Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
03 грудня 2025 року справа № 520/29498/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) , ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 код НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з адміністративним позовом, в якому просили :
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати солдату ОСОБА_3 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100000 гривень щомісячно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, у розмірі до 100000 гривень щомісячно: за період з 01.03.2023 року по 09.03.2023 року - за безпосередню участь у бойових діях; за період з 03.03.2023 року по 17.06.2023 року - за перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я у зв'язку з тяжким пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини; за 9 календарних днів участі у бойових діях у березні 2023 року; за період з 03.03.2023 року по 17.06.2023 року - за перебування на лікуванні та у відпустці після тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Позов в інтересах позивачів було подано адвокатом Керімовим Аліком Заміровичем.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначалося, що позивачі є батьками загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , який проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_3 з 11.10.2022 по 13.07.2023, від час проходження військової служби ОСОБА_3 02.03.2023 отримав вибухове поранення, травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини, проходив лікування, перебував у відпустці в зв'язку з отриманою травмою. Крім того, ОСОБА_3 , як стверджувалося, брав безпосередню участь в бойових діях.
За доводами позовної заяви, ОСОБА_3 мав право на отримання додаткової грошової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці за станом здоров'я після тяжкої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини по 100000 гривень щомісячно, однак така винагорода йому не виплачувалась та не нараховувалась. Також зазначалося, що після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьки - позивачі в цій справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набули статусу спадкоємців першої черги відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України, є правонаступниками його майнових прав, у тому числі права на отримання грошового забезпечення, яке не виплачено за життя.
Таким чином, за доводами позовної заяви, для поновлення порушених прав померлого військовослужбовця та його спадкоємців, відповідач зобов'язаний здійснити нарахування та виплату додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 гривень щомісячно за періоди з 03.03.2023 по 17.06.2023, пропорційно дням перебування на лікуванні, у відпустці за станом здоров'я та реабілітації, пов'язаними із тяжкою травмою, отриманою під час захисту Батьківщини, а також за 9 календарних днів участі у бойових діях у березні 2023 року.
Ухвалою суду від 13.11.2025р. відкрито спрощене провадження у вказаній адміністративній справі.
Представником відповідача до суду було подано відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник відповідача зазначив, що за період часу, коли позивач дійсно брав участь у бойових діях, йому сплачувалася додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, що підтверджується картками особового рахунку позивача за 2023 рік. Виплати відбувалися на підставі відповідних наказів безпосередніх командирів позивача та інформації з журналу бойових дій. За увесь інший час
протягом вищезазначеного періоду часу, позивач отримував додаткову винагороду у розмірі 30 т. грн (коли позивач здійснював всебічне забезпечення дій бойових підрозділів бригади, у зв'язку з чим військовослужбовцю була нарахована та виплачена в повному обсязі додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби.
Таким чином відповідач заперечував право померлого військовослужбовця на отримання спірних виплат та зауважив, що 04.04.2024, під час виключення з списків особового складу частини, ОСОБА_3 отримав всі визначені виплати при звільненні.
У відзиві відповідач посилався також і на те, що згідно Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (далі за текстом - Інструкція № 260), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (п. 1 розділу ХХХ Інструкції №260) , у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира
військової частини про виплату.
Адвокатом Керімовим А.З. до суду було надано письмові пояснення, за якими він посилався на те, що військова частина НОМЕР_3 заперечує право на виплату додаткової винагороди, посилаючись на відсутність наказів та на те, що поранення нібито не пов'язане з виконанням бойових завдань. Однак, адвокат зазначав, що у матеріалах справи є повний пакет документів, який відповідає критеріям, визначеним Верховним Судом у постанові від 24.08.2024., а саме: довідка про безпосередню участь у бойових діях №3/748, яка підтверджує участь солдата ОСОБА_3 у бойових діях до 09.03.2023, довідка про обставини травми №1360 від 01.04.2023, яка засвідчує факт тяжкого поранення, та висновок військово-лікарської комісії №2430/1 від 17.06.2023, який підтверджує тяжкість травми та її причинний зв'язок із захистом Батьківщини.
Таким чином, за доводами адвоката, довідка про безпосередню участь у бойових діях є належним і достатнім доказом для нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень пропорційно часу участі у таких діях. Вона сама по собі створює юридичний обов'язок для військової частини видати відповідні накази та здійснити виплату.
З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивачі є батьками ОСОБА_3 , про що свідчить копія Свідоцтва про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_5 та сторонами у справі ця обставина не заперечується.
Солдат ОСОБА_3 проходив службу у ВЧ НОМЕР_3 , був знятий з усіх видів забезпечення з 12.07. 2023 р., а з продовольчого забезпечення з 13.07.2023р. у зв'язку з самовільним залишенням частини згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 12.07.23 року №193. ОСОБА_3 виключений зі списків особового складу частини у зв'язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок гострої серцевої недостатності, атеросклеротичної хвороби серця, з 13.07.2023р. згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 04.04.24 року №97.
Згідно позовної заяви наводилось, що ОСОБА_3 мав право на отримання додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», оскільки він проходив лікування після поранення, перебував у відпустці після тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, а також брав участь у бойових діях, однак у спірному періоді позивачу в повному обсязі така винагорода не була нарахована та виплачена
Як свідчать доводи позовної заяви та відзиву на неї, солдат ОСОБА_3 в накази на виплату додаткової винагороди за безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період, визначений в позовній заяві, не включався. Зокрема, на аркуші 3-4 позовної заяви зазначено, що грошова винагорода за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці за станом здоров'я тяжкої травми пов'язаної із захистом Батьківщини по 100000 гривень щомісячно ОСОБА_3 не виплачувалась та не нараховувалась.
Згідно позовної заяви, позивачі мають право на нарахування та виплату спірних сум винагороди, оскільки є спадкоємцями померлого ОСОБА_3 .
Вирішуючи спір, суд зауважує, що спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до частин 1 - 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з частиною 1 статті 1227 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі - Порядок №260) у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 2 розділу ХХХ Порядку №260, грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Згідно статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
З огляду на зазначене вище слідує, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №420/1436/21, від 29.04.2020 у справі №576/1388/17, від 05.05.2022 у справі №520/10496/2020 та від 09.02.2023 у справі №600/1290/20-а.
Згідно з частиною четвертою статті 25 ЦК України визначено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Згідно з частиною 1 статті 272 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно.
Суд також звертає увагу на те, що законодавець в Порядку №260 визначив поняття "належні" суми, тобто ті, які особа мала б право отримати за будь-яких обставин, як приклад місячне грошове забезпечення, визначене контрактом.
При цьому, Порядком №260, а так само і іншими нормативними актами не визначено право на правонаступництво, успадкування, тощо, сум (грошового забезпечення, його складових та їх індексації; допомоги на оздоровлення тощо), які не нараховані, а також не визначені відповідними актами індивідуальної дії, як то наказ, контракт, угода, тощо.
Підсумовуючи наведене вище, слід дійти висновку, що оскільки відповідні суми додаткової грошової нагороди позивачу не нараховувались, військова частина заперечує право на отримання ОСОБА_3 цих сум, належні акти індивідуальної дії та, зокрема, накази з цього приводу не видавались, відсутні підстави для їх нарахування та виплати позивачам у справі, а позовні вимоги в цій справі фактично заявлено в інтересах померлої особи - ОСОБА_3 у правовідносинах з військовою частиною. При цьому, нарахування і виплата спірної грошової допомоги пов'язана з особою ОСОБА_3 , який проходив службу як військовослужбовець в ВЧ НОМЕР_3 .
Таким чином, в межах цієї справи не здобуто доказів, які вказують на нарахування померлому військовослужбовцю відповідних сум грошової винагороди, що виключає спадкування цих сум у складі спадщини. З огляду на це доводи представника позивачів про підтвердження доказами права ОСОБА_3 на отримання спірної додаткової винагороди не стосуються цього спору, оскільки фактично являють собою обгрунтування наявності права ОСОБА_3 на отримання додаткової винагороди, яка йому нарахована та виплачена не була.
Згідно частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тож завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Згідно із висновком, сформованим в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Згідно усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення (подібний за змістом висновок висловлений, зокрема, Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 у справі № 200/9772/18-а).
Отже, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулося порушення її прав.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.01.2024р. у справі №280/4039/20.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд констатує про відсутність порушення прав та інтересів позивачів в межах спору в цій справі.
Згідно вищенаведеної постанови Верховного Суду від 10.01.2024р. у справі №280/4039/20, відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Зазначене свідчить, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 9, 243-246, 291, 293, 295-296 КАС України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров