Головуючий І інстанції: Полях Н.А.
03 грудня 2025 р. Справа № 520/28200/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025, по справі № 520/28200/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд"
до Харківської митниці
про визнання протиправними та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2024/000491/2 від 08.08.2024 р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2024/000491/2 від 08.08.2024.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про ненадання судом першої інстанції оцінки доводам відповідача, що надані до митного оформлення документи для підтвердження митної вартості містили розбіжності, а також в них відсутні всі відомості, необхідні для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом.
На підставі п. 3 ч. 1ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судовим розглядом, ТОВ «Авто Тренд» зареєстровано у 2012 році. Основною діяльністю позивача є оптова торгівля запасними частинами для автомобілів. Товар закуповується напряму у виробників товарів в Китаї та Європі.
Позивач у серпні 2024р. ввіз на територію України з Китаю запасні частини до автомобілів. Митне оформлення товару здійснювалось Харківською митницею.
Між позивачем та виробником товару TAIZHOU DONGNA MECHANICAL & ELECTRICAL CO., LTD (Китай) було укладено контракт № ВА29092022 від 29.09.2022 р., умовами якого передбачено, що продавець продає, а покупець купує товар - запасні частини для автомобілів на умовах FOB Нінгбо, Китай. Асортимент товару визначається в інвойсах, які є невід'ємною частиною цього контракту (п. 1.1 контракту). Ціна товару, що поставляється, встановлюється у доларах США за одиницю товару і визначається в інвойсах, які є невід'ємною частиною цього контракту. Ціна товару включає вартість упаковки, маркування, доставки до місця призначення та навантаження на судно, вартість експортних митних процедур, мит, податків, що сплачується при вивезенні (п. 3.2. контракту).
Згідно з інвойсом № DNAT20240520 від 20.05.2024 р., наданим продавцем, позивач ввіз на митну територію України товар на загальну суму 78552,50 доларів США.
08.08.2024 р. для митного оформлення товару позивач надав до відповідача митну декларацію № 24UA807200011945U1.
Декларантом було заявлено митну вартість товару за першим методом (вартість товару за контрактом та витрати на транспортування товару до кордону України). В графі 12 митної декларації «відомості про вартість» позивач зазначив митну вартість товару - 3 536 204,14 грн., яка вираховується шляхом додавання вартості товару за інвойсом до витрат на транспортування товару до кордону України.
Відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2024/000491/2 від 08.08.2024 р., яким визначено митну вартість товарів за другорядним (резервним) методом у відповідності до статті 64 Митного кодексу України.
Не погодившись із рішеннями про коригування митної вартості, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що що відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів правомірності винесеного рішення про коригування митної вартості товарів.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України).
Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України).
Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.
Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України).
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов'язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
Крім того, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному, з урахуванням вимог митного законодавства щодо необхідності проведення процедури митних консультацій.
При цьому, слід враховувати, що ст. 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 по справі № 809/1884/16.
Надаючи оцінку правомірності рішення про коригування митної вартості товарів від № № UA807000/2024/000491/2 від 08.08.2024 р колегія суддів зазначає наступне.
Судом розглядом встановлено, що на підтвердження митної вартості товару позивач надав до митниці наступні документи: Декларацію митної вартості, Контракт № ВА29092022 від 29.09.2022 р., Додаткова угода №2 від 30.07.2024 р. до контракту № ВА29092022 від 29.09.2022 р., Інвойс № DNAT20240520 від 20.05.2024 р., Пакувальний лист бн до інвойсу, Сертифікат про походження товару, Банківський платіжний документ № 001266131 від 09.04.2024 р., Банківський платіжний документ № 001310033 від 27.05.2024 р., Договір про транспортно-експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023р., Додаткова угода № 1 від 03.01.2024 р. до договору про транспортно-експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023р., Заявка від 29.07.2024 р. до договору про транспортне - експедиторське обслуговування, Коносамент HYSF2024050753A від 31.05.2024р., Залізнична накладна № 31509176 від 31.07.2024р., Довідка про витрати на транспортування вантажу № 439503-1 від 29.07.2024 р., Рахунок щодо сплати вартості перевезення № LS-4576562 від 29.07.2024р.
Перелік наданих до митної декларації документів вказаний в гр. 44 декларації.
За результатами проведеного контролю митної вартості товару відповідачем видано рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2024/000491/2 від 08.08.2024р., відповідно до якого митна вартість товару визначена митницею за другорядним резервним методом на підставі цінової інформації, наявної в ЄAIC.
08.08.2024 р. на підставі рішення про коригування митної вартості товарів, відповідачем також видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807200/2024/000597.
Стосовно доводів відповідача щодо того, що декларантом не надано інвойси №AT20230912 від 01.04.2024, INV.DN-AT20240501 від 06.05.2024, що зазначені в банківських платіжних документах №001266131, №001310033, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом не вказано, яким чином відсутність даних документів вплинула на визначення митної вартості товару з огляду на те, що позивачем до митниці було надано комерційний інвойс № DNAT20240520 від 20.05.2024 р, який передбачений умовами контракту, в якому вказано найменування, кількість та вартість постачаємо товару, а платіжні документи містять посилання на контракт із продавцем та найменування самого продавця.
Також позивачем до митного органу було надіслано інвойси № DN-АT20230912 від 01.04.2024, DN-AT20240501 від 06.05.2024, які зазначені у платіжних документах (SWIFT) №001266131, №001310033, а також бухгалтерську довідку № 29/08-1 від 29.08.2024 р на підтвердження оплати товару.
Стосовно доводів відповідача щодо того, що в банківському платіжному документі №001310033 оплата здійснювалась по рахункам INV. DNAT20240520 від 20.05.2024 INV.DN-AT20240501 від 06.05.2024 (на суму USD 75593), умовами п. 5.2 зовнішньоекономічного договору передбачена 100% переплата (сума по комерційному інвойсу №DNAT20240520 наданого до митного оформлення складає 78552,5 USD), колегія суддів зазначає, що у відповідності до бухгалтерської довідки партія товару, що надійшла від продавця TAIZHOU DONGNA MECHANICAL & ELECTRICAL CO.,LTD», (China) 3a KOHTPАKTOM NВА29092022 від 29.09.2022 р. та інвойсом DNAT20240520 від 20.05.2024 р. на суму 78552,50 доларів США і була розмитнена за митною декларацією 24UA807200011987U8 від 08.08.2024 р. була оплачена двома платежами. Оплату по рахунках №DNAT20240520 від 20.05.2024, №DN-AT20240501 від 06.05.2024 на суму USD 75593,00 було здійснено 27.05.2024 р., коносамент оформлено 31.05.2024р., тобто оплату було здійснено до відправки товару.
Колегія суддів зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим, відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.04.2018 р. у справі № 804/4680/16.
Стосовно доводів відповідача щодо відсутності транспортного договору щодо морського перевезення згідно коносаменту №HYSF2024050753A; відсутності банківського/платіжного документу, що підтверджує факт оплати, згідно коносаменту №HYSF2024050753A; відсутності договору, що зазначений в графі 3 залізничної накладної 31509176, а також те, що заява до договору перевезення 439503-7 складена 29.07.2024, але умовами п. 1.3 договору на транспортно-експедиційні послуги від 15.11.2023 №АТ-23-0205, заявка подається за два тижні до початку завантаження вантажу до перевезення (навантаження відбулося 31.05.2024) колегія суддів зазначає, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Відповідно до наказу МФУ від 24 травня 2012 року №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» до зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до митниці було надано договір про транспортне - експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023р., укладений між ТОВ «Авто Тренд» та експедитором ТОВ «Ламан Шипінг» та додаткову угоду до нього.
Відповідно до умов даного договору передбачено, що експедитор зобов'язався організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надати інші транспортно-експедиторські послуги клієнту за згодою сторін (п.1.1). При необхідності для виконання своїх зобов'язань за договором, укладати від свого імені договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та другими організаціями.
Відповідно до п.2.1.1. Документом, що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент, автомобільна накладна, авіа накладна або залізнична накладна.
Додатковою угоди № 1 від 03.01.2024 р. до договору про транспортне- експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023р передбачено, що експедитор зобов'язаний надати клієнту серед іншого довідку про транспортні витрати для пред'явлення в митні органи (п 2.1.7).
З матеріалів справи вбачається, що експедитором ТОВ «Ламан Шипінг» на виконання умов договору було організоване морське перевезення від Китаю до Польщі, на підтвердження чого до митниці надано коносамент HYSF2024050753A від 31.05.2024р. та була організована доставка вантажу залізничним транспортом до України на підтвердження чого до митниці було надано залізничну накладну № 31509176 від 31.07.2024 р.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач в адміністративному позові зазначив, що у зв'язку з тим, що позивач мав взаємовідносини саме з експедитором ТОВ «Ламан Шипінг», до митниці було надано договір, довідку про транспортні витрати, а також рахунок на оплату саме від ТОВ «Ламан Шипінг».
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що заявка до договору з експедитором не є документом, який має обов'язково подаватись для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Також, колегія суддів зазначає, що зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів не вбачається, яким чином вказана обставина вплинула на достовірність визначення ціни задекларованого позивачем товару.
Позивачем до митниці на підтвердження митної вартості транспортних послуг надано: договір про транспортне - експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023р., додаткову угоду № 1 від 03.01.2024р. до цього договору, коносамент № HYSF2024050753A від 31.05.2024р., залізничну накладну № 31509176 від 31.07.2024 р., довідку про витрати на транспортування вантажу № 439503-1 від 29.07.2024 р., рахунок щодо сплати вартості перевезення №LS-4576562 від 29.07.2024р.
На підтвердження вартості перевезення та експедиторських послуг до митниці додатково надіслано акт ЛШ00-007110 надання послуг від 09.08.2024 з експедитором, платіжну інструкцію № 13575 від 12.08.2024 р. про оплату послуг експедитора.
Стосовно доводів митного органу щодо відсутності в рахунку на перевезення № LS-4576562 від 29.07.2024 посилання на географічні пункти між якими було здійснено переміщення вантажу, колегія суддів зазначає, що посилання на географічні пункти є у довідці про транспортні витрати № 439503-1 від 29.07.2024.
Крім того, географічні пункти були вказані у коносаменті № HYSF2024050753A та залізничній накладній СМГС № 31509176. В довідці експедитор вказав наступний маршрут транспортування вантажу: міжнародне морське перевезення вантажу за маршрутом Нінгбо, Китай - Гданськ, (Польща), міжнародне залізничне перевезення вантажу за маршрутом Гданськ, Польща, п/пМостиська, Україна.
Колегія суддів зазначає, що приписи законодавства, яке регулює спірні правовідносини не вимагають обов'язкового вказання географічних пунктів між якими було здійснено переміщення вантажу саме у рахунку на оплату послуг експедитора, тому зазначення їх у довідці про транспортні витрати не суперечить чинному законодавству та не впливає на визначення числового показника митної вартості товару.
Щодо доводів відповідача у спірному рішенні, що вартість морського фрахту суперечить інформації, зазначеної в листі ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 16.01.2024 №81, колегія суддів зазначає, що листи Державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» не є нормативно-правовими актами та не можуть застосовуватися як підстава для коригування митної вартості товарів та не містять жодного правового обов'язку для суб'єктів господарювання або митниці. Отже, посилання відповідача у рішенні про коригування митної вартості на листи ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 16.01.2024 № 81, як на підставу для коригування митної вартості, є необґрунтованим.
Стосовно доводів відповідача щодо того, що декларантом не надано каталогів, загальних прейскурантів (прайс-листів), калькуляції собівартості товарів від виробника товару, а також відсутня експортна митна декларація, колегія суддів зазначає, що положеннями ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України визначено перелік обов'язкових документів, які підтверджують митну вартість товарів, серед яких відсутні такі документи як каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи), калькуляції виробника товару.
Згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару. Тобто, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи), калькуляції виробника товару, на які посилається відповідач, не входять до переліку обов'язкових документів, які має надати декларант до митного органу, визначеного ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.
Стосовно доводів відповідача, викладених у спірному рішенні, щодо не надання документів, передбачених ч. 3 cт. 53 МК України, суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи зі змісту наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що підприємством позивача було надано до митного оформлення необхідний перелік документів, передбачений ч. ч. 1-2 ст. 53 МК України, а також додатково додані документі, що мали б додатково підтвердити відсутність розбіжностей.
Однак, як встановлено судом, відповідачем під час винесення спірного рішення фактично не було надано оцінки повідомленим представником позивача обґрунтуванням, а відтак відповідачем не наведено належних обґрунтувань щодо наявності сумніву в числових значеннях наданих документів.
Також, відповідачем не було наведено у оскаржуваному рішенні ніяких відомостей про характеристики товарів, умови постачання цих товарів або інші комерційні умови (торгова марка, виробник), до ціни яких було скориговано вартість поставлених підприємством позивача товарів.
Відтак, суд приходить до висновку про те, що доводи митного органу стосовно наявності підстав, передбачених ч. 3 ст. 53 МК України, для витребування від позивача додаткових доказів, визначених приписами ч. 3 ст. 53 МК України, стосовно спірної у даній справі митної декларації не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Отже, у ході судового розгляду не знайшли підтвердження висновки відповідача щодо наявності обґрунтованих сумнівів у правильності визначення позивачем митної вартості товару.
Натомість, позивач під час митного оформлення надав необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не обґрунтовано наявності розбіжностей або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв'язку з чим оскаржуване рішення відповідача є неправомірним та підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, а позов задоволенню.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Що стосується заявленого позивачем клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Авто Тренд та ТОВ ЗМЗ ПС №04/01-24С від 04.01.2024 ТОВ «ЗМЗ ПС», який було надано до Харківського окружного адміністративного суді разом з позовною заявою. Відповідно до умов договору № 04/01-24С від 04.01.2024 ТОВ Авто Тренд доручає, а ТОВ ЗМЗ ПС приймає на себе зобов'язання надавати професійну правову допомогу, а саме: - юридичні послуги по представництву інтересів позивача в Харківському окружному адміністративному суді, Другому апеляційному адміністративному суді, Верховному суді України. Пунктом 3.3. договору встановлена орієнтовна вартість з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу, яка складає 3000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивача надано до суду: акт прийому - передачі виконаних послуг від 08.09.2025; платіжну інструкцію.
Так, 08.09.2025 між ТОВ Авто Тренд та ТОВ ЗМЗ ПС підписано акт прийому-передачі виконаних послуг. Вартість послуг з підготовки та подачі відзиву на апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 520/28200/24 склала 3000 грн. і була оплачена позивачем 05.09.2025.
В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.
Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналізуючи зміст наданих позивачу послуг (складання відзиву на апеляційну скаргу), колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, час витрачений адвокатом, враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківської митниці - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 по справі № 520/28200/24 залишити без змін .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" витрати на правову допомогу у сумі 3000 (три тисячі) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов