03 грудня 2025 рокуСправа №160/13013/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач-2), в якій позивач просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову ОСОБА_1 , у призначенні пенсії від 24 грудня 2024 року № 046850016845;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427) зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до стажу, що дає право на пенсію за віком, період роботи з 18.02.1986 року по 25.12.1997 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427) повторно розглянути заяву від 19.12.2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням правничої оцінки, наданої судом у рішенні.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 19.12.2024 вона звернулася за призначенням пенсії за віком. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області за результатом розгляду заяви було прийнято рішення № 046850016845 від 24.12.2024 про відмову в призначенні пенсії. Відмова була вмотивована недостатністю страхового стажу. Відповідач-2 зазначив, що до страхового стажу не зараховано стаж відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 24.07.1981 за записами № 3 - № 8 період роботи з 18.02.1986 (нак. № 30-к від 18.02.1986) по 25.12.1997 (нак. № 6-к від 14.05.2002), оскільки перевищений термін між датою звільнення та датою наказу на звільнення, чим порушені вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58. Позивач категорично не погоджується з таким рішенням відповідача-2 та вказує, що спірні періоди трудової діяльності належним чином підтверджуються трудовою книжкою та довідками Комунальної архівної установи Слобожанської селищної ради. Зауваження органу пенсійного фонду на окремі недоліки, допущені при заповненні трудової книжки, безпідставні, оскільки обов'язок ведення трудових книжок покладається роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначення пенсії, у недоліках таких записів трудової книжки. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. З огляду на викладене, позивач наполягає, що має достатній страховий стаж для призначення пенсії, рішення відповідача-2 від 24.12.2024 № 046850016845 є протиправним, тому просить його скасувати, а порушені права відновити у спосіб, що заявлений.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/13013/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); розрахунок страхового стажу станом на дату звернення 19.12.2024.
Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. 19.12.2024, ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заява розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області. За результатами розгляду вказаної заяви було прийнято рішення №046850016845 від 24.12.2024 про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Так, за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж позивачки склав - 29 років 03 місяці 07 днів. До страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 18.02.1986 (нак.№30-к від 18.02.1986) по 25.12.1997 (нак.№6-к від 14.05.2002), відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 24.07.1981, оскільки перевищений термін між датою звільнення та датою наказу на звільнення, чим порушені вимоги п. 2.4. Інструкції №58. Для зарахування спірних періодів роботи Позивачці необхідно було надати документи визначені п.3 Порядку № 637. Щодо наданої архівної довідки №68/01-24 від 16.12.2024, вона містить в собі наступну інформацію: підтвердити дату прийняття на роботу 18.02.1986 року (як записано у трудовій книжці ОСОБА_1 ) за наказами з кадрових питань (особового складу) радгоспу, Колективного підприємства орендарів та Колективного сільськогосподарського підприємства «Нижньодніпровський» за 1986 рік неможливо, оскільки в наказах за даний рік запису про прийняття ОСОБА_1 немає; підтвердити дату звільнення 25 грудня 1997 року (як записано у трудовій книжці ОСОБА_1 ) за наказами з кадрових питань (особового складу) Колективного сільськогосподарського підприємства «Нижньодніпровський» неможливо, оскільки накази за 1997 рік місяць грудень - є останнім місяцем виплати заробітної плати. З огляду на зазначене, Головне управління позбавлене можливості взяти до розрахунку архівну довідку №68/01-24. Відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії, орган Пенсійного фонду діяв обґрунтовано, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначає непогодження з доводами відповідача-2 та вказує, що відзив жодним чином не спростовує обставин, вказаних в позовній заяві. Поняття, як «перевищений термін між датою звільнення та датою наказу на звільнення» жодним пунктом Інструкції не передбачено, тому відповідач на нього і не посилається.
Відповідач-1 своїм правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 18.10.2000 Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області.
19.12.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ВОГ №6) із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 24.12.2024 №046850016845 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Означене рішення обґрунтоване наступним.
Вік заявника - 60 років 01 місяць 13 днів. За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж особи склав 29 років 03 місяці 07 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано стаж відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 24.07.1981 за записами № 3 - № 8 період роботи з 18.02.1986 (нак. № 30-к від 18.02.1986) по 25.12.1997 (нак. № 6-к від 14.05.2002), оскільки перевищений термін між датою звільнення та датою наказу на звільнення, чим порушені вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58. Відповідно до довідки про роботу № 68/01-24 від 16.12.2024 та довідки № 69/01-24, № 70/01-24 від 16.12.2024 про заробітну плату, виданих Комунальною архівною установою Слобожанської селищної ради за період роботи з лютого 1986 по грудень 1997, розглянути питання зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу можливо за умови підтвердження відомостей первинними документами (за результатами перевірки).
Враховуючи зазначене, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - не менше 31 року.
Відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 046850016845 на дату звернення 19.12.2024 страховий стаж позивача становить 29 років 3 місяці 7 днів, до якого зараховано наступні періоди: з 01.09.1980 по 01.07.1981 - навчання у вищих/середніх навчальних закладах - 0 років 10 місяців 1 день; з 24.07.1981 по 30.01.1986 - 4 роки 6 місяців 7 днів; з 31.01.1986 по 30.10.1987 - догляд за дитиною до 3 років - 1 рік 9 місяців; з 04.06.2002 по 31.12.2003 - 1 рік 6 місяців 28 днів; з 01.01.2004 по 31.01.2007 - 3 роки 1 місяць; з 02.03.2007 по 02.08.2010 - 3 роки 5 місяців 15 днів; з 03.08.2010 по 30.09.2017 - 7 років 1 місяць 26 днів; з 17.10.2017 по 30.09.2024 - 6 років 11 місяців 20 днів.
Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії від 24.12.2024 №046850016845, а також з не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 18.02.1986 по 25.12.1997, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно із частиною другою статті 26 Закону №1058-ІV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1058-ІV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статті 3 вказаного Закону право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*, гіг-спеціалісти, які залучені резидентами Дія Сіті за гіг-контрактами відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Відповідно до пунктом 23 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 березня 2023 року у справі №360/4129/20, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у віці 60 роки звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 19.12.2024 про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області за результатами розгляду заяви прийнято рішення від 24.12.2024 №046850016845 про відмову в призначенні пенсії за віком, яке обґрунтовано відповідачем-2 єдиною підставою: відсутністю станом на дату звернення необхідного страхового стажу.
За розрахунком, наведеного в оспорюваному рішенні, тривалість страхового стажу станом на дату звернення (19.12.2024) становить 29 років 3 місяці 7 днів.
У межах спірних правовідносинах позивачем заявлено позовні вимоги щодо незарахування відповідачем до страхового стажу періоду з 18.02.1986 по 25.12.1997.
Як вбачається з розрахунку страхового стажу форми РС-право (станом на час звернення 19.12.2024) спірний період трудової діяльності частково зарахований до страхового стажу позивача, а саме: період з 18.02.1986 по 30.10.1987 зарахований до страхового стажу, тож спір між сторонами щодо вказаного періоду відсутній, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Щодо решти спірних періодів з 31.10.1987 по 25.12.1997, суд зазначає наступне.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_2 від 24.07.1981, позивач з 18.02.1986 по 02.01.1994 працювала нянькою дитячого садка в радгоспі «Нижньодніпровський» (записи №3-4); з 03.01.1994 по 25.12.1997 - нянькою в дитячому садку «Колобок» (записи №5-8).
Суд зазначає, що трудова книжка в частині вказаних спірних періодів оформлена у відповідності до вимог законодавства, записи містять відомості про реорганізацію радгоспу «Нижньодніпровський» в КПА та в подальшому в КСП, номери та дати відповідних рішень, та наказів про прийняття на роботу, переведення та звільнення з роботи за власним бажанням, а також підписи уповноважених працівників та печатки підприємства.
В якості підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу в повному обсязі спірного періоду відповідач-2 в оспорюваному рішенні зазначив, що періоди роботи з 18.02.1986 по 25.12.1997 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 24.07.1981 не підлягають зарахуванню, оскільки перевищений термін між датою звільнення та датою наказу на звільнення.
Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача-2, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок (в тому числі наказів про прийняття, переведення, звільнення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу).
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача (1981) була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Пунктом п. 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки», за змістом пункту 4 якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тож вказані відповідачем обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17 (адміністративне провадження № К/9901/2537/20).
Поряд з цим, суд звертає увагу, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача в частині спірних періодів не містить неточностей, виправлень, закреслень чи наведень, що у сукупності могли б викликати сумнів у достовірності відомостей, що такі записи містять. Тому зазначені відповідачем-2 зауваження, як-то перевищений термін між датою звільнення та датою наказу на звільнення, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів позивача до стажу, що враховується при призначенні пенсії.
Підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність заповнення титульної сторінки трудової книжки.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 31.10.1987 по 25.12.1997 згідно із трудовою книжкою, відповідач-2 діяв протиправно, тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача вказані періоди її роботи.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 24.12.2024 №046850016845 не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 КАС України, тож є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо іншої частини позовних вимог про зобов'язання вчинити певні дії, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Як вбачається з матеріалів справи, спір стосується наслідків прийняття відповідачем-2 рішення від 24.12.2024 №046850016845, яке скасовано судом як протиправне.
При цьому, судом зроблено висновок про неправомірність відмови відповідача-2 в зарахуванні періодів роботи з 31.10.1987 по 25.12.1997 до страхового стажу та зобов'язано відповідача-2 зарахувати позивачу до страхового стажу вказані періоди її роботи.
Суд зазначає, обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Оскільки відповідачем-2 було протиправно відмовлено позивачеві в призначенні пенсії, що встановлено судом, поряд з цим на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку страхового стажу з урахуванням зобов'язальних вимог суду, зважаючи також на дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву позивача від 19.12.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем-2 не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 судових витрат зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн., оскільки рішенням саме цього суб'єкта владних повноважень порушені права та інтереси позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 73-78, 90, 139 241-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, буд.6) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, буд.6) від 24.12.2024 №046850016845 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, буд.6) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) наступні періоди її роботи: з 31.10.1987 по 25.12.1997.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, буд. 6) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 19.12.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, буд.6) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова