Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 листопада 2025 року Справа№200/6483/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення компенсації втрати частини доходів та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 353 682,80 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем, на виконання рішення у справі № 200/11109/21 від 25.11.2021, виплачено позивачу 27.12.2022 індексацію грошового забезпечення у розмірі 130 248,08 грн. Проте суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем не нараховувались і не виплачувались, що й стало підставою для звернення позивачем до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення компенсації втрати частини доходів, зобов'язання вчинити певні дії та відкрито провадження у справі № 200/6483/25. Призначено дану справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Зазначав, що, виходячи з системного аналізу нормативно-правових актів, індексація грошового забезпечення не має постійного характеру, відповідно, не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 у справі № 761/17387/17, від 19.06.2018 у справі № 825/1138/17. Відповідно індексація грошового забезпечення позивача виплачена відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі № 200/11109/21, носить по своїй суті разовий характер та в розумінні Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159 не є грошовим доходом, з якого може обчислюватись сума компенсації втрати частини доходів.
Окрім того зазначав, що відповідно до довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення позивача, проведені військовою частиною НОМЕР_1 нарахування та виплата на виконання рішення суду від 25.11.2021 у справі № 200/11109/21 здійснено в іншому ніж зазначає позивач розмірі, а саме, починаючи з березня 2018 року позивачем безпідставно зазначено фіксовану щомісячно величину у розмірі 4310,42 грн, що не відповідає інформації, зазначеній у довідці-розрахунку щодо нарахованої та виплаченої відповідачем індексації позивача на виконання вищевказаного рішення суду.
Також від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви у цій справі без розгляду.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив на відзив, відповідно до якої ним вказано, що судом у справі №200/11109/21 встановлено, що позивач не позбавлений права звернення до суду з такими позовними вимогами після нарахування та виплати йому відповідачем індексації грошового забезпечення, якщо при цьому відповідач самостійно не виплатить позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Зауважено, що судова практика спирається на те, що відсутність у спеціальному законодавстві норм, які регулюють відповідальність за несвоєчасну виплату під час звільнення, не позбавляє звільненого військовослужбовця права на отримання належних коштів у розумні строки.
Вказано, що Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких він зазначає, що у разі виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби проходження військової служби не призупиняється та не закінчується, виплата грошового забезпечення не призупиняється, відповідно з військовослужбовцем не проводиться звільненні. остаточний розрахунок при Важливо звернути увагу, що «переміщення на нове місце військової служби» та «звільнення з військової служби» не є тотожними поняттями, тобто військовослужбовець має право на відшкодування середнього заробітку лише в разі звільнення з військової служби.
Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 28.11.2025 року у задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви у цій справі без розгляду - відмовлено. Визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду у цій справі та поновлено такий строк.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Згідно з довідкою відповідача від 09.09.2025 року № 3545 згідно наявних облікових даних старшина ОСОБА_1 (I|-011903) ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16 травня 2017 року по 26 серпня 2020 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Виключений зі списків особового складу наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 серпня 2020 року № 472-OС та вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 26 серпня 2020 року.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) від 18.08.2025 року № 550 з 27.08.2025 року позивач проходить службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2021 року у справі №200/11109/21, яке набрало законної сили 28.12.2021 року, зокрема, зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02.12.2015 по 01.03.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008, з 01.03.2018 із урахуванням фіксованої індексації.
18.08.2025 представником в інтересах заявника направлено адвокатський запит до НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з проханням надати копії відомостей про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення з розшифровкою всіх виплат помісячно за період служби у в/ч НОМЕР_1 , а також повідомити про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі №200/11109/21, а саме дати, суми, види грошового забезпечення, виплачені на виконання даного рішення суду.
20.08.2025 НОМЕР_3 Прикордонним загоном ДПСУ надано відповідь на адвокатський запит, якою надано копії архівних відомостей про виплачене грошове забезпечення за 2019 2020 роки, та повідомлено, що рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/11109/21 виконане у повному обсязі.
Відповідно до копії платіжного доручення №1860 від 27.12.2022 в/ч НОМЕР_1 сплачено на банківський рахунок ОСОБА_1 130 298,08 грн. В призначенні платежу зазначено індекс. та компенс. ПДФО у 12.2022 зг ріш. суду №200/11109/21 від 25.11.2021.
Позивач, вважаючи, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення).
Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення (у редакції, чинній на момент видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26 серпня 2020 року № 472-OС) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
При цьому пунктом 40 розділу I Положення встановлено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.
Відповідно до пункту 110 розділу IV Положення переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
між військовими частинами, які підпорядковані керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України, - наказом відповідного заступника Міністра оборони України.
За правилами пункту 109 розділу IV Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на викладене, у зв'язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Довідкою відповідача від 09.09.2025 року № 3545 підтверджено, що згідно наявних облікових даних старшина ОСОБА_1 (I|-011903) ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16 травня 2017 року по 26 серпня 2020 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Виключений зі списків особового складу наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 серпня 2020 року № 472-OС та вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 26 серпня 2020 року.
У світлі зазначених обставин важливо підкреслити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв'язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за період з за час затримки розрахунку при звільненні з 28 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2025 року у справі № 400/8927/23.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов'язковими для врахування судом першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року є безпідставними та таким, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У відповідності до статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: сума індексації грошових доходів громадян;
За змістом статті 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. (далі Порядок №159).
Відповідно до пунктів 1-5 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: сума індексації грошових доходів громадян; (Пункт 3 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ №355 ( 355-2021-п ) від 14.04.2021).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20, системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19, вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.
Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Крім того, аналогічна позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 02.12.2015 року по 01.03.2018 року, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів по день фактичної виплати індексації - 28.12.2025 року відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
У той же час вимоги, у частині стягнення з відповідача на користь позивача конкретної суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення (із визначенням розміру компенсації - 353 682,80 грн) є передчасними, оскільки нарахування та виплата відповідної компенсації на виконання даного рішення суду ще не здійснювалась відповідачем, отже ним ще не вчинялись дії, які можуть бути перевірені адміністративним судом на відповідність статті 2 КАС України.
Таким чином, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день фактичного розрахунку - 28 грудня 2022 року, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням частини 2 статті 9 КАС України.
Підстави для розподілу судових витрат, на підставі статті 139 КАС України, відсутні.
Керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення компенсації втрати частини доходів та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день фактичного розрахунку - 28 грудня 2022 року, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Повне судове рішення складене 28 листопада 2025 року та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч