03 грудня 2025 року м. Київ справа №320/26569/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Головного управління Пенсійного фонду України Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту також відповідач 1, ГУ ПФУ в м. Києві) та Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі по тексту також відповідач 2, ГУ ПФУ в Кіровоградській області), в якому просить суд:
- скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії №262240016287 від 29.07.2022 ГУ ПФУ в Кіровоградській області;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до пільгового стажу позивача роботу за Списком №2 в наступні періоди: з 30.01.2001 по 28.07.2001, з 07.07.2010 по 10.01.2014, з 05.05.2014 по 14.06.2016.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що звернулась до відповідача 1 із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Проте, за результатами розгляду означеної заяви отримала рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку з відсутністю достатнього пільгового стажу.
Позивач стверджує, що має право на зменшення пенсійного віку на 3 роки, враховуючи періоди її роботи, не зараховані відповідачем 2 до пільгового стажу.
Означені обставини слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за принципом екстериторіальності заяву позивача було розподілено для розгляду на відповідача 2, яким винесено спірне рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з огляду на відсутність у неї необхідного пільгового стажу.
Таким чином, на думку відповідача 1, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що у відзиві відповідач 1 не аргументує свої заперечення та не спростовує позицію позивача, викладену у позовній заяві.
Позивач наголошує на підтвердженні наявності у неї трудового стажу за Списком №1, що дає їй право на зарахування таких періодів до пільгового страхового стажу.
Відповідач 2, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду та просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Розглядаючи доводи відповідача 2 щодо порушення позивачем строків звернення до суду, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95946021) зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що обумовлений строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У цьому аспекті «день, коли особа дізналася про порушення свого права» - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Так, відповідач 2, стверджуючи про пропуск позивачем строку звернення до суду, зазначив, що пенсія є щомісячним платежем, а тому позивачу мало бути відомо про її розмір щомісячно.
Водночас, суд зауважує, що предметом позову є, зокрема, рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії позивачу, що, в свою чергу, виключає можливість бути обізнаною про її розмір.
В свою чергу, позивач наголошує на тому, що отримала оскаржуване рішення як додаток до листа від 22.06.2023, отриманого нею 22.06.2023, а тому саме з цієї дати слід обраховувати строк звернення до суду.
З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, ухвалою суду від 01.11.2023 було витребувано від відповідачів, зокрема, копію спірного рішення та докази його направлення позивачу.
Проте, відповідачі вимоги ухвал суду не виконали, витребувані докази суду не надали та про причини їх ненадання суду не повідомили. Наведене, у свою чергу, позбавляє суд можливість встановити точну дату отримання позивачем оскаржуваного рішення.
Натомість Кодекс адміністративного судочинства України закріплює відповідні наслідки такої бездіяльності суб'єкта владних повноважень у вигляді невиконання без поважних причин вимог суду про надання доказів.
Так, згідно з частиною дев'ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Керуючись вказаною нормою та приймаючи до уваги неподання відповідачами без поважних причин доказів, витребуваних судом ухвалою від 01.11.2023, суд вважає за можливе визнати підтвердженими ті обставини, на які посилається позивачем у своїй позовній заяві, а саме: щодо дати, з якої вона дізналась про порушення своїх прав та інтересів (з 22.06.2023).
Таким чином, суд дійшов висновку, що строк звернення позивачем не пропущено, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до спірних відносин визначених статтею 123 КАС України наслідків пропуску строку звернення до суду та, відповідно, призводить до відхилення доводів відповідача 2 про порушення такого позивачем.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 26.11.1996.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 23.07.1982, позивач працювала у період з 30.01.2001 по 01.11.2002 на Київському заводі «Буревісник» учнем пресувальника виробів із пластмаси, має право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно результатів атестації робочого місця по Списку №2. 28.07.2001 позивачу присвоєно професію пресувальник виробі із пластмаси 3 розряду.
У період з 22.10.2007 по 10.01.2014 працювала на ДП «Київський державний завод «Буревісник» на посаді пресувальника виробів з пластмас 3 розрядку. Відповідно до запису від 23.04.2008 має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
У період з 05.05.2014 по 14.06.2016 позивач працювала пресувальником виробів з пластмас 3 розряду на ДП «Київський державний завод «Буревісник».
Заявою від 21.07.2022 позивач звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві про призначення їй пенсії за віком.
Означену заяву за принципом екстериторіальності направлено для розгляду до ГУ ПФУ в Кіровоградській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 29.07.2022 №262240016287 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю у неї права на призначення пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В означеному рішенні вказано про наявний у позивача страховий стаж 30 років 11 місяців 21 день та пільговий стаж 3 роки 11 місяців 20 днів.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 22.06.2023 №21026-19738/П-02/8-2600/23 на звернення позивача надано роз'яснення, в яких повідомлено про прийняття відповідачем 2 рішення від 29.07.2022 про відмову в призначенні пенсії за віком. Оскільки на заяву позивача прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, для вирішення питання про призначення пенсії їй необхідно звернутися особисто до ГУ ПФУ в м. Києві.
З відомостей за формою РС-Право вбачається, що позивачу зараховано до пільгового стажу за Списком №2 період з 28.07.2001 по 01.11.2002 (1 рік 3 місяці 4 дні), з 22.10.2007 по 07.07.2010 (2 роки 8 місяців 20 днів).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем 2 цього рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначено Законом №1058.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:
1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:
ТП = Св : В, де:
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону №1058 коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою:
Кс = См х ВС: 100%х 12, де
Кс - коефіцієнт страхового стажу;
См - сума місяців страхового стажу;
Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках).
За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%.
Таким чином, сума місяців страхового стажу є одним з чинників, від якого залежить розмір пенсії.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункту 2 Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно частини першої статті 114 Закону №1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону №1788 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За приписами пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками № 1 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі по тексту також - Порядок № 383).
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі по тексту також - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з частинами першою-другою статті 44 Закону №1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя статті 44 Закону №1058).
За приписами частини п'ятої статті 45 Закону №1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Відповідно до підпунктів 2, 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1 (далі по тексту також - Порядок №22-1 в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
- документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу);
- документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах:
довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана підприємством, установою, організацією відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу (у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктами 1-6, 8 частини другої, частиною третьою статті 114 Закону та пунктом 23 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону). У разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, згідно з Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року № 18-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за № 1231/13105. Орган, що призначає пенсію, додає рішення цієї комісії;
документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» (для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 або із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, після 21 серпня 1992 року).
Згідно з абзацом 2 пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про імперативно закріплений за органами пенсійного фонду України обов'язок призначити (перерахувати) пенсію у випадку подання особою документів згідно переліку, які підтверджують її право на призначення (перерахунок) пенсії. При цьому, органам ПФУ надано право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, спірним рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону №1058 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
В означеному рішенні зазначено, що вік заявника становить 57 років. Страховий стаж становить 30 років 11 місяців 21 день. Пільговий стаж становить 3 роки 11 місяців 20 днів.
З відомостей за формою РС-Право вбачається, що позивачу зараховано до пільгового стажу за Списком №2 період з 28.07.2001 по 01.11.2002 (1 рік 3 місяці 4 дні), з 22.10.2007 по 07.07.2010 (2 роки 8 місяців 20 днів).
Водночас, відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 23.07.1982, позивач працювала з 30.01.2001 на Київському заводі «Буревісник» учнем пресувальника виробів із пластмаси, має право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно результатів атестації робочого місця по Списку №2. 28.07.2001 позивачу присвоєно професію пресувальник виробі із пластмаси 3 розряду. 01.11.2002 звільнена за власним бажанням.
У період з 22.10.2007 по 10.01.2014 працювала на ДП «Київський державний завод «Буревісник» на посаді пресувальника виробів з пластмас 3 розрядку. Відповідно до запису від 23.04.2008 має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
У період з 05.05.2014 по 14.06.2016 позивач працювала пресувальником виробів з пластмас 3 розряду на ДП «Київський державний завод «Буревісник».
Тобто, позивачу не зараховано до пільгового стажу за Списком №2 частину її трудової діяльності за період з 30.01.2001 по 01.11.2002 на Київському заводі «Буревісник», та частину трудової діяльності за період з 22.10.2007 по 10.01.2014, з 05.05.2014 по 14.06.2016 на ДП «Київський державний завод «Буревісник».
Як вже зазначалось судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Додатком №5 до Порядку №637 визначено форму довідки, якою передбачено необхідність зазначення найменування списків та їх номерів.
Суд наголошує на тому, що аналіз наведених вище норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 23.07.1982, позивачка працювала у період з 30.01.2001 по 01.11.2002 на Київському заводі «Буревісник» учнем пресувальника виробів із пластмаси, має право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно результатів атестації робочого місця по Списку №2. 28.07.2001 позивачу присвоєно професію пресувальник виробі із пластмаси 3 розряду.
У період з 22.10.2007 по 10.01.2014 працювала на ДП «Київський державний завод «Буревісник» на посаді пресувальника виробів з пластмас 3 розрядку. Відповідно до запису від 23.04.2008 має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
У період з 05.05.2014 по 14.06.2016 позивач працювала пресувальником виробів з пластмас 3 розряду на ДП «Київський державний завод «Буревісник».
При цьому, спірне рішення не містить жодних зауважень до записів у трудовій книжці позивача щодо спірного періоду роботи. На противагу означеному, виходячи з наявної у справі інформації за формою РС-Право, позивачу зараховано до пільгового стажу частину періоду його роботи на посадах учня пресувальника виробів із пластмаси та пресувальника виробів із пластмаси за періоди з 30.01.2001 по 01.11.2002 та з 22.10.2007 по 10.01.2014, у той час як решту періоду роботи на цій же посаді не враховано до пільгового стажу.
Відповідно до записів у трудовій книжці №13 від 30.01.2001, №19 від 23.04.2008 позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно результатів атестації робочого місця по Списку №2. Означені записи вчинено у періоди її трудової діяльності з 30.01.2001 по 01.11.2002, з 22.10.2007 по 10.01.2014, з 05.05.2014 по 14.06.2016.
При цьому, як зі спірного рішення, так і з відзивів відповідачів неможливо встановити підстави неврахування означеного трудового стажу позивача до пільгового страхового стажу за Списком №2.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 (втратила чинність 16.01.2003) відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» затверджено Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах та Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 (втратила чинність 03.08.2016) затверджено Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах та Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Означеними постановами віднесено до Списку №2 посади пресувальників виробів з пластмас.
Оскільки позивач працювала на посадах, віднесених до Списку №2, чинних на період її роботи, у суду наявні підстави вважати про обґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо виникнення у неї права на віднесення таких періодів до пільгового стажу за Списком №2 відповідно до записів у трудовій книжці.
Таким чином, суд вважає підтвердженим записами у трудовій книжці позивача пільговий стаж його роботи за Списком №2 у період з 30.01.2001 по 01.11.2002, з 22.10.2007 по 10.01.2014 та з 05.05.2014 по 14.06.2016, з урахуванням визнаних відповідачами періодів, пересічних з означеними вище.
При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі по тексту також - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Постановою Міністерства праці України № 41 від 01.09.1992.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Відтак, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 та Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15025/16-а (постанова від 19.02.2020) сформулювала правовий висновок, згідно якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Таким чином, враховуючи документальне підтвердження віднесення періодів роботи позивача з 30.01.2001 по 01.11.2002, з 22.10.2007 по 10.01.2014 та з 05.05.2014 по 14.06.2016 до пільгового стажу за Списком №2, у суду наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення відповідача 2 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 як таких, що підтверджені документально та нормативно.
Крім того, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин у цій частині, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача 2 зарахувати до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоди її роботи з 30.01.2001 по 27.07.2001, а не по 28.07.2001 [оскільки 28.07.2001 зараховано до пільгового стажу за Списком №2 відповідно до інформації, відображеної у формі РС-Право], з 08.07.2010, а не з 07.07.2010 [оскільки 07.07.2010 зараховано до пільгового стажу за Списком №2 відповідно до інформації, відображеної у формі РС-Право] по 10.01.2014 та з 05.05.2014 по 14.06.2016, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача 2 з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача 2 у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо з огляду на встановлені обставини наявності у позивач достатнього пільгового стажу за Списком №2 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача 2.
В свою чергу, в позові до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області слід відмовити з огляду на те, що означеним відповідачем не вчинялось протиправних дій/бездіяльності, не виносилось спірного рішення в межах заявлених позовних вимог.
В свою чергу, в позові до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві слід відмовити з огляду на те, що означеним відповідачем не вчинялось протиправних дій/бездіяльності, не виносилось спірного рішення в межах заявлених позовних вимог.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2147,20 грн, що підтверджується квитанцією від 15.07.2023 №32528798800007336720.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2147,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в Кіровоградській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 29.07.2022 №262240016287 про відмову у призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 та від 16.01.2003 №36 періоди її роботи з 30.01.2001 по 27.07.2001, з 08.07.2010 по 10.01.2014 та з 05.05.2014 по 14.06.2016.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2147,20 грн (дві тисячі сто сорок сім грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (ідентифікаційний код 20632802, місцезнаходження: 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 4А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.