18 листопада 2025 року справа №320/29309/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі № 2600-0603-8/67264 від 01.04.2024 про відсутність правових підстав для складання щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України м. Києві поданання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 14135,00 грн, помилково сплаченого згідно платіжної інструкції на переказ готівки № N1D7F4808M від 17.07.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.07.2023 між ОСОБА_1 , його дружиною ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «АБСОЛЮТ ІНВЕСТ» укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікульшиною О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 327. При нотаріальному засвідченні вказаного договору позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості 14135,00 грн. Позивачем 06.03.2024 було подано заяву до відповідача про повернення йому сплаченої суми збору до Пенсійного фонду України, як надмірно сплаченої, з огляду на придбання житла вперше. Відповідач листом від 01.04.2025 № 2600-0603-8/67264 повідомив про відсутність правових підстав у задоволенні заяви позивача.
Відповідач проти позову заперечує, у відзиві на позовну заяву вказує, що звільнення покупця від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на підставі підпунктів «в» або «г» пункту 152 Порядку № 1740 можливе за умови наявності зазначених у цих підпунктах інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. При цьому обов'язок надання нотаріусу необхідних відомостей та документів (інформації, відомостей, довідок тощо), що необхідні для звільнення від сплати збору, покладається на покупця. З цього випливає, що Позивач, сплативши збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, не скористався правом, яке дозволяє звільнення від сплати останнього на підставі Порядку. Таким чином, у зв'язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 866, нотаріус при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна встановлює факт придбання його вперше (чи не вперше). Отже, проведена Позивачем сплата збору у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, свідчить про те, що майно придбавалося Позивачем не вперше, що встановив нотаріус. В додатках до позовної заяви відсутні документи, що підтверджують право Позивача на звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі продажу нерухомого майна. Відповідач вважає, що факт придбавання Позивачем нерухомості не вперше встановлено нотаріусом, та вказані вище обставини в сукупності свідчать про відсутність протиправних дій Управління. Також відповідач у відзиві на позов звертає увагу на те, що Позивачем при реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна нотаріусу було надано квитанцію про сплату суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі продажу нерухомого майна. Отже, добровільна сплата Позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна свідчить про те, що майно придбавалося не вперше, що встановив нотаріус. Враховуючи вищевикладене, в Управління відсутній обов'язок сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення Позивачу сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «АБСОЛЮТ ІНВЕСТ» як продавцем, та позивачем, ОСОБА_2 як покупцями, укладено договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з умовами договору продавцем передано належну йому на праві приватної власності квартиру, а покупцями прийнято у спільну часткову власність квартиру за ціною та в порядку, що передбачені укладеним договором, внаслідок чого позивачем набуто 1/2 частку житлової квартири. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікульшиною О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 327.
Згідно з п. 3 Договору купівлі-продажу квартири від 17.07.2023 продаж квартири проводиться за ціною 2826978,52 грн без ПДВ, що сплачена покупцями у відповідних відсотках шляхом перерахування на банківський рахунок продавця.
Поряд з цим, при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 17.07.2023, зокрема, позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості об'єкту нерухомого майна в сумі 14135,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією на переказ готівки № N1D7F4808M від 17.07.2023.
26.07.2023 позивачем на підставі договору дарування частки у праві власності на квартиру безоплатно передано ОСОБА_2 належну йому 1/2 частки у праві власності на вищезазначену квартиру.
Вказані обставини учасниками справи не заперечуються.
06.03.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості об'єкту нерухомого майна.
До заяви додано: копію платіжної інструкції на переказ готівки № N1D7F4808M від 17.07.2023; інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна щодо суб'єкта; копію довідки про невикористання права на приватизацію житла.
Відповідач листом від 01.04.2025 № 2600-0603-8/67264 повідомив, що придбання житла вперше підтверджується шляхом подання необхідної заяви до нотаріуса, який посвідчує відповідний договір, та перевіркою інформації відповідно до пункту 15-2 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740. Отже, надані документи є неповними і не свідчать про придбання житла вперше, відповідно не можна зробити висновок про помилковість сплати збору при посвідчення договору.
Вважаючи таке рішення відповідача щодо відмови у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України № 400/97-ВР від 26.06.1997 «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР).
Відповідно до норм абзацу 1 пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Абзацом 2 пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР визначено, що нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
При цьому, згідно абзацу 3 пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Абзацом 5 пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР також передбачено, що нотаріуси щокварталу, до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до органів Пенсійного фонду України за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса звіт про укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, включаючи інформацію про вартість такого майна та суму сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в порядку та за формою, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі змістом пункту 8 статті 2 Закону №400/97-ВР об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пункту 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
На обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону (пункт 10 частини 1 статті 4 Закону №400/97-ВР).
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом № 400/97-ВР врегульовані також Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок №1740).
Згідно з пунктом 15-1 Порядку №1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 визначено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Виходячи з аналізу викладеного вище, суд приходить до висновку, що громадяни, які придбавають нерухоме майно, зокрема квартиру вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1 % від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.
Разом з цим, суд зауважує, що чинне законодавство України не містило визначення слова «придбавають», внаслідок чого існувала процесуальна прогалина, яка усувалась тлумаченням судами при правозастосуванні норм матеріального права, виходячи із семантичного значення цього слова.
За таких обставин, суди, при здійсненні судочинства, виходили з того, що слово «придбавають» свідчить про оплатне набуття права власності на певний об'єкт.
Зокрема, суд звертає увагу, що під «придбаває житло вперше» необхідно розуміти, що фізична особа не має та не набувала права власності на житло, в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя.
Викладене вище дає суду підстави для висновку, що визначення «придбаває», охоплює не лише оплатне набуття права власності на певний об'єкт, а і його приватизацію, успадкування, дарування та купівлю частки в спільному майні подружжі.
Лише в разі відсутності наведених способів придбавання нерухомого майна, особа відповідно до пункту 15-2 Порядку №1740 не сплачує збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна.
Своєю чергою, з аналізу матеріалів даної справи судом було встановлено, що при оформленні договору купівлі-продажу квартири від 17.07.2023, позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 14135,00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № N1D7F4808M від 17.07.2023, яка міститься в матеріалах справи.
Водночас, з наявних в матеріалах справи відомостей інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо позивача від 11.10.2023 вбачається, що у позивача відсутнє нерухоме майно.
Також позивачем додано до заяви до пенсійного органу довідку від 25.12.2023 № 106/25/C-520, видану Подільською районною у м. Києві Державною адміністрацією про те, що ОСОБА_1 участі у приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_2 (адреса, за якою позивач зареєстрований) не брав.
При цьому, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2018 по справі № 819/33/17, від 04.04.2019 по справі № 819/1553/17, від 23.04.2019 по справі № 802/1566/17-а, викладено правову позицію, згідно якої за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі ПФУ, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень, зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу. Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості ПФУ та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд зауважує, що відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. TheCzechRepublic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Виходячи із зазначеного, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи, судом встановлено, що позивач придбав житло вперше, до укладення договору купівлі-продажу, інша нерухомість не придбавалась, правом на приватизацію житла не скористався, протилежного матеріали справи не містять, суду не повідомлено.
Поряд з цим суд наголошує, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна (об'єктів житлової нерухомості) та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Отже, досліджені судом документи відповідають вимогам, визначеним підпунктом в пункту 15-2 Порядку №1740, необхідним для прийняття рішення про формування подання про повернення заявнику сплачених коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Поряд з цим, твердження відповідача у листі від 01.04.2025 № 2600-0603-8/67624 про те, що позивачем не надано всіх необхідних документів для повернення збору, суд оцінює критично, оскільки такі доводи жодними належними та допустимими доказами, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не підтверджені та спростовуються наданими позивачем документами в якості додатків до позовної заяви.
Крім того, твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що умовою звільнення від сплати збору Порядок №1740 визначає відсутність факту купівлі житла, зокрема як частки в спільному майні подружжя, суд вважає також необґрунтованим.
Як зазначено судом вище, позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення помилково сплачених коштів від 06.03.2024 було надано: копію платіжної інструкції на переказ готівки № N1D7F4808M від 17.07.2023; інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна щодо суб'єкта; копію довідки про невикористання права на приватизацію житла.
При цьому, у заяві від 06.03.2024 позивач зазначив про те, що він також звертався до Державного підприємства "Національні інформаційні системи", Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" та Департаменту державної реєстрації з проханням надати відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність/наявність зареєстрованих за позивачем прав власності на житло, в тому числі до 2013 року. Однак, 08.02.2024 №633/13.-16 Державне підприємство "Національні інформаційні системи" повідомило, що як технічний адміністратор Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не уповноважене на надання інформації з такого реєстру. Також листом від 13.02.2024 №062/14-1578 КП "Київжитлоспецексплуатація" повідомило про відсутність актуальної інформації щодо реалізації прав власності на об'єкти нерухомого майна. Станом на день звернення із заявою про повернення коштів відповіді від Департаменту державної реєстрації на адвокатський запит не отримано.
На думку суду, позивач дотримався встановлених вимог та подав до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повний пакет документів, що підтверджують факт придбання житла вперше відповідно до приписів п.15-2 Порядку №1740.
З наявних у справі доказів судом не встановлено обставин, які свідчили б про те, що позивач приватизовував, успадковував, отримував у дарунок чи купувала інше житло, у тому числі як частки в спільному майні подружжя.
Також будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна (об'єктів житлової нерухомості), у тому числі як частки в спільному майні подружжя, та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Таким чином, відповідач протиправно відмовив позивачу у формуванні подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення позивачу з Державного бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У зв'язку з цим суд, виходячи з положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неформування подання про повернення позивачеві з Державного бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Своєю чергою суд звертає увагу, що процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі Порядок №787).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, виходячи з викладеного та на переконання суду, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 813/1126/17.
З урахуванням викладеного, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 14135,00 грн, сплаченого відповідно до платіжної інструкції на переказ готівки № N1D7F4808M від 17.07.2023.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, відповідач правомірності оскаржуваного рішення не довів, а тому позов слід задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 10.04.2024.
Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 11.10.2023 між Адвокатським об'єднанням «Захист бізнесу» та ОСОБА_1 (Клієнт) було укладено договір №11/10/2023 про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокат зобов'язався надати клієнту правничу допомогу у адміністративному провадженні щодо визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні житла вперше у розмірі 1% від вартості нерухомого майна.
Розділом 2 договору визначено обов'язки Адвокатського об'єднання щодо надання правничої допомоги в межах даного договору зокрема: ознайомитись з матеріалами та поясненнями наданими Клієнтом; дослідити законодавство та судову практику у подібних правовідносинах; надати Клієнту правничу допомогу у складанні заяви про повернення помилково сплачених грошових коштів до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, позовної заяви; представляти інтереси Клієнта у відносинах з усіма підприємствами, установами, організаціями та в суді першої, апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 4.1 договору розмір та порядок оплати гонорару встановлюється на підставі додаткової угоди №1 до договору.
Згідно з пунктом 1.1 додаткової угоди №1 від 11.10.2023 до договору розмір гонорару за консультування та складання документів юридичного характеру складає 7000,00 гривень які оплачуються Клієнтом до 16.10.2023.
Пунктом 1.4 додаткової угоди №1 від 11.10.2023 передбачено, що факт надання відповідних послуг з боку Адвокатського об'єднання буде посвідчуватися Актами прийому наданих послуг, які є невід'ємною частиною Договору.
11.10.2023 Адвокатським об'єднанням "Захист бізнесу" складено рахунок №11/10/2023 за послуги згідно договору про надання правничої допомоги від 11.10.2023 на суму 7000,00 грн на ім'я платника ОСОБА_1 .
В якості доказу надання адвокатом послуг правничої допомоги позивачем додано до матеріалів справи квитанцію № 178021848, відповідно до якої позивачем 11.10.2023 сплачено на рахунок Адвокатського об'єднання 7000,00 грн.
При цьому, відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу.
Так, Верховний Суд у постанові від 01.09.2022 у справі №640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку, суд зобов'язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України згідно якої для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У той же час, позивачем не додано до матеріалів позовної заяви жодного акту прийому наданих послуг на суму 7000,00 грн, який є невід'ємною частиною договору №11/10/2023 від 11.10.2023 про надання правничої допомоги відповідно до п. 1.4 додаткової угоди №1 до договору.
Не надання позивачем актів з детальним описом робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не дозволяє суду перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, а також співставити витрати на правову (правничу) допомогу із предметом розгляду справи та є підставою для відмови у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу.
На підставі викладеного, керуючись статями 243-246, 250 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у формуванні подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 14135,00 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) 14135,00 грн (чотирнадцять тисяч сто тридцять п'ять гривень 00 копійок) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.