01 грудня 2025 рокуСправа №160/27582/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
24.09.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 29.09.2025р., просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення позивача для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення з військової служби позивача та виключити позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України;
- стягнути з відповідачів-1,2 на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів-1,2.
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що він перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , 27.03.2025р. був прийнятий на роботу до ТОВ «Автотрейдінг-Дніпро», яке віднесено до підприємства, що є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також для забезпечення потреб Збройних Сил України згідно до постанови КМУ №76 та згідно інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів за запитом №20250414-833543 від 14.04.2025р. вказаним підприємством позивача було заброньовано до 11.03.2026р., отже, вважає, що він офіційно був заброньованим як працівник згаданого підприємства з 11.03.2025р. по 11.03.2026р., що надає йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до чинного законодавства України. Разом з тим, позивач вказує на те, що 07.06.2025р. по дорозі на роботу його було зупинено працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , примусово затримано та доставлено до приміщення відповідача-1 для проходження ВЛК (без вручення жодних повісток) із застосуванням психологічного тиску та погроз, ігноруванням відомостей про його бронювання, про які він повідомляв працівників відповідача-1, без перевірки таких відомостей та без можливості надання ним відповідних документів, що призвело до подальших незаконних дій з приводу проведення його мобілізації та відправлення для проходження військової служби до відповідної військової частини за оспорюваним наказом. Окрім того, представник позивача зазначив і про те, що посадовими особами відповідача-1 були вчинені протиправні дії щодо зміни його місця перебування на військовому обліку, а саме: інформацію про перебування на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачем-1 було змінено та його постановлено на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 без відповідної його заяви та в порушення відповідної процедури, встановленої п.79-81 Порядку №1487, оскільки такої заяви ним не подавалось, а також посадовими особами відповідача-1, маючи доступ до вищенаведеного Реєстру, було вилучено (анульовано) інформацію про його бронювання, що підтверджено відомостями із мобільного застосунку «Резерв+» станом на 25.05.2025р. та станом на 25.07.2025р. За викладених обставин, позивач вважає, що на момент прийняття оспорюваного наказу про його мобілізацію 07-08.06.2025р. позивач мав відстрочку від призову під час мобілізації, оскільки був заброньованим до 11.03.2026р., що не було перевірено відповідачем-1 всупереч його повноваженням, визначеним п. 15 Положення №154, а відтак, вважає, що відповідачем-1 було порушено процедуру призову на військову службу під час мобілізації, встановлену чинним законодавством, тому оспорюваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про його призов на військову службу позивач вважає незаконним, таким, що підлягає скасуванню. А з огляду на те, що прийняті під час реалізації вказаного вище наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації решта наказів, що пов'язані з подальшим проходженням військової служби, є похідними від наказу відповідача-1, тому представник позивача зазначив, що і такі накази також підлягають скасуванню. У письмових поясненнях та у відповідях на відзиви від 09.10.2025р., від 13.10.2025р. та від 14.10.2025р. представник позивача послався на ті ж самі обставини та підстави, які наведені у позові, додатково, зазначив, що у даному випадку, мала місце «примусове затримання та мобілізація» стосовно позивача, який був заброньованим, надав усі документи ( у тому числі, ВОД в електронному вигляді) на першу вимогу, які були працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 проігноровані, жодної згоди на добровільну мобілізацію не давав та повісток йому не вручалося, позивач є зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , що віднесено до Індустріального району м. Дніпро, тому перебував на обліку саме в ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно відомостей із мобільного застосунку «Резерв+» станом на 25.05.2025р., жодних заяв про постановку на військовий облік до відповідача-1 не подавав, що на переконання позивача, свідчить про порушення відповідачем-1 процедури взяття на військовий облік, що в подальшому призвело до незаконного призову позивача на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою суду від 03.10.2025р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 31 жовтня 2025 року та зобов'язано відповідачів-1,2 протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обгрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності прийняття наказу від 07.06.2025р. в частині призову та направлення позивача для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 НГУ (відповідачу-1); надати докази в обгрунтування правомірності прийняття оспорюваного наказу(відповідачу-2), виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду була отримана відповідачами-1,2 у їх електронних кабінетах фактично 05.10.2025р. (у робочий час), що підтверджується змістом довідок про доставку електронних листів та є належним повідомленням відповідачів-1,2 про дату, час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 КАС України, наявних у справі.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду, 08.10.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_3 діяли на підставі наказів коменданта Дніпровського району №3 від 02.01.2024р. Так, 07.06.2025р. військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 проводились заходи з оповіщення військовозобов'язаних про необхідність явки до ТЦК та СП для уточнення облікових даних, проходження ВЛК і подальшого призову на військову службу під час мобілізації. В той же день, згаданими особами відповідача-1 було встановлено особистість позивача, який відмовився пред'явити військово-обліковий документ та паспорт громадянина України. Оскільки позивач є особою, яка підлягає призову на військову службу під час мобілізації, про що свідчать дані Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів системи «Оберіг», йому було запропоновано проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_3 (найближчий до місця події ТЦК) для уточнення облікових даних та проходження ВЛК, на транспорті ІНФОРМАЦІЯ_3 , на що позивач надав свою власну згоду, в дорозі до позивача погроз, примусів, залякувань, будь-яких психологічних заходів примусу, не застосовувались, мобільним телефоном позивач не користувався, оскільки він був зданий до чергового частини РТЦК та СП, як того вимагає розпорядження вищого командування. В той же день, 07.06.2025р. за направленням ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач пройшов ВЛК та був визнаний придатним до військової служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, зв'язку, охорони (довідка ВЛК №2025-0607-1639-1360-7). У зв'язку із тим, що позивач був визнаний придатним до військової служби за висновком ВЛК, у встановленому законом порядку не заброньований, а також не мав права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, було прийнято рішення про призов його на військову службу під час мобілізації.
Також, на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду 08.10.2025р. відповідачем-2 (військовою частиною НОМЕР_1 НГУ) через систему «Електронний суд» подано два екземпляри відзиву на позов однакового змісту, у яких останній просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що спірні правовідносини виникли в період дії в Україні воєнного стану, в свою чергу, позивачем до матеріалів цієї справи не було надано жодного доказу наявності у нього документу про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, а отже, вважає, що позивач не реалізував своє право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки з відповідною заявою та належними документами до ІНФОРМАЦІЯ_2 не звертався, тому, на переконання відповідача, ознаки протиправності оспорюваного наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині мобілізації позивача відсутні, а відповідно, відсутні і ознаки протиправності наказу командира в/ч НОМЕР_1 НГУ про зарахування позивача до списків військової частини. Також представник відповідача вказав і на те, що оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, тобто, актами одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі накази вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби, після їх видання виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості якої визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням №1153/2008, якими не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов, про що Верховний Суд має сталу послідовну позицію, викладену у постановах ВП ВС від 12.05.2021р. у справі №9901/286/19, у рішеннях Верховного Суду від 08.09.2021р. у справі №816/228/17, від 14.07.2021р. у справі №9901/96/21, від 27.10.2022р. у справі №П/9901/97/21. Відповідач зазначив, що виходячи із даних правових висновків Верховного Суду та екстраполюючи їх на правовідносини, які досліджуються у даній справі, скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваних позивачем актів індивідуальної дії про його призов та зарахування до списків особового складу військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності. Стосовно позовних вимог про зобов'язання командира в/ч НОМЕР_2 звільнити позивача з військової служби, то відповідач-2 зазначив, що позивач почав проходити військову службу та набув статусу військовослужбовця, відтак вважає, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, про що містяться аналогічні висновки у постанові Верховного Суду від 05.02.2025р. у справі №160/2592/23., які повинні враховуватися судом при розгляді цієї справи в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України. У зв'язку з наведеним, представник відповідача-2 вважає, що позовні вимоги про зобов'язання звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу частини не підлягають задоволенню.
Також згаданою вище ухвалою суду від 03.10.2025р. у відповідачів-1,2 у порядку, встановленому ст.80 КАС України були витребувані, зокрема, копії заяви позивача про постановлення на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , копії всіх документів, які були підставами для зняття позивача з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 та постановлення на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 та копії оспорюваних наказів.
Разом з тим, військовою частиною НОМЕР_3 НГУ вказані вимоги у встановлений судом строк виконані не були та разом із відзивом на позов копію оспорюваного наказу суду відповідачем-2 не надано, про причини не подання цього доказу суд не повідомлено.
Лише на вимогу суду у телефонному режимі про необхідність виконання вимог ухвали суду та попередження про наслідки її не виконання для відповідача-2, останнім 26.11.2025р. через систему «Електронний суд» було надано копію Витягу з оспорюваного наказу від 09.06.2025р. №120мтд про зарахування позивача до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення з 08.06.2025р.
Також 26.11.2025р. відповідач-2 надав клопотання про надання додаткових пояснень та надання письмових доказів, у яких повідомив суд про те, що позивач самовільно залишив місця служби 13.06.2025р. та за цим фактом розпочато кримінальне провадження про що свідчить витяг з ЄРДР від 19.08.2025р. та наразі досудове розслідування за даним кримінальним провадженням триває, у зв'язку із чим просив долучити дане клопотання до матеріалів справи та врахувати їх при повному та об'єктивному дослідженні обставин справи згідно до ч.3 ст.44 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши зазначене клопотання, вивчивши надані копії доказів на його підтвердження, суд вважає, що, оскільки викладені у ньому обставини та додані до цього клопотання докази з приводу самовільного залишення позивачем місця служби не стосуються ні предмету позову, ні підстав заявленого позову, а відтак, додані до нього докази щодо самовільного залишення позивачем місця служби не можуть вплинути на результат прийнятого рішення у цій справі, тому у задоволенні згаданого клопотання відповідачеві-2 слід відмовити.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 01.12.2025р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується змістом копії паспорту позивача серії НОМЕР_4 від 28.02.1998р., наявної у справі.
Згідно до копії розпорядження начальника Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 11.03.2025р. №620/0/527-25 ТОВ «АВТОТРЕЙДІНГ ДНІПРО» було визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливим для забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, про що свідчить копія відповідного розпорядження та Переліку підприємств, що є додатком до нього.
27.03.2025р. наказом ТОВ «АВТОТРЕЙДІНГ ДНІПРО» за №12/к/тр позивача - ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів дільниці ТО та ремонту за основним місцем роботи на умовах повного робочого тижня з 01.04.2025р., що підтверджується змістом копії Довідки про підтвердження місця роботи вих. №65/1 від 09.06.2025р. та копією відповідного наведеного наказу, наявних у справі.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, сформованою у застосунку «Дія» за номером запиту 20250414-833543 від 14.04.2025р., встановлено, що за ТОВ «АВТОТРЕЙДІНГ-ДНІПРО» заброньовано 8 військовозобов'язаних, серед яких, зокрема, і під номером 35, вказано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , якого заброньовано до 11.03.2026 року.
Також і згідно з відомостями із електронного військово-облікового документу позивача, які містяться у мобільному застосунку «Резерв+» станом на 25.05.2025р., 17:28 вбачається, що позивач - ОСОБА_1 , є військовозобов'язаним, перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , дані уточнені вчасно, номер у реєстрі «Оберіг» - НОМЕР_5 , має відстрочку, тип відстрочки: БРОНЮВАННЯ, відстрочка: до 11.03.2026 року.
Як зазначив позивач у позові, 07.06.2025р. посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 його було затримано та примусово, із застосуванням погроз та психологічного тиску, без будь-якої згоди на такі дії по відношенню до нього, доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_7 , вилучено мобільний телефон, направлено для проходження ВЛК та за результатами проведеної ВЛК позивача було визнано придатним до військової служби про що свідчить зміст копії Довідки ВЛК №2025-0607-1639-1360-7 від 07.06.2025р., що підтверджено і представником відповідача-1 у відзиві на позов.
Далі, посадовими особами відповідача-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), маючи доступ до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 », були внесені відповідні зміни стосовно позивача, а саме:
1) здійснено взяття (постановлення) позивача на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 (відповідної копії заяви позивача про взяття його на військовий облік на вимогу суду відповідачем-1 не надано);
2)виключено (анульовано) дані про перебування позивача на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
3) анульовано відомості про наявність у позивача відстрочки у вигляді бронювання до 11.03.2026р., що підтверджується порівняльним аналізом змісту електронного ВОД позивача у мобільному застосунку «Резерв+» станом на 25.05.2025р. та станом на 25.07.2025р., копії яких наявні у справі.
