02 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/14224/25
(суддя Боженко Н.В., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі №160/14224/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 13 травня 2025 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області згідно з яким просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 , періоду роботи з 11.07.1994 по 01.03.1995;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 , зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 11.07.1994 по 01.03.1995.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно не враховано спірні періоди роботи до страхового стажу позивача, що вплинуло на правильність обрахунку розміру пенсії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 11.07.1994 року по 01.03.1995 року.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 період роботи з 11.07.1994 року по 01.03.1995 року.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 21.01.2025 року, з урахуванням зарахування до її страхового стажу періоду роботи з 11.07.1994 року по 01.03.1995 року. У задоволенні іншої частини позову - відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що на працівника не може бути покладена відповідальність за ведення трудової книжки.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право) обрахованого по 31.01.2025 року страховий стаж позивача складає 31 рік 11 місяців 12 днів. Період роботи позивача з 11.07.1994 по 01.03.1995 не зараховано до страхового стажу, оскільки записи №3-4 в трудовій книжці серії НОМЕР_2 за вище зазначений період не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, а саме засвідчено печаткою підприємства, яку неможливо ідентифікувати. Відповідно до Порядку № 637 для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 11.07.1994 по 01.03.1995 необхідно надати довідку, що підтверджує вище зазначений період роботи.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задорводлення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності (а.с.37).
25 березня 2025 року позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з наданням додаткових документів (а.с.36).
Листом Головного управління пенсійного фонду в Дніпропетровській області від 16.04.2025 року №17923-13835/Ч-01/8-0400/25 позивачу повідомлено, що позивач з 21.01.2025 року отримує пенсію по інвалідності, період роботи з 11.07.1994 року по 01.03.1995 року не зараховано до страхового стажу, так як записи в трудовій книжці за зазначений період не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, а саме засвідчено печаткою підприємства, яку неможливо ідентифікувати. Відповідно до Порядку № 637 для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 11.07.1994 по 01.03.1995 необхідно надати довідку, що підтверджує вище зазначений період роботи (а.с.11).
Правомірність дій відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 11.07.1994 року по 01.03.1995 року позивача є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-IV).
Статтею 32 Закону №1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп віком від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
При цьому, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до записів копії трудової книжки серії НОМЕР_2 в наявності наступні записи:
3) 11.07.1994 року - прийнятий в цех розливу робітником;
4) 01.03.1995 року - звільнена за власним бажанням (а.с.6).
Наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110; далі - Інструкція) затверджено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача записи трудової книжки позивача містять інформацію щодо: періодів роботи, професії або посади, що обіймалися позивачем у спірний період. Записи зроблені чітко та послідовно.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Враховуючи те, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, суд апеляційної інстанції вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
За умовами частини 3 статті 44 Закону України № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто, у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
За наведених обставин, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права перевірити інформацію, яка зазначена у трудовій книжці та інших документах позивача, як того вимагає частина 3 статті 44 Закону №1058-IV.
Враховуючи те, що записи трудової книжки позивача містять інформацію щодо періодів роботи, професії або посади, що обіймалися позивачем у спірний період, зроблені чітко та послідовно, при цьому відповідач за наявності у нього права визначеного статтею 44 Закону №1058-IV не надав доказів того, що записи трудової книжки позивача є недостовірними, колегія суддів вважає, що «…засвідчено печаткою підприємства, яку неможливо ідентифікувати…» не може бути підставою для відмови у реалізації позивачем права на призначення пенсії.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі №160/14224/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 02 грудня 2025 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов