справа№380/14123/25
02 грудня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням січня 2008 року як базового місяця
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема у період з 14 березня 2016 року по 30 серпня 2017 року - у складі Військової частини НОМЕР_1 . Надалі, з 30 серпня 2017 року до 20 грудня 2017 року він продовжував службу у складі Військової частини НОМЕР_2 , а з 20 грудня 2017 року до 30 серпня 2019 року - у Військовій частині НОМЕР_3 . Позивач стверджує, що грошове забезпечення всіх зазначених військових частин у спірний період здійснювала Військова частина НОМЕР_1 , яка виступала для них довольчим фінансовим органом. У період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року Позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, незважаючи на зростання індексу споживчих цін та наявність законодавчих підстав для такої виплати відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078. Позивач наголошує, що базовим місяцем для обчислення індексації у цей період має вважатися січень 2008 року (дата останнього підвищення посадових окладів згідно з Постановою КМУ № 1294). У червні 2025 року представник Позивача звертався до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації, однак відповіді не отримав, що розцінюється як протиправна бездіяльність.
Ухвалою від 15 липня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Військова частина НОМЕР_1 скористалася правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у позові повністю. В обґрунтування своєї позиції Відповідач 1 вказує, що у період з 30.08.2017 по 28.02.2018 Позивач проходив службу у Військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_3 . Хоча ці частини перебували на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , згідно з пунктом 1.5 Правил організації фінансового забезпечення (наказ МОУ № 280), командир військової частини, зарахованої на забезпечення, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для виплати. Відповідач 1 наголошує, що Військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_3 є окремими юридичними особами. Відповідальність за правильність нарахування грошового забезпечення, видання наказів про виплати та ведення обліку покладається на командирів цих частин за місцем штатної служби військовослужбовця. Військова частина НОМЕР_1 , як розпорядник коштів третього рівня, лише здійснювала фінансування на підставі наданих документів і не мала повноважень самостійно нараховувати виплати військовослужбовцям інших частин без відповідних наказів їх командирів. Тому ВЧ НОМЕР_1 вважає себе неналежним відповідачем за період служби Позивача в інших частинах. Відповідач 1 вказує, що є бюджетною установою і здійснює видатки виключно в межах затверджених кошторисних призначень, як це передбачено статтею 51 Бюджетного кодексу України. У 2016-2017 роках Міністерством оборони України не виділялося фінансового ресурсу на виплату індексації грошового забезпечення. Паспортами бюджетних програм на відповідні роки такі виплати не були передбачені. Відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики та Департаменту фінансів МОУ, проведення індексації здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів. Оскільки кошти на індексацію не надходили, вини Військової частини НОМЕР_1 у її невиплаті немає. Відповідач 1 заперечує проти вимоги встановити січень 2008 року як базовий місяць. Він посилається на постанову КМУ від 09.12.2015 № 1013, згідно з якою у грудні 2015 року відбулося підвищення грошового забезпечення військовослужбовців (за рахунок збільшення премій та додаткової винагороди) "випереджаючим шляхом". На думку Відповідача 1, це означає, що для подальшої індексації обчислення індексу споживчих цін мало починатися з січня 2016 року, а не з 2008 року. Також Відповідач 1 стверджує, що визначення базового місяця є дискреційним повноваженням суб'єкта владних повноважень, і суд не повинен перебирати на себе цю функцію. Відповідач 1 звертає увагу, що відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби встановлюється місячний строк. Оскільки Позивач звільнився зі служби ще у 2019 році, а з позовом звернувся лише у 2025 році, строк звернення до суду пропущено без поважних причин. Також Відповідач посилається на нову редакцію статті 233 КЗпП України (чинну з 19.07.2022), яка обмежує строк звернення у трудових спорах трьома місяцями.
Ухвалою суду від 03 листопада 2025 року залучено до участі у справі як співвідповідачів (других відповідачів) Військову частину НОМЕР_2 та Військову частину НОМЕР_3 .
Ухвалою суду від 03 листопада 2025 року задоволено клопотання представника Позивача про витребування доказів від Військової частини НОМЕР_1 .
19 листопада 2025 року на виконання ухвали суду Військова частина НОМЕР_1 надала довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення.
Від Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_2 до суду надійшов спільний відзив, у якому представник співвідповідачів висловлює повну незгоду з позовними вимогами та просить відмовити у їх задоволенні. Основні аргументи співвідповідачів зводяться до того, що Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 до 30 серпня 2019 року. Цього ж дня його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення наказом командира. Станом на момент виключення Позивач не заявляв жодних претензій щодо невиплати індексації та не оскаржував наказ про виключення. Представник посилається на частину 5 статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби. Оскільки з моменту звільнення минуло значно більше часу, ніж встановлено законом, співвідповідачі вважають, що Позивач пропустив строк звернення без поважних причин. Також вони посилаються на нову редакцію статті 233 КЗпП України, яка обмежує строк звернення у трудових спорах трьома місяцями, і зазначають, що на момент звернення до суду цей строк давно сплив.
Співвідповідачі зазначають, що відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого кошторисом. У спірний період (з 01.01.2016 по 28.02.2018) Міністерством оборони України не виділявся фінансовий ресурс на виплату індексації грошового забезпечення, і така виплата не була передбачена паспортами бюджетних програм. Військові частини як бюджетні установи не мають права брати бюджетні зобов'язання понад встановлені асигнування, тому невиплата індексації була зумовлена об'єктивною відсутністю фінансування з Державного бюджету, а не протиправною бездіяльністю командування.
Вимога про встановлення базового місяця є втручанням у дискреційні повноваження. Представник стверджує, що визначення базового місяця для проведення індексації належить до компетенції відповідного органу (роботодавця), який здійснює нарахування. Вимога Позивача зобов'язати суд встановити конкретний місяць (січень 2008 року) як базовий є, на думку співвідповідачів, втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень. Суд, на їх переконання, може лише перевірити законність дій, але не підміняти орган влади у прийнятті рішення щодо конкретних параметрів розрахунку. Співвідповідачі підтверджують, що відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗСУ від 26.05.2016, Військова частина НОМЕР_3 та Військова частина НОМЕР_2 з дня формування були зараховані на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 . Цей стан тривав до 30.06.2022 року. Відтак, у спірний період (2016-2018 роки) саме Військова частина НОМЕР_1 як розпорядник коштів третього рівня здійснювала фінансування та виплату грошового забезпечення особовому складу прикріплених частин. Співвідповідачі наголошують, що зняття з фінансового забезпечення ВЧ НОМЕР_1 відбулося значно пізніше, тому обов'язок щодо проведення розрахунків за минулі періоди покладається на той фінансовий орган, який здійснював забезпечення у відповідний час.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (Позивач) проходив військову службу у Збройних Силах України. Судом на підставі матеріалів справи, зокрема витягу із послужного списку, встановлено наступну хронологію проходження служби Позивачем у спірний період та подальшого звільнення:
У період з 14 березня 2016 року по 30 серпня 2017 року Позивач проходив службу у складі Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 Навчальний центр).
Надалі, у період з 30 серпня 2017 року по 20 грудня 2017 року, Позивач продовжував службу у складі Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 навчальний механізований полк).
Згодом, у період з 20 грудня 2017 року по 30 серпня 2019 року, Позивач проходив службу у складі Військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_6 навчальний артилерійський полк).
30 серпня 2019 року Позивача звільнено з військової служби у запас за закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу частини.
Судом встановлено, що у спірний період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року нарахування та виплата індексації грошового забезпечення Позивачу не здійснювалася.
Цей факт підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2025 № 1308/1 про нараховане та виплачене грошове забезпечення, яка витребувана судом.
Згідно з даними цієї довідки, у графі «Індексація» за вказаний період проставлено значення « 0,00 грн», що свідчить про відсутність будь-яких нарахувань та виплат індексації.
Відповідачі у своїх заявах по суті справи також не заперечують факт невиплати індексації, обґрунтовуючи це відсутністю відповідних бюджетних асигнувань у Міністерстві оборони України на той час.
Також судом досліджено питання фінансового забезпечення військових частин, у яких проходив службу Позивач, для встановлення належних відповідачів.
Встановлено, що відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 26.05.2016 № Д-322/1/11дск, а також листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 01.06.2016 № 248/2/3/498, новостворені військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_3 з дня свого формування були зараховані на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 .
Це означає, що у спірний період Військова частина НОМЕР_1 виконувала функції довольчого фінансового органу для вказаних частин, здійснюючи нарахування та виплату грошового забезпечення їх особовому складу на підставі наказів командирів цих частин.
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 33 Закону України №108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Згідно з ч. 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Вілповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
З огляду на викладене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Частиною 2 ст. 5 Закону України №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі Порядок №1078 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 06.02.2003 №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.
Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України №1282-ХІІ, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.
Як встановив суд з матеріалів справи, індексація грошового забезпечення позивачу за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року не нараховувалась і не виплачувалась, що підтверджується інформацією про нараховане і виплачене грошове забезпечення та не заперечується відповідачем, а тому вимога позивача про виплату індексації є підставною.
Щодо базового місяця індексації суд звертає увагу на таке.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
З січня 2008 року по 28 лютого 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався.
Станом на грудень 2015 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною з 01.01.2008 та діяла до 01.03.2018, тобто до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Таким чином, за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 до 28.02.2018 для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними Постановою №1013) є січень 2008 року.
Отже, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Повноваження ж державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101 відсоток - по 01.01.2016 та в розмірі 103 відсотки - з 01.01.2016. Отже, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій зокрема у постановах від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 в справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а та від 12.10.2023 у справі №560/5132/21.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд відхиляє посилання Відповідачів на відсутність бюджетних асигнувань як на підставу для невиплати індексації грошового забезпечення.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зазначив, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Такими заходами є, зокрема, індексація заробітної плати. Суд наголосив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер і є складовими належної працівникові заробітної плати.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Зокрема, у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх постановах також неодноразово вказував, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10). Обмеження виплат можливе лише шляхом внесення змін до законодавчих актів, якими вони встановлені, а не шляхом посилання на відсутність коштів у кошторисі конкретної бюджетної установи. Оскільки Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» є чинним і передбачає обов'язковість проведення індексації, посилання відповідачів на відсутність фінансування є безпідставними. Держава не може посилатися на відсутність коштів на забезпечення виконання своїх зобов'язань перед громадянами, особливо у сфері соціального захисту військовослужбовців.
Суд відхиляє доводи Відповідачів про пропуск Позивачем строку звернення до суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення).
Положення статті 233 КЗпП України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звільнення Позивача (2019 рік), не обмежували строк звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Зміни до статті 233 КЗпП України, внесені Законом № 2352-IX від 01.07.2022, які обмежили строк звернення трьома місяцями, не мають зворотної дії в часі та не застосовуються до вимог, що виникли до набрання ними чинності, особливо коли йдеться про невиплату грошового забезпечення при звільненні, яке відбулося до 19.07.2022.
Судом встановлено, що Позивач проходив службу у трьох різних військових частинах у різні періоди часу. Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_2 та Військова частина НОМЕР_3 є окремими юридичними особами (це підтверджується даними з ЄДРПОУ та наданими відзивами). Водночас, у спірний період Військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_3 перебували на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з пунктом 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260), грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні.
Суд враховує, що Військова частина НОМЕР_1 виконувала функцію "довольчого фінансового органу" для ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_3 . Це означає, що саме через рахунки ВЧ НОМЕР_1 та силами її фінансової служби здійснювалися фактичні нарахування та перерахування коштів на карткові рахунки військовослужбовців. Проте, юридичною підставою для будь-яких виплат військовослужбовцям (включно з індексацією) є накази командирів тих військових частин, у списках особового складу яких вони перебувають (в даному випадку - командирів ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_3 ).
Для забезпечення ефективного захисту прав Позивача та реального виконання судового рішення, суд вважає за необхідне чітко розмежувати зобов'язання відповідачів відповідно до періодів проходження служби. Обов'язок нарахувати та виплатити належні суми індексації покладається на ту військову частину, де Позивач проходив службу у відповідний період, оскільки саме ця частина є роботодавцем у розумінні трудового права та відповідальною особою за дотримання соціальних гарантій своїх військовослужбовців.
При цьому, якщо ці частини ( НОМЕР_2 та НОМЕР_3 ) перебували на фінансовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 , то саме ВЧ НОМЕР_1 як розпорядник бюджетних коштів вищого рівня повинна забезпечити фактичне фінансування цих виплат. Однак, враховуючи, що Позивач у своїй позовній заяві первинно просив стягнути кошти саме з ВЧ НОМЕР_1 , а ВЧ НОМЕР_1 у своєму відзиві не заперечувала факту здійснення виплат (хоча й посилалася на відповідальність командирів інших частин), та з метою уникнення ускладнень при виконанні рішення, суд вважає за доцільне зобов'язати кожного з відповідачів вчинити дії щодо нарахування та виплати індексації за періоди, коли Позивач перебував у їхніх списках особового складу.
Керуючись принципом ефективності судочинства, суд розподіляє зобов'язання наступним чином:
За період служби з 14.03.2016 по 30.08.2017, коли Позивач перебував у штаті ВЧ НОМЕР_1 , зобов'язання покладається на Військову частину НОМЕР_1 .
За період служби з 30.08.2017 по 20.12.2017, коли Позивач проходив службу у ВЧ НОМЕР_2 , зобов'язання покладається на Військову частину НОМЕР_2 .
За період служби з 20.12.2017 по 28.02.2018, коли Позивач служив у ВЧ НОМЕР_3 , зобов'язання покладається на Військову частину НОМЕР_3 .
Такий підхід забезпечить адресність виконання рішення та відповідність принципу відповідальності суб'єкта владних повноважень за період проходження служби особою саме в цьому органі. Суд також зауважує, що навіть якщо фактична виплата буде здійснюватися через рахунки ВЧ НОМЕР_1 (якщо схема фінансового забезпечення збереглася або передбачає такий порядок погашення заборгованості), юридичний обов'язок щодо нарахування лежить на командирах відповідних частин.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, але з уточненням суб'єктів виконання обов'язку відповідно до періодів служби.
На підставі аналізу наведених вище норм з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача шляхом зобов'язання відповідачів провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Даючи оцінку діям відповідачів, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що дії відповідача в цілому не відповідають визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та порушують право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, тому такі дії слід визнати протиправними, задовольнивши позовні вимоги в частині їх оскарження.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14 березня 2016 року по 30 серпня 2017 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) індексацію грошового забезпечення за період з 14 березня 2016 року по 30 серпня 2017 року, застосувавши січень 2008 року як місяць, за яким обчислюється індекс споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць).
4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31 серпня 2017 року по 20 грудня 2017 року.
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) індексацію грошового забезпечення за період з 31 серпня 2017 року по 20 грудня 2017 року, застосувавши січень 2008 року як місяць, за яким обчислюється індекс споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць).
6. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
7. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) індексацію грошового забезпечення за період з 21 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року, застосувавши січень 2008 року як місяць, за яким обчислюється індекс споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць).
8. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 02.12.2025.
Суддя Коморний О.І.