02 грудня 2025 року м. Львівсправа № 380/12144/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06 червня 2025 року № 164450005488 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 травня 2025 року про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та призначити і виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 30 травня 2025 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»;
- понесені судові витрати (судовий збір у розмірі 968,96 грн та витрати на юридичні послуги у розмірі 21000,00 грн) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 .
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення відповідача від 06 червня 2025 року № 164450005488 про відмову в призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 з одного боку та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для позивачки у 45 років, тоді як другий - у 50 років. Позивачка, покликаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, вказує, що у разі неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Тому в цій ситуації застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, а не Закону № 1058-ІV, відповідно до яких право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 мають жінки, які досягли віку 45 років та мають стаж роботи не менше 15 років, з яких не менше 07 років 06 місяців на роботах, що дають право на пільгове забезпечення.
Позивачка зазначає, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах вона досягла віку 48 років, мала страховий стаж 39 років 09 місяців 15 днів, у тому числі пільговий стаж - 17 років 01 місяць 28 днів, тож має право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 45 років. Позивачка вважає, що оскаржуваним рішенням відповідач протиправно відмовив їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.
На думку позивачки, ефективним способом захисту її порушеного права буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 30 травня 2025 року про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та призначити і виплачувати їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з дати звернення (30 травня 2025 року), оскільки щодо неї у спірній ситуації виконуються всі умови, необхідні для отримання такої пенсії.
У зв'язку з наведеним просить позов задовольнити повністю.
Також у позовній заяві позивачка зазначає, що понесла судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 968,96 грн та витрат на юридичні послуги в розмірі 21000,00 грн, які повинні бути їй відшкодовані за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах (30 травня 2025 року) позивачка досягла віку 48 років 02 місяці 24 дні. Страховий стаж позивачки становить 39 років 09 місяців 15 днів (в тому числі додаткові роки за Списком № 1 - 17 років). Пільговий стаж позивачки за Списком № 1 становить 17 років 01 місяць 28 днів. Враховуючи вимоги пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам після досягнення 50 років. З огляду на викладене питання щодо призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV може розглядатись після досягнення нею 50 років, за наявності необхідного страхового стажу та стажу на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. Станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах (30 травня 2025 року) право на пенсію за віком на пільгових умовах у позивачки відсутнє.
Відповідач відзначає, що рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки норми пункту 1 частини другої статті 114 Закону 1058-ІV на час розгляду заяви позивачки є чинними (не визнані неконституційними та не скасовані). Тому посилання позивачки на зазначене рішення Конституційного Суду України і положення Закону № 1788-ХІІ є безпідставними.
У зв'язку з наведеним просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Щодо відшкодування судових витрат відповідач зазначає, що враховуючи предмет спору, а також те, що ця справа є справою незначної складності, яка не потребує від адвоката значного об'єму наданих послуг, розрахунок представника позивачки щодо стягнення витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю розглядуваної справи, тож такі витрати не підлягають відшкодуванню.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 23 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача належно засвідчену копію заяви позивачки від 30 травня 2025 року та додані до неї документи, за наслідками розгляду якої прийняте спірне рішення.
Витребувані докази відповідач подав разом з відзивом на позовну заяву.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
30 травня 2025 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. До заяви позивачка долучила документи, необхідні для призначення такої пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06 червня 2025 року № 164450005488, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 у зв'язку з недосягненням нею необхідного пенсійного віку (50 років).
Позивачка, вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06 червня 2025 року № 164450005488 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Суд зазначає, що ця справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20, адміністративне провадження № Пз/9901/32/20 від 21 квітня 2021 року, зміненому у мотивувальній частині постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
03 жовтня 2017 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць у тому числі жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, рішенням № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Тож на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно із яким у разі неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, а не Закону № 1058-ІV.
З наявної у матеріалах справи копії паспорта ОСОБА_1 , серія та номер НОМЕР_1 суд встановив, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На час звернення позивачки до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 (30 травня 2025 року) позивачці виповнилося 48 років.
Тому відмова відповідача в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, з посиланням недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Адже відмовляючи з цієї підстави оскаржуваним рішенням у призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», відповідач не врахував правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової юридичної сили з одного й того ж предмету правового регулювання у зв'язку з чим безпідставно не віддав перевагу у застосуванні найбільш сприятливого для позивачки закону.
Ураховуючи наведене, суд констатує, що відповідач безпідставно відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 у зв'язку з недосягненням нею на час звернення віку 50 років.
Інших підстав для відмови у призначенні позивачці пенсії оскаржуване рішення відповідача не містить.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскаржуване рішення відповідача, яким позивачці відмовлено призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, не відповідає критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, які визначені у пунктах 1, 3, 5, 6 частини другої статті 2 КАС України, тому його необхідно визнати протиправним та скасувати.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 30 травня 2025 року про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, то вказана вимога підлягала б задоволенню у тому разі, якщо відповідач не розглянув би згадану заяву позивачки по суті та не надав би їй правової оцінки. У спірній же ситуації відповідач розглянув вказану заяву і відмовив позивачці в призначенні пенсії, оформивши таку відмову рішенням, яке суд визнав протиправним та скасував. Тож зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 30 травня 2025 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», суд зазначає таке.
У рамках розгляду цієї справи суд встановив, що станом на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (30 травня 2025 року) позивачка досягла віку 48 років (за необхідних 45 років).
Також зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що страховий стаж позивачки становить 39 років 09 місяців 15 днів (за необхідних 15 років), а пільговий стаж роботи за Списком № 1 - 17 років (за необхідних 07 років 06 місяців). На роботах за Списком № 1 позивачка почала працювати до 01 квітня 2015 року.
Жодних зауважень стосовно обсягу страхового та пільгового стажу позивачки відповідач в оскаржуваному рішенні не навів.
Отже, у спірній ситуації щодо позивачки повною мірою виконуються умови, необхідні для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ.
Тому з метою ефективного захисту порушеного права позивачки суд доходить висновку про наявність підстав для зобов'язання пенсійного органу призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Щодо дня, з якого позивачці належить призначити пенсію, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки за пенсією позивачка звернулася пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, то з урахуванням вимог пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 належить призначити позивачці з 30 травня 2025 року, тобто з дня звернення.
Щодо вимоги у частині зобов'язання відповідача виплачувати пенсію, то суд зазначає, що призначення пенсії позивачці само собою зумовить її виплату відповідним пенсійним органом, спір у цій частині між сторонами наразі відсутній, тому така вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.
З огляду на вказане у сукупності позовну вимогу в частині, яка розглядається, належить задовольнити частково, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 30 травня 2025 року (з дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», із застосуванням показника вікового цензу в 45 років.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума судового збору у розмірі 968,96 грн.
Щодо відшкодування витрат на юридичні послуги у розмірі 21000,00 грн суд зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Витрати на професійну правничу допомогу згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Відповідно до частин першої, другої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Суд відзначає, однак, що поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді».
Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).
Отже, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Суд встановив, що юридичні послуги позивачці у цій справі надавав ОСОБА_2 , який називає себе «Професіонал в галузі правознавства, прокурорського нагляду та правосуддя».
Утім доказів того, що Пилипчук Сергій Валерійович є адвокатом та має право на здійснення адвокатської діяльності позивачкою не надано. В Єдиному реєстрі адвокатів України відомості про Пилипчука Сергія Валерійовича, як адвоката, також відсутні.
За цих обставин у відшкодуванні позивачці витрат на юридичні послуги у розмірі 21000,00 грн належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06 червня 2025 року № 164450005488 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 30 травня 2025 року (з дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», із застосуванням показника вікового цензу в 45 років.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 968,96 грн сплаченого судового збору.
У відшкодуванні ОСОБА_1 витрат на юридичні послуги у розмірі 21000,00 грн - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 02 грудня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна