01 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/16264/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року (головуючий суддя Голобутовський Р.З.)
у справі №160/16264/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 : усього грошового забезпечення за період з 05.03.2021 по 27.06.2023, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; матеріальної допомоги за 2021, 2022 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 : усього грошового забезпечення за період з 05.03.2021 по 27.06.2023, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; матеріальної допомоги за 2021, 2022 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні) на відповідний тарифний коефіцієнт, перерахунок здійснити з урахуванням тих відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які фактично належали та виплачувалися під час проходження служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у період з 05.03.2021 по 27.06.2023 здійснював нарахування грошового забезпечення у неналежному розмірі, а саме: виплачував посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з місячного грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: 2021, 2022, 2023 роки. Відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн., що позивач вважає протиправним та необґрунтованим.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.03.2021 по 12.04.2023, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги за 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.03.2021 по 12.04.2023, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги за 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести перерахунок з урахуванням відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які фактично належали та виплачувалися під час проходження ОСОБА_1 служби.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. При цьому суд зазначив, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
За встановлених у справі обставин суд дійшов суд висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: позовних вимог, пред'явлених за період з 05.03.2021 по 12.04.2023 (день припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби), в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги за 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач зазначає, що на момент звільнення з військової служби, позивач погодився із проведеним розрахунком грошового забезпечення при звільненні та не оскаржував наказ про звільнення в будь-якій його частині, в тому числі остаточного розрахунку. Також відповідач вказує, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704 з урахуванням Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду №826/6453/18 від 29.01.2020 та Постанови Верховного Суду №826/6453/18 від 20.10.2022 не вносилися, а тому відповідач не має можливості застосовувати прожитковий мінімум, встановлений на 01 січня календарного року, для здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення та вважає, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, за період з 29.01.2020 по 11.05.2023 є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а з 12.05.2023 року - виходячи з розміру 1762 гривні.
Також відповідач вважає, що застосуванню у цій справі підлягає спеціальний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби - місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України. Позивач про можливе порушення своїх прав дізнався під час звільнення із частини - 12.04.2023, а доказів, які б підтверджували поважність причин порушення строків оскарження дій відповідача, позивачем надано не було.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем в частині задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості саме в цій частині.
Рішення суду в частині незадоволених позовних вимог не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду першої інстанції не перевіряється.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з 05.03.2021 по 12.04.2023.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.04.2023 №114 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення штаб-сержанта за контрактом ОСОБА_1 (Г-023623), який здав справи і обов'язки за посадою головного сержанта взводу розвідки спеціального призначення 1-го батальйону оперативного призначення та звільненого відповідно до пп. «г» п. 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командира військової частини Національної гвардії України по особовому складу від 21.03.2023 № 18 о/с у запас, у зв'язку: «з один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, « 12» квітня 2023 року та для постановки на військовий облік направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місто Кам'янське)».
При нарахування грошового забезпечення у спірний період відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, що ним не заперечується
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає за необхідне зазначити таке.
Спірним у цій справі є питання перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 05.03.2021 по 12.04.2023.
Стосовно доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Ухвалою суду першої інстанції від 23 жовтня 2024 року вирішено порушене відповідачем питання дотримання строку звернення до суду з цим позовом.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам справи та доводам відповідача в цій частині та правильно застосував норми законодавства, якими врегульовано питання строку звернення до суду з вимогами щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
Водночас положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати) у разі порушення законодавства про оплату праці.
У свою чергу, строки звернення до суду про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) встановлені КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції вважає прийнятним врахування судом першої інстанції при вирішенні питання, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, відповідно до яких положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, положення ст.233 КЗпП України підлягають застосуванню у правовідносинах щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховним Судом у справі №460/21394/23 (постанова від 21.03.2025), зокрема, зроблено такий висновок: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, до 19.07.2022 строк звернення позивачем з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком.
Щодо правовідносин, що виникли після цієї дати, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, яка опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» №130 30 червня 2023 року, скасовано карантин з 24:00 год 30 червня 2023 року.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Так, Судова палата констатувала:
якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
В спірному випадку, судом першої інстанції з'ясовано, відповідачем не спростовано, що 05.05.2024 від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивач отримав простий лист «Укрпошта» з відомостями про нараховане майно та виплачене грошове забезпечення.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що визначений ст. 233 КЗпП України строк позивачем дотримано, тому доводи скаржника з цього приводу судом не приймаються.
По суті прийнятого судом рішення суд апеляційної інстанції також погоджується з судом першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Розмір грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.03.2018 і якою затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1); схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 14); розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу (додаток 16).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови №704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Отже, з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При застосуванні положень пункту 4 Постанови №704 суд враховує також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та повторений у постановах від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21.
У подальшому викладені висновки щодо застосування пункту 4 Постанови №704 були підтримані і у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі №240/1387/21.
Відповідно до висновків Верховного Суду, згідно ст.6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Втім, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року (1762 грн).
В подальшому, відповідні Закони України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.
Так, Законом України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102,00 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2270 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено з 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2481 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 грн.
Отже, положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, з огляду на визначені в ч.3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, то положення постанови Кабінету Міністрів України №704 підлягають застосуванню в частині, що не суперечать нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, - Закону України про Державний бюджет.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Спираючись на цей висновок, суд апеляційної інстанції вважає, що грошове забезпечення позивача, його посадовий оклад та оклад за військовим званням у вказаний ним період з 05.03.2021 по 12.04.2023 (день розірвання контракту/звільнення зі служби) слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, визначеного Законами України про Державний бюджет України, а не на 1 січня 2018 року, як правильно зазначив суд першої інстанції.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №160/16264/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров