02 грудня 2025 р.Справа №160/33467/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/33467/25,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду за допомогою системи "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з позовними вимогами про:
- визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2025 № 4761, в частині внесення зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.10.2025 № 6727 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за вересень 2025 року» шляхом виключення ОСОБА_1 із Додатку 2, згідно якого виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань, військовослужбовців, які не обіймають (тимчасово виконують) посади, визначені штатом у складі командування і штабу військової частини (зведеного підрозділу), та включення ОСОБА_1 до Додатку 1, згідно якого виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних завдань).
- визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2025 № 4761 в частині утримання з ОСОБА_1 зайво сплаченої додаткової винагороди.
Ухвалою суду від 25.11.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 25.11.2025 року заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/33467/25 повернуто заявнику.
До суду через систему «Електронний Суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/33467/25.
Так у заяві представник просить:
1. Заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо утримання з грошового забезпечення позивача коштів, пов'язаних із нібито надмірно виплаченими сумами додаткової винагороди за вересень 2025 року, - до ухвалення судом рішення по суті адміністративної справи.
2. Зупинити проведення відповідачем службової перевірки для встановлення можливих порушень під час видання наказів про виплату додаткової винагороди із розрахунку 50 тис. грн. на місяць за період з червня 2023 року по серпень 2025 року, в частині виплат позивачу, - до ухвалення судом рішення по суті адміністративної справи та вирішення питання законності нарахування додаткової грошової винагороди з тих самих підстав, що були зазначені у позові.
3. Зупинити проведення перевірки, призначеної розпорядженням начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 13 листопада 2025 року №613/20/23468, у частині, що стосується виплати позивачу додаткової грошової винагороди з розрахунку 50000 грн. за період з червня 2023 по серпень 2025 роки, до ухвалення судом рішення по суті адміністративної справи та вирішення питання законності нарахування додаткової грошової винагороди з тих самих підстав, що були зазначені у позові.
4. Заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо утримання з грошового забезпечення Позивача коштів, пов'язаних з надмірно виплаченими сумами додаткової винагороди із розрахунку 50 тис. грн. за період червня 2023 по серпень 2025 року включно, а також видавати накази, розпорядження чи інші документи, що можуть призвести до фактичного обмеження чи погіршення майнового стану позивача, - ухвалення судом рішення по суті адміністративної справи.
Подана заява обґрунтована тим, що за період з 01 вересня 2025 по 30 вересня 2025 позивачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду з розрахунку 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн пропорційно дням участі, що відповідає постанові Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та наказу Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018. Разом із тим, військовою частиною НОМЕР_1 проведено службову перевірку, за результатами якої встановлено, що позивачу здійснено переплату додаткової грошової винагороди за вересень 2025 року. За результатами службової перевірки видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2025 № 4761 другим пунктом якого внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.10.2025 № 6727 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за вересень 2025 року» та визначено нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду в розмірі 30 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань (взамін належних 50 000 грн) та третім пунктом даного наказу визначено утримати з грошового забезпечення позивача надмірно нараховані та виплачені (на думку відповідача) кошти додаткової грошової винагороди за вересень 2025 року. Позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують його майнові права, у зв'язку з чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу. Підставою для проведення службової перевірки, за результатами якої винесено оскаржуваний наказ, став акт перевірки фінансово-господарської діяльності від 31 жовтня 2025 року, якою встановлено, що в порушення вимог пункту 1-1 Постанови № 168 та пункту 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, додаткова винагорода за вересень 2025 року із розрахунку 50 000 грн. нарахована військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , які не обіймали (тимчасово не виконували) посади визначені штатом у складі командування та штабу військової частини (в тому числі позивачу), що призвело до переплати грошового забезпечення. У вказаному акті зазначено про необхідність призначити службову перевірку для встановлення можливих порушень під час видання наказів про виплату додаткової винагороди із розрахунку 50 тис грн на місяць за період з червня 2023 року по серпень 2025 року. Також позивачу стало відомо від відповідача, що розпорядженням начальника штабу- заступника командира військової частини НОМЕР_2 від 13 листопада 2025 року №613/20/23468, яка є вищим органом військового управління військової частини НОМЕР_1 , призначено перевірку окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 щодо виплати додаткової винагороди з розрахунку 50 000 грн. за період з червня 2023 по серпень 2025 року. Службова перевірка за період з червня 2023 по серпень 2025 років створює реальну загрозу масового та безпідставного утримання коштів, які були правомірно виплачені позивачу відповідно до Постанови КМУ №168 та Наказу МОУ №260. У разі виконання таких дій командуванням, відновлення майнових прав Позивача навіть у разі позитивного рішення суду буде істотно ускладнене, оскільки повернення коштів залежатиме від фінансових процедур, перерозподілу бюджетних асигнувань та внутрішніх обмежень військово-фінансової системи. Службові перевірки, які будуть проведені визначеними посадовими особами, та підготовлені на її основі документи спираються на листи-роз'яснення Департаменту соціального забезпечення МОУ, які не є нормативно-правовими актами та не можуть встановлювати чи змінювати правові норми, визначені Постановою №168 та Порядком №260. Це суперечить усталеній позиції Верховного Суду щодо недопустимості заміни нормативних актів відомчими листами, які не мають регуляторного характеру. Призупинення службових перевірок лише в частині, що стосується позивача, та лише на час розгляду справи, не перешкоджає діяльності військової частини в цілому, не втручається у повноваження командування, а захищає від надмірного та необґрунтованого втручання в майнове становище позивача. Таким чином дотримується баланс між інтересами держави та правами військовослужбовця. Оскільки саме результати службових перевірок є підставою для підготовки наказів про утримання або коригування виплат за червень 2023 - серпень 2025 років, продовження таких перевірок створює безпосередню небезпеку заподіяння майнової шкоди. Це відповідає критерію реальної та безпосередньої загрози правам позивача, який є обов'язковим для застосування заходів забезпечення згідно зі ст. 150-151 КАС України. Зупинення службової перевірки в межах червня 2023 - серпня 2025 років в частині, що стосується позивача, є необхідним також тому, що предмет перевірок виходить далеко за межі одного місяця (вересня 2025 року), який є предметом спору в основній справі. Це створює ризик повторного перегляду виплат за попередні періоди, де позивач також отримував додаткову винагороду на підставі бойових розпоряджень та рапортів за аналогічними підставами. Таким чином, без втручання суду військовим командуванням може бути прийняте сукупне рішення щодо всього періоду 2023-2025 років, що призведе до значного та протиправного погіршення майнового стану позивача, які будуть надто складні та тривалі для усунення, що в свою чергу як наслідок призведе до повторного звернення до суду для захисту інтересів позивача.
Надаючи оцінку доводам заявника та вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 року у справі №580/244/23.
Таким чином, суд, розглядаючи клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Суд, проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує подану заяву, дійшов висновку, що доводи й аргументи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України, адже мотиви заяви про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника про те, що дії відповідача можуть порушити права та інтереси позивача або істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення його порушених прав або інтересів до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Обов'язок доказування наявності підстав для забезпечення позову покладений саме на заявника/позивача та не може бути перекладений на суд, до якого ця особа звертається з відповідною заявою.
Згідно правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 11.01.2022 по справі №640/18852/21, судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Зазначені позивачем обставини не дають підстави для висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ризик настання для позивача негативних наслідків при невжитті заходів забезпечення позову не підтверджено.
Отже, відсутні станом на день постановлення цієї ухвали підстави для висновку, що існуватиме неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття заходів забезпечення позову, а також що існуватиме необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, оскільки позивачем не обґрунтовано невідворотність настання стверджуваних наслідків без застосування заходів забезпечення позову.
Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
Суд зазначає, що необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Крім того, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування пунктів 1, 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2025 №4761 щодо зміни розміру додаткової винагороди за вересень 2025 року та утримання надмірно сплачених сум.
У заяві про забезпечення позову заявник просить до ухвалення судом рішення по суті цієї адміністративної справи заборонити Військовій частині НОМЕР_1 утримувати з грошового забезпечення позивача кошти, а також зупинити проведення службових перевірок.
На момент розгляду заяви позивача у суду відсутні правові підстави для встановлення очевидних ознак протиправності та скасування наказу відповідача чи окремих його положень.
Натомість, обставини правомірності (протиправності) наказу про утримання з грошового забезпечення позивача коштів та проведення службової перевірки можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідження усіх доказів, наданих як позивачем, так і відповідачем у цій справі.
Отже, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного наказу та службової перевірки може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Також суд зауважує, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на його доводах про ймовірність зазнання ним додаткових фінансових витрат, якщо факти вчинення таких дій не підтверджені жодними належними (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України), достовірними (стаття 75 Кодексу адміністративного судочинства України) та достатніми (стаття 76 Кодексу адміністративного судочинства України) доказами.
Самі по собі суб'єктивні переконання заявника у можливому заподіянні йому додаткових фінансових витрат не можуть свідчити про безумовну необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, про які він просить у своїй заяві.
Також, дослідивши позовну заяву і заяву про забезпечення позову суд встановив розбіжності по тексту позову та вимогами в заяві, а саме: в заяві позивач просить зупинити проведення відповідачем службової перевірки для встановлення можливих порушень під час видання наказів про виплату додаткової винагороди із розрахунку 50 000 грн. на місяць за період з червня 2023 року по серпень 2025 року, та заборонити вчиняти будь-які дії щодо утримання з грошового забезпечення позивача, тоді як в позовній заяві мова йде за вересень.
Разом із тим суд вбачає невідповідність вимог вказаних в заяві про забезпечення позову, а саме зупинити проведення перевірки, призначеної розпорядженням начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 від 13 листопада 2025 року №613/20/23468.
Відповідачем у справі є Військової частини НОМЕР_1 , тому вимоги щодо зупинення проведення перевірки, призначеної розпорядженням начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 від 13 листопада 2025 року №613/20/23468 є необґрунтованими та такими, що не відповідають суті спірних правовідносин, визначених у позовній заяві.
Також суд вважає необґрунтованими та незрозумілими для суду доводами в прохальній частині заяви про зупинення проведення відповідачем службової перевірки для встановлення можливих порушень під час видання наказів про виплату додаткової винагороди із розрахунку 50000 грн на місяць за період з червня 2023 року по серпень 2025 року, в частині виплат позивачу, по тексту позовної заяви позивач чітко вказує, що відповідачем вже проведено службову перевірку, за результатами якої встановлено, що позивачу здійснено переплату додаткової грошової допомоги за вересень 2025 року.
Крім того, вимоги за період з червня 2023 року по серпень 2025 року суперечать тексту позовної заяви, в якій представник позивача зазначає, що останній проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 27.08.2025.
З огляду на вищевикладене, враховуючи обсяг заявлених позовних вимог, виходячи з принципу співмірного вжиття заходів забезпечення позову, та з огляду на відсутність, станом на день постановлення цієї ухвали, за відсутності обґрунтованих підстав та доказів на підтвердження доводів, викладених у заяві, суд дійшов висновку, що заява представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/33467/25 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/33467/25,- відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 256 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст ухвали складено та підписано 02.12.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса