02 грудня 2025 рокуСправа №160/22533/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Царікова Олена Василівна
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, 61000; ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, 61000; ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ЄДРПОУ 21910427), в якому позивач просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 15.07.2025 № 046850018654 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2025 про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07.01.1985 з 01.01.2003 по 31.12.2003.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що по досягненню пенсійного віку остання звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, позивачу було Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 15.07.2025 № 046850018654 відмовлено в призначені пенсії за віком з підстави відсутності необхідного страхового стажу. Крім того, пенсійним органом протиправно не зараховані періоди роботи позивача з 01.01.2003 по 31.12.2023, оскільки відсутня сплата внесків по СПОВ за зазначений період. З такою позицією пенсійного органу позивач не погоджується, що й стало підставою для звернення до суду.
11.08.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів, а також зобов'язати відповідачів надати до суду разом із відзивом на позов документи, що підтверджують надання відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
25.08.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач-1) надійшов відзив на позовну заяву (вх. №44444/25), в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що станом на день звернення за призначенням пенсії у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії згідно ч.1 ст. 26 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.2003 по 31.12.2003 згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 07.01.1985 року, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Враховуючи вищенаведені факти, вказує, що в діях Головного управління не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, останнім вчинено дії згідно вимог законодавства України діючого на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 02.12.2025.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
08.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
15.07.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області розглянуло заяву ОСОБА_1 від 08.07.2025 та рішенням за №046850018654 відмовило в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В даному рішенні зазначено наступне:
Необхідний вік становить 60 років.
Вік заявниці 60 років.
Необхідний страховий стаж становить 31 рік.
Страховий стаж заявниці становить 23 роки 11 місяців 16 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 07.01.1985 року:
- з 01.01.2003 по 31.12.2003, оскільки відсутня сплата внесків по СПОВ за зазначений період.
Не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 28.06.1988 згідно з дипломом НОМЕР_4 від 30.06.1988, оскільки період навчання перетинається з періодами роботи.
Право на пенсію заявниця набуде з 04.08.2029 або при набутті необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з означеним рішенням, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно приписів ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
В рішеннях Головного управління Пенсійного фонду України про відмову у призначенні пенсії вказано, що загальний страховий стаж позивача становить 23 роки 11 місяців 16 днів.
Необхідний страховий стаж становить - не менше 31 рік.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1,2,3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як встановлено судом, підставою для неврахування періоду роботи позивача з 01.01.2003 по 31.12.2003 є відсутність інформації про сплату страхових внесків.
Щодо доводів відповідача про неможливість зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи останнього з 01.01.2003 по 31.12.2003, оскільки відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно ч. 2 ст. 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено ч. ч. 4-6, 9, 10 ст. 20 вказаного Закону, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно із положеннями ч. 10 ст. 20 Закону №1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону №1058-IV).
Крім того, згідно ч. 6 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте, не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
За приписами ст. 113 Закону №1058-IV держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до ст. 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Тобто, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено саме на роботодавця, який здійснює нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Суд звертає увагу на те, що Верховним Судом сформована усталена правова позиція, відповідно до якої особа, яка звернулась за призначенням пенсії, не має відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи (зокрема, постанови від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а, від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17).
При цьому, суд повторно зазначає, що згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до наявних в матеріалах справи даних трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 07.01.1985 року ОСОБА_1 у період з 19.03.2001 по 31.12.2003 дійсно працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ АП “Флора-захист» та отримувала від цього ТОВ у спірні періоди заробітну плату, однак, нараховані на суму заробітної плати страхові внески (ЄСВ) роботодавцем (страхувальником) сплачені не були.
Оскільки з наявних у справі письмових доказів слідує, що в спірні періоди позивачеві була нарахована та виплачена заробітна плата на яку, в свою чергу, нараховувалися страхові внески, тим більше, що відповідними записами трудової книжки позивача підтверджено факт його роботи у ці періоди у ТОВ АП “Флора-захист», а несплата страхових внесків відбулася через вину роботодавця (страхувальника), у зв'язку із чим, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, зокрема, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а, отже, наявність заборгованості по страхових внесках не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи, підтверджених даними трудової книжки.
При цьому, судом враховується, що за правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, пункт 72, від 19.06.2012). Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Формер Кінг Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Відповідний висновок щодо застосування норм права узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а, які суд має враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин згідно з приписам ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що рішення Головного управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області від 15.07.2025 № 046850018654 , яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю у останньої необхідного страхового стажу роботи на дату звернення, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цього рішення, та передчасною.
Враховуючи, що права позивача порушено вперше саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням, яке визнано протиправним, суд дійшов висновку щодо необхідності зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.2003 по 31.12.2003.
Суд звертає увагу, що у рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо здійснення розрахунку стажу позивача, а також вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віднесено до дискреційних повноважень пенсійного органу, а тому, суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов'язувати його призначати пенсію, у зв'язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо необхідності захисту прав позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 08.07.2025, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області підлягають стягненню на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 9, 14, 72-77, 90, 94, 139, 241-246, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, 61000; ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ЄДРПОУ 21910427), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 15.07.2025 № 046850018654 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2025 про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07.01.1985 з 01.01.2003 по 31.12.2003.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, 61000; ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 02.12.2025.
Суддя О.В. Царікова