03 грудня 2025 рокуСправа №160/20474/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла направлена 11.07.2025 р. засобами поштового зв'язку позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області (далі - відповідач-1, ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області), 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2, 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо:
- стягнення військового збору із виплат на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23 в більшому розмірі ніж визначено чинним законодавством за період виникнення спірних правовідносин;
- ненарахування та невиплати позивачу компенсації податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44 при нарахуванні індексації грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 р. по справі №160/23284/23;
- ненарахування та невиплати суми-різниці індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.06.2020 року в розмірі 4463 гривень 15 копійки із одночасною компенсацією суми податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. № 44.
2. Зобов'язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області:
- нарахувати та виплатити позивачу різницю величини військового збору в розмірі 3,5 % із суми виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23;
- нарахувати та виплатити позивачу компенсацію податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2,3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44 за виплачену індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23;
- нарахувати та виплатити суму-різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.06.2020 року в розмірі 4463 гривень 15 копійки із одночасною компенсацією суми податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44.
3. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо:
- стягнення військового збору із виплат на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23 в більшому розмірі ніж визначено чинним законодавством за період виникнення спірних правовідносин;
- ненарахування та невиплати позивачу компенсації податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44 при нарахуванні індексації грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23.
4. Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області:
- нарахувати та виплатити позивачу різницю величини військового збору в розмірі 3,5 % із суми виплати індексації грошового (забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23;
- нарахувати та виплатити позивачу компенсацію податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів]України від 15 січня 2004 р. №44 за виплачену індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23.
Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 р. остання була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків.
На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 28.07.2025 р. (вх.№61734/25).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачам встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
Окрім того, в ухвалі від 01.08.2025 р. суд зобов'язав відповідачів надати до суду разом із відзивом на позов:
-документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
- належним чином засвідчені копії детальних розрахунків виплат ОСОБА_1 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року по справі №160/23284/23.
- інші докази та документи, які на думку відповідачів мають значення для вирішення цієї справи.
05.08.2025 р. до суду надійшов від ГУ ДСНС у Дніпропетровській області відзив на позовну заяву з додатками, в якому відповідач-1 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити.
07.08.2025 р. до суду через систему “Електронний суд» надійшло від 3 ДПРЗ ГУ ДСНС у Дніпропетровській області клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
15.08.2025 р. до суду через систему “Електронний суд» надійшов від 3 ДПРЗ ГУ ДСНС у Дніпропетровській області відзив на позовну заяву з додатками, в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити.
20.08.2025 р. до суду надійшли направлені відповідачем-2 засобами поштового зв'язку додаткові документи по справі.
Перевіривши матеріали справи, судом встановлено, що станом на 24.09.2025 р. вимоги вищезазначеної ухвали суду відповідачами не виконано у повному обсязі.
Так, в рамках даного спору ОСОБА_1 оскаржується протиправна бездіяльність відповідачів, пов'язана з нарахуванням та виплатою позивачу суми-різниці індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 30.06.2020 р. та індексації грошового забезпечення, здійснених на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23.
Водночас, у матеріалах справи були відсутні деталізовані відомості щодо нарахування та виплати на користь позивача відповідних сум індексацій (зокрема: за періоди з 01.12.2015 р. по 23.01.2017 р. (ГУ ДСНС у Дніпропетровській області) та з 24.01.2017 р. по 28.02.2018 р. (3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області).
При цьому, зміст наявних у матеріалах справи доказів та заяв по суті спору (позовна заява, відзиви на позовну заяву) не давали суду змоги встановити факт проведення (зокрема, щодо періоду з 24.01.2017 р. по 28.02.2018 р.) позивачу відповідних нарахування, а також яким чином відповідачами були розраховані відповідні суми індексацій грошового забезпечення позивача на виконання рішення суду по справі №160/23284/23.
З огляду на викладене, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 р. витребувано від Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області:
- деталізовані відомості (в т.ч. у вигляді розрахунків, пояснень) про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 23.01.2017 р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23.
Також у цій ухвалі суд витребував від 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області:
- інформацію про нарахування або не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.01.2017 р. по 28.02.2018 р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23;
- деталізовані відомості (в т.ч. у вигляді розрахунків, пояснень) про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23 (у разі проведення відповідних виплат).
Цією ж ухвалою зупинено провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем-1 направлено засобами поштового зв'язку разом із супровідним листом докази, а саме:
- розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 р. по 31.07.2017 р. (базовий місяць - січень 2018 року).
07.10.2025 р. до суду через систему “Електронний суд» надійшла від представника 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області заява про виконання ухвали суду, до якої відповідачем-2 долучені наступні докази:
- довідка про нарахування ОСОБА_1 індексації за період з 24.01.2017 р. по 28.02.2018 р. (базовий місяць - січень 2018 року) по рішенню ДОАС від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23;
- виписка з рахунка 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області;
- платіжна інструкція №487 від 25.03.2024 р. на суму 40 178, 20 грн. про перерахунок коштів ОСОБА_1 за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду та постановою Третього апеляційного адміністративного суду по справі №160/23284/23 (платіж проведено 27.03.2024 р. о 10:46).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 р. провадження по справі поновлено.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 р. клопотання 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду, - повернуто заявникові без розгляду.
Перевіривши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що її подано з порушенням вимог ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки в ході розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, однак заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску згідно з частиною 6 статті 161 КАС України до суду (в т.ч. разом із позовною заявою) не подав.
Відтак, при зверненні до суду із відповідною позовною заявою ОСОБА_1 не дотримано вимог ч. 6 ст. 161 КАС України, у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - залишено без руху.
У цій ухвалі суд встановив позивачу десятиденний строк, з моменту отримання копії цієї ухвали, для усунення відповідних недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення строку, а також шляхом надання доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду ОСОБА_1 направив до суду заяву про поновлення строку, в якій позивач просив поновити йому строк звернення до суду з цим позовом.
В обґрунтування цієї заяви ОСОБА_1 зазначив, що при його звільненні зі служби відповідачем не було доведено всі отримані ним виплати. Позивач стверджує, що про порушення власних прав він дізнався після отриманої відповіді від З ДПРЗ ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області, після чого ним було подано позов про стягнення індексації грошового забезпечення. В рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 р. по справі №160/23284/23 відповідачів було зобов'язано нарахувати індексацію грошового забезпечення. ОСОБА_1 зазначив, що після отримання виплати на виконання вищезгаданого рішення суду він мав об'єктивні сумніви щодо нарахування індексації грошового забезпечення, тому звернувся до відповідачів у зв'язку із заявою. Позивач стверджує, що з відповіді ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області №49 01-5275/49 09 від 11.06.2025 р. стало остаточно зрозуміло, що йому не було виплачено індексацію - різницю грошового забезпечення в повному розмірі. Позивач вже не є особою цивільного захисту і не проходжу публічну службу й відповідачами було порушено його права в частині належної і повної виплати індексації грошового забезпечення, а, отже, тримісячний відлік строку звернення до суду передбачений статтею 233 КЗпП України, на думку позивача, повинен був розпочатись якраз 11.06.2025 р., з моменту отримання позивачем відповіді. Виходячи з наведеної у заяві практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини справи, що розглядається, заявник вважає, що порушення судом положень статті 122 КАС України щодо строків звернення до суду може призвести до безпідставною повернення позовної заяви, чим позбавить позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.
Розглядаючи вищевказану заяву про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом п. 9 ч. 3 ст. 2, ч.2 ст. 44, ч.1 ст. 45 КАС України, кожен учасник суспільних відносин повинен забезпечити дотримання обов'язку вчинення процесуальних дій із захисту прав та інтересів у судовому порядку у строк, визначений відповідним процесуальним законом.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.05.2020 р. у справі №826/22361/15 та постанові Верховного Суду від 20.04.2022 р. у справі №807/627/16.
Пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Отже, такі спори стосуються працівників всіх державних інституцій, які виконують завдання і функції держави та місцевого самоврядування. Разом з тим, для визначення чи відноситься та чи інша посада до посад публічної служби, слід у кожному конкретному випадку аналізувати відповідне спеціальне законодавство, що регулює відповідну діяльність.
Відповідно до п.2 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №593 від 11.07.2013 р., служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, вживає заходів до запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У розумінні п.17 ч.1 ст. 4 КАС України предмет ініційованого заявником спору охоплюються суспільними відносинами з проходження особою публічної служби.
З огляду на викладене, строк звернення до суду у даному випадку установлений ч. 5 ст. 122 КАС України і складає один місяць.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та №37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли на ці відносини з частині оплати праці може бути поширена дія положень статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно зі ст. 233 КЗпП України (в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 р.) відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 р.), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Винятки з цієї норми за ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 р.) не підлягають поширенню на спірні правовідносини.
Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України за №651 від 27.06.2023р. з 24:00 год. 30.06.2023 р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, обмеження щодо застосування строків визначених частиною 1 статті 233 КЗпП України скасовано з 01.07.2023 р.
При цьому, суд зауважує, що даний спір стосується виплат, проведених відповідачами на користь позивача у 2025 році, а відтак в контексті спірних правовідносин посилання останнього на продовження строків (в т.ч. строку звернення до суду з адміністративним позовом) на період дії карантину, є недоцільними.
Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та №37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд повторно наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.
Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 КЗпП з України (в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 р.) повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 19.01.2023 р. по справі №460/17052/21, де указано, що: 1) положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців); 2) Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022р.) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні; 3) право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022р.) не обмежене будь-яким строком.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27.04.2023 р. у справі №300/4201/22 та від 25.04.2023 р. у справі №380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Подібний висновок також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 р. у справі № 990/156/23.
За визначенням ст.1 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995 р. та ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995 р., заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічне за змістом правило містять і норми ст. 115 КЗпП України.
При цьому, у силу застереження ст.110 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Положення статті 110 КЗпП України є офіційно оприлюдненою та загально доступною нормою права, котра за усіма можливими критеріями відповідає вимозі "якості закону".
Недотримання суб'єктом владних повноважень цієї вимоги закону у межах кожного окремого календарного місяця є підставою для вчинення заявником - найманим публічним службовцем відповідних дій, спрямованих на з'ясування дійсного стану власних прав (інтересів) у сфері оплати позивачу роботи під час перебування на державній службі.
Зі змісту позовної заяви слідує, що ОСОБА_1 фактично оскаржуються дії та бездіяльність ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області та 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, вчинені та допущені ними (в т.ч.) під час виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23, а саме:
- стягнення військового збору із виплат на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23 в більшому розмірі ніж визначено чинним законодавством за період виникнення спірних правовідносин;
- ненарахування та невиплати позивачу компенсації податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р. при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23;
- ненарахування та невиплати позивачу суми-різниці індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 30.06.2020 р. в розмірі 4463 гривень 15 копійки із одночасною компенсацією суми податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р.
У свою чергу перебіг строку звернення до суду з цим позовом розпочався з дати фактичного розрахунку з позивачем.
ОСОБА_1 направлено вищезазначену позовну заяву з додатками засобами поштового зв'язку 11.07.2025 р., однак у позовній заяві позивач не зазначив про те, коли він дізнався про порушення власних прав та інтересів.
В ході розгляду даної справи із наданих на виконання вимог ухвал суду відповідачами документів судом встановлено, що нарахування позивачу виплат на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284/23 здійснено ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області 22.04.2025 р. (нарахування індексації за період з 01.12.2015 р. по 23.01.2017 р. на загальну суму 26 601, 97 грн., про що свідчить відмітка банківської установи на платіжній інструкції від 21.04.2025 р.) та 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області 11.03.2025 р. (нарахування індексації за період з 01.03.2018 р. по 30.06.2020 р. на загальну суму 104 336, 96 грн., про що свідчить відмітка банківської установи щодо проведення платежу на платіжній інструкції №2711 від 10.03.2025 р.).
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом поза межами як місячного строку, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України, так і тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 р.)
Суд зазначає, що докази існування достатніх обставин про поважні причини пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Окрім того, і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об'єктивну неможливість позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об'єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.
Наведене обумовлено тим, що згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує - чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними і у силу ч.2 ст.19 Конституції України не має повноважень діяти у будь-який інший спосіб, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи або відкладати вирішення даного питання на подальше з метою пересвідчення в обізнаності позивача як учасника суспільних відносин із станом власних прав (інтересів) та обов'язків.
Отже, саме на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд повинен визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними, для чого повинен дослідити та оцінити саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.
Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Водночас, вжиття конструкції "повинен був дізнатись" в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 р. у справі №800/30/17).
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 р. у справі №240/12017/19 зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Так, у заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 зазначено, що з відповіді ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області №49 01-5275/49 09 від 11.06.2025 р. йому стало остаточно зрозуміло те, що відповідачами не було виплачено йому індексацію-різницю грошового забезпечення у повному розмірі.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо поважності причин пропуску ним строку звернення до суду з цим позовом, слід зазначити таке.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
До того ж, строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Натомість, доводи заявника про те, що він остаточно упевнився в тому, що йому не було виплачено у повному розмірі індексацію-різницю лише після отримання відповіді ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області за №4901-5275/4909 від 11.06.2025 р., у даному конкретному випадку у розумінні п.5 ч.1 ст.171 КАС України не можуть бути кваліфіковані в якості достатніх підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки неналежне ставлення особи до стану власних прав та обов'язків у сфері проходження публічної служби не може бути кваліфіковано у якості виправдання пропуску строку на звернення до суду.
Враховуючи те, що про порушення своїх прав, позивач дізнався саме 23.04.2025 р. (в частині позовних вимог, звернутих до ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області) та 12.03.2025 р. (в частині позовних вимог, звернених до 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області) в момент отримання коштів (індексації грошового забезпечення позивача за відповідні періоди, нарахованих та виплачених відповідачами на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. по справі №160/23284), факт звернення позивача із заявою щодо детального розрахунку проведених виплат та отримання від ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області листа-відповіді №4901-5275/4909 від 11.06.2025 р. з таким розрахунком, не змінює дату з якої позивач мав звернутись до суду за захистом своїх прав у тримісячний строк (з дня отримання позивачем відповідних виплат).
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.
Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, в тому числі процесуальних строків її подачі.
Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Відповідно до частини 1 статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Положеннями частин 2, 6 статті 121 КАС України визначено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Отже, законодавством регламентовано право суду продовжити встановлений ним процесуальний строк та поновити строк, встановлений законом.
Крім того, відповідно до статті 129 Конституції України та статті 8 КАС України, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 р. у справі «Пелевін проти України» (заява №24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28.05.1985 р., пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Стосовно тверджень позивача про те, що суворе застосування адміністративними судами строків (в т.ч. із позовними заявами) може мати ознаки невиправданого обмеження у доступі до суду на період дії воєнного стану в Україні у зв'язку із збройною агресією рф, суд вважає звернути увагу позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 10.11.2022 р. у справі №990/115/22 запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що більшість доводів позивача, наведених ним у заяві про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, свідчать про незгоду заявника із позицією суду щодо пропуску ним строку звернення до суду з цим позовом, однак такі доводи не є такими, що свідчать про поважність причин пропуску відповідного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), а статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
У своїй практиці, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992 р.).
У Рішенні по справі "Белле проти Франції" від 04.12.1995 р. Європейський суд з прав людини зазначив: "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати у тому числі в аспекті права на доступ до правосуддя яке охоплює подання позову та відкриття судового провадження у справі.
При цьому, держава Україна, як учасниця Конвенції, взяла на себе зобов'язання створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
З Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Виходячи із наведеного праворозуміння, ЄСПЛ звертає увагу, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, а з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права які можуть призвести до порушення самої суті права.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено
Зважаючи на доводи позивача, викладені у заяві про поновлення строку звернення з адміністративним позовом до суду, а також, враховуючи обов'язок суду забезпечити доступ до правосуддя, як гарантоване Конституцією України право, суд дійшов висновку про наявність підстав для про поновлення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду та наявність підстав для її задоволення.
Згідно з ч.ч. 13, 14 ст. 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
За викладених обставин, суд вважає за необхідне продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Керуючись ст.ст. 121, 122, 123, 161, 171, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Продовжити розгляд справи №160/20474/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Неклеса