчук-Борисенко Н.В., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №160/338/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 06 січня 2025 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, згідно з яким, просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 25.11.2024 року № 063350034169;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області переглянути заяву ОСОБА_1 від 19.11.2024 року та врахувати у її страховий стаж період навчання з 01.09.1981 року по 30.06.1985 року згідно диплому серії НОМЕР_1 від 30.06.1985 року і період з 17.08.1988 року по 03.08.1989 року;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 969,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивач має право на призначення пенсії за віком, однак відповідачем відмовлено позивачу у зарахуванні періоду навчання з 01.09.1981 року по 30.06.1985 року та періоду роботи з 17.08.1988 року по 03.08.1989 року позивача до страхового стажу та стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, що призвело до протиправної відмови у призначенні пенсії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року позов задоволено.
Суд, визнав протиправним і скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 25.11.2024 року № 063350034169.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області переглянути заяву ОСОБА_1 від 19.11.2024 року та врахувати у її страховий стаж період навчання з 01.09.1981 року по 30.06.1985 року згідно диплому серії НОМЕР_1 від 30.06.1985 року і період з 17.08.1988 року по 03.08.1989 року.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що вказані відповідачем недоліки в трудовій книжці не можуть бути підставою для виключення таких періодів з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Також, суд першої інстанції зазначив про те, що в матеріалах справи наявна копія диплому серії НОМЕР_1 , яка досліджена судом та встановлено, що вищевказаний диплом видано Житомирським державним педагогічним інститутом ім. І. Франка, з урахуванням відсутності необхідності проставлення на ньому апостилю. Стягуючи за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн суд першої інстанції виходив з того, що такий розмір правничої допомоги відповідатиме співмірності зі складності справи та наданими адвокатом послугами.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що при досліджені записів трудової книжки за період роботи позивача з 17.08.1988 року по 03.08.1989 року виявлено, що печатка при звільненні з роботи нечитабельна, що є порушенням Інструкції. Відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 30.06.1985 позивач навчалася з 1981 по 30.06.1985 рік в Житомирському педагогічному інституті імені Івана Франка. Оскільки, диплом надруковано московською типографією, то зазначений диплом підлягає встановлення його достовірності. Архівні довідки, які підтверджують період навчання позивача не надавалися. Також, відповідач зазначає про незгоду з судовим рішенням в частині стягнення на користь позивача витрат на відшкодування правничої допомоги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 19.11.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії.
25.11.2024 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачці відмовлено у призначенні пенсії. Також в рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1981 року по 30.06.1985 року згідно диплому серії НОМЕР_1 від 30.06.1985 року, оскільки, після 23.12.2022 року (з дня набрання чинності Закону України від 01.12.2022 року № 2983-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року») документи, що не мають установленої форми, які видані, зокрема в російській федерації, не повинні прийматися без накладання апостилю, незалежно від дати їх видачі, а також, період роботи з 17.08.1988 року по 03.08.1989 року, оскільки печатка при звільненні з роботи нечитабельна.
Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що особа набула права на призначення пенсії за віком у разі досягнення віку 60 років та наявності у неї з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року страхового стажу не менше 31 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.11.2024 року № 063350034169 позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 17.08.1988 року по 03.08.1989 року, оскільки печатка при звільненні з роботи нечитабельна.
Позивачем при зверненні до пенсійних органів з заявою про призначення пенсії за віком, зокрема, було подано трудову книжку серії НОМЕР_2 , в якій, зокрема, наявні записи наступного змісту: запис №3 17.08.1988 року прийнята на роботу в Бродовську середню школу вчителем російської мови та літератури в порядку переводу на підставі наказу №81 від 17.08.1988 року, запис №4 03.08.1989 року звільнена із Бродовської середньої школи в порядку переводу на підставі наказу №94 від 09.08.1989 року.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162) встановлювала порядок ведення трудових книжок у 1993 році.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Згідно з п. 2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведенні чи звільненні, а також про винагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За умовами п. 2.26 Інструкції №162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 дата звільнення; в графі 3 причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.
З 27.04.1993 року діє постанова Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» № 301 від 27.04.1993 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Враховуючи те, що записи трудової книжки позивача є логічними та відповідають послідовності записів трудової книжки, при цьому відповідачем не надано доказів того, що ці записи зроблені за відсутності законних підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Разом з цим, з трудової книжки позивача, вбачається, що вона містить чіткі і повні записи про цей період роботи із зазначенням у самому записі про прийняття на роботу назви місяця роботи - Бродовська середня школа, а також із зазначенням дат і номерів наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи.
Вимог до печатки, якою завіряються записи трудової книжки, ані Інструкція №162, ані Інструкція №58, яка прийнята в подальшому не містять. Натомість, згідно з приписами цих Інструкцій трудова книжка заповнюється відповідальним працівником підприємства, а не особисто робітником (у цьому випадку позивачем), записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою.
Слід зауважити й на тому, що за умовами частини 3 статті 44 Закону України № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто, у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
За наведених обставин, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права перевірити інформацію, яка зазначена у трудовій книжці та інших документах позивача, як того вимагає частина 3 статті 44 Закону №1058-IV.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні періоду роботи з 17.08.1988 року по 03.08.1989 року до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1981 року по 30.06.1985 року згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 30.06.1985 року, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.11.2024 року № 063350034169 позивачу не зараховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1981 року по 30.06.1985 року згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 30.06.1985 року, оскільки, після 23.12.2022 року (з дня набрання чинності Закону України від 01.12.2022 року № 2983-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року») документи, що не мають установленої форми, які видані, зокрема в російській федерації, не повинні прийматися без накладання апостилю, незалежно від дати їх видачі.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії диплому серії НОМЕР_1 , зазначений диплом видано 30 червня 1985 року Житомирським державним педагогічним інститутом ім. І. Франка в м. Житомир. Диплом заповнено російською та українською мовами.
Враховуючи те, що диплом серії НОМЕР_1 видано позивачу в 1985 році, тобто у період дії договору про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік та цей диплом видано Житомирським державним педагогічним інститутом ім. І. Франка в м. Житомир, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань відповідача на необхідність проставлення апостилю на такому дипломі.
Слід зауважити й на тому, що Інструкція №162 не вимагала внесення записів про навчання, а тому доводи відповідача про те, що відсутність записів у трудовій книжці позивача щодо періодів навчання з 01.09.1981 року по 30.06.1985 року не є підставою для не зарахування такого періоду до страхового стажу.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.11.2024 року №063350034169 та як наслідок необхідності його скасування.
Щодо доводів апеляційної скарги про не співмірність заявлених до відшкодування сум витрат на правничу допомогу у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання правничої допомоги від 04.01.2025 року; акт виконаних робіт № 1 від 05.01.2025 року; прибутковий касовий ордер № 1/0501 від 05.01.2025 року. Частина перша статті 139 КАС України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 134 КАС України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Так, питання можливості зменшення розміру витрат на правничу допомогу неодноразово досліджувався Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.
Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави для висновку, що такі документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених стороною на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові у справі №910/12876/19.
Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.
Також, у постанові від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України та ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Так, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі №160/15983/20, від 27 квітня 2023 року у справі №280/4115/20.
Така ж правова позиція була викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18, від 22 листопада 2019 року у справі №910/906/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві було зазначено про те, що попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач планує понести у зв'язку із розглядом справи складається з витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7000 грн (а.с.2).
В свою чергу, у відзиві на позовну заяву, відповідач зазначає про не доведення позивачем факту понесення розміру правничої допомоги у цій справі та її не співмірність.
Враховуючи наявність клопотання відповідача про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, яке беззаперечно свідчить про не згоду відповідача із заявленою до відшкодування сумою правничої допомоги у цій справі та враховуючи складність цієї справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді, затрачений ним час на надання таких послуг, критерій «неминучості» понесення визначеного адвокатом розміру правничої допомоги у цій справі, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апеляційної скарги та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу у цій справі є 2000 грн.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №160/338/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 03 грудня 2025 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов