01 грудня 2025 рокуСправа №160/14107/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
14.05.2025р. (згідно відомостей Нова Пошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку, відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900;
- зобов'язати відповідача внести відомості про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач 28.11.2007р. ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за графою І, статті 59 «б» Розладу хвороб, затверджених МОУ від 12.07.1999р. №207 про що йому була видана довідку №5900 від 17.12.2007р. Після оновлення даних через додаток «Резерв+» позивач довідався, що вказані відомості в реєстрі не відображаються, тому на адресу відповідача був скерований адвокатський запит у відповідь на який відповідач повідомив, що з даного питання позивачу слід особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки внесення згаданих відомостей до реєстру віднесено до повноважень відповідача, позивач вважає таку бездіяльність відповідача, яка полягає у не внесенні відповідних відомостей стосовно нього до згаданого вище Реєстру, протиправною, суперечить принципу правової визначеності, так як не виконання відносно нього встановлених законом гарантій (не належне внесення відомостей до Реєстру про його виключення з військового обліку через непридатність його до військової служби згідно довідки №5900 від 17.12.2007р.) не може бути поставлене в залежність від якості виконання своїх обов'язків працівниками відповідача, відповідальними за здійснення процедури виключення осіб з військового обліку. Щодо проходження ВЛК позивач зазначив, що відповідно до Наказу МОУ від 1999р. №207 були внесені зміни та доповнення до Наказу МОУ від 04.01.1994р. №2, який, в свою чергу, втратив чинність 28.11.2008р. згідно Наказу МОУ від 14.08.2008р. №402, проте, Наказ МОУ №2 (зі змінами, внесеними наказом №207) не було передбачено такого терміну як виключення з військового обліку, а лише - зняття, тому непридатні до військової служби зі зняттям з військового обліку - це особи непридатні до військової служби з виключенням з військового обліку; Наказ МОУ №402 скасовує лише чинність наказу МОУ №2, однак, не скасовує чинності рішень ВЛК, прийнятих на підставі Наказу МОУ №2, вважає, що рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якого він був визнаний непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку по категорії А, є дійсним. Також позивач вказав і на те, що статтею 7 Закону №2232 взяття на облік тих, хто був з нього знятий/виключений згідно рішення ВЛК, не передбачено. За викладеного, позивач вважає, що він є особою, яка була знята з військового обліку за висновком ВЛК за станом здоров'я як непридатна, не відноситься до жодної з категорій військовозобов'язаних (призовників, військовозобов'язаних, резервістів), відповідно, на нього не поширюється законодавство про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, правил військового обліку (зокрема, в частині взяття на військовий облік, проходження ВЛК та оновлення персональних даних), тому він не підлягає і призову на військову службу під час мобілізації, не повинен оновлювати дані та оформлювати відстрочку від мобілізації. Також позивач вказав і на те, що ні Порядком №94, ні Порядком №559 не передбачено вимоги особистого прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 для внесення змін до відповідного Реєстру по виключення з військового обліку через непридатність до військової служби, вважає, що ефективним способом відновлення його права має бути зобов'язання відповідача внести відомості до Реєстру про виключення його з військового обліку через його непридатність до військової служби, на основі інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900 згідно до вимог п.4 ч. 2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України. У відповіді на відзив від 05.06.2025р. представник позивача додатково зазначив, що відповідач протиправно процедуру виключення позивача з військового обліку не завершив, що не узгоджується та порушує вищенаведені норми законодавства.
Ухвалою суду від 21.05.2025р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 19 червня 2025 року та зобов'язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у даних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті фактично 22.05.2025р. (у робочий час), що підтверджується змістом довідки про доставку електронного листа та є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 КАС України, наявної у справі.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду, 04.06.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що згідно до п.3 ч.6 ст.37 Закону №2232 громадяни України, які перебувають на військовому обліку, проходять обов'язковий медичний огляд, факт визнання громадянина непридатним до військової служби повинен підтверджуватися відповідним документом, виданим ВЛК, яка визначає придатність за станом здоров'я до військової служби згідно Положення №402, відтак, суд не може підміняти орган у виконанні його дискреційних повноважень згідно правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 18.04.2022р. у справі №815/5707/16. Представник відповідача зазначив, що матеріали справи не містять документів, які підтверджують факт непридатності позивача до військової служби і докази їх існування позивачем суду не надано, комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 і висновок ВЛК не є тотожними поняттями, на даний час відсутній висновок ВЛК щодо позивача, позивач направлення на ВЛК не отримував та ВЛК не проходив, листами від 27.03.2025р., від 22.04.2025р. позивачу повідомлялося про необхідність особистого прибуття до відповідача, які позивачем були проігноровані та до теперішнього часу він до відповідача не з'являвся взагалі, також і вимоги про необхідність надання оригіналів документів, які підтверджують факт визнання його непридатним до військової служби та виключення його з військового обліку позивачем залишена поза увагою, особливість ведення військового обліку не передбачають можливості участі військовозобов'язаного дистанційно, чи через адвоката, чи через суд, чи через будь-яких третіх осіб про що дійшов думки і Дніпропетровський окружний адміністративний суд у своєму рішенні від 19.03.2024р. у справі №160/1006/24, відтак, внесення відповідної інформації до Реєстру щодо позивача та виключення його з військового обліку можливе тільки за особистої участі громадянина. Іншими словами, внесення змін до Реєстру щодо позивача не може відбуватися дистанційно та на підставі лише копій документів, які належним чином не засвідчені і оригінали яких не були розглянуті працівниками відповідача. За викладеного, відповідач вважає, що суд не має права перебирати на себе функцію органу військового управління, що забезпечує виконання законодавства з питань військового обліку та приймати рішення щодо позивача замість такого органу поза встановленою процедурою, оскільки це не відноситься до завдань адміністративного судочинства, а тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії на користь позивача не підлягають задоволенню.
Окрім того, у вказаному вищенаведеному відзиві на позов, представник відповідача просив здійснити заміну відповідача з ІНФОРМАЦІЯ_3 на ІНФОРМАЦІЯ_5 у зв'язку із його перейменуванням згідно Витягу з наказу від 29.04.2025р. №1.
Також 05.06.2025р. через систему «Електронний суд» і від представника позивача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача.
Ухвалою суду від 17.06.2025р. вищезгадані клопотання учасників справи були задоволені та було замінено первісного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3 на ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі ст.48, 52 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, 16.10.2025р. представником відповідача через систему «Електронний суд» було подане клопотання про приєднання документів, у якому відповідач просив приєднати до матеріалів даної справи копію постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 11.09.2025р. у справі №160/4193/25 та постанову Верховного Суду від 17.02.2020р. у справі №820/3113/17 посилаючись на те, що з метою однакового застосування норм чинного законодавства України під час розгляду даної справи наведені вище судові рішення мають бути враховані судом відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши вищенаведене клопотання, вивчивши зміст наведених вище судових рішень, судом встановлено, що викладені у ним правові висновки не стосуються прав та інтересів позивача, у них не встановлювалися жодні обставини, які стосуються прав та інтересів позивача, що є предметом спору у цій справі, а відтак, наведені у вказаних судових рішеннях правові висновки не є підставами звільнення від доказування обставин, які є предметом спору у даній справі, у розумінні ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, на які представник відповідача посилається у згаданому клопотанні, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що у задоволенні згаданого клопотання представникові відповідача слід відмовити.
Також, судом враховується і те, що правові висновки, викладені у судовому рішенні апеляційної інстанції не мають преюдиційного значення при розгляді аналогічних адміністративних справ судами першої інстанції за приписами чинного процесуального законодавства, тому врахуванню при розгляді даної справи не підлягають.
Що стосується правових висновків, які викладені у згаданій вище постанові Верховного Суду, то суд зазначає, що предметом спору у згаданій справі було визнання протиправним та скасування рішення відповідача про взяття позивача повторно на військовий облік та зобов'язання анулювання відповідного запису у військовому квитку, що не є предметом та підставами спору у цій справі, а відтак, викладені у вказаній постанові обставини, підстави та застосовані норми матеріального права не є релевантними до правовідносин у даній справі, тому наведені у ній правові висновки застосуванню при розгляді цієї справи у порядку ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об'єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 01.12.2025р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 01.12.2025р.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 01.12.2025р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується змістом копії паспорту позивача серії НОМЕР_1 від 01.04.2004р., наявної у справі.
Згідно до інформації, яка міститься у копії Приписного свідоцтва від 11.02.2004р. ОСОБА_1 , позивач був взятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_6 05.02.2004р. та був визнаний придатним до військової служби.
Надалі, 28.11.2007р. медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач був визнаний непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку гр. І ст.59б Наказу МОУ №207-1999 про що свідчить відповідна відмітка за підписом Військового комісара, полковника ОСОБА_2 , скріплена печаткою відповідного ОРВК, яка міститься у копії довідки згаданого ІНФОРМАЦІЯ_2 №5900 від 17.12.2007р., яка була видана позивачеві у зв'язку з відсутністю бланків військових квитків.
У подальшому, позивач із мобільного застосунку «Резерв+» довідався, що вказані відомості про непридатність його до військової служби із виключенням із військового обліку, які були відображені у вищенаведеній довідці від 17.12.2007р. №5900, не були внесені відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів у встановленому законодавством порядку (далі - Реєстр).
З метою приведення наведеної вище інформації у відповідність з даними, які мають міститися у згаданому вище Реєстрі, позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення таких відомостей до Реєстру відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 №5900 від 17.12.2007р. за якою він був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (категорія обліку: не військовозобов'язаний) від 10.05.2025р., яка була отримана відповідачем 13.05.2025р.
Листом від 17.05.2025р. за №4/3508 у відповідь на заяву позивача від 10.05.2025р., відповідач повідомив позивача про те, що згідно довідки №5900 від 17.12.2007р. дана довідка дійсна до отримання бланків військових квитків. Бланки військових квитків, військово-облікових документів наявні у ІНФОРМАЦІЯ_7 протягом достатнього часу та зазначено, що для вирішення згаданого вище питання (внесення змін до реєстру «Оберіг») позивачеві необхідно особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Аналогічна відповідь була надана відповідачем і на адвокатський запит від 18.04.2025р., оформлена листом від 22.04.2025р. за №4/1/2956, копія якої наявна у справі.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невнесенні до згаданого Реєстру інформації про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково, виходячи з наступного.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Приписами п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (ч.1). Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5). Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч.9).
Згідно ч. 5 ст. 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154).
Відповідно до п. 1 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом положень п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (п. 3 Порядку №1487).
В абз. 3 п. 79 Порядку № 1487, зазначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.
Відтак, саме до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить взяття, зняття або виключення військовозобов'язаних з військового обліку.
Наказом Міністерства оборони України № 207 від 12.07.1999, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин - 28.11.2007р. та до 28.11.2008р., було внесено зміни та доповнення до наказу Міністерства оборони України № 2 від 04.01.1994 "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України".
Відповідно до пункту 74 розділу ІІ Медичний огляд у Збройних Силах України проводиться з метою виявлення придатності до військової служби призовників, військовозобов'язаних та показників для правильного розподілу їх за видами Збройних Сил України, родами військ і за військовою спеціальністю згідно із станом здоров'я та фізичним розвитком.
Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який без шкоди для здоров'я дозволяє їм виконувати передбачені статутами ЗС України, інструкціями, керівництвом службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у певному виді Збройних Сил України, роді військ у мирний та воєнний час. Пунктом 75 розділу ІІ передбачено що Постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб і фізичних вад (додаток № 1 даного Положення), що визначають ступінь придатності до військової служби (надалі - Розклад хвороб).
Відповідно до пункту «б» статті 59 І графи Розладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України, хронічні захворювання нирок: з помірним порушенням функцій - «непридатні до військової служби зі зняттям з військового обліку».
Із аналізу наведених приписів слідує, що у період з 28.11.2007р. (момент визнання позивача непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку за станом здоров'я) до 28.11.2008р. діяли приписи Наказу МОУ від 12.07.1999р. №207, а відтак, мали застосовуватися посадовими особами державних органів - суб'єктів владних повноважень, яким у даному випадку виступав ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Так, зі змісту відомостей, які містяться у Довідці Красногвардійсько-Кіровського ОРВК міста Дніпропетровська, №5900 від 17.12.2007р., яка була видана позивачеві через відсутність бланків військових квитків, вбачається, що у ній містяться відомості про те, що 28.11.2007р. медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 позивача у справі - ОСОБА_1 , 1987 року народження визнано «непридатним до військової служби із виключенням із військового обліку» за гр.І статті 59б Розладу хвороб згідно Наказу МОУ від 12.09.1999р. №207, що підтверджено змістом копії наведеної довідки, наявної у справі.
Також, у згаданій Довідці №5900 від 17.12.2007р. містяться два штампи ІНФОРМАЦІЯ_2 про прийняття позивача на облік та зняття з обліку 17.12.2007р.
У контексті наведеного, суд вважає за необхідне проаналізувати норми ст.37 Закону №2232-ХІІ, у редакції, чинній на момент виключення позивача з військового обліку за станом здоров'я (тобто, станом на 28.11.2007р.), якими було врегульовано підстави зняття та виключення з військового обліку.
Згідно до ч.5 ст.37 Закону №2232-ХІІ було передбачено, що зняттю з військового обліку призовників та військовозобов'язаних у військових комісаріатах підлягають громадяни України:
- які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання;
- які після проходження строкової служби прийняті на військову службу до інших військових формувань або на службу в органи внутрішніх справ, податкової міліції;
- які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;
- в інших випадках за рішенням Міністерства оборони України.
Частиною 6 ст.37 згаданого Закону №2232-ХІІ було встановлено, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни, які:
1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені для проходження альтернативної (невійськової) служби;
2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності;
9) померли.
Таким чином, із аналізу вказаних вище наведених приписів законодавства, яке було чинним на момент визнання позивачем непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку - 28.11.2007р., слідує, що за приписами ч.5 ст.37 наведеного Закону не було передбачено зняття з військового обліку осіб, визнаних ВЛК непридатними до військової служби, а з наведених підстав передбачено було лише виключення таких осіб з військового обліку.
А отже, зазначення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 у довідці №5900 від 17.12.2007р., виданій позивачеві, із відображенням таких слів, а саме: «непридатність до військової служби зі зняттям з в/обліку гр.І ст.59б Нак. МОУ №207-1999» відповідає словам, які містяться у згаданому Наказі №207 - «непридатні до військової служби зі зняттям з військового обліку».
Враховуючи аналіз наведених вище встановлених судом обставини, які свідчать про те, що позивач 28.11.2007р. був визнаний непридатним до військової служби із виключенням із військового обліку саме за станом здоров'я, а саме: за гр.І ст.59б Розладу хвороб згідно Наказу МОУ від 12.07.1999р. №207, який був чинним у період з 28.11.2007р. по 28.11.2008р., що підтверджено змістом наведеної вище Довідки №5900 від 17.12.2007р., у сукупності із нормами вищенаведеного законодавства, яке було чинним на момент - 28.11.2007р., суд приходить до висновку, що приписами ч.5 ст.37 згаданого Закону зняття з військового обліку за станом здоров'я не передбачено взагалі, а, у даному випадку, фактично мало місце виключення позивача з військового обліку через стан його здоров'я (непридатність до військової служби за гр.І ст.59б Розладу хвороб) а не зняття його з військового обліку, на чому безпідставно наполягав представник відповідача.
Відтак, слід зробити висновок, що згідно висновку медичної комісії (ВЛК) при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.11.2007р. позивач був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за графою І ст.59б Розладу хвороб згідно Наказу МОУ від 12.07.1999р. №207, про що було зроблено відповідні відмітки 17.12.2007р. та видано Довідку №5900 від 17.12.2007р., тому з цього часу з 17.12.2007р. позивач не має статусу військовозобов'язаного.
Факт того, що позивач не має статусу військовозобов'язаного та не перебуває на обліку у відповідача підтверджується і змістом інформації, яка міститься у мобільному застосунку «Резерв+» станом на 11.05.2025р., де у категорії обліку зазначено: «не на обліку».
Встановлений вище судом факт не перебування позивача на військовому обліку у відповідача, представником відповідача жодними іншими доказами не спростований.
Що стосується доводів представника відповідача з приводу того, що позивач має особисто прибути до відповідача та заново пройти ВЛК згідно до Положення №402, суд зазначає про таке.
У відповідності до вимог ч.1, ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Одним із принципів верховенства права є принцип правової визначеності.
Принцип правової визначеності - це основний принцип права, який передбачає, що закони та судові рішення мають бути зрозумілими, стабільними та передбачуваними, а гарантовані права громадян - непорушними. Це означає, що особи повинні мати можливість легко з'ясувати зміст права і бути впевненими у захисті своїх прав. Цей принцип є частиною верховенства права і забезпечує стабільність правового регулювання та захист від правового свавілля.
Ключовими аспектами цього принципу є, зокрема, якість законодавства - згідно до якого закони повинні мати чіткі, точні та однозначні формулювання, щоб уникнути різночитань; захист від зворотної дії закону - неможливість поширення дії закону на минулі правовідносини, які вже були врегульовані іншими нормами.
Суд з цього приводу зазначає, що згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.99 №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Відтак, враховуючи наведені приписи, слід дійти висновку, що подальші внесення змін до законодавства України результатів проходження позивачем 28.11.2007р. медичного огляду комісією Красногвардійсько-Кіровського ОРВК м. Дніпропетровська, який визнаний непридатним до військової служби із виключенням його з військового обліку за гр.І ст.59б Розладу хвороб за Наказом МОУ від 12.07.1999р. №207 не скасували.
У ході судового розгляду справи жодних доказів скасування згаданих вище результатів медичної комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 від 28.11.2007р. стосовно позивача відповідачем суду не надано.
А відтак, згадані вище результати медичної комісії щодо позивача при розгляді заяви позивача про внесення до відповідного Реєстру інформації про непридатність до військової служби та про виключення з військового обліку, які містяться у довідці №5900 від 17.12.2007р., поданої позивачем 10.05.2025р. мають бути відповідачем враховані в силу вищенаведених приписів ст.58 Конституції України.
Суд зауважує, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (не належне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов'язків, у тому числі й щодо своєчасного внесення даних про військовозобов'язаного до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов'язків щодо, зокрема, повторного проходження військово-лікарської комісії з метою підтвердження раніше встановленої непридатності до військової служби за станом здоров'я після внесення змін до законодавства.
Також і згідно правових висновків п.п.70,71 рішення Європейського суду з прав людини «Рисовський проти України», які адміністративним судом застосовуються згідно до вимог ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», за яким на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Разом з тим, як встановлено судом зі змісту відповіді, яка була надана на згадану вище заяву позивача, оформленою листом від 17.05.2025р. за №4/3508, відповідачем фактично згадана заява позивача за встановленою Порядком №559 процедурою не розглядалась, а зазначено було лише про необхідність для вирішення даного питання (внесення до Реєстру відомостей про непридатність позивача до військової служби та виключення з військового обліку) позивачеві слід прибути до ІНФОРМАЦІЯ_9 особисто.
З цього приводу суд зазначає про наступне.
Пунктом 81 Порядку № 1487 визначено, що взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.
Особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов'язкова.
Таким чином, аналіз наведеного нормативно-правового акту свідчить про те, що у вирішенні питання, зокрема, щодо виключення з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 особиста присутність військовозобов'язаного (яким позивач не являється) є не обов'язковою.
Відповідно, із аналізу наведених приписів п.81 Порядку №1487 слідує, що для завершення відповідачем процедури щодо внесення інформації до Реєстру про виключення позивача з військового обліку, який уже виключений фактично з військового обліку з 17.12.2007р., особиста участь позивача є не обов'язковою, що спростовує аргументи представника відповідача про необхідність його прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 особисто.
Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 (далі - Порядок № 559), військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Пунктом 4 Порядку № 559 передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:
- у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку;
- в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.
Зміни вносяться протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Аналіз наведених приписів свідчить про те, що внесення змін (відомостей) до відповідного Реєстру віднесено до повноважень саме посадових осіб відповідача.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що не розгляд відповідачем заяви позивача про внесення до відповідного Реєстру (має назву «Оберіг») відомостей про непридатність його до військової служби та про виключення з військового обліку згідно до інформації, яка міститься у Довідці Красногвардійсько-Кіровського ОРВК м. Дніпропетровська №5900 від 17.12.2007р., поданою позивачем 10.05.2025р., є протиправною бездіяльністю відповідача.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у даній частині позовних вимог з урахуванням того, що судом встановлено вище обставини, які свідчать про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді згаданої заяви позивача від 10.05.2025р., з урахуванням дискреційних повноважень відповідача у даних спірних правовідносинах, слід обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, а саме: вищенаведений судом спосіб захисту порушеного права з виходом за межі позовних вимог у цій частині, що передбачено приписами ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Тому у наведеній частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, представником відповідача не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність його бездіяльності щодо не розгляду заяви позивача від 10.05.2025р. про внесення відомостей до відповідного Реєстру про непридатність позивача до військової служби та про виключення його з військового обліку відповідно до інформації, яка міститься у довідці №5900 від 17.12.2007р., з урахуванням норм вищенаведеного чинного законодавства, обставин справи, встановлених судом, яка викладена вище та відповідачем не спростована.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, доводи представника відповідача з приводу поширення на дані правовідносини приписів Положення №402, з огляду на те, що вказані приписи Висновку медичної комісії Красногвардійсько-Кіровського ОРВК м. Дніпропетровська від 28.11.2007р. за яким позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, про що зазначено у довідці згаданого ІНФОРМАЦІЯ_2 №5900 від 17.12.2007р., не скасовують та його приписи (Положення №402) не мають зворотної дії в часі і не можуть бути застосовані до наведених правовідносин, які мали місце 28.11.2007р. в силу ст.58 Конституції України.
Судом також критично надається оцінка посиланням представника відповідача на те, що матеріали справи не містять документів, які підтверджують факт непридатності позивача до військової служби, оскільки зазначене спростовується змістом вищенаведеної Довідки №5900 від 17.12.2007р., про яку сам представника відповідача зазначає у відзиві на позов.
Також не заслуговують на увагу і посилання представника відповідача на те, що виключення з військового обліку не може відбуватися дистанційно, чи через адвоката, або через суд або будь-яку іншу третю особу, з огляду на те, що зазначене не відповідає дійсності та спростовується наступним.
По-перше, позивач особисто подавав заяву до відповідача від 10.05.2025р., яка була зареєстрована відповідачем 13.05.2025р., та фактично залишилась не розглянутою, про що свідчить зміст листа відповідача від 17.05.2025р. №4/3508, а відтак, зазначене свідчить про те, що позивач звертався до відповідача за вирішенням спірного питання особисто.
По-друге, особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку, зокрема, у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, не обов'язкова за приписами п.81 Порядку №1487.
Є безпідставними і посилання представника відповідача на аналогічну думку, викладену у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2024р. у справі №160/1006/24, оскільки представнику відповідача, як фахівцю в галузі права має бути відомо, що за приписами процесуального законодавства не передбачено врахування думок, викладених у інших рішеннях суду з урахуванням того, що в Україні не діє прецедентне право.
Це ж саме стосується і посилань представника позивача на позицію, яка міститься у рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2025р. у справі №420/4789/25, яка була наведена останнім у відповіді на відзив.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що при розгляді адміністративних справ, адміністративний суд не втручається у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, а лише перевіряє, у межах заявленого предмету спору, чи прийнято акт індивідуальної дії, вчинено дії або бездіяльність суб'єктом владних повноважень з дотриманням вимог законів та Конституції України, у межах наданих йому повноважень, добросовісно розсудливо, пропорційно, розсудливо, та за результатами такої перевірки адміністративний суд наділений повноваженнями спонукати відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, у тому числі, і спонукати відповідача прийняти відповідне рішення на користь позивача за приписами абз.1 ч.4 ст.245 КАС України, що відповідає заданню адміністративного судочинства - захист прав та інтересів осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень згідно до ч.1 ст.2 наведеного Кодексу.
Наведені судом обставини та приписи процесуального законодавства свідчать про те, що доводи представника відповідача у наведеній частині є неспроможними.
Всі інші аргументи учасників справи уважно вивчені судом, проте, не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді заяви позивача про внесення до відповідного Реєстру (має назву «Оберіг») відомостей про непридатність його до військової служби та про виключення з військового обліку згідно до інформації, яка міститься у Довідці Красногвардійсько-Кіровського ОРВК м. Дніпропетровська №5900 від 17.12.2007р., поданою позивачем 10.05.2025р., суд приходить до висновку, що відповідач, допустивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, вищенаведеною бездіяльністю, яка полягає у не розгляді заяви позивача про внесення до відповідного Реєстру (має назву «Оберіг») відомостей про непридатність його до військової служби та про виключення з військового обліку згідно до інформації, яка міститься у Довідці ІНФОРМАЦІЯ_6 №5900 від 17.12.2007р., поданою позивачем 10.05.2025р, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог позивача щодо зобов'язання відповідача внести відомості про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900, то у цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.
У відповідності до п.п.23 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
А за приписами ч.2 ст.9 згаданого Кодексу, передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Так, як встановлено судом під час розгляду даної справи, заява позивача від 10.05.2025р. про внесення до відповідного Реєстру інформації про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900, подана та зареєстрована відповідачем 13.05.2025р. відповідачем фактично не розглядалась, що судом вище визнано протиправною бездіяльністю відповідача.
Відтак, у наведеній частині позову вказана основна позовна вимога з наведених вище підстав судом була задоволена частково з виходом судом за межі позовних вимог, з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України.
А відтак, і позовна вимога щодо спонукання відповідача розглянути вказану заяву від 10.05.2025р. про внесення до відповідного Реєстру інформації про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900, з урахуванням висновків, наведених у цьому судовому рішенні, як похідна вимога від основної (визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви позивача), також підлягає задоволенню частково.
Між тим, оскільки судом встановлено, що згадана вище заява позивача від 10.05.2025р. відповідачем фактично ще не розглядалася та будь-якого рішення за результатами її розгляду ще не приймалося, то у задоволенні позовних вимог позивача в частині спонукання відповідача внести до Реєстру інформацію про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військової служби відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900 слід відмовити, у зв'язку із їх передчасністю, виходячи з наступного.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб'єкта владних повноважень.
Згідно до вимог ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами абз. 2 ч.4 згаданої статті, також визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, у даному випадку, при вирішенні питання щодо не розгляду відповідачем заяви позивача від 10.05.2025р. щодо внесення до відповідного Реєстру інформації про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900, з якою до відповідача звернувся позивач, втручатися у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень адміністративний суд позбавлений повноважень через те, що відповідач у даних правовідносинах вчинив протиправну бездіяльність та заяву позивача у відповідності до вимог Порядку №559 ще не вирішував, а відтак, останній у вирішенні даного питання має свободу розсуду, у яку адміністративний суд не втручається.
В той же час, у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що відповідач, отримавши згадану вище заяву позивача 13.05.2025р. ( підтверджено змістом листа відповідача від 17.05.2025р. №4/3508), її не розглянув у спосіб, встановлений Порядком №559, чим вчинив протиправну бездіяльність, а тому, у даних правовідносинах, слід спонукати відповідача лише розглянути заяву позивача (не втручаючись у його свободу розсуду - дискрецію) та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні, що відповідає завданню адміністративного судочинства, визначеному у ст.2 та абз.1 ч.4 ст.245 вищенаведеного Кодексу.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрально-Чечелівського об'єднаного районного у місті ІНФОРМАЦІЯ_10 на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору понесені згідно квитанції ID:8241-2899-4485-0955 від 14.05.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605 грн. 60 коп., виходячи із розрахунку: сума сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн. згідно до вимог ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір»/2 з урахуванням вимог ч.3 ст.139 наведеного Кодексу.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не розгляді заяви ОСОБА_1 від 10.05.2025р. щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900 - протиправною.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 10.05.2025р. щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, інформації про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 17.12.2007р. №5900 та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва