03 грудня 2025 р. Справа № 520/16335/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Лук'яненко М.О., повний текст складено 10.09.25 по справі № 520/16335/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 02 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 226222,50 (двісті двадцять шість тисяч двісті двадцять дві) грн 50 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 118928,40 грн (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн 40 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями); зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 02 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 226222,50 (двісті двадцять шість тисяч двісті двадцять дві) грн 50 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 118928,40 грн (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн 40 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців у сумі 120295,81 грн. Стягнуто зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців у сумі 120295,81 грн (сто двадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн 47 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 та прийняти нове, яким розмір стягнення середнього заробітку та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців зменшити з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 №520/2430/25, відповідачем 10.06.2025 виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі 2871,34 грн. Вказує, що позивач одночасно з даним позовом 23.06.2025 подав ще один позов до ІНФОРМАЦІЯ_3 про зобов'язання провести перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні у належних відсоткових розмірах щомісячних премій, який розглядається Харківським окружним адміністративним судом у справі № 520/16347/25. На даний час рішення у справі №520/16347/25 законної сили не набуло і, відповідно, спір про розмір невиплачених при звільненні позивача сум триває. Стверджує, що вимоги позивача стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку за цим адміністративним позовом є передчасними. Звертає увагу, що відповідно до картки на грошове забезпечення №616 позивача за 2021 рік загальна сума, яка була виплачена позивачу при звільненні, склала 315013,27 грн (одноразова грошова допомога при звільненні - 249746,25 та компенсація за невикористані відпустки - 65267,02 грн). При цьому, сума недоплати, проведеної на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 №520/2430/25, склала 2871,34 грн. Зауважує, що сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, визначена судом першої інстанції, у 42 рази перевищує заборгованість. Наголошує, що позивач звільнений 03.08.2021. Однак, тільки 03.02.2025 звернувся до суду з позовом про виплату грошового забезпечення. Вважає, що у даному випадку підлягає застосуванню принцип співмірності відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач по 02.08.2021 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військовій частині НОМЕР_1 ).
У відповідності до наказу командувача Національної гвардії України від 09.07.2021 №128о/с звільнений з військової служби у запас за п.п. «б» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову служби», за станом здоров'я.
Згідно до наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 02.08.2021 №167 позивач виключений зі списків особового складу частини з 02.08.2021.
Оскільки в день звільнення (02.08.2021) не був розрахований у повному обсязі, позивач звернувся за захистом порушених прав до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом (справа №520/2430/25).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №520/2430/25, яке набрало законної сили 10.05.2025: зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 02.08.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №520/2430/25, відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум (2871,34 грн), які виплатив 10.06.2025, тобто, як зазначає позивач, йому виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення.
Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців у сумі 120295,81 грн.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців у сумі 120295,81 грн (сто двадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн 47 коп.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку №44, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток, який стягується відповідно до вимог ст.117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.
У силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За обставинами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військовій частині НОМЕР_1 ).
Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні позивача зі служби 02.08.2021 з останнім не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 02.08.2021 в належному розмірі.
При цьому, виплата позивачу грошового забезпечення проведена 10.06.2025 у розмірі 2871,34 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №520/2430/25, тобто, в порушення приписів ст.116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині стягнення зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців у сумі 120295,81 грн (сто двадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн 47 коп.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.
Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.
Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
У зв'язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 02.08.2021 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 10.06.2025 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 02.08.2021, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є червнень та липень 2021 року.
Зі змісту інформаційної довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 03.07.2025 вбачається, що грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за червень 2021 року - 19450,95 грн, за липень 2021 року - 19621,52 грн. Середньоденне грошове забезпечення становить 640,53 грн.
Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, колегія суддів враховує, що позивача з 02.08.2021 виключено зі списків особового складу відповідача, проте останній з вимогами про виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 02.08.2021 в належному розмірі звернувся до суду 03.02.2025 (справа №520/2430/25), тобто більш ніж через 3 роки з моменту виключення зі списків особового складу відповідача, з усіх видів забезпечення.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату грошового забезпечення в належному розмірі, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.
Як зазначено вище, з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Оскільки позивача звільнено зі служби 02.08.2021, з адміністративним позовом до суду у справі №520/2430/25 він звернувся 03.02.2025, а остаточний розрахунок грошового забезпечення із позивачем проведено 10.06.2025, тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст.117 КЗпП України - за 128 календарних днів.
Отже, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 81 987,84 грн (128 календарних днів х 640,53 грн).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що виплата позивачу грошового забезпечення проведена у розмірі 2871,34 грн, що в 28 разів менше, ніж вирахувана компенсація середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення (81 987,84 грн).
Колегія суддів приймає як належні доводи відповідача про те, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і суд має повноваження зменшити розмір компенсації задля дотримання принципу пропорційності.
Разом з тим, посилання позивача на безпідставність застосування при обрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні критеріїв зменшення розміру відшкодування, колегія суддів вважає помилковими, оскільки не пропорційним буде неврахування розміру простроченої заборгованості відповідача.
Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача, термін не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв'язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 2871,34 грн, яка дорівнює розміру недоплати позивачу.
Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та безпідставно стягнуто зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців у сумі 120295,81 грн (сто двадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн 47 коп.
Доводи апеляційної скарги відповідача про очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром виплачених сум приймаються колегією суддів в якості належних.
Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 по справі № 520/16335/25 скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців у сумі 120295,81 грн та стягнення зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців у сумі 120295,81 грн (сто двадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн 47 коп.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 по 10.06.2025.
Стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 по 10.06.2025 у розмірі 2871,34 грн.
В іншій частині в позові відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 по справі № 520/16335/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий