03 грудня 2025 року № 320/44493/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А.Б., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Реклоузер» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення щодо розгляду скарги,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Реклоузер» (далі позивач, ТОВ «Реклоузер») з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач 1, ГУ ДПС у м. Києві), Державної податкової служби України (далі - відповідач 2, ДПС України), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 березня 2023 року №0219320701, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 12 червня 2023 року №14952/6/99-00-06-01-05-06.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу №320/44493/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2022 року в акті перевірки №13954/ж5/26-15-07-01-02/42779683 від 21.02.2023, ГУ ДПС у місті Києві дійшло висновку про порушення позивачем п. 200.4 ст. 200, п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.03.2023 №0219320701, відповідно до якого зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2022 року на суму 2400627 грн.
Позивач не погоджується з висновками контролюючого органу та стверджує, що при митному оформлені товару за вантажною митною декларацією № 22UA100340520116U6 від 22.11.2022 була допущена помилка та зазначена сума ПДВ, яка підлягала сплаті за результатами митного оформлення, у розмірі 2400626,98 грн, однак операція за цією митною декларацією була звільнена від оподаткування ПДВ. Позивач наголошує, що згідно вимог ч. 1 ст. 268 Митного кодексу України, допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, не тягне за собою застосування санкцій, передбачених цим кодексом та іншими законодавчими актами України. ВМД № 520116 була прийнята митним органом, відповідно, не дивлячись на допущену помилку, вважається належним чином оформленою в силу закону, є дійсною та повинна враховуватись у тому числі податковим органом. Враховуючи сплату суми ПДВ до бюджету у розмірі 2400626,98 грн, позивач вважав, що отримав право на її відшкодування, у зв'язку з чим подало відповідну звітність.
Крім того позивач вважає протиправним застосування штрафної санкції як за умисне діяння.
Відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив позовні вимоги з тих підстав, що перевіркою зроблено висновок про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Реклоузер» вимог п. 200.4 ст. 200, п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України, вимог Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2022 року на суму 2400627 грн. Вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, а підстави для задоволення позову відсутні. Щодо позовних вимог про визнання протиправним рішення про результати розгляду скарги, вказує, що таке рішення не має безпосереднього впливу на позивача, оскільки жодних заходів його реалізації щодо позивача не передбачає.
Відповідач 1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що рішення контролюючого органу є правомірним та відповідає нормам чинного законодавства, а платник податку обрав неналежний спосіб захисту. Вказує, що позивач скористався своїм правом та звернувся з позовом до митного органу про повернення помилково сплачених коштів. Задоволення одних вимог виключатиме задоволення інших.
Позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, в якій зазначає, що зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість Відповідачем 1 є правомірним, у зв'язку з чим визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення на цій підставі не може відбутися. Водночас, вважає, що спірне рішення підлягає скасуванню з підстав застосування штрафу в розмірі 25%, як за умисні дії. А також вказує про наявність підстав для звільнення його від відповідальності на підставі ч. 1 ст. 268 Митного кодексу України.
Ухвалою від 29.04.2024 судом було закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні 14.03.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
У судовому засіданні 14.03.2024 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, у судовому засіданні 03.06.2024 суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕКЛОУЗЕР» є юридичною особою, створеною та зареєстрованою 29.01.2019, яка перебуває на обліку в ГУ ДПС у місті Києві.
До видів діяльності ТОВ «Реклоузер», зокрема, належать: оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (основний код КВЕД 46.69), виробництво іншого електричного устаткування тощо.
У листопаді 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕКЛОУЗЕР» було імпортовано електротехнічну апаратуру. При оформленні товару за вантажною митною декларацією № 22UA100340520116U6 від 22.11.2022 була допущена помилка та зазначена сума ПДВ, яка підлягала сплаті за результатами митного оформлення, у розмірі 2400626,98 грн, проте операція за цією митною декларацією була звільнена від оподаткування ПДВ.
Відповідно до Наказу ГУ ДПС у місті Києві від 16.01.2023 р. №106-п та направлень від 30.01.2023 №1376/26-15-07-01-02, №1377/26-15-07-01-07 посадовими особами ГУ ДПС України у місті Києві в порядку, встановленому підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, статті 79 глави 8 розділу II ПК України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕКЛОУЗЕР» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2022 року, в тому числі заявленого до бюджетного відшкодування (податкова декларація з ПДВ від 19.12.2022 №9273033257).
За результатами проведеної перевірки складено акт від 21.02.2023 №13954/ж5/26-15-07-01-02/42779683, за висновками якого встановлено порушення товариством пункту 200.4 статті 200, пункту 201.12, статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2022 року на 2400627,00 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 23.03.2023 №0219320701, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 2400627 грн. і, як наслідок, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України застосовано штрафну санкцію у розмірі 600157 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, позивач подав скаргу до Державної податкової служби України.
Рішенням Державної податкової служби України від 12.06.2023 №14952/6/99-00-06-01-05-06 скаргу ТОВ «РЕКЛОУЗЕР» залишено без розгляду.
Не погоджуючись із правомірністю прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначаються Податковим кодексом України (далі Кодекс, ПК України).
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (пункт 187.8 статті 187 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Пунктом 206.1 статті 206 Податкового кодексу України визначено, що під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.
Відповідно до пунктів 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
З матеріалів справи вбачається, що підставою прийняття Головним управлінням ДПС у м. Києві спірного податкового повідомлення-рішення є висновки контролюючого органу щодо завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2022 року на 2400627 грн, з приводу чого суд зазначає таке.
Судом встановлено, що при митному оформлені товару за вантажною митною декларацією №520116 було допущено помилку та зазначена сума ПДВ, яка підлягає сплаті за результатами митного оформлення у розмірі 2400626, 98 грн. Вказана сума податку була сплачена позивачем до бюджету, що не заперечується сторонами.
Як вбачається з податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2022 року від 19.12.2022, у графі 20.2.1 позивачем визначено суму від'ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України на момент подання податкової декларації, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 7078036,00 грн.
Відповідно до Розрахунку суми бюджетного відшкодування (Додаток 3 до декларації) сума бюджетного відшкодування виникла внаслідок сплати податку на додану вартість за листопад 2022 року у розмірі 7078036,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "РЕКЛОУЗЕР" було придбано товар у «NOJA Power Switchgear Pty Ltd» (Австралія) згідно контракту від 03.06.2019 №OR00067/19.
У вантажно-митній декларації № 22UA100340520116U6 від 22.11.2022 було нараховано ПДВ в розмірі 2400626,98 грн. на суму імпортованих товарів, проте, на дату розмитнення ввезення на митну територію України товарів, зазначених в вантажно-митній декларації №520116 від 22.11.2022 було звільнено від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, що не заперечується сторонами.
Судом враховується, що у заяві про зміну підстав позову, позивач погоджується, що зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість ГУ ДПС в м. Києві є правомірним. А отже вказані обставини не є спірними.
Щодо посилань позивача на наявність підстав для звільнення від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень, суд зазначає наступне.
Відповідно п. 112.1 ст. 112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно до вимог п. 112.3 ст. 112 ПК України особа не може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення інакше, як на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом.
Підпунктом 112.8.12 п. 112.8 ст. 112 ПК України встановлено, що інші випадки звільнення від фінансової відповідальності, передбачені цим Кодексом або Митним кодексом України є обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
При цьому суд вважає помилковими посилання позивача на ч. 1 ст. 268 Митного кодексу України як на підставу для звільнення від відповідальності, оскільки відповідно до вказаної норми не тягне за собою застосування санкцій, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. При цьому вчинене позивачем порушення зумовило зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Варто зазначити, що відповідно до п. 123.1. ст. 123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -
тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Згідно з п. 123.2. ст. 123 ПК України діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Отже, необхідною умовою для притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення у випадку, визначеному пунктом 23.2 статті 123 ПК України, є доведення умислу.
При цьому, судом установлено, що при розрахунку штрафних санкцій за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями відповідачем застосовано штраф у розмірі 25% суми нарахованого грошового зобов'язання, про що відповідачем зазначено в розрахунку до податкового повідомлення-рішення від 23.03.2023 №0219320701.
Оцінюючи правомірність застосування штрафу за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням в розмірі 25%, суд зазначає наступне.
У розумінні абз.1 п. 109.1 ст.109 ПК України, податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Відповідно до абз.2 п.109.1 ст.109 ПК України діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та інших законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з п. 112.2 ст.112 ПК України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
За приписами п. 112.7 ст. 112 ПК України, у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення.
У цілях застосування норм Податкового кодексу України вина та умисел є тотожними категоріями і кваліфікуючими ознаками вини як суб'єктивної сторони складу протиправного порушення платника податків є: 1) удавані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов'язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи ДПС України); 2) цілеспрямовані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов'язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи ДПС України); 3) існування у платника податків фізичної змоги забезпечити дотримання правил та норм у сфері податкової справи; 4) явно та очевидно нерозумні діяння платника податків; 5) явно та очевидно недобросовісні діяння платника податків; 6) діяння платника податків, явно та очевидно вчинені без належної обачності.
Пунктом 109.3 ст.109 ПК України передбачено, що у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125.1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.
Проте, ураховуючи допущену позивачем помилку у митній декларації та сплату задекларованої суми податку до бюджету, суд доходить висновку, що такі обставини не можуть свідчити про те, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України.
Таким чином, відсутні підстави для юридичної кваліфікації діяння позивача як такого, за яке відповідальність передбачена пунктом 123.2 статті 123 ПК України.
З урахуванням висновків акту перевірки та обставин справи, платник податків підлягав притягненню до відповідальності на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України, а тому до нього мали бути застосовані штрафні санкції за ставкою 10 відсотків.
Безпідставно наклавши штрафні санкції із застосуванням більшої ставки (25 відсотків), відповідач необґрунтовано завищив суму штрафних санкцій в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні.
Суд вважає, що часткове скасування податкового повідомлення-рішення із зміною ставки штрафу в межах однієї об'єктивної сторони, суб'єкта та об'єкта правопорушення не може розглядатися як втручання у дискреційні повноваження контролюючого органу або перебирання на себе його функцій. У даному випадку лише уточнюється правильна кваліфікація діяння платника податків в межах одного складу податкового правопорушення та правильна ставка штрафної санкції.
Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 05.10.2023 у справі №520/14773/21.
Отже, правильною сумою штрафної санкції, накладеної на позивача, за ставкою 10%, буде сума у розмірі 240062,7 грн. (2400627 грн. х 10%).
Відтак, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2023 №0219320701, в частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю РЕКЛОУЗЕР» штрафних санкцій в розмірі 360094,3 грн. (600157-240062,7)
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 12 червня 2023 року №14952/6/99-00-06-01-05-06, суд, зазначає наступне.
Згідно ч. ч. 2, 6 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини рішення № 6-зп від 25.11.1997 року; пункт 1 резолютивної частини рішення № 9-зп від 25.12.1997 року та пункт 1 резолютивної частини рішення №19-рп/2011 від 14.12.2011 року).
Так, у рішенні №19-рп/2011 від 14.12.2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина друга цієї статті гарантує кожному захист своїх прав , які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб'єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Тобто, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, ДПС України скарга ТОВ «РЕКЛОУЗЕР» залишена без задоволення, рішення Комісії ГУ ДПС у м. Києві залишено без змін.
У той же час, суд звертає увагу, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Запроваджені Порядком розгляду скарг на рішення комісій регіонального рівня, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації та Податковим кодексом України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене право. При цьому, за механізмом їх реалізації вони не є тотожними. Так, доводи позивача, викладені у скарзі, оцінені судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого вищестоящими податковими органами за результатами адміністративного оскарження. Саме по собі рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов'язків.
За таких обставин, вказане рішення саме по собі не є юридично значимим для Позивача, адже не має безпосереднього впливу на його суб'єктивні права та обов'язки шляхом позбавлення можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.06.2019 року по справі № 826/24656/15 та від 27.04.2020 року у справі №360/1050/19.
Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення ДПС України від 12.06.2023 року №14952/6/99-00-06-01-05-06 безпосередньо не порушує права та інтереси ТОВ «РЕКЛОУЗЕР», а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд наголошує на тому, що під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження висновків.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 29524,00 грн. Судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 3220,8 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Реклоузер» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення щодо розгляду скарги - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.03.2023 №0219320701, в частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕКЛОУЗЕР" штрафних санкцій в розмірі 360094,3 грн.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕКЛОУЗЕР" (ідентифікаційний код 42779683, місцезнаходження: 02099, Київська область, місто Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корпус 91, кімната 704) судовий збір у розмірі 3220,8 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011, місцезнаходження: 04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 33/19).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Діска А.Б.