Справа № 560/20353/25
іменем України
03 грудня 2025 рокум. Хмельницький
Суддя Хмельницького окружного адміністративного суду Шевчук О.П., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Вовковинецької селищної ради Деражнянського району Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Вовковинецької селищної ради Деражнянського району Хмельницької області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області (код ЄДРПОУ - 04406222), що полягає неприйняття рішення за заявою №115-Ф від 10.03.2025 року та порушенні встановленого законодавством строку прийняття відповідного рішення про виділення ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельну ділянку - частку (пай) №276, площею 1,1348 га, кадастровим номером 6821588400:03:042:0140 та земельну ділянку - частку (пай) №591, площею 0,6631 га, кадастровим номером 6821588400:03:050:0013 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані за межами населеного пункту с. Радівці, Вовковинецької селищної ради на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.2025 року №329 та сертифікату на право на земельну частку пай серія ХМ № 0216969 від 12.02.1997. Зобов'язати Вовковинецьку селищну раду Хмельницького району Хмельницької області (код ЄДРПОУ - 04406222) прийняти рішення про виділення громадянину ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельну ділянку - частку (пай) №276, площею 1,1348 га, кадастровим номером 6821588400:03:042:0140 та земельну ділянку - частку (пай) №591, площею 0,6631 га, кадастровим номером 6821588400:03:050:0013 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані за межами населеного пункту с. Радівці, Вовковинецької селищної ради на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.2025 року №329 та сертифікату на право на земельну частку пай серія ХМ № 0216969 від 12.02.1997р за його заявою від 10.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області(копія додається) належать земельні частки (пай) площею 3,17 умовних кадастрових гектарах, що належала померлій ОСОБА_2 на підставі на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ХМ № 0216969 виданого 12 лютого 1997 року.
Позивач звернувся до Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області із заявою про виділення та передачу у власність земельної ділянки (частку пай) №276 площею 1.1348 га кадастровий номер 6821588400:03:042:0140, та земельну ділянку (частку пай) №591 площею 0,6631 га кадастровий номер 6821588400:03:050:0013 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.2025 року №329 та сертифікату на право на земельну частку пай серія ХМ №0216969 від 12.02.1997 року.
Однак, станом на день звернення до суду, рішення по заяві позивача все ще не прийнято, розгляд вказаної заяви було включено до порядку денного 46, 47, 48 та 49 сесії 8 скликання Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, що підтверджується списком поіменного голосування щодо питання «про виділення земельних ділянок громадянину ОСОБА_1 », а тому позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років"; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення публічно-приватного партнерства; 15) спорах щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері проведення конкурентних процедур з відбору приватного партнера, концесіонера; 151) спорах щодо оскарження законності укладення договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору, законності змін, внесених до договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору; 16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відтак ознаками спору, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, юрисдикція спору відповідно до зазначених змін визначається в залежності від суті правовідносин сторін, у яких виник спір, що є предметом розгляду суду.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Однією з ознак проблемності визначення юрисдикції у цих спорах є участь у справі як сторони спору суб'єкта владних повноважень. Ця ж ознака є обов'язковою для класифікації спору як публічно-правового. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Аналогічні висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року справі № 520/17342/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).
Отже, до розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів, якщо у результаті прийняття рішення особа набуває право, змінюється право або особа позбувається майнового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 11 цього Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
За статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Паювання земель сільськогосподарського призначення проходило у декілька етапів, і нормативно-правовою базою для врегулювання таких правовідносин, зокрема, є Земельні кодекси України у редакціях, чинних на момент виникнення правовідносин, Указ Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94, Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» (далі - Указ № 720/95), постанова Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 р. № 122«;Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)», Закон України «Про оренду землі», Закон України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV); Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року № 47/172/48.
За пунктом 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акт на право колективної власності на землю.
За змістом пункту 1 Указу № 720/95 паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Таке паювання сільськогосподарських земель здійснювалось у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».
Зміст цих нормативних актів свідчить по те, що після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі (на місцевості).
Отже, зазначені норми матеріального права з самого початку визначали право громадянина на пай як право власності і майнове право.
Така правова оцінка права у подальшому підтверджена Законом № 899-IV, за загальним змістом якого право осіб, що мають право на пай, визначається як право власності на земельну частку (пай).
За положеннями статті 2 ЗК України (2001 року) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відтак право на земельну частку (пай), у тому числі отримане у порядку спадкування, є окремим об'єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай) у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов'язків власника таких прав.
За таких обставин спори, що виникають з приводу наявного права на земельну частку (пай) та його перетворення у право власності на земельну ділянку, є спорами щодо цивільних прав та обов'язків і мають розглядатися судами цивільної юрисдикції.
Саме факт перетворення наявного майнового права у право власності на земельну ділянку як річ відрізняє юрисдикцію цих спорів від спорів щодо отримання дозволу та/або на отримання земельної ділянки вперше за рахунок земель державної або комунальної власності.
При цьому не повинно впливати на визначення юрисдикції, чи дійсно особі належить право власності на земельну частку (пай), чи особа помиляється щодо наявності такого права, оскільки визначення наявності самого права та/або наявності його порушень здійснюється судом при розгляді справи по суті. Помилкове враження особи про наявність у неї права або про його порушення не впливає на юрисдикцію спору, яка визначається при прийнятті судом позовної заяви.
Не впливає також на юрисдикцію спору щодо земельної частки (паю) наявність спору із суб'єктом владних повноважень, оскільки реальний або уявний з боку позивача факт порушення суб'єктом владних повноважень його прав на земельну частку (пай) або його права на отримання замість майнового права на частку іншого права - права власності на річ, не перетворює ці правовідносини у публічно-правові.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №542/1403/17.
Заявлені в позовній заяві вимоги направлено саме на захист цивільного права, про що свідчить та обставина, що судовий розгляд спору ініційовано позивачем з метою захисту свого права щодо майна, що вказує на приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі та роз'яснити, що заявлені позовні вимоги належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вовковинецької селищної ради Деражнянського району Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами повернути позивачу.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачеві, що для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутись до Деражнянського районного суду Хмельницької області, в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддяО.П. Шевчук