03 грудня 2025 рокуСправа №160/28975/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Топоркова Дмитра Володимировича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
07.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 06.10.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Топоркова Дмитра Володимировича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.11.2024 року №047050029491 про відмову призначити виплати пенсії за віком громадянці України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня звернення із заявою про призначення пенсії за віком, а саме з 06.07.2023 року, а також здійснювати подальші нарахування та виплати пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, відповідно до законодавства та з подальшим осучасненням таких виплат, на визначений пенсіонером банківський рахунок у порядку передбаченому законодавством.
Означені позовні вимоги вмотивовані спірністю та протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.11.2024 року №047050029491 про відмову призначити виплати пенсії за віком громадянці України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 08.10.2025 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.
У встановлений ухвалою суду від 13.10.2025 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
17.10.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, Громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 2005 року проживала в Україні, але надалі виїхала за межі території України до Федеративної Республіки Німеччина, де зараз перебуває на консульському обліку в посольстві України.
06.07.2023р. Кам'янським відділом обслуговування громадян (сервісними центром) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було отримано від позивача, через засоби поштового зв'язку, заяву про призначення виплати пенсії за віком, з доданими до неї документами у відповідності до вимог законодавства.
Надалі, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області після розгляду поданих ОСОБА_1 заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, надіслало позивачу рішення від 04.08.2023 № 37046-28656/Н-01/8-0400/23 про відмову у призначенні виплати їй пенсії за віком.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 року у справі №160/20835/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та додані до неїдокументи, вирішивши питання щодо призначення пенсії по суті, з прийняттям рішення розпорядчого характеру відповідно до вимог закону.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 року у справі № 160/20835/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуло заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та додані до неї документи, вирішивши питання щодо призначення пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №047050029491 від 13.11.2024 року, яке було надіслано позивачу листом № 17037-9706/Н-01/8-0400/25 від 10.04.2025 року, було відмовлено у призначенні виплати пенсії за віком через здійснений у трудовій знижці запис про зміну прізвища. Проте, з прийнятим рішенням розпорядчого характеру позивач не погодилась, оскільки така безвідповідальність призвела до порушення її прав.
У наданій позивачем трудовій книжці здійснено запис про зміну прізвища, оскільки вона уклала шлюб та внаслідок цього змінила своє прізвище і це чітко визначено у записі з її трудової книжки про зміну прізвища. Тому з метою уникнення подальших непорозумінь було надано фотокопію свідоцтва про шлюб, в якому зазначена причина зміни прізвища позивача, відповідно до вимог чинного законодавства.
Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом № 31884-23152/Н-01/8-0400/25 від 16.07.2025 року повідомило про відсутність намірів призначати пенсію за віком ОСОБА_1 .
Таким чином, станом на сьогоднішній день Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не здійснило призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Також зазначаю, що статтею 8 Конституції України встановлюється, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається, зокрема, мінімальний розмір пенсії за віком. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відповідно ст. 147 Конституції України - Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Як вже зазначалось, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р. визнано не конституційними положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV. У цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив певні висновки щодо прав громадян України на соціальний захист.
Зокрема, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Також, Конституційний Суд України, у рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009р., зазначив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до статті 152 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є остаточними і обов'язковими до виконання. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (пункти 3, 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: особи які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Як зазначає представник позивача у поданій до суду позовній заяві, ОСОБА_1 взагалі не проживає на території України, оскільки виїхала до Федеративної Республіки Німеччина, де зараз перебуває на консульському обліку в посольстві України. До речі, на території Федеративної Республіки Німеччина відсутні представництва Пенсійного фонду України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Як встановлено ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
З цього приводу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду сформував певну судову практику.
Так, в постанові від 01 жовтня 2019 р у справі № 804/3646/18 (адміністративне провадження № К/9901/9747/19) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, дійшов помилкових висновків про законність рішення відповідача, на тій підставі, що, оскільки ОСОБА_1 на даний час не мешкає на території України - він не може звертатися до будь-якого органу Пенсійного фонду України. Суд відхиляє аргумент відповідача про те, що позивач всупереч положенням пункту 2.22 Порядку № 21-1 на обліку, як одержувач пенсії, не перебував і не перебуває, а також не надав документи про підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України, виходячи з наступного. Приведення зазначеного порядку у відповідність, зокрема, до Конституції України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 відноситься до виключних повноважень Пенсійного фонду України.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника.
Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно ст. 26 Закону від 9 липня 2003 року № 1058-IV - особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Станом на момент звернення до Управління Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії вік ОСОБА_1 складає 69 років. За даними трудової книжки ОСОБА_1 , що була надана разом з заявою про призначення пенсії за віком, загальний трудовий стаж Позивачки, яка працювала з 15.06.1973 по 23.11.2004 (безперервно), складає більше 31 року (31 рік 5 місяців 8 днів). Таким чином, Позивачка має необхідний страховий стаж та вік для призначення пенсії за віком.
Також суд зазначає, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном. (ст. 22 Закону України № 5492-VI від 20.11.2012р «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України»; Положення «Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» затвердженого Постановою ВРУ від 23 лютого 2007 року №719-V).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
До речі, форма заяви про призначення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 мала форму затверджену законодавством (додаток 1 до Порядку надання документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1).
Згідно з ч. 2 ст. 44 Закону України № 1058-IV призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності).
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 р. № 794 було затверджено «Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», відповідно до якого створено єдиний державний автоматизований банк відомостей про фізичних осіб.
Основним завданням персоніфікованого обліку є сприяння розвитку заінтересованості фізичних осіб у внесенні платежів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та створення умов для їхнього контролю за сплатою цих платежів. Таким чином, з 1998 року уповноважені органи Пенсійного фонду України здійснюють персоніфікований облік усіх застрахованих осіб в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за унікальними реєстраційними номерами облікових карток платників податків. Отже, використовуючи унікальний реєстраційний номер облікової картки платника податків (в даному випадку номер ОСОБА_1 ) орган, що призначає та виплачує пенсію, володіє повною інформацією про страховий стаж кожної особи, яка перебуває на обліку та має власний номер.
Відповідно до п. 2.1. Порядку надання документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення);
4) відомості про місце проживання особи;
5) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах;
6) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком;
7) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку;
8) документи, що підтверджують право на виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
9) заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації).
Таким чином, у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV та Порядку надання документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, позивачем були надані усі необхідні документи, які передбачені законодавством та додаються до заяви про призначення виплати пенсії.
До того ж, у п. 1.8 Порядку надання документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії.
За таких обставин, не залишається жодного сумніву у протиправності рішення Управління Пенсійного фонду щодо відмови у призначенні виплати пенсії за віком громадянці України ОСОБА_1 , а обов'язок відповідача призначити, а також здійснювати нарахування пенсійних виплат позивачу у розмірі відповідному до законодавства, починаючи з моменту звернення із заявою про призначення пенсії, є беззаперечним та законним.
Щодо обраного способу захисту порушених прав позивача.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Так, у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі «Каіч та інші проти Хорватії» для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Верховний Суд у постанові від 14.08.2018 у справі № 815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Отже, позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) із заявою про призначення пенсії за віком, додавши до заяви належним чином засвідчені копії необхідних документів, проте, їй було відмовлено в такому призначенні.
Наведене свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України».
Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд звертає увагу, що відповідачем вже неодноразово були прийняті рішення (від 30.12.2022р. № 7837-7812/Б-02/8-2300/22, від 13.11.2024 № 047050029491) про відмову у призначенні пенсії позивачу, що свідчить про значну тривалість необґрунтованих та безпідставних дій при розгляді поданих документів та умисне зволікання з прийняттям рішення розпорядчого характеру відповідно до вимог закону. За таких обставин, заявлені позивачем вимоги до відповідача, які визначені у цьому у позові, є єдиним належним способом захисту порушених прав особи, що унеможливить подальші порушення її прав на пенсію. Крім вищевикладеного також слід зазначити, що Верховний Суд, приймаючи постанову від 29 листопада 2024 року у справі №160/20613/21, адміністративне провадження № К/990/10041/24, детально проаналізував конституційні та міжнародні гарантії права на соціальний захист.
Конституція України гарантує право на соціальний захист (стаття 46), що включає забезпечення у старості, незалежно від місця проживання. Це право не може бути обмежене за жодних умов, окрім випадків, передбачених Основним Законом.
Принцип рівності та недискримінації (стаття 24 Конституції) виключає можливість встановлення привілеїв чи обмежень за місцем проживання. Пенсії є складовою права власності, що охороняється статтею 41 Конституції, і не можуть бути припинені через відсутність реєстрації місця проживання в Україні.
Суд звернув увагу, що право на отримання пенсійних виплат як складова соціального захисту є невідчужуваним і гарантується Конституцією та міжнародними зобов'язаннями України. Держава зобов'язана забезпечувати це право незалежно від місця проживання особи.
У пункті 33 постанови Суд додатково наголосив, що Україна зобов'язана відповідно до Конституції піклуватися та захищати своїх громадян, які перебувають за межами держави. Це гарантує не лише формальне право на соціальний захист, але й дієві механізми його реалізації, незалежно від території проживання громадянина.
Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Стаття 12 цієї Хартії передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються: започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:
a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;
b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
Окрім того, відповідно до статті 25 Хартії Європейського Союзу (2000 року) (Charter of Fundamental Rights of the European Union) про основні права «Права людей похилого віку» Союз визнає та поважає право людей похилого віку вести гідне та незалежне життя та брати участь в соціальному та культурному житті.
Відповідно до пункту 11 Принципів ООН стосовно літніх людей (United Nations Principles for Older Persons) літні люди повинні мати доступ до належного медичного обслуговування, соціальних та правових послуг, що дозволяють підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного добробуту, а також запобігати захворюванням.
До того ж, Верховний Суд висловив позицію стосовно застосування ч. 4 статті 7 КАСУ до правовідносин, які виникли до ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання положень закону неконституційними.
Частина 4 статті 7 КАСУ передбачає, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Отже, як зазначив Верховний Суд, на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України.
Суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАСУ, зокрема й у випадку, коли КСУ сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин, на це вказав Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 968,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Топоркова Дмитра Володимировича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.11.2024 року №047050029491 про відмову призначити виплати пенсії за віком громадянці України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня звернення із заявою про призначення пенсії за віком, а саме з 06.07.2023 року, а також здійснювати подальші нарахування та виплати пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, відповідно до законодавства та з подальшим осучасненням таких виплат, на визначений пенсіонером банківський рахунок у порядку передбаченому законодавством.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник