27 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/34844/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 року (головуючий суддя Ніколайчук С.В.)
в адміністративній справі №160/34844/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідачів: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління ДПС у Київській області (відповідач-2), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивачка, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернулася 31.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідачів: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Головного управління ДПС у Київській області, в якій просила:
-визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, що винесені ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16.10.2024 № 0642800708, № 064276070.
Також просить стягнути на користь позивачки витрати у справі зі сплати судового збору в розмірі 5 415,55грн, та витрати на правничу допомогу - 41 500грн.
В обґрунтування позову зазначено, що при призначенні перевірки контролюючий орган у наказі від 07.08.2024 року №2140-п обмежився лише посиланням на підпункти 80.2.2, 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України і не конкретизував, у зв'язку з чим саме проводиться фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 .
При виданні наказу на проведення фактичної перевірки, податковий орган має в обов'язковому порядку зазначити та обґрунтувати принаймні одну або декілька підстав для проведення такої перевірки. Формальне зазначення норми пункту ПК України не допускається.
На думку позивачки, неправомірність дій контролюючого органу, а саме: невиконання вимог норм ПК України щодо процедури призначення фактичної перевірки, а також відсутність фіксованих фактів порушення норм Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та ПК України, є підставою для визнання податкових повідомлень-рішень, такими, що суперечать чинному законодавству України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивачкою не доведено наявності порушень суб'єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваних рішень, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вказує, що перевірка була призначена з порушенням закону, висновки акта перевірки та нараховані за ним зобов'язання не можуть слугувати належним доказом, оскільки акт перевірки, отриманий з порушенням встановленого законом порядку, є недопустимим доказом у справі, а ППР на його підставі не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню. Крім того, контролюючий орган при складанні ППР посилався на нібито здійснені готівкові розрахунки позивачем без оформлення відповідних документів, проте, у матеріалах справи відсутні будь-які докази видачі позивачу готівкових коштів (нема даних про осіб, суми виплат чи відповідні рахунки). Відповідно, твердження про порушення порядку готівкових розрахунків не мають жодного підтвердження контролюючим органом у справі й не можуть бути прийняті, як належні. Зауважує, що відсутні будь-які фінансово-касові документи, фото- чи відеофіксації місця діяльності. У той час, як у платіжних дорученнях, поданих позивачем, зафіксовано безготівкові перерахунки замовника без участі позивача як платника, проте судом першої інстанції подані документи не досліджені та не зазначено про їх належність чи неналежність, як поданих доказів.
Відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять (кожен окремо) апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 апеляційним судом витребувано у позивачки ОСОБА_1 докази:
1. постанову Києва-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2024 щодо відсутності скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення з ч. 1 ст. 155-1 КУПАП.
2. пояснення та докази щодо наявності/відсутності правопорушень, що були зазначені в акті фактичної перевірки, та на підставі яких сформовані відповідачем податкові повідомлення-рішення від 16.10.2024 № 0642800708, № 064276070.
Витребувано у відповідачів докази (та письмові пояснення за необхідності):
- щодо неправомірності застосування позивачкою доручення на оплату товару
від 19.10.2023 №191002 на суму 152000 грн,
від 23.10.2023 №191002 на суму 144400грн,
від 13.12.2023 б/н на суму 187500 грн,
від 22.02.2024 №220204 на суму 17 156грн - замість розрахункового документу;
- щодо оцінки постанови Києва-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2024 про відсутність доказів скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення з ч. 1 ст. 155-1 КУПАП (за наявності такої постанови).
На виконання зазначеної ухвали від 30.10.2025 позивачка надала додаткові письмові пояснення, згідно яких зазначено, що з 22.04.2016 року основним видом діяльності позивачки є надання інформаційних послуг. Діяльність з закупівлі та реалізації будь-якого товару не здійснюється, відповідно не здійснюється приймання готівкових коштів за товар, не здійснюється видача готівкових коштів за повернутий товар, не застосовується в якості оплати банківські платіжні картки, тобто не здійснюються розрахункові операції та не проводяться види діяльності, що в розумінні Закону №265/95-ВР передбачають застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Розрахунки за надані послуги контрагенти, з якими укладені відповідні договори, здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок. Жодної діяльності з торгівлі товарами або видачі/приймання готівки позивачка не здійснює. Сама діяльність позивачки - інформаційні послуги - не передбачає обов'язкового використання РРО.
Також позивачкою надано постанову Києва-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2024 справа №369/18515/24, якою закрито провадження у справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення з ч. 1 ст. 155-1 КУПАП.
На виконання ухвали від 30.10.2025 року представником Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та представником Головного управління ДПС у Київській області надані наступні пояснення (кожним окремо): в ході проведення фактичної перевірки виявлено, що ФОП ОСОБА_1 , яка є платником єдиного податку другої групи, відповідно до договору поставки авто від 17.10ю.2023 №17.10.23, 19.10.2023, в офісі компанії по підбору та продажу авто «American Express» за адресою: АДРЕСА_1 , отримала частину суми за придбання авто марки БМВ 2017 модельного року від громадянина ОСОБА_2 готівкою у розмірі 152000грн. Реєстратор розрахункових операцій не застосовувався, розрахунковий документ не створено, а замість цього видано доручення на оплату від 19.10.2023 №191002. РРО або програмний РРО на початок проведення перевірки в органі ДПС у ФОП ОСОБА_1 не зареєстровано. Залишок суми у готівковій сумі за придбання БМВ ФОП ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 23.10.2023 у розмірі 144 400грн. без застосування РРО та під час проведення розрахункової операції видала доручення на оплату від 23.10.23 №191002. Загальна сума готівкових коштів, які ФОП ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 без застосування РРО складає 501 056грн що є порушенням пунктів 1, 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР.
Вказують, що постановою Києва-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2024 справа №369/18516/24 розглянуто питання щодо іншої особи, а не щодо ОСОБА_1 , тому не можна її застосовувати до даних правовідносин.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу №2140-П від 07.08.2024 та направлень на проведення фактичної перевірки від 7626/10-36-07-08, №7627/10-36-07-08 від 07.08.2024 проведено фактичну перевірку офісу з підбору та продажу авто за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснювала діяльність ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Перевірка проводилася працівниками Головного управління ДПС у Київській області: головним державним інспектором відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту Вершиновим Андрієм та головним державним інспектором відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту Варванцем Василем на підставі п.п. 80.2.2 та 80.2.3 п. 80.2 ст. 80 ПКУ, наказу Головного управління ДПС у Київській області «Про ФОП ОСОБА_1 ».
Перед початком перевірки пред'явлено службові посвідчення та направлення на перевірку ФОП ОСОБА_1 , які підписані заступником начальника контролюючого органу та скріплене печаткою контролюючого органу, де зазначено дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та адреса господарської одиниці суб'єкта - платника податку, який перевіряється, мета, вид (документальна планова/ позапланова або фактична), підстави (ст.75, пп.80.2.2, пп.80.2.3 п.80.2 ст.80, ст.81 ПКУ), дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.
Перевірка проводилась в присутності ФОП ОСОБА_1 , яка ознайомилась з направленнями №7626/10-36-07-08, №7627/10-36-07-08 від 07.08.2024р. та отримала копію наказу №2140-П від 07.08.2024р. про проведення фактичної перевірки, про що власноручно зазначила у направленні.
За результатами перевірки складено акт №42854/10/36/07/2558214429 від 26.08.2024.
Перевіркою встановлено порушення:
- п.1, 2 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями) - проведення розрахункових операцій без використання РРО та без роздрукування відповідного розрахункового документа встановленої форми та змісту, проведення розрахункової операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій на суму 501056грн.
Відповідальність за вищезазначене порушення передбачена абз.1,2,3 п.1 ст.17 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР “Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(із змінами та доповненнями).
- абз. 4 п. 63.3 ст. 63, с. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України - неподання платником податків посадовим (службовим) особам до органів державної податкової служби повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність за формою 20-ОПП.
Відповідальність за вищезазначене порушення передбачена пунктом 117.1 ст. 117 Податкового кодексу України від 02.12.2010-VI (із змінами та доповненнями).
Штрафна санкція складає: 340 гривень.
- п.85.2 ст. 85 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (із змінами та доповненнями), а саме:
ненадання платником податків посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
Відповідальність за вищезазначене порушення передбачена пунктом 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України від 02.12.2010-VI (із змінами та доповненнями).
Штрафна санкція складає: 1 020 гривен.
На підставі вказаного акту ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийняло податкові повідомлення-рішення від 16.10.2024 №0642800708, №0642760708, які платником податків ФОП ОСОБА_1 отримано, засобами поштового зв'язку 08.11.2024 року.
За результатами перевірки контролюючим органом, на підставі акту перевірки №42854/10/36/08/2558214429 від 16.08.2024, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0642760708 від 16.10.2024, за порушення ст. 85 та п. 63.3 ст 63 Податкового кодексу України на суму штрафних санкцій (за кодом платежу 21081103), яка становить 1360грн.
За результатами перевірки контролюючим органом, на підставі акту перевірки №42854/10/36/08/2558214429 від 16.08.2024, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0642800708 від 16.10.2024, за порушення п. 1, 2 ст 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування, послуг" на суму штрафних санкцій (за кодом платежу 21080900), яка становить 675 584грн.
Позивачка вважає протиправними податкові повідомлення-рішення від 16.10.2024 №0642800708, №0642760708. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За приписами п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника.
Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відповідно до п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, п.п.80.2.5 у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Позивачка обґрунтовує незаконність наказу про проведення фактичної перевірки тим, що у контролюючого органу повинні бути підстави для проведення перевірки, встановлені п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, водночас в тексті наказу лише зазначено посилання на п.п.80.2.5 п.80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.
Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно постанови Києва-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2024 справа №369/18515/24, якою закрито провадження у справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення з ч. 1 ст. 155-1 КУПАП.
Вказана постанова набула законної сили та є обов'язковою до застосування.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що у постанові Києва-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2024 справа №369/18515/24, якою закрито провадження у справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення з ч. 1 ст. 155-1 КУПАП, вказано, що з протоколу про адміністративне правопорушення №1970/10-36-07-08 від 16.08.2024 вбачається, що під час проведення фактичної перевірки 08.08.2024 о 17.33хв. в магазині ФОП ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 порушила правила проведення розрахунків у готівковій формі у сфері торгівлі, а саме проведення розрахункових операцій без застосування РРО, чим порушено п. 1, 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР, що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст.155-1 КУПАП.
При цьому, у постанові Києва-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2024 справа №369/18515/24 зазначено, що відсутні докази скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.155-1 КУПАП.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в силу ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що обставини, встановлені у постанові Києва-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2024 справа №369/18515/24 є приюдиційними при розгляді даної справи (№160/34844/24), що дає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову.
Тому наявні підстави для скасувати податкових повідомлень-рішень, що винесені ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16.10.2024 № 0642800708, № 064276070, які були прийняті на підставі проведеної фактичної перевірки, що відбулася 08.08.2024 за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи, не з'ясував наявність постанови Києва-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2024 справа №369/18515/24, якою закрито провадження у справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення з ч. 1 ст. 155-1 КУПАП, не застосував норми, які встановлені ч.4 ст. 78 КАС України, що призвело до помилкових висновків та порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування.
Ураховуючи результат апеляційного перегляду, з врахуванням ст. 139 КАС України, стягненню на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 (Головного управління ДПС у Дніпропетровській області) підлягають судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 13 538,88грн:
- за подання позову в розмірі 5415,55 грн. відповідно до платіжної інструкції №271 від 21.01.2025 на суму 5415,55 грн,
- за подання апеляційної скарги у загальному розмірі 8123,33грн відповідно до платіжної інструкції №358 від 20.05.2025 на суму 5415,55 грн. та платіжної інструкції №0.0.4429323669.1 на суму 2707,78 грн.
Стосовно вимоги позивачки щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 41500 грн., колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є, зокрема,
- надання правової інформації,
- консультацій і роз'яснень з правових питань,
- правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати:
- консультації,
- роз'яснення,
- складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг,
- здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.
Отже, до правової допомоги належать:
- консультації, роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Водночас, втирити на професійну правничу допомогу мають бути співмірними та справедливими.
В силу статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» - гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що саме суд встановлює розмір судових витрат, які сторона сплатила, або має сплатити на підставі доказів.
Отже, для встановлення судом розміру витрат, що понесла сторона у справі слід надати відповідні докази.
Так, відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Слід зазначити, що в силу ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат враховується:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В силу ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, і складність справи, і витрачений час на надання правничої допомоги і ціна позову та ін. мають значення для суду для визначення розміру витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги.
Колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише ті витрати, які були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У постанові Верховного Суду від 23.04.2019 по справі №826/9047/16 зазначено, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи зазначені критерії (а також, що дана справа є незначної складності, в суді першої інстанції розглянута в письмовому провадженні без виклику сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що співмірною сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача-1 на користь позивачки є сума в розмірі 2000грн.
Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. 139, 241-245, 250, 311, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 року - скасувати, прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, що винесені Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області від 16.10.2024 № 0642800708, №064276070.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 13538,88 грн. (5415,55 грн. відповідно до платіжної інструкції №271 від 21.01.2025 на суму 5415,55 грн.; 5415,55 грн. відповідно до платіжної інструкції №358 від 20.05.2025 на суму 5415,55 грн.; 2707,78 грн. відповідно до платіжної інструкції №0.0.4429323669.1 на суму 2707,78 грн.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
В іншій частині вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 27.11.2025 та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко