Іменем України
03 грудня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/25101/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим в її інтересах адвокатом Кобцевою Мариною Олексіївною, до Київської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення в частині,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), поданим в її інтересах адвокатом Кобцевою Мариною Олексіївною (далі - представник позивача), до Київської міської ради (далі - відповідач), в якому представник позивача просить:
- визнати протиправним та нечинним пункт 3 рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві»;
- визнати протиправним та нечинним пункт 1242.1. Таблиці № 1 до додатка № 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974) «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»;
- зобов'язати Київську міську раду виконати вимоги Податкового кодексу України щодо встановлення ставок податків залежно від місця розташування (зональності) та внести відповідні зміни в Таблицю № 1 до додатка № 1 до рішення Київської міської ради 23 червня 2011 року № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974) «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».
Згідно із постановою Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 640/25101/19 на новому розгляді перебувають позовні вимоги щодо визнання протиправним і нечинним пункту 1242.1 таблиці № 1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974) «ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що встановлення відповідачем у пункті 1242.1 таблиці № 1 додатку № 1 до оскаржуваного рішення розміру ставки податку на гаражі наземні в розмірі 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. м як для юридичних, так і для фізичних осіб для усіх місць розташування (зональності), тобто без урахування їх місця розташування (зональності), не узгоджується з вимогами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, відповідно до якого ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, зокрема, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості.
Визначення відповідачем ставки податку на наземні гаражі в м. Києві без урахування їх місця розташування (зональності) також призвело до порушення підпункту 4.1.11 пункту 4.11 статті 4 Податкового кодексу України, який одним із принципів податкового законодавства України визначає принцип єдиного підходу до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.
Оскільки вартість наземного гаража в центрі м. Києва є значно вищою від вартості гаража, розташованого на його околиці, тому встановлення однакової ставки для оподаткування такого виду нерухомості є соціально несправедливим.
Крім того, розмір ставки податку на гаражі підземні та стоянки автомобільні, визначений пунктом 1242.2 та пунктом 1242.3 таблиці № 1 додатку № 1 до оскаржуваного рішення, є значно нижчим від розміру ставки податку на наземні гаражі, що також свідчить про соціальну несправедливість при визначенні ставки податку на наземні гаражі.
З урахуванням викладеного, позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Київська міська рада проти задоволення адміністративного позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву без дати та номеру, що надійшов до Окружного адміністративного суду міста Києва 13 лютого 2020 року за вхідним № 03-14/18111/20 (т. 1 арк. спр. 101-109), та у відзиві від 26 липня 2021 року № 054-9-07/1815 (т. 2 арк. спр. 130-136).
На обґрунтування заперечень проти позову відповідач вказав, що згідно із підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України податок на майно належить до місцевих податків.
Статтею 265 Податкового кодексу України визначено склад податку на майно, зокрема, податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Приписами статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України регламентовано, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 483 «Про затвердження форм типових рішень про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», прийнятою відповідно до положень Податкового кодексу України, затверджено форму типового рішення про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, додатком до якого затверджено «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».
Приміткою четвертою «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» встановлено застосування зональності у разі визначення у рішенні про оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зон адміністративно-територіальної одиниці, щодо якої приймається рішення, ставки встановлюються залежно від зони. Без урахування зони ставки зазначаються у графі «1 зона».
Отже, законодавець допускає встановлення ставок податку для усіх місць розташування (зональностей) на всій території адміністративної одиниці без запровадження обов'язкового зонування території на більш ніж 1 зону.
Відповідач зазначає, що норму підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України слід розглядати у системному зв'язку з постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 483 «Про затвердження форм типових рішень про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».
Водночас, ні приписи податкового законодавства, ні норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не містять імперативних норм, що ставки місцевих податків можуть бути прийняті органом місцевого самоврядування лише з обов'язковою диференціацією за місцем їх розташування (зональністю) і таке розмежування має обов'язково включати в себе два або більше місця розташування (зони) в межах одного населеного пункту.
Підсумовуючи вищевикладене, Київська міська рада прийняла рішення від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києва» у межах і у спосіб, визначений законодавством, з дотриманням вимог законодавства України, зокрема положень Податкового кодексу України.
На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Користуючись правом на подання заяв по суті справи, позивачем подана відповідь на відзив від 18 березня 2019 року (т. 1 арк. спр. 147-153) та від 5 серпня 2021 року (т. 2 арк. спр. 165-166), а відповідачем заперечення від 27 травня 2020 року без номеру (т. 1 арк. спр. 189-195) та від 17 серпня 2021 року № 054-9-04/1963 (т. 2 арк. спр. 175-178).
Також позивач подала додаткову інформацію по справі від 29 жовтня 2025 року без номеру (т. 3 арк. спр. 53-54), а відповідач - клопотання від 14 листопада 2025 року № 14.11.2025, в якому виклав додаткові пояснення (т. 3 арк. спр. 172-175).
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 6 липня 2020 року у справі № 640/25101/19 (т. 1 арк. спр. 210-223), яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року (т. 2 арк. спр. 61-72), адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської міської ради задовольнив частково:
- визнав протиправним пункт 1242.1 таблиці № 1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974) в частині встановлення ставки податку для фізичних осіб на гаражі наземні;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовив;
- присудив на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правову допомогу у розмірі 615,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради.
Верховний Суд постановою від 15 червня 2021 року у справі № 640/25101/19 (т. 2 арк. спр. 109-118) касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив:
- рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року скасував в частині позовних вимог щодо визнання протиправним і нечинним пункту 1242.1 таблиці № 1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974) «ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», а справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції;
- у решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року залишив без змін.
У цій постанові Верховний Суд зазначив таке:
«[…] визнання пункту 1242.1 таблиці 1 додатка рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974) в частині встановлення ставки податку для фізичних осіб на гаражі наземні тільки протиправним не є належним і ефективним способом захисту порушеного права.
З огляду на встановлені процесуальним законом способи захисту (пункт 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України), природу спірних правовідносин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає, що суд повинен був застосувати правильний спосіб захисту прав та інтересів позивача, передбачений частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, та наявність / відсутність правовідносин, які виникли на підставі цього рішення, які доцільно зберегти. Водночас, невизнання нечинним нормативно-правового акту не виключає можливості відновлення його дії через скасування змін самим суб'єктом владних повноважень (у даному випадку Київською міською радою), або визнання їх протиправними та нечинними судом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами другою, третьою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
При цьому, частиною десятою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, чи їх окремі положення, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких нормативно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача, суд визнає такі акти чи їх окремі положення протиправними в порядку, визначеному цією статтею.
Разом з цим, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо визнання нечинним пункту 1242.1 таблиці № 1 додатка 1 до оскаржуваного рішення в частині, що стосується встановлення ставки податку для фізичних осіб на гаражі наземні, з підстав того, що вказана правова норма втратила чинність у зв'язку з прийняттям Київською міською радою рішення від 19 травня 2019 року № 902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким внесено зміни до таблиці № 1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (у редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974) за кодами класифікації будівель та споруд шляхом викладення п. 1242.1 в такій редакції: «1242.1 Гаражі наземні 0,400, 0,400», вказаним процесуальним нормам належної правової оцінки не надали.».
При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що рішення за № 902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» прийнято Київською міською радою 16 травня 2019 року (https://kmr.gov.ua/uk/content/proekt-rishennya-kyyivskoyi-miskoyi-rady-13902), а не 19 травня 2019 року.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 30 червня 2021 року прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення до розгляду; вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Законом України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до положень абзаців другого-четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 цю справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 31 жовтня 2025 року:
прийняв адміністративну справу до провадження;
визначив розглядати справу за правилами загального позовного провадження спочатку;
призначив у справі підготовче засідання на 19 листопада 2025 року о 10 год. 30 хв. у приміщенні суду за адресою: вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Дніпро;
зобов'язав Київську міську раду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» належним чином засвідчені копії: рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» зі всіма додатками до нього та доказами оприлюднення рішення в газеті Київської міської ради «Хрещатик»; рішення Київської міської ради від 16 травня 2019 року № 902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» з доказами офіційного оприлюднення рішення;
зобов'язав Київську міську раду не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання опублікувати оголошення про оскарження нормативно-правового акта - рішення Київської міської ради від 16 травня 2019 року № 902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений; докази опублікування оголошення надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у строк до 17 листопада 2025 року включно.
Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 17 листопада 2025 року задовольнив заяву Київської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 листопада 2025 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 3 грудня 2025 року о 10 год. 30 хв. у приміщенні суду за адресою: вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Дніпро.
Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 27 листопада 2025 року задовольнив заяву Київської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання позивач не прибула, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документа (ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, повістки про виклик до суду в адміністративній справі) за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Електронного кабінету учасника процесу ОСОБА_1 .
Заявою від 2 грудня 2025 року за № 640/25101/19-1 позивач просить здійснити розгляд справи за її відсутністю.
Представник відповідача у судове засідання також не прибув, про дату, час і місце проведення судового засідання відповідач повідомлений належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документа (ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, повістки про виклик до суду в адміністративній справі) за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Електронного кабінету учасника процесу Київської міської ради.
Клопотанням від 3 грудня 2025 року за № 03.12.2025 Київська міська рада у зв'язку із великою навантаженістю представника просить розгляд справи відкласти на іншу дату.
Частиною першою статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) регламентовано, що суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 205 цього Кодексу.
Частиною другою статті 205 КАС України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.
Суд зазначає, що дата і час проведення судового засідання узгоджувались з представником відповідача у підготовчому засіданні 19 листопада 2025 року. Відповідач є суб'єктом владних повноважень, самопредставництво якого має право здійснювати не тільки ОСОБА_2 . Крім цього, твердження Петрушенка Владислава Миколайовича про велику навантаженість нічим не підтверджені, що обумовлює відсутність підстав вважати причини неявки представника відповідача у судове засідання поважними.
Оскільки повідомлені відповідачем причини неявки представника у судове засідання суд визнає неповажними, на підставі приписів частини третьої статті 205 КАС України суд розглядає справу за відсутності представника відповідача.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки учасники справи про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином і відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши матеріали справи у змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є власником гаражного боксу № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Затишна, буд. 7-Б, а також є членом Добровільного товариства володарів гаражних боксів Кооперативу «Славутич», що підтверджується довідкою Кооперативу «Славутич» (добровільного товариства володарів гаражних боксів) від 9 грудня 2019 року № 11 (т. 1 арк. спр. 12).
Право власності позивача на вказаний гараж також підтверджується свідоцтвом про право власності від 23 червня 2014 року за № НОМЕР_3 (т. 1 арк. спр. 11).
18 жовтня 2018 року Київською міською радою прийнято рішення № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», пунктом 1.1 якого внесено зміни до місцевих податків і зборів у місті Києві, в тому числі до оподаткування нерухомого майна шляхом викладення в новій редакції додатку 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923).
Додаток 1 до вищевказаного рішення містить таблицю № 1 «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яка в розділі «Гаражі» містить пункт 1242.1 «Гаражі наземні». Відповідно до цього пункту ставка податку на гаражі наземні становить 1,500 за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати) як для юридичних, так і для фізичних осіб для усіх місць розташування (зональності).
Згідно із пунктом 3 вищевказаного рішення воно застосовується з 1 січня 2019 року.
Указане рішення Київської міської ради опубліковане в газеті «Хрещатик» від 6 листопада 2018 року № 120 (5171).
Оголошення про відкриття провадження у справі щодо оскарження рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в частині опубліковано в газеті «Хрещатик» від 7 лютого 2020 року № 10 (5289) (т. 1 арк. спр. 115).
Також Київською міською радою прийнято рішення від 16 травня 2019 року № 902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким внесено зміни до таблиці № 1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (у редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974) за кодами класифікації будівель та споруд шляхом викладення пункту 1242.1 в такій редакції: «1242.1 Гаражі наземні 0,400, 0,400».
Указане рішення Київської міської ради опубліковане в газеті «Хрещатик» від 31 травня 2019 року № 25 (5217).
Оголошення про оскарження рішення Київської міської ради від 16 травня 2019 року № 902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» опубліковане в газеті «Хрещатик» від 6 листопада 2025 року № 21 (43).
Оскільки оголошення опубліковані своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Згідно із положеннями статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 цієї статті). Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті). Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 цієї статті). База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2 пункту 266.3 цієї статті).
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 640/25101/19 Верховний Суд зазначив, що Київська міська рада, встановлюючи ставку податку для фізичних осіб на гаражі наземні, визначила: платників згаданого податку; об'єкт оподаткування, виокремивши з різних видів гаражів такий тип як гаражі наземні; визначила базу оподаткування. Водночас, встановлення ставки податку на такий вид нерухомого майна як гаражі наземні відбулося без урахування відповідачем місць їх розташування (зональності), тоді як підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України прямо передбачає встановлення ставки цього податку залежно від місця розташування (зональності) об'єкта оподаткування, з огляду на що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недотримання Київською міською радою вищевказаної норми закону.
Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що ОСОБА_1 просила визнати пункт 1242.1 таблиці 1 додатка рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974) в частині встановлення ставки податку для фізичних осіб на гаражі наземні не лише протиправним, а й нечинним. […] визнання пункту 1242.1 таблиці 1 додатка рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974) в частині встановлення ставки податку для фізичних осіб на гаражі наземні тільки протиправним не є належним і ефективним способом захисту порушеного права.
Згідно із частиною п'ятою статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Обираючи належний і ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.
Частиною дев'ятою статті 264 КАС України визначено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Статтею 265 КАС України передбачено наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Приписами частини другої статті 265 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Пунктом 4 частини першої статті 61 Закону України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022) передбачено, що нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо судом прийнято рішення про визнання його або окремого його структурного елемента протиправним та нечинним (для підзаконних нормативно-правових актів).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 4 квітня 2024 року у справі № 320/2796/23 КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Такі положення стосуються наявності передбачених спеціальних повноважень суду у разі визнання такого акта протиправним, а саме - нормативно-правовий акт на відміну від індивідуального акта не скасовується з моменту його прийняття, а визнається нечинним повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і, відповідно, не передбачає відновлення прав, які були порушені під час дії такого акта. Вказане спрямовано на гарантування ефективного захисту прав позивача, порушення прав якого припиняється з моменту втрати чинності акта, та водночас полягає у недопущенні можливості зловживання позивачем його правом на захист порушених прав внаслідок визнаної протиправності нормативно-правового акта (стягнення сплачених під час дії оспорюваного нормативно-правового акта податків, орендної плати тощо).
Аналогічної правової позиції Верховний Суд дотримався у постанові від 10 вересня 2024 року у справі № 160/7809/19, зазначивши також, що визнання нормативно-правового акта нечинним з моменту його прийняття суперечить принципу правової визначеності.
Крім того, у постанові від 9 квітня 2025 року у справі № 826/17907/18 Верховний Суд наголосив, що положення частини другої статті 265 КАС України мають імперативний характер і не допускають множинного тлумачення. Суд позбавлений повноважень визнавати нормативно-правовий акт нечинним з моменту його прийняття, оскільки втрата чинності таким актом настає виключно з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним. Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною десятою статті 264 КАС України встановлено, що якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, чи їх окремі положення, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких нормативно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача, суд визнає такі акти чи їх окремі положення протиправними в порядку, визначеному цією статтею.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправним та нечинним пункт 1242.1 таблиці № 1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 16 травня 2019 року № 902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві») в частині встановлення ставки податку для фізичних осіб на гаражі наземні.
Щодо доводів позивача, викладених у додатковій інформації по справі від 29 жовтня 2025 року б/н (т. 3 арк. спр. 53-54), про необхідність виходу за межі позовних вимог та здійснення аналізу всієї таблиці № 1 додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 23 травня 2011 року № 242/5629 в редакціях від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974, від 16 травня 2019 року № 902/7558, від 31 січня 2025 року № 24/10491, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 264 КАС України регламентовано, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Із позовної заяви слідує, що позивач є суб'єктом спірних правовідносин через наявність у власності наземного гаражу, чим обумовлено застосування до неї ставок податку на нерухоме майно (гаражі наземні) для фізичних осіб, встановлених пунктом 1242.1 таблиці № 1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 16 травня 2019 року № 902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві»).
Решта встановлених ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для юридичних та фізичних осіб не стосується спірних правовідносин, у зв'язку з чим правові підстави для здійснення аналізу всієї таблиці № 1 додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 23 травня 2011 року № 242/5629 в редакціях від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974, від 16 травня 2019 року № 902/7558, від 31 січня 2025 року № 24/10491 відсутні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
В ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 6 липня 2020 року у справі № 640/25101/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року, присудив на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правову допомогу у розмірі 615,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради.
Верховний Суд постановою від 15 червня 2021 року у справі № 640/25101/19 в цій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року залишив без змін.
Отже, питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції вже вирішено судом.
Разом з цим, позивачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 грн за квитанцією про сплату від 4 серпня 2020 року № 73018 (т. 2 арк. спр. 7) та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1536,80 грн за квитанцією про сплату від 19 листопада 2020 року № 404665 (т. 2 арк. спр. 80).
Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача потрібно стягнути судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1536,80 грн.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з новим розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду позивачем не надано суду доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної та касаційної інстанції, а також в суді першої інстанції під час нового розгляду.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 134, 139, 205, 241-246, 250, 255, 264, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, місцезнаходження: вулиця Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044) про визнання протиправним та нечинним рішення в частині.
Визнати протиправним та нечинним пункт 1242.1 таблиці № 1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 16 травня 2019 року № 902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві») в частині встановлення ставки податку для фізичних осіб на гаражі наземні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 грн (одна тисяча двісті шістдесят одна грн 20 коп.) та за подання касаційної скарги у розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п'ятсот тридцять шість грн 80 коп.).
Зобов'язати Київську міську раду опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним пункту 1242.1 таблиці № 1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 16 травня 2019 року № 902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві») в частині встановлення ставки податку для фізичних осіб на гаражі наземні невідкладно у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська