02 грудня 2025 рокуСправа №160/17511/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якому позивач просить:
1) визнати протиправними дії ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування земельного податку фізичній особі ОСОБА_1 ;
2) скасувати податкові повідомлення-рішення:
- №2687957-2413-0417-UA12020250000010438,
- №2687958-2413-0417-UA12020250000010438,
- №2687857-2413-0417-UA12020250000010438;
3) зобов'язати ГУ ДПС виключити земельну ділянку з об'єктів оподаткування для фізичних осіб.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач - фізична особа, голова фермерського господарства «Сузір'я», яке веде сільськогосподарську діяльність на земельній ділянці з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 площею 38,2 га та цільовим призначенням 01.02 - для ведення фермерського господарства. Вказана земельна ділянка надана позивачу в постійне користування відповідно до рішення ІІІ сесії ХХІІІ скликання Дніпропетровської районної ради від 21.10.1998 та акту на право постійного користування землею ІV-ДП №011578 від 14.12.1998. З моменту державної реєстрації ФГ «Сузір'я» (ЄДРПОУ 30996966) 15.06.2000 фактичне використання земельної ділянки здійснюється виключно фермерським господарством, яке є платником єдиного податку четвертої групи, що звільняє його від сплати земельного податку. Незважаючи на це, ГУ ДПС у Дніпропетровській області винесло три податкові повідомлення-рішення на ім'я ОСОБА_1 як фізичної особи одночасно за три роки (2022, 2023, 2024) на загальну суму 41 454, 50 грн. Позивач вказує на неправомірність оподаткування фізичної особи. Згідно з пунктом 2 статті 12 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство здійснює діяльність на основі використання земельних ділянок, переданих йому у власність або постійне користування його членами. У постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц зазначено: «З моменту державної реєстрації фермерського господарства право користування земельною ділянкою реалізується саме господарством». Отже, після створення ФГ «Сузір'я» обов'язок зі сплати земельного податку несе юридична особа - господарство, а не засновник-фізична особа. Відповідно до пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платники єдиного податку 4-ї групи звільняються від сплати земельного податку «за земельні ділянки, що використовуються для провадження сільськогосподарської діяльності». У рішенні Верховного Суду у справі №820/6406/16 від 26.06.2023 наголошено: «Сплата земельного податку не здійснюється, якщо землекористувач відповідає критеріям п. 297.1 ПКУ, а ділянка використовується для сільгоспвиробництва». ФГ «Сузір'я» відповідає цим критеріям. В частині строків направлення податкових повідомлень-рішень позивач посилається на пункт 286.5 статті 286 ПК України, яка передбачає: «Контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення до 1 липня поточного року». У справі №640/21767/19 Верховний Суд зазначив: «Недотримання строків направлення повідомлень-рішень є підставою для визнання таких рішень незаконними». У даній справі податкові повідомлення-рішення за 2022, 2023 та 2024 роки оформлені в жовтні 2024 року, що порушує вимоги законодавства. Відповідачем порушено порядок повідомлення, визначений статтею 42 ПК України, за якою платник має бути повідомлений «у спосіб, що забезпечує підтвердження вручення». У постанові Верховного Суду у справі №813/339/16 сказано: «Невручення повідомлення платнику є істотним порушенням процедури адміністрування податків». Позивач дізнався про податкові повідомлення-рішення лише з листа №172796/04-36-24-12-13 від 10.01.2025, що підтверджує факт порушення. На думку позивача має місце подвійне оподаткування, що суперечить принципам справедливості та недопущення дискримінації. У справі №826/4893/17 Верховний Суд зазначив: «Не може бути оподаткована одна й та сама земельна ділянка одночасно за двома правовими підставами, що призводить до подвійного оподаткування». У даному випадку така ситуація має місце щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 площею 38,2 га, яка перебуває у постійному користуванні позивача на підставі рішення ІІІ сесії ХХІІІ скликання Дніпропетровської районної ради від 21.10.1998 року. Вказана ділянка фактично використовується фермерським господарством, яке сплачує єдиний податок з 2016 року, водночас податковий орган протиправно нарахував земельний податок ще й на фізичну особу. У постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №320/6885/23 суд чітко сформулював правовий висновок: «Після створення фермерського господарства зобов'язання щодо сплати земельного податку покладаються на юридичну особу, а не на фізичну особу - засновника». Це рішення є безпосередньо релевантним для даного спору, оскільки ідентична фактична ситуація має місце у позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
18.07.2025 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в кому ГУ ДПС у Дніпропетровській області позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції відповідача зазначено, що на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та керуючись пунктом 286.5 статті 286, статтями 269, 270, 274 ПК України, правокористувачу ОСОБА_1 сформовано податкові повідомлення - рішення щодо суми нарахованого податкового зобов'язання із земельного податку за 2022-2024 роки за земельну ділянку за кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га (цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства) від 30.10.2024, а саме: №2687957-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2022 рік; №2687958-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2023 рік; №2687857-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2024 рік. Відповідно зазначені податкові повідомлення - рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області 11.11.2024 направлено засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника згідно з даними Державного реєстру фізичних осіб (52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Центральна, буд.23). Поштове відправлення за номером 0600981656650, згідно з даними АТ «Укрпошта» отримані позивачем («вручені одержувачу») 13.11.2024. Оскільки платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, то фізична особа (засновник фермерського господарства), що отримала правовстановлюючий документ на земельну ділянку, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, сплачує земельний податок за вказану земельну ділянку. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права, зокрема надання в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га за ФГ «Сузір'я» не зареєстровані. Виходячи з вищенаведеного, земельна ділянка перебуває на праві постійного користування у гр. ОСОБА_1 , а не у за ФГ «Сузір'я», документи, які підтверджують право постійного користування за ФГ «Сузір'я» земельною ділянкою площею 38,2 га позивачем не надано. За даними інформаційно - комунікаційної системи ДПС України ФГ «Сузір'я» (код ЄДРПОУ 30996966) перебуває у відповідача на обліку як платник єдиного податку 4 групи. Декларації з земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га не подавало та земельний податок не сплачувало. Позивач додає до позову платіжні інструкції про сплату ФГ «Сузір'я» єдиного податку, де в призначенні платежу значиться «Єдиний податок з с/г товаровиробників», а не «Земельний податок». В той час, як оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями здійснено нараховування позивачу за платежем земельний податок за земельну ділянку з кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, твердження позивача про «подвійність оподаткування» та сплату ФГ «Сузір'я» земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га є безпідставними та не підтверджені доказами. Враховуючи наведене вище, на теперішній час єдиним належним платником земельного податку за вказану земельну ділянку є її правокористувач ОСОБА_1 . Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 по справі №120/433/20-а виклав свою позицію щодо плати за землю за земельні ділянки, які перебували у фактичному користуванні фермерського господарства, проте позивач (засновник фермерського господарства) не оформив належним чином передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу.
06.11.2025 позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив про безпідставність заперечень представника відповідача та обгрунтованість доводів позивача, викладених в позовній заяві.
13.11.2025 до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача, в яких останній наполягав на тому, що відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення з дотриманням вимог чинного законодавства.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії IV-ДП № 011578 від 14.12.1998 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 38.200 га для ведення селянського (фермерського) господарства.
Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 28.01.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 площею 38,2 га та цільовим призначенням 01.02 - для ведення фермерського господарства перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 1.1., 2.1. статуту Фермерського господарства «Сузір'я» (ЄДРПОУ 30996966), господарство створено на підставі рішення ІІІ сесії ХХІІІ скликання Дніпровської районної ради від 21.10.1998 та Державного акту на право постійного користування землею; головою фермерського господарства є його засновник - ОСОБА_1 .
У витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зазначено, що державна реєстрація Фермерського господарства «Сузір'я» проведена 15.06.2000.
Фермерське господарство «Сузір'я» з 01.01.2016 перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку 4 групи. Протягом 2022-2024 років Фермерське господарство «Сузір'я» щоквартально сплачувало єдиний податок.
Протягом 1998-2021 років органом державної податкової служби не нараховувались податкові зобов'язання з земельного податку ОСОБА_1 , як фізичній особі, якій на праві постійного користування належить земельна ділянка з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 площею 38,2 га та цільовим призначенням 01.02 - для ведення фермерського господарства.
ГУ ДПС у Дніпропетровській області 30.10.2024 винесено податкові повідомлення-рішення за 2022-2024 роки, якими визначено податкові зобов'язання з земельного податку ОСОБА_1 за земельну ділянку за кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га (цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства), а саме:
- №2687957-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2022 рік;
- №2687958-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2023 рік;
- №2687857-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2024 рік.
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд виходить з наступного.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
На підставі підпункту 269.1.1. пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є:
269.1.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.1.2. землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Згідно із підпунктом 270.1.1. пункту 270.1 статті 270 ПК України, об'єктами оподаткування земельним податком:
270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності;
270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності;
270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Так, відповідно до положень статті 121 Земельного кодексу України (у відповідній редакції; далі також - ЗК України) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.
З наведеного нормативного регулювання слідує, що на час надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України «Про фермерське господарство», але був чинний на час створення Фермерського господарства «Сузір'я») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
Згідно із Законом України «Про фермерське господарство», прийнятим 19.06.2003, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).
Так, відповідно до висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 ГК України.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 13.03.2018 у справі №348/92/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
У пунктах 6.22 та 6.23 постанови від 30.06.2020 у справі № 927/79/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов'язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України «Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.
Тобто усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов'язує момент набуття фермерським господарством прав та обов'язків користувача земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна користувача і саме з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Суд відповідно до приписів положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховує вказані висновки при розв'язанні спору у цій справі.
Отже, в силу наведених підходів, у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб'єктом взаємовідносин щодо користування землею, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов'язки щодо сплати відповідного земельного податку.
Аналогічна правова позиція викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №320/6885/23, яка є релевантною до обставин цієї справи.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що в спірних правовідносинах, платником земельного податку за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га (цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства) має бути Фермерське господарство «Сузір'я».
Як свідчать обставини цієї справи, органи державної податкової служби також дотримувались такої позиції, оскільки з моменту отримання позивачем Державного акту на право постійного користування землею серії IV-ДП № 011578 від 14.12.1998 і державної реєстрація Фермерського господарства «Сузір'я» - 15.06.2000 та до 2021 року, органами державної податкової служби ОСОБА_1 не визнавався платником земельного податку за земельну ділянку за кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га (цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства).
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин оскаржувані податкові повідомлення-рішення є таким, що прийняті необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому є протиправними та підлягають скасуванню.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами доводи, окрім проаналізованих вище не вимагають детальної відповіді або спростування судом.
Водночас, суд зазначає, що заявляючи позовні вимоги про визнання протиправними дій та зобов'язання ГУ ДПС у Дніпропетровській області вчинити певні дії, позивачем обрано неналежний засіб правового захисту, адже в спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
З огляду на викладене, з урахуванням встановлених судом обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На підставі частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією №4706-6613-1899-3623 від 09.05.2025.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 605,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (адреса: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000; реєстраційний ідентифікаційний код ВП в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44118658) про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 30.10.2024:
- №2687957-2413-0417- НОМЕР_2 ,
- №2687958-2413-0417-UA12020250000010438,
- №2687857-2413-0417-UA12020250000010438.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар