Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 грудня 2025 року Справа№200/6783/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною діяльності, довідки та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення, та на вирішення соціально-побутових питань, наданої позивачеві за 2021-2024 роки з урахуванням п. 39 Постанови Касаційного Верховного суду по справі 420/693/23;
Зобов'язати відповідача провести перерахунок матеріальної допомоги на оздоровлення, та на вирішення соціально-побутових питань наданої позивачеві за 2021-2024 роки з урахуванням п. 39 Постанови Касаційного Верховного суду по справі 420/693/23;
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплатити позивачеві матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік;
Зобов'язати відповідача виплатити позивачеві матеріальну допомогу на оздоровлення за 2025 рік;
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплатити позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік;
Зобов'язати відповідача виплатити позивачеві матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що у 2021-2024 році позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення. При цьому до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено розміри вказаних виплат, відповідач не включив суми додаткової винагороди, які позивач отримував щомісячно. Позивача звернувся до відповідача із запитом в якому просив надати інформацію про виплачені позивачу при звільненні суми та у разі, якщо такі суми нараховані невірно, перерахувати та доплатити належні позивачу при звільненні суми. На своє звернення позивач не отримав відповіді, доплата запитуваних сум до цього часу позивачу також не здійснена. Вказана бездіяльність відповідача є протиправною та слугувала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом. Крім того, позивач вказує, що відповідачем протиправно не виплачена допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.
Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 18.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи, надано відповідачу строк на подачі відзиву.
Ухвалою суду від 25.11.2025 повторно витребувано певні докази по справі.
01.12.2025 на виконання ухвал суду від 18.09.2025 та 25.11.2025 надано витребуванні докази та надано відзив на адміністративний позов, відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти заявлених вимог та просить відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказав, на зміст п.1 постанови КМУ від 28.02.2022 №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому врахування додаткової винагороди при розрахунку вказаних виплат не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Зазначає, що додаткова винагорода має тимчасовий характер, її розмір не є сталим, саме тому її врахування до складу грошового забезпечення з якого здійснюється обрахунок вказаних виплат, немає.
Щодо не виплати грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, відповідач зазначає, що на час подачі рапортів позивач не був діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, адже наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.08.2024 №237-РС позивача звільнено з військової служби та наказом від 19.09.2024 №227 з 19.09.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а тому згідно чинного законодавства України позивач не мав права звертатися саме з рапортом до командування військової частини, а відповідно його рапорти залишено без розгляду.
Ухвалою суду від 02.12.2025 відмовлено в задоволенні клопотання позивача щодо залучення якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Міністерство оборони України
Відповідно до положень ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 23.09.2021 по 19.09.2024, що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 №287 від 23.09.2021 та 19.09.2024 №277.
02.07.2025 позивач звернувся до відповідача із запитом (рапортом), в якому просив перерахунок наданої матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2022- 2024 років із врахуванням додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168.
Окремо позивачем подано рапорти до командира ВЧ НОМЕР_1 на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.
У відповідь на свої запит (рапорти) позивач відповіді не отримав, доплату спірних сум до цього часу позивачу не здійснено.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо невключення до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, сум додаткової винагороди, які позивач отримував щомісячно протиправною та також щодо протиправної невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з ч.1 ст.2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до п.2-4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Щодо невключення до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 рік сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
З матеріалів справи вбачається, що при нарахуванні позивачу спірних сум не враховано сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Позивач вважає, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ від 24.02.2022 №168, має постійний характер, а тому підлягає включенню до складу грошового забезпечення, з урахуванням якого мав визначатися розмір грошової допомоги на оздоровлення та розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Суд вважає безпідставними вказані доводи, з огляду на таке.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
З огляду на зміст п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Суд вказує, що спір у справі № 420/693/23 не є тотожним з спором у даній справі при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин у даній справі правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 20.08.2024 у справі № 420/693/23 не підлягає застосуванню. Безпосередньо п.39 зазначеної постанови стосується обчислення розміру компенсації як за основну так і невикористану додаткову відпустки.
Суд звертає увагу, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 рік додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що додаткова винагорода військовослужбовцям виплату якої передбачено постановою КМУ від 28.02.2022 №168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.11.2025 по справі 240/34321/23.
Таким чином, невключення до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, суд вказує, Постанова №168, яка набрала чинності 28.02.2022 та застосовується з 24.02.2022, а тому застосуванні її норм до грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік є безпідставним.
Щодо поданих рапортів позивача до командира ВЧ НОМЕР_1 на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.
Відповідно до п.п. 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
У п.п.3 п.5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (далі - Порядок №260).
Порядком № 260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає, в тому числі одноразову грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентовано розділом XXIV Порядку №260, п.1 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з п.2 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов'язків за посадами.
Відповідно до абз.1, 3 п.7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
При цьому, за правилами п.9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Згідно з п.6 окремого доручення Міністра оборони України від 16.01.2024 №183/уд матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачують військовослужбовцям у розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
- смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця;
- поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця, пов'язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
- захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;
- безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту визначає Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559 (далі Порядок №531).
Відповідно до п.1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
На підставі п.2 розділу ІІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Пунктами 3-5 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку №531 визначено, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
Згідно з пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 забороняється:
1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно:
подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом;
недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком;
наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;
2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров'я тощо;
3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;
4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.
Відповідно до п.8 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Згідно з п.9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Відповідно до п.п.3.11.6 п.3.11 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувачем Збройних Сил України №40 від 30.01.2024, документи, в яких строк виконання не зазначено, які не є документами інформаційного характеру або не містять контрольних завдань, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 днів з моменту реєстрації документа в Міністерстві оборони України, в органі військового управління, військовій частині (установі), структурному підрозділі, до яких надійшов документ.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем подано рапорти до командира ВЧ НОМЕР_1 на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, які зареєстровані відповідачем за вх. 14714 від 07.07.2025 та вх. 14715 від 07.07.2025 відповідно.
Відтак, позивачем подано рапорт для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання (по команді) та проставлення відповідних резолюцій.
Право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт.
Суд зауважує, що жодного доказу на підтвердження опрацювання та надання відповіді по суті порушених в рапорті позивача питань матеріали справи не містять.
Так, за результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів відповідач повинен прийняти відповідний наказ про нарахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення, а за відсутності правових підстав для цього повідомити про це заявника.
Таким чином, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Суд вказує, що у силу п.243 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 яким визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Враховуючи рішення суду у справі №200/7399/24, яке набуло законної сили, яким встановлено факт не проведення повного розрахунку з позивачем, відповідач був повинен розглянути питання, які вкладено у поданих позивачем рапортах від 02.07.2025.
При цьому, оскільки відповідач належним чином по суті не надав відповідь на рапорти позивача та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд, в даному випадку, в контексті спірних правовідносин, зобов'язує відповідача розглянути зазначений рапорти по суті, та за результатами розгляду прийняти відповідні рішення.
А тому вимогу щодо зобов'язання відповідача виплату спірної допомогу за рапортами вх. 14714 від 07.07.2025 та вх. 14715 від 07.07.2025 залишення без задоволення, як передчасною, оскільки питання за цими рапортами по суті не вирішено відповідачем.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо строку звернення до суду з огляду на наступне.
Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 23.09.2021 по 19.09.2024
Приписами ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Так, нормами Кодексу законів про працю України, який регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Так, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч.1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 по справі № 140/2168/23.
Тобто, у спірний період, за 2021 рік по 18.07.2022, ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Враховуючи вищезазначене, Позивач не обмежений строком звернення до суду з даним предметом позову.
Крім цього, у постанові від 18.04.2025 у справі № 260/1955/24 Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 [щодо розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб при обрахунку грошового забезпечення] слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до лютого 2024 року [дата звернення позивача до суду із позовом в межах адміністративної справи № 260/1955/24] з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
Як вбачається з наведеного у позові, позивач протягом спірного періоду по 19.09.2024 включно проходив службу у відповідача.
Доказів надання відповідачем позивачу при виключенні зі списків військової частини (або раніше) повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені позивачеві протягом спірного періоду, до матеріалів справи не додано.
Враховуючи приписи ч.5 ст.242 КАС України, відповідно до яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд висновує, що даний позов і в частині позовних вимог щодо періоду після 19.07.2022 подано до суду без порушення процесуального строку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військова частина НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - частково задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 від 02.07.2025 про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.07.2025 про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік (за вх. №14714 від 07.07.2025).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.07.2025 про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік (за вх. №14715 від 07.07.2025).
В інший частині позовних вимог - відмовити.
Судове рішення складено та підписано 02.12.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова