03 грудня 2025 року м. Рівне №460/12950/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач-2), про:
визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 08.10.2024 № 172750007645 про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах;
визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо незарахування позивачу до страхового (трудового) стажу періодів роботи з 02.11.1996 по 20.11.1996, з 13.12.1996 по 12.01.1997 включно та з 22.05.1997 по 19.07.1998;
зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачу до страхового (трудового) стажу періоди роботи з 02.11.1996 по 20.11.1996, з 13.12.1996 по 12.01.1997 включно та з 22.05.1997 по 19.07.1998, а також призначити позивачу з 11.08.2024 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що у жовтні 2024 року він звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яку за принципом екстериторіальності було скеровано до відповідача-2 для розгляду по суті. Відповідач-2 рішенням від 08.10.2024 № 172750007645 відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням віку 55 років. Таке рішення пенсійного органу позивач вважає протиправними з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, згідно з якими особа, яка працювала на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, за умови наявності необхідного загального та пільгового стажу, набуває права на призначення пенсії у віці 50 років. Також, позивач вказує, що відповідачі безпідставно не зарахували до його страхового стажу періоди роботи з 02.11.1996 по 20.11.1996, з 13.12.1996 по 12.01.1997 включно та з 22.05.1997 по 19.07.1998. За наведених обставин, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
19.11.2024 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії позивач не досягнув віку 55 років, а відтак згідно з положеннями статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення") не має права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідач-2 звертає увагу на те, що станом на 01.04.2015 пільговий стаж позивача становить 02 роки 02 місяці, а тому норми статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII не можуть бути застосовані відносно останнього, оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у особи станом на 01.04.2015 має бути стаж роботи за Списком № 2, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Також, відповідача-2 вказує на безпідставність вимог позивача в частині зарахування до його страхового стажу періодів роботи з 02.11.1996 по 20.11.1996, з 13.12.1996 по 12.01.1997 та з 22.05.1997 по 19.07.1998, оскільки записи про такі періоди трудової діяльності в його трудовій книжці відсутні та до заяви про призначення пенсії не було додано уточнюючі довідки про таку роботу. Таким чином, відповідач-2 стверджує, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.
03.12.2024 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин існувала колізія між нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 з одного боку, та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"- з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Однак, на виконання вказаного вище Рішення Конституційного Суду України Верховною Радою України не внесені зміни до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Також, відповідач-1 вказує на те, що згідно з архівним витягом з Книги наказів Управління праці та соціального захисту населення Гощанської районної державної адміністрації від 21.06.2024 № 452, наказом № 96 від 29.12.1995 прийнято на постійне обслуговування з 02.01.1996 одиноку престарілу громадянку, жительку с. Терентіїв ОСОБА_2 соціальним працівником ОСОБА_3 . Однак, довідкою Гощанського управління Рівненської філії Рівненського обласного центру зайнятості від 13.06.2024 № 415 підтверджено, що ОСОБА_4 дійсно перебувала на обліку як безробітна в Гощанському районному центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю із 21.11.1996 по 12.12.1996, із 13.01.1997 по 21.05.1997. Зазначені періоди догляду підтверджуються і записами трудової книжки позивачки. З огляду на викладене, підстави для зарахування періодів роботи позивача з 02.11.1996 по 20.11.1996, з 13.12.1996 по 12.01.1997 та з 22.05.1997 по 19.07.1998 до страхового стажу відсутні. З огляду на вказане, відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позову повністю.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 31.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
01.10.2024 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як особі, яка працювала на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.
На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 01.10.2024 направлено для розгляду до відповідача-2.
08.10.2024 відповідачем прийнято рішення № 172750007645, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (55 років).Так, в рішенні вказано, що вік заявниць становить 50 років 01 місяць 21 день, страховий стаж - 30 років 01 місяць 26 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 22 роки 10 місяців 18 днів.
Також, як вказує позивач, на підставі доданого до рішення від 08.10.2024 № 172750007645 розрахунку стажу (Форма РС-право) ним встановлено, що до його страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 02.11.1996 по 20.11.1996, з 13.12.1996 по 12.01.1997 включно та з 22.05.1997 по 19.07.1998.
Позивач, не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідачів та вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Суд зауважує, що з огляду на предмет спору та зміст спірних правовідносин, ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, а саме у віці 50 років.
Вирішуючи вказане питання, суд виходить з такого.
З 01.04.1992 введено в дію в повному обсязі Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII). Згідно з Преамбулою, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій; Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Згідно з Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Отже, гарантії конституційного права людини на соціальний захист передбачені в положеннях Закону № 1058-IV та Закону № 1788-XII.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Статтею 13 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII) було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "б" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України Законом України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII) статтю 13 Закону № 1788-XII викладено в новій редакції, пунктом "б" якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі України № 213-VIII збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "б" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Закон № 213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Також, з 01.01.2004 набув чинності Закон № 1058-IV.
Пунктом 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом другим пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому, зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Після набуття чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 регламентувались пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до 11.10.2017 - дня набрання чинності нормами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), яким текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом № 2148-VIII у новій редакції також викладений пункт 2 Розділу XV Закону № 1058-IV, згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (в редакції Закону № 2148-VIII), працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В силу положень Закону № 2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону № 213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Розділу I, пункту 2 Розділу III "Прикінцеві положення" Закону № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього Рішення Конституційного Суду України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
Конституційний Суд України у вищевказаному Рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII, у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Однак, оспорюваними положеннями Закону № 213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність (пункт 4.4 Рішення).
З 23.01.2020 чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII, та пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі № 360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Закону № 1788-XII та Закону № 1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в межах названої зразкової справи дійшла висновку про те, що в такому випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону № 1058-ІV.
Відносно обставин, що розглядаються у цій справі, означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та 55 років відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV в редакції Закону № 2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII чи Закону № 1058-ІV в редакції Закону № 2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, визначальним у цьому випадку є з'ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII), саме до 01.04.2015, і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII).
Таким чином, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 2 після 01.04.2015, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону № 1058-ІV в редакції Закону № 2148-VIII.
Згідно з наявним в матеріалах судової справи розрахунком страхового стажу (Форма РС-право) від 01.10.2024, позивач працював на посадах, віднесених до Списку № 2, у період з 30.12.2012 по 30.06.2024, тобто частина пільгового стажу набута в період до 01.04.2015, а тому при визначенні права позивача на пільгову пенсію необхідно керуватися нормами пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII. Норми статті 114 Закону № 1058-ІV щодо зменшення віку до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
При цьому, суд відхиляє як безпідставне та необґрунтоване твердження відповідача-2 про те, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 для призначення пенсії на пільгових умовах на підставі пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII у особи станом на 01.04.2015 має бути стаж роботи за Списком № 2 не менше 10 років, оскільки назване Рішення Конституційного Суду України такого застереження не містить.
Згідно з оскаржуваним рішенням від 08.10.2024 № 172750007645, на момент звернення за призначенням пенсії (01.10.2024) вік позивача становив 50 років, а страховий стаж 30 років 01 місяць 26 дні, з яких роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, становить 22 роки 10 місяців 18 днів.
Таким чином, суд вважає, що у спірних відносинах позивачем дотримано всіх умов, визначених пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 08.10.2024 № 172750007645 є протиправним та підлягає визнанню скасуванню.
Крім того, з метою поновлення порушених прав позивача та забезпечення належного (ефективного) способу захисту, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.
Щодо дня, з якого відповідача належить зобов'язати призначити пенсію позивачу, то суд звертає увагу на таке.
Частиною першою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, зокрема, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків:
пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсійного віку позивач досягнув 10.08.2024, а за призначенням пенсії звернувся 01.10.2024, тобто в межах тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку.
Відтак, пенсію позивачу належить призначити з 11.08.2024, як про це і просить останній у позовній заяві.
При цьому, дії щодо призначення пенсії позивачу необхідно зобов'язати вчинити відповідача-2. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії.
За наведених обставин, підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-1 вчинити дії щодо призначення пенсії позивачу відсутні.
Щодо позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 02.11.1996 по 20.11.1996, з 13.12.1996 по 12.01.1997 включно та з 22.05.1997 по 19.07.1998, то суд вказує на таке.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, суд констатує, що до страхового стажу зараховується період трудової діяльності особи, протягом якого вона підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, оскільки спірні періоди трудової діяльності, які позивач просить зарахувати до страхового стажу існували до набрання чинності Законом № 1058-IV, то такі мають зараховуватись до страхового стажу в порядку та на умовах, визначених Законом № 1788-XII, що був чинним на той момент.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також пунктом 2 Порядку № 637 встановлено, що у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Аналіз вказаних вище норм права дає суду підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, є трудова книжка особи. При цьому, лише у разі відсутності в особи трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Згідно з розрахунком страхового стажу (Форма РС-право) від 01.10.2024, до страхового стажу позивача не були зараховані періоди з 02.11.1996 по 20.11.1996, з 13.12.1996 по 12.01.1997 та з 22.05.1997 по 19.07.1998.
При цьому, в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (дата заповнення 14.09.1992) містяться наступні записи за період з 02.11.1996 по 19.07.1998:
запис № 3 від 21.11.1996 - розпочато виплату допомоги по безробіттю у Гощанському центрі зайнятості - підстава: розпорядження № 2589 від 21.11.1996;
запис № 4 від 13.12.1996 - припинено виплату допомоги по безробіттю у Гощанському центрі зайнятості - підстава: розпорядження № 2774 від 16.12.1996;
запис № 5 від 13.01.1997 - розпочато виплату допомоги по безробіттю у Гощанському центрі зайнятості - підстава: розпорядження № 70 від 14.01.1997;
запис № 6 від 21.05.1997 - припинено виплату допомоги по безробіттю у Гощанському центрі зайнятості - підстава: розпорядження № 1203 від 20.05.1996.
Також, виплата позивачу допомоги по безробіттю протягом вказаних періодів стверджується наявною у справі копією змісту .
Інших записів про трудову діяльність позивача у період з 02.11.1996 по 19.07.1998 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 14.09.1992) відсутні.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в названій частині, позивач покликається на довідку б/н від 03.07.2024, видану головою ліквідаційної комісії Гощанського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), згідно з якою ОСОБА_3 дійсно працювала у відділенні соціальної допомоги вдома Управління праці та соціального захисту населення Гощанської районної державної адміністрації з 02.01.1996 (наказ № 96 від 29.12.1995) по 12.02.2012 (наказ № 16 від 12.02.2012) по Гощанському районному територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг).
Також, позивач покликається на архівний витяг з Книги наказів Управління праці та соціального захисту населення Гощанської районної державної адміністрації від 21.06.2024 № 452, відповідно до якого на підставі наказу № 96 від 29.12.1995 на постійне обслуговування з 02.01.1996 прийнято одиноку престарілу громадянку, жительку с. Терентіїв, ОСОБА_2 соціальним працівником ОСОБА_3 .
Суд звертає увагу на те, що зміст довідки голови ліквідаційної комісії Гощанського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) б/н від 03.07.2024 та архівного витягу з Книги наказів Управління праці та соціального захисту населення Гощанської районної державної адміністрації від 21.06.2024 № 452 про працевлаштування з 02.01.1996 по 12.02.2012 суперечить записам в трудовій книжці позивача та змісту довідки Гощанського управління Рівненської філії Рівненського обласного центру зайнятості від 13.06.2024 № 415 щодо отримання позивачем допомоги по безробіттю.
Суд повторює, що згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відтак, суд приходить до висновку про те, що відповідач-2 правомірно не взяв до уваги довідки голови ліквідаційної комісії Гощанського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) б/н від 03.07.2024 та архівного витягу з Книги наказів Управління праці та соціального захисту населення Гощанської районної державної адміністрації від 21.06.2024 № 452 та, як наслідок, не зарахував до страхового стажу позивача періоди з 02.11.1996 по 20.11.1996, з 13.12.1996 по 12.01.1997 включно та з 22.05.1997 по 19.07.1998.
За наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 02.11.1996 по 20.11.1996, з 13.12.1996 по 12.01.1997 включно та з 22.05.1997 по 19.07.1998 відсутні.
Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак позовну заяву належить задовольнити частково.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Так, за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн, відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 слід стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову у призначенні пенсії від 08.10.2024 № 172750007645.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 з 11.08.2024 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області суму судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять грн, 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 03.12.2025.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028; код ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076);
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. Валентини Крицак, буд. 6, м. Херсон, Херсонська обл., 70036; код ЄДРПОУ/РНОКПП 21295057).
Суддя Ольга ПОЛІЩУК