03 грудня 2025 р. Справа № 440/9620/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2025, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, м. Полтава, повний текст складено 15.08.25 у справі № 440/9620/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі за текстом також - відповідачі), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25 лютого 2025 року № 163950032399 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24 червня 2025 року № 163950032399 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 18 лютого 2025 року відповідно до пункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року№ 213-УІП, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25 лютого 2025 року №163950032399 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24 червня 2025 року №163950032399 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.02.2025 про призначення пенсії відповідно до п. "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням висновків цього рішення суду.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував обставини справи, зокрема того, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до п. "д" ст. 55 Закону № 1788.
За результатами апеляційного розгляду Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії від 18.02.2025.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи позивача в електронному вигляді було передано на розгляд ГУПФУ у Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.02.2025 за № 163950032399 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. Стаж за вислугу років станом на 11.10.2017 у позивача становить - 22 роки 15 днів.
ОСОБА_1 вдруге 16.06.2025 звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи позивача в електронному вигляді було передано на розгляд ГУПФУ у Чернігівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24.06.2025 за № 163950032399 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.
Також зазначено, що стаж за вислугу років станом на 11.10.2017 у позивача становить - 22 роки 15 днів.
Таким чином, позивачу двічі відмовлено в призначенні пенсії з ідентичних підстав, а саме - відсутністю необхідного страхового стажу - 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017, згідно вимог Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII “Про внесення мін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Не погоджуючись із рішеннями пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на призначення пенсії на підставі п. "д" ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому оскаржувані рішення відповідачів винесені протиправно та підлягають скасуванню.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.02.2025 про призначення пенсії відповідно до п. "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням висновків цього рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон України "Про пенсійне забезпечення") визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно із ст. 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до ст. 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров'я відповідно до пункту "е" статті 55.
Так, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ, що набрали чинності 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.
У рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону № 1788 щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788.
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, які визнано неконституційними.
Приймаючи оскаржувані рішення, відповідачі не заперечують право позивача на призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку. Водночас, із посиланням на п. 2-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) вважають, що у позивача недостатньо спеціального стажу, який станом на 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, коли у позивача лише 15 років 6 місяців 15 днів.
Разом із тим колегія суддів зауважує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, Розділ XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Вказаною нормою лише збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" .
Окрім того, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, яка відновлена за рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04 червня 2019 року.
За приписами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працювавпрацівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Так, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, які визнано неконституційними.
Відповідно до редакції, чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, які визнано неконституційними, п. д ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення": "право на пенсію за вислугу років мають: д) плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24.06.2025 за № 163950032399 встановлено, що стаж на дату звернення складає у позивача 33 роки 1 місяць 7 днів.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 23.07.1986 позивач був мотористом стерновим з 25.04.1991 по 01.08.2001, з 05.03.2004 по 07.01.2005, з 01.03.2005 по 12.12.2007, 16.01.2008 по 23.06.2010, з 23.03.2011 по 26.12.2011, 16.05.2012 по 13.12.2012, з 28.05.2013 по 25.01.2025.
Отже, позивач працює у плавскладі морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості 12 років 6 місяців, а тому має право на призначення пенсії на підставі п. "д" ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25 лютого 2025 року № 163950032399 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24 червня 2025 року № 163950032399 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років та їх скасування.
Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Прийняття рішення про призначення пенсії належить до повноважень відповідача.
Відповідно до Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Pedersen and Baadsgaard проти Данії» від 17.12.2004, № 49017/99 зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, що їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Під дискреційним повноваженням варто розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення у межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (як територіальний орган Пенсійного фонду України, що розглядав першу заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності) повторно розглянути заяву позивача від 18.02.2025 про призначення пенсії відповідно до п. "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням висновків суду.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 у справі № 440/9620/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц