26 листопада 2025 рокуСправа №160/25636/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача оформлене протоколом №35 від 28.08.2025 р. про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов?язати відповідача повторно розглянути його заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, відповідно із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 28.08.2025 року відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, яке оформлено протоколом №35, оскільки документи не відповідають вимогам Порядку постанови КМУ №560. Він вважає, що вищезазначене рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного. Так, він надав всі передбачені додатком 5 документи до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Водночас, відповідач його заяву належним чином не розглянув та не здійснив перевірку наявності або відсутності підстав для надання йому відстрочки на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону. Відповідачу належало встановити факт його батьківства та факт перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, але останній з невідомих причини не розглянув належним чином його документи надані до заяви на отримання відстрочки та проявив формальний підхід при розгляді заяви, не врахувавши всі обставини. Вказане й стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірену копію заяви ОСОБА_1 від 04.08.2025 року та копії доданих до неї документів, які були подані для розгляду питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та рішення прийнятого за наслідками розгляду вказаної заяви. У задоволенні заяви позивача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 та Міністерства оборони України - відмовлено.
На виконання вимог ухвали суду, 18.09.2025 року відповідач надав повідомлення від 28.08.2025 року та заяву позивача про надання відстрочки з усіма додатками до неї від 04.08.2025 року.
До суду 30.10.2025 року від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що документи, які передбачені у додатку 5 до постанови КМУ №560, які подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на відсутність яких посилається відповідач як на підставу для відмови від наданні відстрочки не можуть не підтвердити, ні спростувати факт утримання дітей позивачем. Обов'язок утримання батьком дитини пов'язаний з фактом народження дитини, а не з фактом спільного проживання чи укладенням договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків. Оскільки, позивач при зверненні до відповідача надав довідку про відсутність у нього заборгованості по аліментах, витяг з реєстру боржників та копії свідоцтв про народження дітей, в яких він зазначений батьком, то він має право на отримання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII.
30.10.2025 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначає, що факт наявності у нього трьох дітей, одна з яких проживає окремо та факт здійснення утримання цієї дитини у формі сплати аліментів є встановленим та підтвердженим матеріалами справи. Таким чином, відповідач не наділений правом повторного перегляду встановлених судом обставин при наступних його зверненнях, оскільки це б суперечило принципам правової визначеності та остаточності судових рішень. Позивач просив суд позов задовольнити, з підстав викладених у ньому.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
04.08.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до якої долучив такі копії документів:
- свідоцтво про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_1 ;
- свідоцтво про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_2 ;
- свідоцтво про народження ОСОБА_4 , серії НОМЕР_3 ;
- ІПН НОМЕР_4 ;
- витяг з реєстру територіальної громади від 20.07.2025 року;
- рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30.06.2021 року по справі №202/2282/21;
- судовий наказ Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.11.2024 року по справі №202/12530/24;
- довідку від 24.07.2025 року №61752;
- свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 ;
- паспорт НОМЕР_6 ;
- ІПН НОМЕР_7 ;
- витяг з реєстру територіальної громади від 17.06.2025 року;
- військовий квиток ОСОБА_1 ;
- паспорт НОМЕР_8 ;
- витяг з реєстру територіальної громади від 20.07.2025 року;
- довідку від 31.07.2025 року №102/0116.
Судом встановлено, що повідомленням від 28.08.2025 року №35/71-Ч відповідач повідомив позивача, що ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянуто заяву та документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абз.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". За результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 28.08.2025 р. № 35 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Причина відмови: «документи не відповідають вимогам Порядку постанови КМУ №560».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них Укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII (далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою КМУ від 16.05.2024 року № 560 (далі - Порядок № 560).
Відповідно до п.п.56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
- голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
- члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно із п.58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Так, додаток 5 цього Порядку визначає, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XII є: свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов'язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов'язаного виник обов'язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів: свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше); рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним; рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним; письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні; свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька); інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов'язаного за категорією стягнення (характером зобов'язання) “стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п'ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.
Суд наголошує, що вказана норма містить альтернативний перелік документів, що підтверджують утримання дітей.
Відповідно до п.60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов'язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Як вже суд зазначив вище, з повідомлення від 28.08.2025 року №35/71-Ч вбачається , що відповідач ухвалив рішення про відмову у наданні відстрочки позивачу. Причина відмови: «документи не відповідають вимогам Порядку постанови КМУ №560».
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Отже, норма пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не ставить право військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.
Суд зауважує, що суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.12.2024 року у справі №280/1155/23.
Передусім суд констатує, що така підстава для відмови у наданні відстрочки як «документи не відповідають вимогам Порядку ПКМУ №560» є неприпустимою абстракцією, зі змісту якої не можливо встановити дійсні мотиви прийняття відповідного рішення, в першу чергу - який саме документ якій саме вимозі не відповідає, а також в чому полягає така невідповідність.
Суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 КАС України, а у силу частини другої статті 77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, підстави реалізації владної функції, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, - має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, що вимагає наведення органом військового управління конкретних підстав його оформлення (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Відповідно до викладеного, на переконання суду, виникають обґрунтовані сумніви у вивченні відповідачем отриманої заяви позивача та доданих до неї документів, як і оцінка законності підстав для надання відстрочки, що дає підстави для висновку про порушення тим самим встановленої процедури розгляду згідно із пунктом 60 Порядку № 560.
З цих підстав оскаржуване рішення не відповідає критеріям добросовісності та розсудливості згідно із частиною другою статті 2 КАС України, а тому визнається судом протиправним та, відповідно, підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 28.08.2025 року №35 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.08.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до вимог діючого законодавства, з урахування висновків суду.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статі 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Згідно із ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1 211,20 грн.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
У період з 09.11.2025 року по 25.11.2025 року (включно) суддя Кучма К.С. перебував у відрядженні, у зв'язку з чим рішення ухвалено у перший робочий день 26.11.2025 року.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 28.08.2025 року №35.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до вимог діючого законодавства, з урахування висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_7 ) судові витрати по справі у розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма