01 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/5917/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гаврилка С.Є.
з участю секретаря судового засідання - Біров Н.Е.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради - представник - Головей Наталія Василівна;
відповідач: Ужгородська міська рада - представник - Козак Тетяна Михайлівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради та Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
22 липня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (88004, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Шандора Петефі, буд.24, код ЄДРПОУ 03192997) (далі по тексту - відповідач 1) та Ужгородської міської ради (88004, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Шандора Петефі, буд. 24, код ЄДРПОУ 33868924) (далі по тексту - відповідач 2), яким просить суд: "1. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Ужгородського міського голови Б. Андріїва 25.06.2025 №358/к/тр “Про звільнення ОСОБА_1 »; 2. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради з 26.06.2025 року;3. Стягнути з Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства; 4. Витребувати від Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради довідку про розмір заробітної плати, у відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.".
28 липня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року було зупинено провадження у адміністративній справі та надано час учасникам справи для примирення до 17 листопада 2025 року.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року було поновлено провадження у даній адміністративній справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що оскаржуване розпорядження є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в порушення вимог, статті 49-2 КЗпП України їй не були запропоновані всі наявні вакантні посади, за наявності таких в Департаменті соціальної політики Ужгородської міської ради на момент попередження про скорочення займаної нею посади та звільнення. Позивач вказував на те, що пропозиція усіх рівнозначних наявних вакантних посад є обов'язковою для належного дотримання процедури звільнення на підставі статті 40 пункту 1 КЗпП України. Вказує, що фактично в Департаменті соціальної політики Ужгородської міської ради не було проведено змін в організації виробництва і праці, в тому числі шляхом ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання установи, не відбувалося скорочення чисельності або штату працівників. Крім того позивач зазначав про те, що в порушення статті 42 КЗпП України відповідач не проводив аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися працювати, та тих, які підлягали звільненню. А відтак, вказує на неправомірність прийнятого відповідачем наказу про звільнення.
Відповідач проти задоволення даного позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та одночасно вказав, що рішенням LXV сесії міської ради VII скликання від 20 лютого 2025 року № 2155 «Про структуру департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради», а саме пунктом 1 було внесено зміни до структури департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради в межах затвердженої штатної чисельності, а саме: підпунктом 1.1.2. серед інших ліквідовано посаду заступника директора департаменту, начальника управління соціальних послуг та виконання міських програм, посаду яку обіймала позивач. Відповідно до пункту 1.3. зазначеного рішення серед іншого було введено посаду заступника директора департаменту, начальника юридичного відділу. Вказує, що позивачу було запропоновано посаду - начальника управління розвитку соціальних послуг та виконання міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради з посадим окладом 11573 грн. на місяць, однак ОСОБА_1 відмовилась від запропонованої посади, у зв'язку із чим відповідачем було правомірно прийнято оскаржуване розпорядження.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх в повному обсязі з підстав наведених у позові.
В судовому засіданні представник відповідача 1 заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив відмовити в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позов.
В судовому засіданні представник відповідача 2 заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив відмовити в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позов.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що рішенням LXV сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 20 лютого 2025 року № 2155 «Про структуру департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради» внесено зміни до структури департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради в межах затвердженої штатної чисельності (далі по тексту - Рішення № 2155) (а.с.а.с. 9-12).
Відповідно до підпункту 1.1. вказаного рішення, в тому числі, ліквідовано такі посади: 1) заступника директора департаменту - 1 одиниця, 2) заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та виконання міських цільових програм - 1 одиниця, 3) заступника начальника управління, начальника відділу по роботі з внутрішньо переміщеними особами управління соціальних допомог та виплат - 1 одиниця, 4) заступника начальника управління, начальника відділу надання соціальних послуг управління розвитку соціальних послуг та виконання міських цільових програм - 1 одиниця, 5) заступника начальника управління, начальника відділу у справах ветеранської політики управління ветеранської політики - 1 одиниця, 6) начальника юридичного відділу - 1 одиниця, 7) головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності - 1 одиниця, 8) головного спеціаліста відділу підготовки особових справ - 1 одиниця, 9) головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг управління надання соціальних послуг та виконання міських цільових програм - 1 одиниця.
У відповідності до підпункту 1.3. Рішення № 2155 введено такі посади: 1) заступника директора департаменту, начальника юридичного відділу - 1 одиниця, 2) начальника управління організаційного та документального забезпечення - 1 одиниця, 3) начальника управління надання соціальних послуг та виконання міських цільових програм - 1 одиниця, 4) начальника відділу у справах ветеранської політики управління ветеранської політики - 1 одиниця, 5) заступника начальника відділу соціальних допомог управління соціальних допомог та виплат - 1 одиниця, 6) головного спеціаліста - системного адміністратора загального відділу управління організаційного та документального забезпечення - 1 одиниця, 7) головного спеціаліста відділу по роботі з внутрішньо переміщеними особами управління соціальних допомог та виплат - 1 одиниця, 8) начальника відділу по роботі з внутрішньо переміщеними особами управління соціальних допомог та виплат - 1 одиниця, 9) начальника відділу надання соціальних послуг управління надання соціальних послуг та виконання міських цільових програм - 1 одиниця.
Згідно преамбули Рішення № 2155 вказане рішення прийняте на підставі службової записки директора департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради М. Стасюк від 30 січня 2025 року, врахувавши пропозицію міського голови Б. Андріїва, з метою підвищення ефективності роботи департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, покращення процесу призначення соціальних допомог, у тому числі внутрішньо переміщеним особам, економії бюджетних коштів, адаптації роботи виконавчого органу до сучасних умов праці.
Відповідно до пункту 4 Рішення LXVI сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 17 квітня 2025 року №2214 «Про зміни до організаційно- штатної структури апарату ради та її виконавчих органів особливого періоду і рішень сесії міської ради» (далі по тексту - Рішення № 2214) внесено зміни до рішення LXV сесії міської ради VIII скликання від 20 лютого 2025 року № 2155 «Про структуру департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради», а саме: приведено до фактичної назву управління в абзацах: 9) підпункту 1.1.2. підпункту 1.1. пункту 1; 3) і 9) підпункту 1.3. пункту 1 та у Додатку до рішення, виклавши її як: «управління розвитку соціальних послуг та виконання міських цільових програм»; відкориговано у Додатку до рішення кількість головних спеціалістів відділу підготовки особових справ та проведення обстежень управління організаційного та документального забезпечення, виправивши цифру 4 на цифру 1 (а.с.а.с. 13-15).
Тобто згідно тексту Рішення № 2155 ліквідовано посаду заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та виконання міських цільових програм та введено посаду начальника управління надання соціальних послуг та виконання міських цільових програм та відповідно Рішенням №2214 усунуто помилки у назві управління, які було допущено в Рішенні №2155.
Відповідно до відомостей трудової книжки, ОСОБА_1 06 жовтня 2016 року призначена на посаду головного спеціаліста підрозділу обробки заяв і документів відділу соціальних допомог управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, як така що пройшла за конкурсом; 06 жовтня 2016 року прийнято присягу посадової особи місцевого самоврядування; 01 червня 2017 року переведена на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради; 05 липня 2018 року переведена на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта юридичного відділу департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради; 14 січня 2021 року переведена на посаду начальника юридичного відділу управління правового забезпечення та надання адміністративних послуг соціального характеру департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради; 08 червня 2022 року переведена на посаду заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (а.с.а.с. 18-24).
25 квітня 2025 року позивача, як заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради попереджено про можливе наступне вивільнення та запропоновано посаду начальника управління розвитку соціальних послуг та виконання міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (а.с. 16).
25 червня 2025 року ОСОБА_1 відмовилась від запропонованої посади (а.с. 61 (на звороті)).
Відповідно до розпорядження Ужгородського міського голови Б. Андріїва від 25 червня 2025 року № 358/к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача звільнено із посади заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, з 25 червня 2025 року, у зв'язку із скороченням чисельності і штату працівників статті 40 пункту 1 КЗпП України (а.с. 14).
Вважаючи звільнення на підставі статті 40 пункту 1 КЗпП України протиправним, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року №2493-ІІІ (далі по тексту - Закон України №2493-ІІІ) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Відповідно до статті 2 Закону України №2493-ІІІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно із статтею 3 Закону України № 2493-ІІІ посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до статті 7 частини 1 Закону України № 2493-ІІІ правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.
У відповідності до статті 10 частини 4 Закону України № 2493-ІІІ голови районних, районних у містах, обласних рад, Київський та Севастопольський міський голова та міські голови (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) мають право самостійно (без конкурсу) добирати та приймати на службу своїх помічників, радників (патронатну службу).
Відповідно до статті 20 частини 1 Закону України №2493-ІІІ служба в органах місцевого самоврядування припиняється в тому числі і на загальних підставах, передбачених КЗпП України.
Таким чином, на позивача поширюється дія законодавства про працю в частині статті 40 Кодексу законів про працю України.
Відтак, звільнення позивача відбулося на загальних підставах, визначених КЗпП України.
Відповідно до статті 40 частини 1 пункту 1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За змістом статті 40 частин 2 та 3 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до вимог статті 49-2 частин 1-3 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Отже, виходячи з нормативного тлумачення статті 40, частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України, роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Відтак, власник є таким, що належно виконав вимоги статті 40 частини 2, статті 49-2 частини 3 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю (з огляду на вищевикладені норми рівнозначну посаду), чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 306/2434/18 та від 26 січня 2023 року в справі № 280/726/20.
Відповідно до стаття 242 частина 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження Ужгородського міського голови Б. Андріїва від 25 червня 2025 року № 358/к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача звільнено із посади заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, з 25 червня 2025 року, у зв'язку із скороченням чисельності і штату працівників статті 40 пункту 1 КЗпП України (а.с. 14).
Як вже встановлено судом, відповідач відповідно до статті 49-2 КЗпП України попередив позивача про можливе наступне вивільнення та запропонував їй посаду начальника управління розвитку соціальних послуг та виконання міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, від якої позивач відмовився, що підтверджується попередженням від 25 квітня 2025 року (а.с. 16).
Судом встановлено, що у відповідності до Рішення № 2155 відповідачем було внесено зміни до структури департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради в межах затвердженої штатної чисельності, зокрема введено посаду заступника директора департаменту правового та організаційного забезпечення (а.с.а.с. 9-12).
При цьому, станом на 25 квітня 2025 року - на день вручення позивачу попередження про можливе наступне вивільнення, вищевказана посада була вакантною, однак не була запропонована позивачу (а.с.а.с. 192, 193).
Окрім того, позивача звільнено з посади оскаржуваним розпорядженням на підставі статті 40 пункту 1 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності і штату працівників відповідно до вищевказаних рішень міської ради у зв'язку з ліквідацією посади заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та виконання міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, всупереч тому, що відповідно до записів у трудовій книзі 08 червня 2022 року (а.с. 23) позивача було переведено на посаду заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради.
Тобто, посади позивача, яка нею займалася до звільнення не була передбачена, як така, що ліквідована на підставі Рішення № 2155 не існувало.
Згідно із статтею 36 частиною 4 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2021 року (справа №340/221/20) наголосив, що можливість реорганізації суб'єкта владних повноважень не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
Тобто роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі №826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (Р/9901/310/18).
При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.
Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
Стаття 43 частина 6 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в статті 235 частині 1 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняній до займаної посаді.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність розпорядження Ужгородського міського голови Б. Андріїва від 25 червня 2025 року № 358/к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » та його скасування.
З урахуванням скасування розпорядження Ужгородського міського голови Б. Андріїва від 25 червня 2025 року № 358/к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача було звільнено з роботи, позовна вимога про поновлення позивача на займаній на час звільнення на посаді також підлягає задоволенню в повному обсязі.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (зокрема, від 09.12.1994, справа "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91; від 21.01.1999, справа "Гарсія Руїз проти Іспанії") - Суд нагадав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь суворості цієї вимоги може бути різною залежно від характеру рішення, і він має визначатися, виходячи із обставин справи. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 235 частин 1, 2 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено зі служби, тому позивач підлягає поновленню на тій посаді, з якої його було звільнено.
Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до оскарженого розпорядження відповідача 1 - позивача було звільнено з роботи 25 червня 2025 року, тобто дата звільнення - 25 червня 2025 року вважається останнім робочим днем позивача. А відтак, з 26 червня 2025 року у позивача почався вимушений прогул. Таким чином суд вважає, що необхідно поновити позивача саме з 26 червня 2025 року, оскільки позивач вважається таким, що 25 червня 2025 року був на роботі.
Відповідно до статті 235 частини 2 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі тексту - Порядок № 100) та згідно пункту "з" статті 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Пунктом 2 абзацом 3 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати, передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 8 абзацу 1 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із пунктом 6 абзацом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року за № 13, при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Згідно з довідкою Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради №25.02-23/64 від 31 липня 2025 року позивачу було нараховано заробітну плату за квітень 2025 року - 50236,86 грн, травень 2025 року - 44503,47 грн., разом 94740,33 грн. Середньоденна заробітна плата позивача складала 2153,19 грн (а.с. 40).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022 було введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався, і діє до цього часу.
Згідно із статтею 1 частинами 2, 3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", від 15 березня 2022 року № 2136-IX, який набрав чинності 24 березня 2022 року, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 26 червня 2025 року по 28 листопада 2025 року складає 111 робочих днів відповідно до розрахунку за нормами тривалості робочого часу за п'ятиденного робочого тижня із двома вихідними в суботу та неділю, з урахуванням приписів статті 6 частини 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136- IX щодо не застосування на час дії воєнного стану норм трудового законодавства, що встановлюють святкові і неробочі дні, а саме: червень 2025 року - 2 робочих днів, липень 2025 року 23 робочих днів, серпень 2025 року 21 робочих днів, вересень 2025 року 22 робочих днів, жовтень 2025 року 23 робочих днів, листопад 2025 року 20 робочих днів.
Таким чином, загальна кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 26 червня 2025 року по 28 листопада 2025 року складає 111 робочих днів.
Кількість днів вимушеного прогулу позивача за період з 26 червня 2025 року по 28 листопада 2025 року складає 111 робочих днів, а загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 26 червня 2025 року по 28 листопада 2025 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 239004,09 грн (111*2153,19).
Відповідно до статті 371 частини 1 пунктів 2, 3 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, в даній справі суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 47370,16 грн (94740,33 грн / 2) та поновлення на займаній до звільнення посаді заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, з 26 червня 2025 року.
У відповідності до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 КАС України. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (88004, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Шандора Петефі, буд.24, код ЄДРПОУ 03192997) та Ужгородської міської ради (88004, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Шандора Петефі, буд. 24, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Ужгородського міського голови Б. Андріїва від 25 червня 2025 року № 358/к/тр “Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на займаній до звільнення посаді заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, з 26 червня 2025 року.
Стягнути з Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 03192997) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 239004,09 (двісті тридцять дев'ять тисяч чотири гривні 09 копійок) грн.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на займаній до звільнення посаді заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, з 26 червня 2025 року та стягнення з Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 03192997) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 47370,16 (сорок сім тисяч триста сімдесят гривень 16 копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 01 грудня 2025 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Рішення суду у повному обсязі було складено 03 грудня 2025 року.
СуддяС.Є. Гаврилко