03 грудня 2025 р. Справа № 480/9451/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 17.07.25 по справі № 480/9451/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.10.2024 за № 183250007701 про відмову ОСОБА_1 призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити з 11.10.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком.
Позовні вимоги мотивує тим, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії розподілена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Київській області. Однак, головне управління відмовило у призначенні пенсії рішеннням від 18.10.2024 №183250007701. Позивач вважає такі дії Головного управління протиправними.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.10.2024 за № 183250007701 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області суму сплаченого судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області розглянуто заяву з документами доданими до заяви про призначення пенсії та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 18.10.2024 №183250007701. Так, за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи за трудовою книжкою від 20.09.1967, оскільки на титульній сторінці трудової книжки зміна прізвища ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) внесено з порушенням згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (не вказано серію та номер свідоцтва про шлюб), а в свідоцтві про шлюб по батькові " ОСОБА_4 " не відповідає даним тимчасової посвідки на постійне проживання " ОСОБА_5 ". Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 статті 26 Закону №1058-ІV.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач 11.10.2024 звернувся до Головного управління з заявою про призначення за віком.
За наслідками розгляду поданою позивачем заяви, ГУ ПФУ в Київській області було прийнято рішення від 18.10.2024 №183250007701, відповідно до якого позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV.
Відповідно до оскаржувального рішення, пенсійний вік, визначений ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV, становить 60 років, а вік заявника - 73 роки.
Необхідний страховий стаж визначений ч.1 ст. 26 Закону №1058-ІV по 31.12.2017 становить не менше 15 років.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 20.09.1967, оскільки на титульній сторінці трудової книжки зміна прізвища ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (не вказано серію та номер свідоцтва про шлюб), а в свідоцтві про шлюб по батькові " ОСОБА_5 " не відповідає даним тимчасової посвідки на постійне проживання " ОСОБА_6 ".
Не погодившись із таким рішенням, позивач звернулася до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.10.2024 за № 183250007701 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час заповнення трудової книжки в частині спірних періодів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з питань праці та заробітньої плати від 09.07.1958 № 620, Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців".
Згідно положень пункту 1, 13, 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (із змінами) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.
Отже, неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці, назазначення назви підприємства, де працювала особа, або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Згідно пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Згідно п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Тобто, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Відтак, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, посилання відповідача на те, що на титульній сторінці трудової книжки не зазначені серія та номер свідоцтва про шлюб, не є достатньою підставою для не врахування періодів трудової діяльності позивача до її стажу чи не врахування записів трудової книжки.
Щодо посилання апелянта в оскаржуваному рішенні на невідповідність у свідоцтві про шлюб та у тимчасовій посвідці на постійне проживання по батькові позивача, колегія суддів зазначає, що незначні недоліки в оформленні документів (розбіжності в написанні прізвища, імені, по батькові, дати народження, назви підприємства, номерів наказів тощо) не можуть бути єдиною та безумовною підставою для позбавлення особи права на пенсію, якщо інші дані дозволяють ідентифікувати особу та підтвердити факт її роботи чи іншої діяльності, що зараховується до стажу.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, якій зазначено, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з тим, надані позивачем документи (трудова книжка, свідоцтво про шлюб, тимчасова посвідка на постійне проживання) містять достатні анкетні дані, які дозволяють однозначно ідентифікувати одну й ту саму особу, ОСОБА_1 , незважаючи на незначну орфографічну розбіжність, яка виникла через неправильний переклад з російської на українську мову у написанні по батькові.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області призначити з 11.10.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань.
Також на даному етапі зазначена вимога позивача є передчасною.
Вказана правова позиція узгоджується із висновками викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.10.2019 по справі №804/3646/18.
З урахуванням ч.2 ст.9 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд першої інстанції обираючи ефективний метод захисту прав позивача на пенсію за віком на пільгових умовах, дійшо вірного висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 11.10.2024 про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком, з урахуванням висновків суду, наведених в даному рішенні.
Водночас щодо зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 11.10.2024 про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№22-1.
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 11.10.2024 про призначення пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку, тому обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача необхідно покласти саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як визначений суб'єкт призначення.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Таким чином, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Вищевказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23/, які враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч 5 ст. 242 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткового задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.10.2024 за № 183250007701 про відмову ОСОБА_1 призначенні пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 по справі № 480/9451/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова Я.В. П'янова