Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 грудня 2025 року Справа№200/6962/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Головного управління ДПС у Житомирській області
про визнання порушеним право, відновлення порушеного права,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Житомирській області про:
- визнання порушеним право на справедливе та належне нарахування податків в разі зайняття підприємницькою діяльністю;
- зобов'язання відновити порушене право, прийнявши рішення про списання неправомірно або помилково нарахованих коштів недоїмки ЄСВ як нарахованих безпідставно або помилково.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою. У 2013 році намагалась співпрацювати по договору із страховою компанією.
Вказує, що її змусили відкрити ФОП.
Зазначає, що була фізичною особою-підприємцем та перебувала на загальній системі оподаткування.
Станом на дату звернення до суду проживає у Житомирській області.
Позивачем встановлено, що за нею обліковується податковий борг.
Вважає, що податковий борг нараховано безпідставно.
Позивач звернулась до відповідача із заявою про списання заборгованості зі сплати ЄСВ.
Листом від 01.08.2025 № 22567-30-24-03-02 відповідач відмовив у такому списанні у зв'язку із відсутністю законних підстав.
Вважає, що її права порушені, у зв'язку із чим звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року справу прийнято до провадження, відкрито провадження у српаві за правилами спрощеного позовного провадження.
26 листопада відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
За даними автоматизованих інформаційно - комунікаційних систем ДПС України, користувачами яких є територіальні органи ДПС, позивач з 22.03.2013 по 10.07.2025 перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у Донецькій області, Волноваська державна податкова інспекція, як фізична особа - підприємець з 10.07.2025 перереєструвалась до ГУ ДПС у Житомирській області, Звягельська ДПІ та перебуває на загальній системі оподаткування.
Станом на 30.07.2025 в реєстрі страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування зазначається ознака «Пенсіонер за віком» (дата встановлення з 30.09.2020).
Відповідно до інтегрованої картки платника (далі -ІКП) за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» обліковується заборгованість, яка виникла за рахунок нарахувань:
- 19.04.2018 нарахування єдиного внеску за січень - березень 2018 року по терміну сплати 19.04.2018 на суму 2457,18 грн;
- 19.07.2018 нарахування єдиного внеску за квітень-червень 2018 року по терміну сплати 19.07.2018, на суму 2457,18 грн;
- 19.10.2018 нарахування єдиного внеску за липень-вересень 2018 року по терміну сплати 19.10.2018 на суму 2457,18 грн;
- 21.01.2019 нарахування єдиного внеску за жовтень-грудень 2018 року по терміну сплати 21.01.2019 на суму 2457,18 грн;
- 19.04.2019 нарахування єдиного внеску за січень-березень 2019 року по терміну сплати 19.04.2019 на суму 2754,18 грн;
- 19.07.2019 нарахування єдиного внеску за квітень-червень 2019 року по терміну сплати 19.07.2019 на суму 2754,18 грн;
- 21.10.2019 нарахування єдиного внеску за липень-вересень 2019 року по терміну сплати 21.10.2019 на суму 2754,18 грн;
- 20.01.2020 нарахування єдиного внеску за жовтень-грудень 2019 року по терміну сплати 20.01.2020 на суму 2754,18 грн.
Враховуючи зміни до Закону №2464, внесені Законами України від 17.03.2020 №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та від 13.05.2020 №591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в частині звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за березень, квітень та травень 2020 року, було централізовано нараховано єдиного внеску:
- 21.04.2020 нарахування єдиного внеску за січень - лютий 2020 року на суму 2078,12 грн. по терміну сплати 21.04.2020;
- 20.07.2020 нарахування єдиного внеску за червень 2020 року на суму 1039,06 грн. по терміну сплати 20.07.2020;
-19.10.2020 нарахування єдиного внеску за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн. по терміну сплати 19.10.2020.
Отже, станом на 30.07.2025 заборгованість становить 27140,74 грн.
ІКП з єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації була відкрита 03.09.2018, тому не відбулося нарахування єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, терміном сплати до 09.02.2018, тобто загальна сума заборгованості з єдиного внеску становить - 35588,74 грн.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
ГУ ДПС було сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату /недоїмки № 6560-0630 від 05.08.2025 та вручена позивачу особисто засобами поштового зв'язку 03.09.2025.
Вказана вимога позивачем у встановленому порядку та встановлені строки не оскаржувалась, тому відповідно вважається узгодженою та підлягає виконанню.
Підстави для здійснення позивачу списання боргу/недоїмки зі сплати єдиного соціального внески, відсутні.
Позивач до ГУ ДПС із заявою про списання боргу, яка б відповідала чинним вимогам, не звертався.
Відповідач надала відповідь на відзив, у зазначила наступне.
Недоїмка що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів розташованих на території населених пунктів де проводилася АТО, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
ФОП позивач зареєструвала в 2013 році в м. Донецьку, і здала перші два звіти з нульовим балансом і не було необхідності платити ЄСВ.
Потім місто Донецьк був окупований, державні органи виїхали, позивач залишилася без роботи і жила на окупованій території, ФОП був зареєстрований на території де проводилось АТО, тому була звільнена від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Війна яка розпочалася в 2014 році з АТО не закінчилася, вона перейшла в повномоштабну і має тільки інше іменування, тому норма закону №1669-VII повинна діяти і досі. Позивач до червня 2025 року була зареєстрована як ФОП на території Донецької області, в місті Волноваха, до квітня 2019 року проживала на окупованій території, у позивача не було змоги працювати на користь України і тому від сплати податків вона була звільнена нормами Закону України №1669-VII.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Як встановлено судом з відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.11.2025 № 2050459, позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 22.03.2013, номер запису в реєстрі: 22660000000073813, КВЕД 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів (основний).
Як встановлено судом з наданих відповідачем витягам із ІКП позивача станом на 26.11.2025 за позивачем обліковується податковий борг зі сплати Єдиного соціального внеску у розмірі 27140,74 грн.
Станом на 31.12.2019 недоїмка становила 27140,74 грн.
За даними ІКП позивача за 2020-2025 рік, останній було нараховано недоїмку по 19.10.2020.
Як встановлено судом з листа Головного управління ДПС України у Донецькій області від 18.07.2025 № 11287/6/05-99-24-04-05, позивач перебувала на обліку як фізична особа-підприємець з 22.03.2013 по 10.07.2025 (Волноваська ДПІ).
Заборгованість єдиного внеску розрахована: за період І квартал 2018 року - IV квартал 2019 року - по 2754,18 грн щоквартально, за І квартал 2020 року - 2078,12 грн, за ІІ квартал 2020 року - 1039,06 грн, за ІІІ квартал 2020 року - 3178,12 грн.
Додатково позивачу нараховано заборгованість з ЄСВ за 2017 рік у розмірі 8448 грн.
Загально сума заборгованості - 35588,74 грн.
23 липня 2025 року позивач звернулась до відповідача із заявою про визнання безпідставно та помилково нарахованою недоїмки.
Листом від 01.08.2025 № 22567/6/06-30-24-0302 відповідач повідомив, що єдиний внесок було розраховано правомірно, заборгованість скасуванню не підлягає.
05 серпня 2025 року Головний управлінням ДПС у Житомирській області прийнято податкову вимогу форми «Ф» № 6560-0630, якою визначено позивачу сплатити недоїмку з єдиного внеску у розмірі 27140,74 грн. Вимогу отримано позивачем 03.09.2025.
Доказів оскарження вказаної вимоги матеріали справи та відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень не містять.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом № 2464-VI.
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Вказані норми не зазнавали змін протягом періоду нарахування позивачу спірної у цій справі заборгованості.
1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Згідно з абзацом першим та другим пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Тобто, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від здійснення господарської діяльності та фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З 01 січня 2021 року для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування і якими не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, скасовано обов'язкову сплату єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464 (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року) передбачено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Верховний Суд у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
Як встановлено з матеріалів справи позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 22.03.2013, перебуває на загальній системі оподаткування.
Відповідно до наданих позивачем Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), позивачем (страхувальником позивача) за період 2013-2014 р. була нарахована заробітна плата та сплачені страхові внески, з період з 2018-2020 рік заробітна плата не нарахована, страхові внески не сплачувались.
Суд вказує, що у період 2013, 2018-2020 рік позивач перебувала у трудових відносинах із ПрАТ «Страхова компанія «АРКС», код ЄДРПОУ: 20474912.
Разом з тим, відповідно до відомостей із ОК-5 позивача, страхувальником у спірний в цій справі період заробітна плата позивачу не нараховувалась, ЄСВ не сплачувався.
Отже, база нарахування ЄСВ для позивача як найманого працівника у спірний період становила 0 (нуль) грн.
З огляду на викладене, суд вказує, що обов'язку нараховувати та сплачувати ЄСВ за позивача у ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» у спірний період не було.
Отже, в даному випадку, позивач, зареєстрована у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець, не маючи відповідного доходу від підприємницької діяльності, мала сплачувати ЄСВ у розмірі, не меншому, ніж розмір мінімального страхового внеску за місяць.
02.09.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»(далі - Закон № 1669-VІІ), який набув чинності 15.09.2014. Цей Закон прийнято з метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО) або переселилися з неї під час її проведення.
Підпунктом 8 пункту 4статті 11 Закону № 1669-VІІ розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було доповнено пунктом 9-3 наступного змісту:
«Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.».
Відповідно до Закону України від 02.03.2015 № 219-VIII пункт 9-3 вважається пунктом 9-4 розділу VIII Закону № 1669-VII.
З аналізу наведених правових норм та з урахуванням безпосередньо пункту 9-3 (у подальшому пункту 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, вбачається, що платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Тобто, пункт 9-3 (у подальшому пункту 9-4)розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI не скасовує взагалі обов'язків платників єдиного внеску, а лише на певний період дає можливість (дозволяє) не виконувати обов'язки, визначені у частиною 2статті 6 Закону № 2464-VІ, зокрема своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 06.11.2018).
При цьому відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, не застосовуються взагалі.
Отже, зі змісту наведеної правової норми слід виснувати, що така надавала право суб'єкту відповідних відносин за визначених умов та підстав на відповідний період, а саме з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати відповідних обов'язків.
Тобто вжите в контексті норми словосполучення «…звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року…» слід розуміти як тимчасове надання платнику можливості здійснювати нарахування, обчислення та/або сплату ЄСВ не в загально визначені строки, а за власним рішенням.
Як зазначалось вище, причиною прийняття законодавцем такої норми були особливі обставини та виняткові ситуації, пов'язані зі збройною агресією та бажанням захистити платників, які опинилися у несприятливій ситуації.
Передбачене нормою звільнення та зміст щодо певних умов її дії та дій суб'єктів, до яких вона могла бути застосована, вказує на те, що особа, яка приймає її умови та застосовує, погоджується і на особливості, які передбачає така норма, зокрема і в частині подальшого урегулювання питання наявної недоїмки.
На користь висновку про тимчасовий характер надання платнику податків можливості не виконувати передбачені статтею 6 Закону № 2464-VI обов'язки платника ЄСВ вказує і системний аналіз змісту пункту пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI.
Так, у разі, якщо б законодавець взагалі звільняв визначену категорію платників від обов'язку сплачувати ЄСВ у відповідний період, а не надавав можливість виконати цей обов'язок після закінчення АТО (тобто, не у встановлений в загальному поряду строк), то позбавлений логіки припис абзацу третього вказаного пункту щодо звільнення від відповідальності за невиконання обов'язків, передбачених цим Законом. Адже відсутність взагалі обов'язку нараховувати і сплачувати ЄСВ у певний період виключала б існування відповідальності за невиконання такого обов'язку, отже не потребувала б викладення норм про звільнення від неї (відповідальності).
Проте, на підставі абзацу п'ятого підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14.01.2020 № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13.02.2020, пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено.
З урахуванням того, що 13.02.2020 пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI втратив чинність, у позивача поновився обов'язок і щодо сплати самостійно нарахованого ним єдиного податку.
Наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що виник у період з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року, надає право контрольному органу формувати та направляти вимогу про сплату цього боргу.
Наведений висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 27 лютого 2024 року у справі № 360/4568/20.
Таким чином, наведені позивачем у позовній заяві, поясненнях та відповіді на відзив обґрунтування безпідставності нарахування податкового боргу за спірний період є хибними.
03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Згідно з абзацами першим-третім пункту 9-15 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 (в редакції, яка діє з 10 грудня 2020 року відповідно до Закон № 1072) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 1 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року:
а) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше;
б) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше.
Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску (особою) зазначених документів (якщо відповідні документи не були подані раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що:
1) платник податків отримав дохід (прибуток) від здійснення підприємницької та/або незалежної професійної діяльності протягом періоду з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року;
2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником (особою) або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником (особою) та/або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом, податковий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою.
Штрафні санкції до платника єдиного внеску, передбачені пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону, за наведених умов не застосовуються.
Вимога про сплату суми недоїмки, штрафних санкцій і пені вважається відкликаною у день прийняття податковим органом рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Нараховані та сплачені або стягнуті за зазначений період суми недоїмки, штрафних санкцій і пені відповідно до цього Закону не підлягають поверненню.
Податковий орган протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про списання недоїмки з єдиного внеску, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми, надає територіальним підрозділам державної виконавчої служби інформацію про такі списані суми недоїмки з єдиного внеску в розрізі платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З дня винесення податковим органом рішення про списання недоїмки з єдиного внеску, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, на підставі наданої податковим органом інформації підлягають закінченню відкриті державною виконавчою службою виконавчі провадження та припиняються заходи примусового виконання рішень щодо стягнення таких сум з платників єдиного внеску, яким здійснюється списання сум недоїмки, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, відповідно до цього пункту в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
Суд зазначає, що матеріалів справи не містять доказів звернення позивача до податкового органу з заявою про списання недоїмки за спірний період 2018 - 2020 роки в порядку, передбаченому пунктом 9-15 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464, з наданням відповідних документів.
Судом встановлено, що позивач лише звернувся до відповідача з заявою від 23.07.2025 про визнання безпідставно та помилково нарахованою недоїмки.
Заява була розглянута податковим органом та листом від 01.08.2025 № 22567/6/06-30-24-0302 відповідач повідомив, що єдиний внесок було розраховано правомірно, заборгованість не підлягає скасуванню.
05.08.2025 р. податковим органом було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф6560-0630 відповідно до якої станом на 31.07.2025 р. мається заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску та складає 27140,74 грн. на підставі даних інформаційно - телекомунікаційної системи ДПС. Вимога отримана позивачем поштою 03.09.2025 р. Докази оскарження даної вимоги в матеріалах справи відсутні.
Спірним питанням у даній справі є прийняття рішення про списання суми недоїмки з єдиного внеску Головним управління ДПС у Житомирській області.
Оскільки законом визначений певний порядок списання суми недоїмки з єдиного внеску, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач зверталась до податкового органу з заявою про списання недоїмки за спірний період 2018 - 2020 роки в порядку, передбаченому пунктом 9-15 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464, з наданням відповідних документів, а податковий орган приймав відповідне рішення за результатами його розгляду з підстав передбачених пунктом 9-15 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464.
Таким чином прийняття рішення про списання суми недоїмки з єдиного внеску або у відмові списання суми недоїмки з єдиного внеску віднесено до повноважень саме податкового органу, оскільки рішення про списання або відмову списанні суми недоїмки з єдиного внеску не приймалось суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про списання цієї суми в даному випадку.
Решта доводів сторін висновки суду не змінюють.
Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Чинним Кодексом адміністративного судочинства не передбачено повернення судового у разі відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання порушеним право, відновлення порушеного права - відмовити повністю.
Повний текст рішення складено та підписано 03 грудня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Олішевська