03 грудня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2122/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Адвокат Чернега І.Ф. звернулась з позовом в інтересах ОСОБА_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (вч НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за період з 2014 по 2025 рік за невикористану додаткову відпустку - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (вч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за період з 2014 по 2025 рік за невикористану додаткову відпустку - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (вч НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (вч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, а саме з 25.02.2025 по день повного розрахунку шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
1. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Ухвалою суду від 12.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 28.11.2025 витребувано у позивача належні докази на підтвердження її статусу одинокої матері та наявності у неї дитини з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, а також інформацію щодо того чи подавала ОСОБА_1 вказані докази ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) на підтвердження зміни її сімейного становища та у зв'язку із цим правового статусу.
2.АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
2.1. ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при звільненні з військової служби відповідачем не була виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96 за період проходження нею військової служби з 2014 по 2025 рік.
Також, вказує, що у зв'язку із несвоєчасним розрахунком та невиплатою позивачу всіх належних сум при звільненні вона має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день остаточного розрахунку.
2.2 ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому вказав, що за час проходження військової служби позивач, до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом (заявою) про надання їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, яка передбачена ст.19 Закону України «Про відпустки» не зверталася, документів, які підтверджують наявність у неї права на додаткову відпустку та відповідно на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 не надавала. Зауважив, що оскільки позивачка являлась військовослужбовцем Національної гвардії України, то зобов'язана була згідно законодавства надавати до особової справи документи, які підтверджують зміну її сімейного становища та у зв'язку із цим правового статусу. Однак, остання жодних документів, які б вказували на її статус, наприклад одинокої матері, або наявності у неї дитини з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи не надавала. З вказаних підстав вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Позивач проходила військову службу в Національній гвардії України в період з 2014 по 2025 роки.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (по стройовій частині) від 24.02.2025 №56 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 .
Згідно з вказаним наказом позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік; грошову компенсацію за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік; грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за невикористані 84 дні за 2020 рік, за 2021 рік, за 2022 рік, за 2023 рік, за 2024 рік та за 2025 рік; одноразову грошову допомогу, відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 28 повних календарних років служби; допомогу для оздоровлення за 2025 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.
У відповідь на адвокатські запити відповідач листами від 17.03.2025 та 27.03.2025 повідомив, що за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 24.08.2022 по 24.02.2025 ОСОБА_1 додаткова відпустка як працівнику, який має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, не надавалась.
Вважаючи, що відповідачем при звільненні не проведено повного розрахунку усіх сум грошового забезпечення, а також не виплачено середній заробіток за час затримки такого розрахунку, позивач звернулась до суду із даним позовом.
4. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Згідно зі ст.1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Приписами ст.1-2 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №504/96-ВР, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Вказана норма діє з 01.01.2010, тобто з часу набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей" від 19.05.2009 №1343-V та до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, чинним законодавством закріплено гарантії військовослужбовців-жінок, одиноких матерів на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, зокрема, щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
При цьому, законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівникам, котрі мають дітей. Тому, якщо працівник не скористався цим правом і не використав цю відпустку за минулий рік або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпустки, згідно з ст.24 Закону №504/96-ВР.
Суд зазначає, що термін «одинока матір» на законодавчому рівні не визначено, водночас 06.11.1992 поняття «одинокої матері» було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.
За цим визначенням для визнання статусу «одинокої матері» було необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.
Отже, право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 по справі №822/2446/17 вказав, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ. Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Натомість, після набрання чинності Законом України «Про відпустки» таке визначення одинокої матері застосовуватись не може, оскільки в пункті 5 частини дванадцятої статті 10 цього Закону визначено поняття одинокої матері як такої, яка виховує дитину без батька.
Це означає, що одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка сама виховує дитину, якщо батько не проживає разом з дитиною та відсутні інші докази його участі у вихованні дитини, і за цих самих умов жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).
Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена) на підтвердження факту виховання дитини без участі батька. Питання виховання батьками дитини визначено Сімейним кодексом України.
Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Як передбачено статтею 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування ухвалює на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. У разі ухилення батька від виконання своїх обов'язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
З урахуванням зазначеного для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред'явлені, наприклад, ухвала суду на підставі клопотання слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду про відсутність участі батька у вихованні дитини тощо. Наявність відомостей про те, що дитина проживає разом з матір'ю, не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у її вихованні.
Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримання дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.
Для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Враховуючи те, що додаткова соціальна відпустка надається один раз протягом календарного року і за цей час статус одинокої матері може змінитися, роботодавець має право вимагати поновлення зазначених документів один раз на рік. Отже, якщо жінкою буде надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини, то вона матиме право на зазначену відпустку за підставою «одинока мати».
Вказана позиція узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі №520/2226/19.
Як встановлено матеріалами справи, позивачці в період служби з 2014 по 2017 роки на Факультеті №2 - підготовки фахівців для Національної гвардії України Навчально-наукового інституту №3 Національної академії внутрішніх справ не надавалась додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, що підтверджується довідкою №138 від 25.09.2017 року.
Також, згідно наказів про виключення зі списків особового складу Головного управління Національної гвардії України від 12.10.2021 та Київського інституту Національної гвардії України від 22.08.2022 вказаний вид додаткової відпустки позивачу теж не виплачувався.
Згідно поданого рапорту на звільнення від 03.02.2025 року позивач клопотала на день виключення зі списків військової частини виплатити всі належні їй грошові кошти (грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку, у тому числі, додаткові та соціальні, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу, компенсацію за недоотримане речове майно, тощо).
Суд зауважує, що оскільки позивач була військовослужбовцем Національної гвардії України вона була зобов'язана згідно законодавства надавати до особової справи документи, які підтверджують зміну її сімейного становища та у зв'язку із цим правового статусу.
Однак, як встановлено матеріалами справи, жодних документів, окрім свідоцтва про розірвання шлюбу, які б вказували на її статус одинокої матері ОСОБА_1 відповідачу не надавала, із заявами про надання відпустки чи грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки працівнику, який має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи за увесь час проходження військової служби жодного разу не зверталась.
Подані на виконання ухвали суду від 28.11.2025 року про витребування доказів документи, а саме: копії свідоцтва про народження дитини та свідоцтва про розірвання шлюбу не є достатніми доказами на підтвердження того, що позивач набула статусу "одинокої матері".
У заяві від 02.12.2025 про долучення вищевказаних доказів представник позивача вказує, що після розлучення дитина залишилася проживати разом з матір'ю, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини та рішенням суду про стягнення аліментів від 06.02.2019 по справі №760/22012/18.
Враховуючи позицію Верховного Суду у схожих правовідносинах, суд вважає, що наявність свідоцтва про розірвання шлюбу та факт проживання дитини з матір'ю не можуть вважатися достатніми підставами для визначення статусу позивачки як "одинокої матері". Наявність рішення суду про стягнення аліментів з батька дитини також виключає факт самостійного утримання дитини матір'ю.
Відтак, зважаючи на відсутність доказів на підтвердження того, що позивачем за час проходження служби подавались будь-які інші документи для підтвердження її статусу як одинокої матері або наявності у неї дитини з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, суд вважає, що правові підстави для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку працівнику як одинокій матері, яка має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, передбачену ст.19 Закону №504/96-ВР відсутні, а позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також не підлягають задоволенню.
5.ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат з підстав, передбачених ст.139 КАС України, не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1.У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя В.О. Кушнір