. 02 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/14276/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Кременчуцької окружної прокуратури до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства, треті особи Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, Приватне акціонерне товариство "АВТОКРАЗ" про визнання протиправною та скасування постанови,
17 жовтня 2025 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коротких Д.Г. про закінчення виконавчого провадження №74292352 від 05.08.2025.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що прийнята державним виконавцем постанова про закриття виконавчого провадження на підставі пункту 11 статті 39 Закону України « Про виконавче провадження» є протиправним. Оскільки, на думку позивача, невиконання боржником ПАТ «АвтоКрАЗ» судового рішення про зобов'язання приведення у готовність захисну споруду не свідчить про те, що воно не може бути виконано без його участі відповідно до частини 3 статті 63 ЗУ «Про виконавче провадження». Позивач звертає увагу суду, що виконання судового рішення не можна ставити в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це невілюватиме значення самого права звернення до суду як способу захисту і забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху через відсутність документа про сплату судового збору, а також заяви про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 28.10.2025 продовжено Кременчуцькій окружній прокуратурі строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 12.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Залучено до участі у справі у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області та ПАТ «АвтоКрАЗ».
14.11.2025 до суду надійшли пояснення третьої особи ПАТ «АвтоКрАЗ», в яких представник проти позовних вимог заперечував, просив у їх задоволенні відмовити. Вказував на те, що АТ «АвтоКрАЗ» постійно проводяться дії, спрямовані на ремонт та відновлення вказаних споруд, що підтверджується відповідними актами ДСНС за результатом періодичних перевірок. Адже кожен наступний акт відображає роботу Товариства щодо покращення стану бомбосховищ. Крім того, враховуючи досить складну фінансово-економічну ситуацію на підприємстві, яка викликана багаторічним провадження в справі про банкрутство Товариства, подальшим примусовим стягненням коштів на погашення відкритих виконавчих проваджень, спрямуванням усіх зусиль на забезпечення потреб Сил оборони України, дії з приведення захисних споруд у готовність до використання, здійснюються з урахуванням реальних можливостей.
24.11.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог, просив у їх задоволенні відмовити. Вказував на те, що спірна постанова винесена державним виконавцем відповідно до вимог чинного законодавства, а саме на підставі пункту 11 статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження». Крім того вказує на те, що позивачем було оскаржено спірну постанову з порушенням строків, встановленого статтею 74 ЗУ «Про виконавче провадження».
24.11.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач повністю підтримував позовні вимоги, просив їх задовольнити. Оскільки порядок та строки оскарження дій державного виконавця регулюються Законом України «Про виконавче провадження» як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним законом, до яких, зокрема, належать строки, передбачені ст.74 Закону. А тому, варто вважати, що строки на оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця, передбачені ст. 74 Закону, не порушено.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
На виконанні в Автозаводському відділі державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № 74292352 з примусового виконання наказу № 440/11106/23, виданого 23.10.2023 Полтавським окружним адміністративним судом про зобов'язання АТ «АвтоКрАЗ» привести у готовність захисну споруду сховище № 60371.
21.03.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Під час виконання від представника АТ «АвтоКрАЗ» Сергія Бордюга на адресу відділу неодноразово надходили заяви про відкладення виконавчих дій у зв'язку з тим, що триває процедура розпорядження майном боржника у справі про банкрутство, підприємство знаходиться в складних фінансових умовах. Але, проводяться роботи з ремонту та закупівлі необхідного матеріалу для приведення сховищ у відповідний стан. За результатами розгляду таких заяв державним виконавцем було винесено постанови про відкладення проведення виконавчих дій.
25.04.2025 на боржника було накладено штраф, за не виконання рішення суду, оскільки під час перевірки було встановлено, що рішення суду не виконано боржником.
12.05.2025 на боржника повторно накладено штраф за не виконання рішення суду в подвійному розмірі.
19.05.2025 державний виконавець до органів досудового розслідування направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
05.08.2025 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження».
10.09.2025 Кременчуцькою окружною прокурату рою направлено до Автозаводського ВДВС скаргу у виконавчому провадженні № 74292352 з вимогою скасувати постанову від 05.08.2025 про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» за фактом умисного невиконання посадовими особами ПАТ «АвтоКрАЗ» рішення суду у справі № 440/11106/23 за позовом Кременчуцької окружної прокуратури та вжити заходів, спрямованих на повне та своєчасне виконання рішення суду в порядку, визначеному Законом.
07.10.2025 відповідач отримав відповідь на скаргу, у якій зазначено, що Кременчуцькою окружною прокуратурою було пропущено строк на оскарження, встановлений статтею 74 Закону.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Щодо тверджень відповідача стосовно порушення позивачем строків оскарження спірної постанови та строків звернення до суду, суд зазначає наступне.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців визначений статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до цієї норми рішення, дії або бездіяльність державного виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ. Крім того, сторони та інші учасники виконавчого провадження можуть оскаржити такі рішення також у адміністративному порядку - до начальника відділу, якому підпорядкований державний виконавець, а в подальшому до керівника органу ДВС вищого рівня.
Отже, Закон передбачає кілька альтернативних способів оскарження, які не виключають один одного. Тому доводи відповідача про те, що прокуратурою пропущено строк на оскарження постанови державного виконавця через попереднє адміністративне звернення, є безпідставними.
У встановленому законом порядку Кременчуцька окружна прокуратура оскаржила постанову державного виконавця від 05.08.2025 про закінчення виконавчого провадження № 75030190 до начальника відповідного відділу ДВС. Однак, отримавши негативну відповідь, прокуратура реалізувала іншу, передбачену законом, можливість - звернулась до суду.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов подається в межах строків, встановлених цим Кодексом або спеціальними законами. Частина друга статті 122 КАС України встановлює шестимісячний строк звернення для оскарження порушення прав, якщо інше не визначено законом. Водночас стаття 287 КАС України містить спеціальну норму, що регулює строки оскарження рішень державних виконавців: позов має бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Разом із тим, суд наголошує, що порядок та строки оскарження рішень державних виконавців визначаються також Законом України «Про виконавче провадження», який є спеціальним законом, а отже його норми підлягають пріоритетному застосуванню.
Так, згідно з пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону №2129-IX від 15.03.2022) всі строки, визначені цим Законом, на період дії воєнного стану перериваються і встановлюються заново з дня його припинення або скасування.
Воєнний стан, запроваджений Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 та затверджений Законом України № 2102-IX, станом на день звернення до суду не припинено.
Таким чином, строки, передбачені статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» для оскарження постанови від 05.08.2025, не підлягали обчисленню під час дії воєнного стану, а тому прокурором не могли бути пропущені.
Указане повністю спростовує доводи відповідача про пропуск строків оскарження в адміністративному порядку та строку звернення до суду відповідно до КАС України.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження прокурор отримав 12.08.2025, а вже 10.09.2025 ним подано скаргу до начальника Автозаводського ВДВС. Після отримання відповіді 07.10.2025 прокурор звернувся до суду. Отже, дії прокуратури були послідовними, активними та спрямованими на реальний захист прав стягувача.
Суд оцінює таку поведінку як свідчення належного рівня відповідальної поведінки позивача та відсутності будь-якої бездіяльності. Тому навіть у випадку відсутності спеціальних норм щодо переривання строків в умовах воєнного стану - існували б поважні причини, які виключають пропуск строку звернення до суду.
Відтак, суд, в даному випадку, не вбачає порушення позивачем, строків щодо оскарження спірної постанови.
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Згідно з частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Предметом спору у даній справі є правовідносини щодо прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.
Згідно матеріалів справи судом встановлено невиконання та повторне невиконання рішення суду у справі 440/11106/23 у рамках виконавчого провадження №74292352 та відповідно застосовано штрафи. За наслідками встановленого повторного невиконання рішення суду, виконавцем надіслано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Суд наголошує, що частина третя статті 63 Закону №1404-VIII встановлює обов'язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника.
Окрім того, суд зазначає, що, враховуючи приписи статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
При цьому, суд наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Водночас слід зауважити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №340/5200/21, від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21, від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020.
Окрім цього, відповідно до доводів позивача й установлених обставин справи, зазначене судове рішення виконано не у повному обсязі, отже відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки його виконання у повному обсязі.
Відтак, аналізуючи вищевказані норми права та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовної вимоги про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №74292352 від 05.08.2025 позаяк вона винесена передчасно й за відсутності реального виконання судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Прокурор при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Докази понесення судових витрат до суду не надали.
Згідно з частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
З урахуванням наведеного, оскільки прокурор звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави підстави для стягнення судових витрат з відповідача відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури (пр. Свободи, 4а, м. Кременчук, Полтавська область, 39601, код ЄДРПОУ 02910060) до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Сердюка Ігоря, буд. 43, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 34987562), треті особи: Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області та Приватне акціонерне товариство "АВТОКРАЗ" про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коротких Д.Г. про закінчення виконавчого провадження №74292352 від 05.08.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Сердюка Ігоря, буд. 43, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 34987562) на користь Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури (пр. Свободи, 4а, м. Кременчук, Полтавська область, 39601, код ЄДРПОУ 02910060) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова