03 грудня 2025 року Справа 215/8592/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради про визнання протиправним та нечинним рішення, визнання діяльності протиправною, -
03 листопада 2025 року до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради, в якій позивач просить суд:
- встановити наявність компетенції (повноважень) Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради при отриманні заяви від 10.01.2024 року вх. №75 створювати штучні перешкоди для надання соціальної послуги з догляду на професійній основі та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов'язати не створювати таких перешкод;
- визнати протиправним та незаконним рішення в частині розгляду Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради заяви від 10.01.2024 року вх. №75.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року по справі №215/8592/25 адміністративну справу передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2025 року, справу передано на розгляд судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Криворізької міської ради про встановлення компетенції - в частині позовних вимог щодо встановлення наявності компетенції (позовна вимога №1).
Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Суд надає таку оцінку позовній заяві в тій частині позовних вимог, що перебуває на розгляді суду (щодо оскарження рішення, позовна вимога №2).
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).
Згідно із ч.1 ст.4 Закону №3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч.3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 становить 3028 грн.
Розміри ставок судового збору визначені у ст.4 Закону №3674-VI.
Згідно із приписами ст.4 Закону №3674-VI, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, позивачем поданий позов з позовною вимогою немайнового характеру. Відповідно, судовий збір за подання даного позову становить 1211,20 грн. (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
В порушення вказаних нормативних положень до позовної заяви не додано квитанцію про сплату судового збору.
Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про звільнення від сплати судового збору, в якій останній, зокрема, просив суд звільнити його від сплати судового збору з посиланням на рівень доходу, а також на те, що предметом спору є захист соціальних прав.
До заяви долучено довідку Тернівського УПСЗН від 12.09.2025 року №3297, згідно якої позивач з січня 2023 року по грудень 2024 року отримував компенсацію за надання соціальних послуг на непрофесійній основі по догляду.
Вирішуючи вказану заяву суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Положення частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані конкретизуючими нормами спеціального закону - статтями 5 та 8 Закону №3674-VI, що свідчить про необхідність при застосуванні положень статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону №3674-VI застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18.
Згідно п. 1, 3 ч. 1. ст. 8 Закону №3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 8 Закону №3674-VI).
Для звільнення від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 8 Закону №3674-VI необхідним є надання довідки з органу Державної податкової служби України про розмір її доходів за попередній календарний рік, яка підтверджує, що розмір судового збору в цій справі перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №9901/77/20.
Належними та достатніми доказами для підтвердження скрутного майнового становища позивача можуть бути довідки про доходи з органів державної податкової інспекції, довідка про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, документів про нарахування субсидій, документів про надання соціальної допомоги тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 10.10.2019 року по справі № 215/3329/19.
З наданої позивачем довідки вбачається лише факт отримання позивачем компенсації за надання соціальних послуг особам з інвалідністю першої групи.
Водночас, наведене не дозволяє надати належну оцінку майновому стану позивача в цілому. Суд наголошує, що належними та достатніми доказами для підтвердження скрутного майнового становища позивача можуть бути довідки про доходи з органів державної податкової інспекції, довідка про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, документів про нарахування субсидій, документів про надання соціальної допомоги тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 10.10.2019 року по справі № 215/3329/19.
Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих письмових доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для звільнення від сплати судового збору, наведені у заяві не можуть бути визнані поважними, у зв'язку із чим заява задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні від сплати судового збору наведена в ухвалах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: від 27.01.2020 року справа №215/4776/18, від 27.01.2020 року справа №215/3308/18, від 27.01.2020 року справа №215/2630/19, від 02.01.2020 року справа №215/3308/18, від 27.12.2019 року справа №212/1558/19, від 27.12.2019 року справа №215/3553/17, які в силу вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №215/7312/20 зазначено: оскільки скаржником не надано належних доказів майнового стану (довідки органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік, що передує зверненню до суду) у Верховного Суду відсутня можливість вирішити питання щодо звільнення позивача від сплати судового збору за подання касаційної скарги до суду.
За обставин даної справи позивачем також відповідні докази в достатньому обсязі не надано.
Більш того, навіть з наданої позивачем довідки про отримання компенсації (тобто, виходячи з лише цього єдиного джерела доходів) вбачається, що 5% річного розміру такої компенсації за 2024 рік перевищує розмір ставки судового збору за подання цього позову.
Щодо предмету спору суд зауважує, що застосування відповідної пільги можливе лише «враховуючи майновий стан сторони».
Оскільки позивачем не надано достатніх доказів для оцінки її майнового стану, така оцінка судом не може бути здійснена, в зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про наявність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.
Таким чином, позивачу необхідно надати докази сплати судового збору або обґрунтоване клопотання з належними додатками на підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності був високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.
У разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі №990/20/25.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19.
Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.
Строки звернення до суду за захистом свого порушеного права мають кілька важливих цілей, а саме: гарантувати правову визначеність шляхом фіксації провадження, захистити потенційних відповідачів від пізніх скарг, які можуть бути важкими для вирішення, та запобігти несправедливості, яка могла б статися, якщо суди були б покликані ухвалювати рішення про події, що мали місце в далекому минулому, на підставі доказів, у які вже не можна було повірити і які були б неповними через те, що минув час (такого змісту висновки були сформульовані в одному з рішень ЄСПЛ, фактичні обставини якого з певними винятками чи особливостями частково можна застосувати до обставин цієї справи. У цьому рішення ЄСПЛ послався на аналогічну прецедентну практику у справі «Стербінс та ін. проти Сполученого Королівства», рішення від 24 вересня 1996 року, Звіти про судові рішення та рішення 1996-IV, pp. 1502-1503, § 51; «Вo проти Франції» [GC], № 53924/00, § 92, ECHR 2004-VIII).
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі №9901/415/21.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Суд зауважує, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024 року у справі №990/226/24.
Позивач фактично оскаржує рішення від 11.01.2024 року. При цьому позивач оскаржував це ж рішення в межах справи №215/470/24 ще в січні 2024 року. Отже, позивач обізнаний про порушення своїх прав з січня 2024 року, в той час як цей позов подано 03.11.2025 року, тобто - через майже 2 роки від дати обізнаності позивача про порушення своїх прав. Відповідно, строк звернення до суду пропущено.
Позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована посиланнями на обставини отримання судових рішень у справі №215/470/24.
Водночас, відповідні обставини можуть мати значення лише в межах процедури оскарження судових рішень у справі №215/470/24, який наразі триває. В свою чергу для обставин даної справи попередні позови позивача мають значення лише як підтвердження обізнаності позивача про предмет оскарження.
Згідно ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення вказаних в цій ухвалі недоліків позовної заяви в спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав, разом із доказами в їх обґрунтування.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, суд вважає, за необхідне, дану позовну заяву залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 133, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради про визнання протиправним та нечинним рішення, визнання діяльності протиправною - залишити без руху - в частині позовних вимог щодо оскарження рішення (позовна вимога №2).
Запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати до суду:
- квитанцію про сплату судового збору в сумі 1211,20 грн за наступними реквізитами: "Отримувач коштів: УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача -№UA368999980313141206084004632, код класифікації доходів бюджету - 22030101. Призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа);
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко