01 грудня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/12190/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Клопота С.Л.,
за участю секретаря Шевченко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області та просить наступне.
1. Визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Варвинської селищної ради від 17 жовтня 2025 року № 813940.32 про відмову в проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 .
2. Зобов'язати Варвинську селищну раду провести реєстраційні дії за заявою від 17.10.2025 за реєстраційним номером 81394032, здійснивши державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 , а саме квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішення державного реєстратора Варвинської селищної ради від 17 жовтня 2025 року № 813940.32 про відмову в проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 , є протиправним та порушує її права і охоронювані законом інтереси.
Від позивача до суду надійшла заява, в якій він просить розглядати справу без участі його представника.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Заперечень до позову, суду не подавав.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювалося.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , 14.10.2025 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності.
Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно від 17.10.2025 № 81394032 було відмовлено в проведенні реєстраційних дій.
Відмову обґрунтовано тим, що подані заявником документи, на думку державного реєстратора, не відповідають вимогам законодавства.
Зокрема, під час розгляду заяви реєстратор зазначила, що відповідно до законодавства у разі проведення державної реєстрації прав, які виникли до 1 січня 2013 року, реєстратор зобов'язаний запитувати від органів влади, підприємств, установ та організацій необхідну інформацію щодо проведення попередньої реєстрації прав чи виготовлення технічної документації.
Разом з тим, згідно з відповіддю Комунального підприємства «Херсонське бюро технічної інвентаризації», відомості щодо об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , надати неможливо, оскільки зазначене майно територіально підпорядковане Новокаховському бюро технічної інвентаризації, яке на даний час тимчасово знаходиться під окупацією. На підставі цього державний реєстратор дійшов висновку про відсутність можливості проведення державної реєстрації права власності та відмовив у її здійсненні.
Не погодившись з таким рішенням позивачка звернулась до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 3 ст. 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини 4, 5 статті 1 1 № 1207-VІІ).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-1V) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-ІV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України № 1952-ІV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. З Закону № 1952-1V).
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. З Закону № 1952-1V державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону № 1952-ІV визначено, що суб'єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного га/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Так, ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-ІV врегульовано, що державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які надуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Згідно ч. 1 ст. 20 Закону № 1952-1V заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 1952-1V державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; Частиною 1 ст. 24 Закону № 1952-1V передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав. Вказаний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із абз. 2,6 п. 12 Порядку № 1127 під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід'ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру, Реєстру аграрних нот та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.
Державний реєстратор, у разі наявності в нього паперових носіїв інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, використовує також відомості, які містяться на відповідних носіях інформації.
Відповідно до гі. 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Як вже зазначалось, 14.10.2025 року позивачкою була подана заява щодо державної реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
До заяви, в якості підстави для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, були подані наступні документи:
- свідоцтво про право власності на квартиру від 24 жовтня 2001;
- технічний паспорт від 03.12.2001 .
Під час розгляду заяви, державним реєстратором було здійснено консолідований пошук інформації в Державному реєстрі речових прав та реєстрах до 2013 року, стосовно реєстрації речових прав на заявлений об'єкт нерухомого майна. В результаті якого, було встановлено відсутність інформації про реєстрацію в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором направлено запит до відповідного органу щодо отримання інформації стосовно реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Листом Комунального підприємства «Херсонське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради від 06.02.2024 № 50, на запит державного реєстратора повідомлено, що надати інформацію щодо об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , підприємство не має можливості, оскільки вказане майно територіально підпорядковане Новокаховському бюро технічної інвентаризації, яке на даний час тимчасово знаходиться під окупацією.
Приймаючи рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором не було прийнято до уваги норми Цивільного законодавства та норм Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, Каховська міська територіальна громада віднесена до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Разом з цим, набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території.
У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
Система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952-1V, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Проте, запитувана державним реєстратором інформація у комунального підприємства «Новокаховському бюро технічної інвентаризації» не може бути надана у зв'язку із окупацією території Каховської міської територіальної громади.
Разом з тим, позивачкою, для державної реєстрації права власності на нерухоме майно у реєстрі речових прав, було подано державному реєстратору заяву із документами, які належним чином підтверджують її право власності на квартиру.
Так, згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 24 жовтня 2001 року за ОСОБА_1 , на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в установленому порядку, було зареєстроване право власності на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , яке 4 грудня 2001 року зареєстроване «Каховським державним бюро технічної інвентаризації» за реєстровим номером № 15332.
Як вже зазначалось судом, відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Отже, реєстрація права власності на нерухоме майно було здійснено на підставі чинного, на момент проведення такої реєстрації, законодавства.
У позивачки не існувало обов'язку щодо реєстрації права власності на квартиру у відповідному реєстрі речових прав до початку повномасштабної війни, а отже відсутні підстави стверджувати про наявність її вини, щодо не проведення такої реєстрації.
При цьому, статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Піхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Також, нормами ст. 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України.
За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на' нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Враховуючи викладене, у спірних правовідносинах документ (свідоцтво про право власності на житло від 24.10.2001 року), що посвідчує набуття мною права власності на квартиру та відповідна позначка на ньому (зареєстроване «Каховським державним бюро технічної інвентаризації» за реєстровим номером № 153.32), яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 року.
Вказаний документ був долучений до пакету документів з яким я зверталась до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об'єкт нерухомого майна. При цьому, запитувана державним реєстратором інформація не може бути надана у зв'язку з окупацією Каховської міської територіальної громади.
Відсутність у державного реєстратора можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями статті 10 Закону № 1952-IV, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 2 КЛС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неунередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обгрунтуванням їх застосування.
Частиною 2 статті 24 Закону №1952-1V передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Отже, законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації, який є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню (постанова Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 638/13304/17).
Водночас, згідно з частиною 5 статті 24 Закону № 1952-1V встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.
Разом з тим, така підстава для відмови як відсутність можливості у Новокаховського бюро технічної інвентаризації через окупацію територіальної громади не зазначена серед підстав, визначених ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV.
Окремо суд зазначає, що державний реєстратор не надав оцінку тим документам, які були подані безпосередньо позивачкою, не зазначив, які саме існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, не зазначив, чому подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов переконання, що рішення від 17.10.2025 р. №81394032 прийнято всупереч вимог чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Щодо вимог про зобов'язання провести державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 11 Закону № 1952-1V державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналіз вказаних положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Разом із тим, законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення, у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи те, що єдиною підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій слугувала відсутність інформації про зареєстровані права власності до 01.01.2013, яку неможливо отримати у зв'язку з окупацією Каховської міської територіальної громади, позовні вимоги про зобов'язання провести державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (вул. Шевченка, 38,смт Варва,Чернігівська обл., Прилуцький р-н,17600) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Варвинської селищної ради від 17 жовтня 2025 року № 813940.32 про відмову в проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 .
Зобов'язати Варвинську селищну раду провести реєстраційні дії за заявою від 17.10.2025 за реєстраційним номером 81394032, здійснивши державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 , а саме квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4211,20 грн. ( 1211,20 грн - судовий збір + 3000,00 грн - правнича допомога).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлено 03 грудня 2025 року.
Суддя Сергій КЛОПОТ