03 грудня 2025 рокусправа № 640/22781/21
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Грень Н.М., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України з вимогами:
-визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка проявилась у відмові проведення перерахунку та виплаті середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020;
- зобов'язати Міністерство юстиції України провести перерахунок середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020 з урахуванням норм Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та повести виплату.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Так, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Тому Окружний адміністративний суд міста Києва супровідним листом від 19.02.2024 №03-19/5196/24 “Про скерування за належністю справи» на виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ надіслав адміністративну справу №640/14330/21 до Київського окружного адміністративного суду. У подальшому Київський окружний адміністративний суд на виконання Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ “прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, передав судові справи Львівському окружному адміністративному суду.
Справа надіслана Київським окружним адміністративним судом до Львівського окружного адміністративного суду для розгляду та надійшла до суду 28.01.2025, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі за вхідним №6775.
Відповідно до вимог статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України та за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, адміністративну справу №640/21781/21 передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Грень Н.М.
Ухвалою судді від 03.02.2025 прийняти до провадження адміністративну справу №640/22781/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 03.02.2025 залишено без руху після відкриття.
05.02.2025 до суду надійшло клопотання на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою від 06.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Ухвалою від 03.12.2025 відмовлено у клопотанні щодо залишення позовної заяви без розгляду.
Позивач мотивує позовні вимоги тим, що у Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 не було встановлено обмежень щодо включення винагороди державного виконавця до розрахунку середньої заробітної плати. Таке обмеження було встановлено лише 09.12.2020, а тому, на переконання ОСОБА_1 . Міністерством юстиції України допущено протиправну бездіяльності в частині відмови у здійсненні перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця. Також позивач посилається на Закон України «Про компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» про наявність у нього права на отримання відповідної компенсації.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву (вх,№11833 від 13.02.2025), де останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Так, представник Міністерства юстиції України вказує, що винагорода державного виконавця не є складовою заробітної плати, а визначена законодавством як заохочення для державного виконавця, за умови забезпечення ним реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа. Окрім цього, представник відповідача посилається на Бюджетний кодекс України, Постанову Кабінету міністрів України від 08.09.2016, якою затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» стверджує, що винагорода державного виконавця виплачується зі спеціального фонду, не відноситься до заробітної плати та не може враховуватися при розрахунках середньої заробітної плати. Разом з цим, представник відповідача зазначає про відсутність підстав для застосування положень Закону України «Про компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№3033ел від 21.02.2025) у якій критично оцінює доводи відповідача наведені у відзиві. Просить задовольнити позовні вимоги.
Від відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№15525 від 24.02.2025) у яких підтримує позицію викладену у відзиві.
Суд заслухав пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 , працював на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з 07.04.2015 по 18.11.2020.
03.03.2021 позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою, у якій просив здійснити перерахунок його середньої заробітної плати з урахуванням винагороди за весь час роботи у відділі.
Листом від 09.04.2021 Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для здійснення перерахунку середньої заробітної плати з урахуванням винагороди, оскільки остання є одноразовою виплатою, яка здійснюється один раз по кожному конкретному виконавчому документу окремо, а з 09.12.2020 винагорода державного виконавця не враховується при обчислення середньої заробітної плати.
Позивач вважає, що відповідачем порушеного його права та охоронювані законом інтереси, з огляду на що звернувся до суду з метою їх захисту та відновлення.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, визначені в Законі України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон України № 1403-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону України № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України № 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.
Частиною 1 статті 8 Закону України № 1403-VIII передбачено, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.
Аналогічна норма про те, що державні виконавці є державними службовцями містилась також і у Законі України від 24.03.1998 № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», який був чинним до 05.10.2016.
Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Пунктом 1 Порядку №100 передбачено, що вказаний Порядок застосовується у випадках: а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; б) надання працівникам творчої відпустки; в) виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час; г) переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров'я; д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу; е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; є) виплати вихідної допомоги; ж) службових відряджень; з) вимушеного прогулу; и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів; і) звільнення працівників-донорів від роботи; ї) залучення працівників до виконання військових обов'язків; й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу; к) підпункт "к" пункту 1 виключено; л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно із пунктом 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
У той же час, пунктом 4 Порядку №100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням норм цього Порядку. У разі коли розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, для розрахунку компенсації застосовується середня заробітна плата, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для обчислення середньої заробітної плати, визначений пунктом 4 Порядку №100 та є вичерпним.
Тобто, перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування відповідних виплат, на час спірних відносин не включав винагороду державного виконавця як таку, яка не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат.
При цьому підпункт «б» пункту 4 Порядку №100 встановлює, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).
Нормами статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95).
Положеннями статті 2 Закону №108/95 передбачено, що додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, 2.2. фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Частиною 2 статті 50 Закону № 889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).
У редакції Закону № 889-VIII до 19.09.2019 стаття 50 встановлювала, що заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).
Між тим, стаття 17 Закону України від 24.03.1998 №202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», який був чинним до 05.10.2016, визначала, що заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з частинами 1 та 2 статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», якими врегульовано питання оплати праці працівників органів державної виконавчої служби, заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126).
Разом з цим, відповідно до статей 13 та 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від 08.09.2016 №643, якою затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643).
Згідно із пунктом 2 Постанови від 08.09.2016 №643 визнано такими, що втратили чинність, зокрема Постанову Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 р. № 126 "Про затвердження Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю" (Офіційний вісник України, 2015 р., № 24, ст. 672);
У той же час, відповідно до пункту 1 Порядку №643 цей Порядок і розміри визначають механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Пунктом 2 Порядку №643 визначено, що у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру, стягнення заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, за виконавчим документом про стягнення аліментів державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:
- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець (крім випадків, передбачених абзацами сьомим - одинадцятим цього пункту).
Згідно з пунктом 3 Порядку №643 державному виконавцю, на виконанні у якого перебував виконавчий документ немайнового характеру та який забезпечив його фактичне виконання в повному обсязі, виплачується винагорода в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є фізична особа, та двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є юридична особа.
Державні виконавці, зазначені у пункті 2 цього Порядку, мають право на винагороду за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Мін'юстом (далі - критерії виплати винагороди) (пункт 5 Порядку №643).
При цьому пунктами 17 та 18 Порядку № 643 передбачено, що винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати.
Виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.
Згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата».
Аналізуючи наведені обставини суд приходить до висновку, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Таким чином, винагорода державного виконавця відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у пункті 4 Порядку №100.
Отже, враховуючи наведене суд вважає, що винагорода державного виконавця за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій.
Приймаючи до уваги те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою, а тому має бути врахована під час обчислення середньої заробітної плати.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 по справі №814/564/16.
Наведене у своїй сукупності вказує на безпідставність доводів Міністерства юстиції України, що винагорода державного виконавця не є складовою заробітної плати, а визначена законодавством як заохочення для державного виконавця, за умови забезпечення ним реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа та не включається до розрахунку середньої заробітної плати.
За таких обставин суд вважає, що позивач має право на перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020.
У той же час суд вказує, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка проявилась у відмові проведення перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 08.11.2020.
Натомість, як свідчать матеріали справи Міністерство юстиції України листом від 09.04.2021 фактично відмовлено ОСОБА_2 у здійсненні перерахунку середньої заробітної плати з урахуванням винагороди.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України регламентовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приймаючи до уваги наведені обставини суд вважає, що належним та ефективним захистом порушеного права позивача є визнання протиправною відмову Міністерства юстиції України, яка оформлена листом від 09.04.2021 щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 08.11.2020.
Як наслідок наявні підстави для зобов'язання Міністерство юстиції України здійснити перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 08.11.2020.
Разом з цим, щодо застосування Закону України «Про компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) до спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Так, статтею 2 вказаного Закону станом на час вирішення спору по суті передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону № 2050-III).
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), який поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із пунктом 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
За правилами пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
В матеріалах справи відсутні докази здійснення перерахунку та виплати позивачу середньої заробітної плати, а тому суд зазначає про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
За таких обставин, суд зазначає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Також при вирішення спору по суті суд відхиляє посилання відповідача на Постанову Кабінету міністрів України від 09.12.2020 №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100», оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин остання не набула чинності.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Положеннями частини 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Матеріали справи не містять доказів понесення позивачем судових витрат. Отже підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городоцького 13, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка проявилась у відмові проведення перерахунку та виплаті середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020.
3. Зобов'язати Міністерство юстиції України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 середню заробітну плату з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020.
3. У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
4.Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 00015622) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна