Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 грудня 2025 року Справа №200/5614/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №200/5614/24, яке набрало законної сили 14 січня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09 серпня 2024 року №054450003748 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 серпня 2024 року з урахуванням відомостей, зазначених у довідках №12/б від 30 жовтня 2023 року та №338 від 11 липня 2024 року, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
24 січня 2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №200/5614/24 видано виконавчі листи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 05 березня 2025 року про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №200/5614/24 в частині стягнення судового збору.
03 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 17 вересня 2024 року у справі, в якій остання серед іншого просить суд:
1. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протягом одного місяця подати до суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у частині стягнення судового збору.
2. Попередити керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про можливість накладення штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за наслідками розгляду звіту або у разі неподання звіту про виконання рішення суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року прийнято до розгляду заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та вирішено здійснювати його розгляд в порядку письмового провадження.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Вказаною нормою законодавець встановив обов'язок учасників справи щодо обов'язкового виконання рішень суду та їх відповідальність за невиконання таких рішень. Зазначена норма не передбачає будь-яких припущень або виключень щодо виконання частини судового рішення, не визначає яку частину рішення сторона повинна виконати обов'язково, а яку може не виконувати за наявності будь-яких причин.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).
Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії». Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини»).
Обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
В адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Суд зазначає, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Суд зазначає, що судовий контроль за виконанням судового рішення полягає у перевірці судом належного, точного та своєчасного виконання судового рішення у спосіб отримання звіту про таке виконання або спонукання до виконання судового рішення через визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення у справі; наявність судового контролю за виконанням судового рішення передбачає безпосереднє виконання останнього та виключає можливості подання окремого позову, предметом якого є протиправні дії або бездіяльність суб'єкта, який має виконати таке рішення.
Питання, пов'язані зі здійсненням судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані статтями 382-382-3 КАС України.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною третьою статті 382 КАС України передбачено, що якщо судове рішення набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845), визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Відповідно до пункту 2 Порядку №845 безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Проаналізувавши наведені нормативно-правові приписи, суд висновує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, може мати місце лише у випадку зобов'язання рішенням суду такого суб'єкта вчинити певні дії.
Разом із цим, у заяві від 03 грудня 2025 року про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 17 вересня 2024 року у справі №200/5614/24 позивач просить суд встановити судовий контроль саме в частині стягнення судового збору.
Як вже зазначалось судом, в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №200/5614/24 вирішено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Відтак, судове рішення в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судового збору повинно скеровуватись до органів Казначейства на примусове (без будь-якого волевиявлення боржника чи вчинення ним будь-яких дій) стягнення грошових коштів на користь позивача.
Отже, зазначене виключає підстави для зобов'язання відповідача подавати звіт щодо виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №200/5614/24 в частині стягнення судового збору.
Згідно з частиною другою статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Підсумовуючи, заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 17 вересня 2024 року у справі №200/5614/24 в частині стягнення судового збору задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 241, 243, 248, 256, 370, 382, 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
1. В задоволенні заяви ОСОБА_1 від 03 грудня 2025 року про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №200/5614/24 в частині стягнення судового збору - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку визначеному статтею 256 КАС України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
Суддя І.С. Молочна