За результатами вищенаведених дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , 08.06.2025р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 був виданий наказ за №08 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» за змістом якого, відповідно до поіменного списку №1006 від 08.06.2025р. було наказано призвати на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направити до військової частини НОМЕР_1 , зокрема, солдата ОСОБА_1 , що підтверджується копією відповідного Витягу з цього наказу.
Згаданий наказ було підписано начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 .
09.06.2025р. наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №120мтд солдата ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, призначено на посаду водія ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти автотранспортного батальйону та визнано таким, що приступив до виконання обов'язків за посадою з 08.06.2025р.
Тобто, із наведених описаних судом обставин слідує, що, у даному випадку, з боку посадових осіб відповідача-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) стосовно прав та інтересів позивача мала місце примусова мобілізація (без перевірки відповідачем-1 даних щодо відстрочки у реєстрі «Оберіг», без вручення повісток, фактично протягом однієї доби), яка у народі отримала свою назву «Бусифікація».
Позивач, вважаючи вищенаведену мобілізацію, оформленою вищенаведеними наказами від 08.06.2025р. №08 та від 09.06.2025р. №120мтд незаконною, вчиненою з порушенням процедури, встановленої чинним законодавством України, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Приписами п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Частиною 2 ст. 35 встановлено, що Закону №2232-ХІІ на спеціальному військовому обліку перебувають військовозобов'язані, заброньовані за центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин ( далі - Закон №3543-ХІІ).
За ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Частинами 7-9 ст. 23 Закону №3543-XII встановлено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 24 Закону №3543-XII бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 25 Закону №3543-XII бронюванню підлягають військовозобов'язані, які працюють або проходять службу на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Частиною другою ст. 25 Закону №3543-XII встановлено, що порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов'язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі - Порядок №560).
За п. 58 Порядку №560 органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Порядок бронювання військовозобов'язаних під час воєнного стану затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 року №76 (далі Порядок №76).
Згідно п. 9 Порядку №76 передбачено, що підприємства, установи та організації, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, банки та інші установи, державне регулювання діяльності яких здійснюється Національним банком, подають список центральному органу виконавчої влади або Національному банку, або відповідній обласній, Київській та Севастопольській міській держадміністрації (військовій адміністрації у разі її утворення), який прийняв рішення про визначення таких підприємств, установ та організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Список подається в електронній формі засобами Порталу Дія (у разі наявності технічної можливості) відповідно до Порядку бронювання засобами Єдиного державного вебпорталу або у паперовій та/або електронній формі за формою згідно з додатком 1 разом з відповідним обґрунтуванням та довідкою про кількість військовозобов'язаних за формою згідно з додатком 2.
Порядок бронювання військовозобов'язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2024 року №650 (далі Порядок №650).
За п. 1 Порядку №650 він визначає механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов'язаних засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу, зокрема, на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (далі - установи).
Відповідно до п. 1 Порядку №650 бронювання військовозобов'язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється за списками засобами Порталу Дія.
Згідно п. 18, 19 Порядку №650 сформований список перевіряється засобами Реєстру військовозобов'язаних з метою перевірки наявності особи в зазначеному Реєстрі.
У разі позитивного результату перевірки, проведеної відповідно до пункту 18 цього Порядку, засобами Реєстру військовозобов'язаних автоматично здійснюється переведення військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки.
У відповідності до п. 21 Порядку № 650 інформація (відомості, дані) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (бронювання) відображається у військово-обліковому документі в електронній формі.
За п.п. 22-23 Порядку № 650 за заявою працівника в електронній формі, поданою засобами Порталу Дія, може формуватися витяг про бронювання військовозобов'язаного (далі - витяг), який є документом, що підтверджує надання військовозобов'язаному відстрочки. Витяг формується в електронній формі засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття його змісту. Витяг надсилається засобами Порталу Дія в електронний кабінет користувача.
Таким чином, військовозобов'язаний вважається заброньованим з моменту переведення його на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки.
Згідно п. 1 Положення «Про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За абз. 9 пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Згідно пункту 15 Положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язаний організовувати, серед іншого, проведення перевірок готовності підприємств до оповіщення та забезпечення явки громадян, що підлягають призову на військову службу під час мобілізації та у воєнний час, на пункти збору або у військові частини, перевірок стану бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час і виконання військово-транспортного обов'язку.
При цьому, порівняльний аналіз норм згаданого вище законодавства свідчить про те, що Порядок №650 містить норми, що прийняті у часі пізніше, а також містить правила поведінки, які мають спеціальний характер щодо бронювання засобами порталу «Дія», що і мало місце в даній справі.
Як наслідок, вирішення цього спору належить здійснювати згідно до положень саме Порядку №650.
Відповідно, суд констатує відсутність потреби підприємства позивача оформлювати відстрочку згідно положень Порядку №560 (загальне правило поведінки, що втілено у подання клопотання про оформлення відстрочки), натомість, питання про бронювання позивача має бути вирішено згідно спеціального правила поведінки: без участі відповідних ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно приписів Порядку №650 шляхом перевірки у відповідний спосіб поданого підприємством списку працівників на бронювання та, в разі позитивного результату перевірки, автоматичного зарахування на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки.
В той же час, органи ТЦК позбавлені можливості впливу на таку форму відстрочки як бронювання працівників, а зобов'язані лише перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо особи.
Так, як встановлено судом із матеріалів справи, підприємством - ТОВ «Автотрейдінг-Дніпро» (віднесеного до підприємств та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (розпорядження від 11.03.2025р. №620/0/527/25)) позивача у справі - ОСОБА_1 , як працівника даного підприємства, було заброньовано до 11.03.2026р. згідно інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів від 14.04.2025р. запит №20250414-833543 через Державний портал «Дія».
Також і зі змісту Військово-облікового документу (далі - ВОД) у електронному вигляді, який міститься у мобільному застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 станом на 25.05.2025р. вбачається, що у ньому відображена інформація про перебування позивача як військовозобов'язаного на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер в реєстрі Оберіг:291120241425480200282, звання - солдат, ВОС 956647, дані уточнені вчасно, а також зазначено інформацію про наявність такого типу відстрочки: БРОНЮВАННЯ, відстрочка до 11.03.2026р.
Зазначене свідчить про те, що з урахуванням того, що мобільний телефон знаходився при позивачеві під час його затримання працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 (що підтверджено представником відповідача-1 у відзиві у позові), 07.06.2025р., позивач не міг не пред'явити такий документ працівникам ІНФОРМАЦІЯ_3 , що спростовує доводи відповідача-1 про те, що позивач не пред'явив до перевірки, зокрема, ВОД.
При цьому, суд звертає увагу відповідача-1 на те, що у відзиві на позов представник відповідача-1 сам підтверджує факт того, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 установили особу позивача, як військовозобов'язаного, за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» (сторінка 3 відзиву на позов), а відтак, останні не могли не помітити, що у вказаному Реєстрі була наявна інформація стосовно наявного права на відстрочку у вигляді бронювання позивача «до 11.03.2026 року», у зв'язку із чим доводи відповідача-1 про те, що позивач не мав права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації станом на 08.06.2025р., є неспроможними.
Так, представник відповідача -1 у відзиві на позов визнає, що мобільний телефон був вилучений у позивача у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що додатково свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості скористатися мобільним застосунком «Резерв+», у якому містилася інформація про його бронювання до 11.03.2026 року.
Тобто, зазначені описані вище події, свідчать про те, що групою оповіщення із числа працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично позивача було затримано примусово (бусифіковано), позбавлено можливості користуватися мобільним застосунком «Резерв+», примусово доставлено ІНФОРМАЦІЯ_9 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , без вручення йому повістки, таких доказів відповідачем-1 суду не надано, а навпаки, і підтверджено вище представником відповідача-1 у відзиві на позов.
З огляду на викладене, слід зробити висновок, що відповідачем-1 фактично заходів щодо перевірки даних ВОД позивача за допомогою інформації, які міститься у Реєстрі «Оберіг» ні групою оповіщення, ні працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , до проведення заходів з його мобілізації, жодних не вчинялось, що свідчить про порушення відповідачем-1 вимог пункту 15 Положення №154.
А враховуючи те, що групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 не було виконано вимог пункту 15 Положення №154 в частині перевірки стану наявності у позивача відстрочки у вигляді бронювання на період мобілізації та на воєнний час за інформацією, яка відображена була у Реєстрі «Оберіг», таких доказів відповідачем-1 суду не надано, суд приходить до висновку, що оспорюваний наказ №08 від 08.06.2025р. в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації, прийнятий посадовою особою відповідача-1 у період наявного у позивача бронювання станом на 08.06.2025р. та до 11.03.2026р., є протиправним та незаконним.
За таких обставин, згаданий вище оспорюваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №08 від 08.06.2025р. в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.
Що стосується повноважень посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 під час оповіщення військовозобов'язаних, примусову затримку та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_10 , що є одною із підстав порушення процедури за даним позовом, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Умови та порядок перевірки військово-облікових документів під час мобілізації визначені пунктами 50 - 54 Порядку №560, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно до пункту 50 згаданого Порядку №560 передбачено, що право на перевірку військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у резервістів та військовозобов'язаних під час мобілізації надається представникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки, уповноваженим вручати повістки (далі - уповноважені представники).
Під час перевірки військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації - пункт 52 Порядку №560.
Згідно пункту 54 Порядку №560 встановлено, що під час перевірки ВОД:
- уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язаний назвати своє прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), посаду, а також пред'явити службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, разом з паспортом громадянина України (посвідченням офіцера, військовим квитком);
- поліцейські та представники органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби відрекомендовуються у порядку, визначеному наказами керівників Національної поліції та Держприкордонслужби відповідно.
У ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов'язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки). Із зазначеною метою представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби та поліцейські можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022р. №1487 або Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов'язаному (крім резервістів та військовозобов'язаних СБУ та розвідувальних органів) прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів. Із зазначеною метою громадянину оформляється та вручається повістка.
У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.
Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.
Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
У разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За приписами ст.261 КУпАП України визначено, що про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.
Із аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що група оповіщення має повноваження діяти чітко до наведеної процедури та повноваженнями на примусове затримання та доставлення військовозобов'язаного до ІНФОРМАЦІЯ_2 не наділена.
Судом у ході судового розгляду даної справи доказів, які б свідчили про дотримання групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 вищенаведених вимог Порядку №560, а саме: здійснення відеофіксації оповіщення військовозобов'язаних саме 07.06.2025р., перевірку даних ВОД позивача із використанням даних згаданого Реєстру із застосуванням вищенаведених технічних пристроїв, виписування та вручення повістки позивачеві, складання акту про відмову в отриманні позивачем повістки, складання поліцейським протоколу про адміністративне затримання в порядку ст.ст. 261,262 КУпАП, відповідачем-1 та його представником, суду не надано.
Відсутні і докази, які б свідчили про те, що за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», порталу «Дія» позивач не мав права на відстрочку у вигляді бронювання станом на 08.06.2025р. (дату винесення оспорюваного наказу), таких доказів відповідачем-1 суду не надано.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що під час проведення заходів з оповіщення 07.06.2025р., групою оповіщення у складі працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично мав місце факт примусового затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 (бусифікація) без вручення повістки, без складання протоколу затримання, внаслідок чого працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 було допущено грубе порушення процедури оповіщення, встановленої п.п.50-54 Порядку № 560, що свідчить про вчинення дій з перевищенням наданій їй (групі оповіщення) повноважень.
Відтак, встановлені судом вищеописані факти затримання та доставлення позивача групою оповіщення до ІНФОРМАЦІЯ_3 без дотримання вищенаведеної процедури, встановленої п.50-54 Порядку №560, не можуть бути визнані судом правомірними діями відповідача-1 суб'єкта владних повноважень.
Також, перевіряючи правомірність дій відповідача-1, які полягають у взятті позивача на військовий облік з одночасним зняттям з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є одною із підстав позову щодо дотримання процедури, суд зазначає про таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (п. 3 Порядку №1487).
Військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов'язані та резервісти працюють (навчаються) - пункт 14 Порядку №1487.
Згідно до пункту 14-3 згаданого Порядку №1487 передбачено, що взяття на військовий облік громадян України, зазначених у пунктах 14-1 і 14-3 цього Порядку, здійснюється за зареєстрованим/задекларованим їх місцем проживання (військовозобов'язаних та резервістів СБУ - в Центральному управлінні та регіональних органах СБУ), а у разі, коли місце проживання не зареєстровано/не задекларовано, - територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил.
Пунктом 15 Порядку №1487 установлено, що за умови запровадження інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів»:
- взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку і відомості про яких наявні та актуалізовані (верифіковані) в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, за умови дотримання ними правил військового обліку здійснюється на підставі відомостей про декларування, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання осіб в електронній формі, надісланих органами, що здійснюють реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб (далі - органи реєстрації) через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- відомості про декларування/зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов'язаних та резервістів, надіслані органом реєстрації через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, є підставою для взяття особи на військовий облік або зняття з військового обліку районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, органом СБУ, відповідним підрозділом розвідувального органу.
У разі звернення призовника, військовозобов'язаного або резервіста до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів за новим задекларованим місцем проживання в його військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки про взяття на військовий облік за новим місцем проживання.
Згідно до вимог пункту 20 Порядку №1487 передбачено, що у разі зміни місця проживання або у разі, коли в паспорті громадянина України відсутні відмітки про реєстрацію місця проживання, призовниками, військовозобов'язаними та резервістами подається інформація, яка підтверджується документами або відомостями відповідно до Закону України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 “Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад»
В абз. 3 п. 79 Порядку № 1487, зазначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.
Аналіз вказаних приписів свідчить про те, що взяття на військовий облік військовозобов'язаних віднесено до повноважень ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке відбувається за зареєстрованим місцем проживання військовозобов'язаного.
Як свідчать матеріали справи, позивач є зареєстрованим за місцем свого проживання - АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним штампом у копії паспорті позивача НОМЕР_4 від 28.02.1998р., наявного у справі.
За змістом ВОД позивача у електронній формі, який міститься у мобільному застосунку «Резерв+», видно, що позивач перебував на військовому обліку як військовозобов'язаний у ІНФОРМАЦІЯ_11 станом на 25.05.2025р.
Жодних доказів про зміну місця реєстрації/проживання та звернення позивача у зв'язку із цими обставинами до ІНФОРМАЦІЯ_3 матеріали справи не містять, а відповідачем-1 на вимогу суду, не надані.
Також і позивачем до позову не було надано жодних доказів, які б свідчили про зміну місця проживання/реєстрації позивача, та як наслідок, необхідність взяття на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В той же час, зміст ВОД позивача, роздрукованого із мобільного застосунку «Резерв+» станом на 25.07.2025р., свідчить про те, що позивача було взято та знято з військового обліку 07.06.2025р. саме ІНФОРМАЦІЯ_12 .
Зазначені встановлені факти відповідачем-1 жодними доказами не спростовані.
Відтак, враховуючи те, що позивач не змінював свою адресу проживання/реєстрації та до ІНФОРМАЦІЯ_3 про взяття на військовий облік не звертався, відповідні відомості до відповідача-1 від органів місцевого самоврядування щодо зміни його місця реєстрації не надходили (таких доказів суду не надано), суд приходить до висновку, що у відповідача-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) підстави для взяття позивача на військовий облік, призов за мобілізацією за оспорюваним наказом та зняття з такого обліку підстави були відсутні, тому такі дії відповідача-1 також слід визнати протиправними, незаконними та вчиненими всупереч вимогам вищенаведеного Порядку №1487.
Що стосується наявності у відповідача-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) повноважень в частині вилучення (фактично анулювання) останнім у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про бронювання позивача до 11.03.2026р., що є однією з підстав порушення відповідачем-1 процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, суд, досліджуючи ці повноваження, виходить з наступного.
Як зазначалося уже вище, бронювання військовозобов'язаних під час воєнного стану врегульовано спеціальним Порядком №650.
Згідно до пункту 2 Порядку №650 визначено, що бронювання військовозобов'язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов'язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), погодженими Міноборони (військовозобов'язаних, які перебувають на військовому обліку в СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органі Міноборони, - за списками, погодженими СБУ, Службою зовнішньої розвідки, розвідувальним органом Міноборони), в паперовій та/або електронній формі або в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) відповідно до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 р. № 650 “Деякі питання бронювання військовозобов'язаних під час воєнного стану»
Заброньованим військовозобов'язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка).
Пунктом 13 Порядку №650 передбачено вичерпний перелік підстав з яких відстрочка (бронювання) анулюється.
Так, надана відстрочка підлягає анулюванню у разі:
1) закінчення строку її дії;
2) завершення підприємством, установою, організацією виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань;
3) позбавлення підприємства, установи та організації статусу критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період органом, який прийняв рішення про визначення такого підприємства, установи та організації критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
4) ліквідації органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації;
5) звільнення військовозобов'язаного з органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації (крім звільнення з посади з подальшим призначенням на іншу посаду в межах одного органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації);
6) тимчасового припинення дії трудового договору військовозобов'язаного з підприємством;
7) обґрунтованого подання керівника органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації;
8) надання відстрочки з інших причин, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
9) припинення укладеного договору (контракту) або закінчення строку призначення - для працівників спеціалізованих установ ООН, міжнародних судових органів, міжнародних та неурядових організацій та установ, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна, відповідно до укладених міжнародних договорів України.
У випадках, зазначених у підпунктах 2-9 цього пункту, анулювання відстрочки здійснюється за рішенням Мінекономіки на підставі обґрунтованого подання органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.
Надана військовозобов'язаному рішенням Мінекономіки відстрочка, строк дії якої не закінчився, вважається анульованою з дня прийняття Мінекономіки іншого рішення про бронювання такого військовозобов'язаного.
Таким чином, із аналізу вищенаведених норм чинного законодавства слідує, що відстрочка (бронювання), надана військовозобов'язаному, може бути анульованою, зокрема, за обгрунтованим поданням підприємства, яке його бронювало та така відстрочка вважається анульованою з дня прийняття Мінекономіки відповідного рішення про анулювання такої відстрочки.
Як свідчать матеріали справи, підприємством-роботодавцем позивача ТОВ «Автотрейдінг-Дніпро» відповідного обгрунтованого подання про анулювання позивачеві відстрочки (бронювання) наданої до 11.03.2026р. згідно відомостей із порталу «Дія», які містяться у запиті №20250414-833543 від 14.04.2025р., до Мінекономіки не подавалось.
А відповідно, вказана відстрочка (бронювання) позивача, надана Мінекономіки через портал «Дія» до 11.03.2026р. була чинною на дату винесення відповідачем-1 оспорюваного наказу №08 від 08.06.2025р. про призов позивача на військову службу під час мобілізації та є чинною і на момент розгляду даної справи.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач-1 не мав повноважень на анулювання відстрочки позивача (бронювання), наданої Мінекономіки згідно відомостей із порталу «Дія», які містяться у запиті №20250414-833543 від 14.04.2025р., шляхом виключення такої інформації з Реєстру «Оберіг», а відтак, внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» про анулювання такої відстрочки посадовими особами відповідача-1 вчинено з грубим порушенням вимог пункту 13 Порядку №560 та з перевищенням наданих посадовим особам відповідача-1 повноважень, що не може бути залишено поза увагою суду.
А оскільки наведені дії посадових осіб відповідача-1, вчинені не у межах їх повноважень, фактично з їх перевищенням, тому такі дії слід також визнати протиправними та незаконними.
Суд повторно зазначає, що процедура бронювання саме згідно Порядку №650 здійснюється без участі відповідача-1, відповідні правові наслідки настають самостійно, відповідач-1 не може заперечувати їх настання та впливати на значущість таких наслідків. Позивача було заброньовано не відповідачем-1, в зв'язку з чим останній не може оцінювати цей факт жодним іншим чином, окрім як, визнавати його як такий, тобто що позивач є заброньований, переведений на спеціальний військовий облік та має відстрочку. Зауваження до належності проведеної процедури мали б бути висловлені відповідачем-1 суб'єкту прийняття рішення для вжиття відповідних заходів, оскільки відповідач-1 не навів жодного обґрунтування щодо наявності у нього повноважень не визнавати бронювання особи згідно Порядку №650, в т.ч. оцінювати належність здійсненої процедури бронювання та заперечувати її наслідки. Такі дії відповідача-1 суперечать принципу законності, правової визначеності, за якого відповідач-1, не маючи відповідних повноважень, заперечував юридичні наслідки дій інших учасників правовідносин, які настали в результаті реалізації наявних у таких учасників правовідносин повноважень.
Отже, позивач був заброньований в автоматичному режимі згідно спеціально створеного державою для цього механізму, що відповідач-1 проігнорував, не маючи жодних розумних підстав та повноважень для цього.
Суд зазначає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.05.2023 року у справі № 640/22934/20.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.
Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Таким чином, в силу положень п. 19 Порядку №650 позивач набув відстрочку від призову як заброньована особа. Відповідач-1 здійснив мобілізацію позивача всупереч цієї обставини. Докази обґрунтованості таких дій відсутні. При цьому, незалежно від наявності таких доказів слід констатувати, що позивач здійснив усі належні дії для настання відповідних юридичних наслідків, а факт бронювання позивача судом встановлено.
Як наслідок, суд констатує, що є протиправною мобілізація особи, що проведена за наявності у такої особи бронювання та відстрочки, оформленої саме згідно Порядку №650 (за допомогою веб-порталу "Дія" - спеціального державного механізму, спрямованого на спрощення процедури бронювання та за якого втілення наслідків бронювання повністю перебуває в межах сфери відповідальності органів державної влади, а не особи, на відміну, наприклад, від оформлення відстрочки з інших причин, які не є бронюванням, та за нормами Порядку №560).
Оспорюване рішення відповідача-1 не відповідає принципу «належного урядування», який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). В даній справі виключно суд є тим органом влади, який здатен реально забезпечити виправлення помилки, допущеної відповідачем-1.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11 червня 2009 року, також рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, пункт 71).
Тобто, позивач не повинен зазнати негативних наслідків у вигляді фактично анулювання його відстрочки через бронювання, що зумовлено ігноруванням відповідачем-1 обставини бронювання позивача.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року).
Однак в даній справі відповідачем-1 не наведено доводів, які б належним чином виправдовували призов особи, яка є заброньованою засобами веб-порталу "Дія" за нормами Порядку №650.
Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов'язків (див., наприклад, рішення у справі Крастанов проти Болгарії (Krastanov v. Bulgaria), заява №50222/99, пункт 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах Молдован та інші проти Румунії (№ 2) (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, пункт 94, ECHR 2005-VII (витяги), та Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, пункт 159, Series А № 25).
В даній справі йдеться про право позивача на законне поводження щодо нього, яке є складовою принципу верховенства права та втілено в принципах законності, правової визначеності, які створюють пов'язані між собою в т.ч. приватні права громадян та публічні обов'язки органів державної влади.
В свою чергу, відповідач, діючи всупереч встановленої законодавством процедури та не зважаючи на обставини, які мали значення для правильного вирішення юридичної ситуації за участю позивача, допустив порушення прав останнього, мобілізувавши його всупереч наявному бронюванню.
При цьому, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття».
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №640/21435/22.
Судом констатовано, що йдеться про істотне (фундаментальне) порушення, яке напряму визначає поведінку відповідача-1 з питань призову позивача: позивач не підлягав призову в день, коли відповідач-1 такий призов здійснив, оскільки був заброньований. Ігнорування цієї обставини відповідачем-1, незалежно від причин такого ігнорування, не може створювати негативні наслідки для позивача, який мав відстрочку від призову на військову службу саме за п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII. Така відстрочка була оформленою, що і зумовило зміни в правовому статусі позивача, які відповідачем-1 не були ані встановлені, ані враховані.
Отже, всі вищенаведені дії вчинені посадовими особами відповідача-1 під час процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, які мали місце у період з 07.06.2025р. по 08.06.2025р., є грубими порушеннями процедури її проведення, вчиненими поза межами повноважень відповідача-1, ці порушення є істотними (оскільки за умови дотримання відповідачем-1 вищенаведеної процедури, наслідки незаконної мобілізації б не настали), тому прийнятий на основі таких протиправних і незаконних дій відповідача-1, акт індивідуальної дії - оспорюваний наказ №08 від 08.06.2025р. в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
А враховуючи те, що судом вище було встановлено та відповідачем-1 не спростовано, що позивача було мобілізовано протиправно, визнанню протиправними та скасуванню підлягають і усі правові акти, в яких втілено таку процедуру, зокрема, відповідні накази відповідача-1 та відповідача-2.
Відтак, і наказ командира військової частини НОМЕР_2 НГУ від 09.06.2025р. №120мтд в частині зарахування позивача до особового складу військової частини та всіх видів забезпечення також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, правомірність прийняття оспорюваних наказів з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу приписів чинного законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами представниками відповідачів-1, 2 не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, наведені представником відповідача-1 у відзиві на позов доводи, оскільки зміст відзиву на позов не містить взагалі жодних посилань на докази, які б свідчили про дотримання посадовими особами відповідача-1 під час оповіщення позивача процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, що є основною підставою даного спору, а відтак, даний відзив на позов складений без дотримання вимог п.5 ч.2 та п.1 ч.4 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, тому наведені у ньому обставини не беруться судом до уваги, оскільки викладених у позові обставин щодо порушення відповідачем-1 процедури його призову не спростовують.
Є безпідставними та необгрунтованими посилання представника відповідача-1 на процедуру проведення ВЛК, оскільки остання не є предметом спору.
Суд звертає увагу відповідача-1 на те, що представник відповідача-1 проявив повне нерозуміння до предмету спору, яким є правомірність недотримання процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації у період його бронювання, яке діяло до 11.03.2026р., тобто, бронювання позивача було дійсним на момент його призову відповідачем-1 за оспорюваним наказом - 08.06.2025р., про що у відзиві на позов не зазначено жодних обгрунтувань.
Також і не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи представника відповідача-2 з приводу того, що до матеріалів справи не надано жодного належного доказу наявності у позивача документу про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на те, що зазначене спростовується такими копіями документів, наявними у справі, а саме: відомостями, які містилися у ВОД позивача у електронному вигляді станом на 25.05.2025р., де наявна інформація про те, що позивач має відстрочку до 11.03.2026р., тип відстрочки: БРОНЮВАННЯ; інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з порталу «Дія» за №20250414-833543 від 14.04.2025р., де містяться відомості про те, що за ТОВ «Автотрейдінг-Дніпро» заброньовано 8 військовозобов'язаних, серед яких і позивач під номером 35, які були проігноровані відповідачем-2, так само, як їх проігнорував їх і відповідач-1, маючи доступ до згаданих Реєстрів.
Разом з тим, суд зазначає, що ігнорування вищенаведених доказів суб'єктами владних повноважень - відповідачем-1 та відповідачем-2 не може свідчити про їх відсутність.
Судом критично надається оцінка доводам відповідача-2 з приводу відсутності доказів факту звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання йому відстрочки від призову через що вважає, що відсутні докази протиправності наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 з огляду на наступне.
По-перше, представнику відповідача-2 (в/ч НОМЕР_2 ГНУ) повноважень на захист інтересів відповідача-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у даній справі не надано.
По-друге, представник відповідача-2 безпідставно та необгрунтовано залишив поза увагою процедуру надання відстрочки у порядку бронювання згідно з приписами Порядку №650, що мало місце у даному спорі, від якої відповідач-1 усунутий та позивач не має обов'язку подавати до ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідну заяву, що не передбачено Порядком №650.
По-третє, представник відповідача-2 також проігнорував і те, що позивач не перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , а перебував на такому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчать відповідні копії документів, наявні у справі, а відтак, говорити про не подання відповідної заяви на відстрочки, без надання відповідачем-2 суду таких доказів є порушенням останнім вимог процесуального законодавства за змістом якого, учасник справи, який заперечує будь-які факти повинен надати суду відповідні належні та допустимі докази на їх спростування в силу ст.73 КАС України, чого зроблено останнім не було та таких доказів до відзиву на позов не додано.
З приводу доводів представника відповідача-2 про те, що оскаржувані накази є актами одноразового застосування та внаслідок їх реалізації вичерпали свою дію, позивача було зараховано до списків особового складу військової частини, що, на його переконання порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, суд зазначає про таке.
Незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.
Право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.
Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.
Отже, у разі видання суб'єктом владних повноважень, в даному випадку начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (наявність у нього відстрочки від проходження військової служби), має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача, що ним (позивачем) фактично і було зроблено у даній справі, а тому аргументи відповідача-2 щодо неможливості оскарження таких індивідуально-правових актів, які є реалізованими, є помилковими, оскільки суперечать завданню адміністративного судочинства за змістом якого адміністративні суди наділені повноваженнями здійснювати перевірку правомірності та законності їх прийняття в силу ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а, навпаки, дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів позивача з боку районного ТЦК та СП, а тому наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов на військову службу під час мобілізації від 08.06.2025 №08 в частині призову на військову службу під час мобілізації позивача та направлення його до військової частини НОМЕР_2 НГУ є протиправним та підлягає скасуванню.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення твердження представника відповідача-2 стосовно того, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, яка була призвана на військову службу, з посиланням на висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, з огляду на те, що правові висновки згаданого Суду підлягають застосуванню у разі подібності правовідносин та у разі застосування тих самих норм матеріального права в силу ч.5 ст.242 КАС України, при цьому, суд враховує і те, що кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів.
У справі на яку посилався представник відповідача-2, основним акцентом позивача-військовослужбовця було те, що він не проходив ВЛК, у вищезазначеній справі, позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача), а дії комісії ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо порушень, допущених під час процедури проведення ВЛК. Позивач оскаржував саме акт індивідуальної дії в частині, яка безпосередньо його стосується, предметом судового розгляду у даній справі не було дослідження процедури проведення ВЛК та/ або інших дій (бездіяльності) районного ТЦК та СП, тобто справи не є тотожними (подібними).
При цьому, висновки Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковими, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому суд не вбачає підстав для застосування у даних правовідносинах наведених правових висновків, оскільки вони не є релевантними до правовідносин у цій справі.
Всі інші аргументи представників відповідачів-1,2 уважно вивчені судом, проте, не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачами-1,2 оспорюваних наказів про призов позивача на військову службу під час мобілізації та подальше зарахування позивача до списків особового складу військової частини, суд приходить до висновку, що відповідачі-1, 2 при прийнятті оскаржуваних вище наказів, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, посадові особи відповідача-1 під час призову позивача на військову службу під час мобілізації допустили грубі порушення процедури відповідного призову, вчинення дій посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо анулювання бронювання позивача всупереч наданих їм повноваженням, тобто, діяли не у межах та не у спосіб наданих їх повноважень, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що при прийнятті оспорюваних наказів про призов позивача на військову службу під час мобілізації та подальшого зарахування до списків особового складу військової частини, відповідачі-1,2 порушили права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких оспорюваних актів індивідуальної дії протиправними та їх скасуванню, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача-2 (в-/ч НОМЕР_2 НГУ) прийняти рішення про звільнення з військової служби та виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, то в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з виходом судом у наведеній частині за межі позовних вимог, що є правом суду в силу ч.2 ст. 9 КАС України, з огляду на наступне.
За приписами ч.2 ст.9 згаданого Кодексу, передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
А згідно до вимог ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, яке призведе до відновлення права позивача є саме зобов'язання відповідача-2 (військову частину НОМЕР_2 НГУ) виключити позивача зі списків особового складу військової частини, що забезпечить правову визначеність для учасників спірних правовідносин та ефективний захист прав позивача, а також дотримання судом гарантій остаточного вирішення спору.
Також у даному контексті, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що в даній справі не йдеться про звільнення позивача з військової служби. Як наслідок, ані нормативно-правове регулювання, ані правові висновки Верховного Суду щодо правозастосування відповідного нормативно-правового регулювання з питань звільнення військовослужбовців з військової службі в даній справі не застосовані, оскільки є нерелевантними. В даній справі позивач потрапив до військової частини на підставі спірного наказу відповідача-1, такий наказ є протиправним, а тому не може створювати легальних правових наслідків у вигляді зміни правового статусу особи.
Вищевказане, як зазначалося уже судом вище, є втіленням в т.ч. сталої правової позиції Верховного Суду про те, що ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття».
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №640/21435/22.
Судом констатовано, що йдеться про істотне (фундаментальне) порушення, яке напряму визначає поведінку відповідача-1 з питань призову позивача: позивач не підлягав призову в день, коли відповідач-1 такий призов здійснив, оскільки був заброньований. Ігнорування цієї обставини відповідачем-1, незалежно від причин такого ігнорування, не може створювати негативні наслідки для позивача, який мав відстрочку від військової служби саме за п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII. Така відстрочка була оформленою, що і зумовило зміни в правовому статусі позивача, які відповідачем-1 не були ані встановлені, ані враховані.
З цих підстав йдеться не про звільнення позивача з військової служби, а про виключення зі списків особового складу військової частини, адже позивач неправомірно був зарахований спірним наказом відповідача-2 до таких списків, оскільки такий наказ є наслідком та має похідний характер від спірного наказу відповідача-1.
Подібне за змістом правозастосування здійснено у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі №280/5782/23, постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 року у справі № 600/6799/23-а та від 27.01.2025 року у справі №120/7924/24, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 року у справі №300/5636/24, постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2025р. у справі №400/11496/24.
За вказаних обставин, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Що стосується вимог позивача про стягнення з бюджетних асигнувань відповідачів-1,2 на його користь фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн., то ці вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Тобто, із аналізу наведених приписів слідує, що за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, колегія суддів зауважила, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Так, судом під час розгляду справ встановлено, що 1 вересня 2025р. між позивачем - ОСОБА_1 та Адвокатським бюро Станіслава Казанцева «Джастіс» був укладений Договір №1881 про надання правової допомоги.
За пунктом 3.2 розділу 3 цього договору встановлено, що розмір гонорару Адвокатського бюро визначаються сторонами у Специфікації, яка є невід'ємним додатком цього Договору.
Згідно до Специфікації №1 до згаданого договору від 1 вересня 2025р., у пункті 1 та 3 Специфікації наведено перелік юридичних послуг, що надаються за цією Специфікацією - супровід судового процесу щодо визнання протиправним та скасування наказу в частині призову та направлення для проходження військової служби та зарахування до списків особового складу військової частини, вартість послуг склала 30000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу за вказаним договором позивач надав такі докази, а саме: копію Акту наданих послуг №242 від 24.09.2025р. та копію Квитанції до прибуткового ордера №01 від 01.09.2025р. про прийняття від ОСОБА_1 на підставі договору №1881 про надання правової допомоги від 01.09.2025р. - 30 000,00 грн.
Під час судового розгляду даної справи від відповідачів-1,2 щодо клопотання або заяви про зменшення відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн. не надходило.
У відзиві на позов відповідачами-1,2 також не було висловлено жодних заперечень щодо співмірності вказаної суми витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем.
Тобто, відповідачі-1,2 жодним чином не заперечили щодо співмірності заявлених позивачем витрат.
Враховуючи викладене, факт того, що суб'єкти владних повноважень - відповідачі-1,2 не вважали за необхідне заперечувати у суді першої інстанції стосовно розміру адвокатських витрат, суд приходить до висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн., є обгрунтованими, тому вони підлягають компенсації позивачу солідарно за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів-1,2.
Наведений висновок адміністративного суду узгоджується з правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2022 року у справі №500/1410/21.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору у сумі 1937,92 грн., понесених позивачем згідно квитанцій від 24.09.2025р. та від 29.09.2025р. у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає підстав для їх розподілу, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач проходить військову службу за мобілізацією, предметом спору є оскарження актів індивідуальної дії (наказів №08 від 08.06.2025р. про призов на військову службу, №120мтд від 09.06.2025р. про зарахування до списків особового складу військової частини), які стосуються саме проходження ним військової служби, а відтак, позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову до суду згідно п.12 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір», тому сплачені позивачем суми судового збору підлягають поверненню позивачеві за умови подання відповідної заяви до суду, що передбачено приписами Закону України «Про судовий збір», а відтак, вказані витрати позивача по сплаті судового збору стягненню їх з бюджетних асигнувань відповідачів-1,2 не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 52, 72-77,94,122,132,139,193, 241-246,250,251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.06.2025р. № 08 в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 09.06.2025р. №120мтд в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та всі види забезпечення, а також призначення на посаду та визнання таким, що приступив до виконання обов'язків.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) виключити солдата ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 ) зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Стягнути солідарно з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_8 ), Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України( АДРЕСА_5 (через м.м.Вінницю,Кропивницький), 948км+206м, ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 ) - судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. 00 коп. (тридцять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва