20 листопада 2025 року Справа № 160/26342/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/26342/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
15.09.2025 року позивач через підсистему Електронний суд звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій позивач просить суд:
визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо внесення відомостей стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про взяття на військовий облік протиправними;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі п. «а» ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в ред. Закону від 07.05.1996);
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за послуги з правничої допомоги у розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча одинадцять) грн. 20 коп
Ухвалою суду від 22.09.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/26342/25, та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 22.09.2025 року витребувано у відповідача
додаткові докази по справі, зокрема:
- заяви позивача про внесення відомостей стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про взяття на військовий облік протиправними;
- листи/відмови/рішення відповідача за результати розгляду заяви позивача про внесення таких даних;
- відомості/інформацію щодо підстав такої відмови;
-відомості/інформацію щодо підстав внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивача;
- відомості/інформацію щодо виключення/включення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі п. «а» ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в ред. Закону від 07.05.1996);
- всі наявні докази щодо суті спору.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 20.11.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 діяв в межах та у спосіб передбачений законодавством щодо зняття (виключення) ОСОБА_1 з військового обліку у зв'язку з визнанням останнього за рішенням військово-лікарської комісії непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Вказує про те, що він був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 ще 04.06.1996 році.
Вказує, що з 25.07.1995 року зареєстрований та мешкає по теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 ), що відноситься до адміністративно-територіальної одиниці ІНФОРМАЦІЯ_6 (колишній ІНФОРМАЦІЯ_4 ).
Вказує, що жодних заяв щодо взяття на військовий облік військовозобов'язаних осіб до ІНФОРМАЦІЯ_7 не подавав у зв'язку з відсутністю правових підстав виходячи з такого:
- обов'язок щодо перебування на військовому обліку покладається на військовозобов'язаних осіб статус котрий, 04.06.1996, ОСОБА_1 втратив внаслідок визнання останнього непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку;
- ОСОБА_1 не змінював місце реєстрації та проживання, у зв'язку з чим підстав для взяття ІНФОРМАЦІЯ_8 останнього відсутні.
Враховуючи внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що не відповідають фактичним юридичним документам, а саме довідці № 4/240 свідчить про неправомірність дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 та підлягають внесенню змін в частині виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. а ч. 4 ст. 37 Закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу» (в ред. Закону від 07.05.1996).
Вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, вчиняючи дії щодо внесення недостовірних даних в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Ухвалою суду від 22.09.2025 року відкрито провадження в цій адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ухвалою суду від 22.09.2025 року, відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/26342/25.
Відповідачем отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується матеріалами справи.
Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на виконання вимог Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» перебував на військовому обліку військовозобов'язаних осіб ІНФОРМАЦІЯ_9 .
08.02.1996 року оглянутий військово-лікарською комісією та визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 86 «а» графи 1 Наказу Міністерства оборони України від 04.01.1994 № 2 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України».
04.06.1996 року ІНФОРМАЦІЯ_5 видано довідку №4/240 з відміткою про виключення з військового обліку ОСОБА_1
04.06.1996 на аркуші 7 паспорту громадянина України ОСОБА_1 начальником ІНФОРМАЦІЯ_9 зроблено запис «НЕВІЙСЬКОВОЗОБОВ'ЯЗАНИЙ».
08.09.2025 року ОСОБА_1 було встановлено застосунок «Резерв+» та виявлено, що останній рахується, як військовозобов'язаний особа та перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У графах «Постанова ВЛК» та «Дата ВЛК» - « - ».
На думку позивача такі факти свідчать про невідповідність відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів наявним фактичним документам, тому такі дій відповідача є протиправними та такими, що порушують законодавство про військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Преамбулою Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частин другої, третьої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із частиною десятою статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII (в редакції чинній на момент взяття позивача на військовий облік в 1997 році та виключеня з нього) Щодо загального військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які проходять допризовну підготовку до
приписки їх до призовних дільниць;
призовники - особи, які приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
службовці за призовом - особи, які проходять альтернативну
(невійськову) службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі;
невійськовозобов'язані - особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 37 Закону №2232-XII для оформлення взяття на військовий облік усі військовослужбовці та особи, які служили за призовом і звільнені в запас, після повернення до місця проживання зобов'язані у триденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів.
В разі зміни місця проживання на строк більш як півтора місяця, вибуття у службові відрядження, на навчання, у відпустку або на лікування на строк більше трьох місяців військовозобов'язані та призовники повинні знятися з військового обліку за місцем проживання, а після прибуття на нове постійне або тимчасове місце проживання - стати у триденний строк на військовий облік.
У воєнний час виїзд військовозобов'язаних і призовників з місця постійного проживання без дозволу районного (міського) військового комісаріату забороняється.
За приписами ч. 4 ст. 37 Закону №2232-XII зняттю з військового обліку підлягають громадяни:
а) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до
військової служби із зняттям з військового обліку;
б) які досягли граничного віку перебування в запасі;
в) призвані або прийняті на військову службу;
г) взяті на спеціальний облік Міністерства внутрішніх справ
України у зв'язку з призначенням на посади рядового або
начальницького складу органів внутрішніх справ чи зарахуванням
курсантами і слухачами вищих навчальних закладів Міністерства
внутрішніх справ України;
д) які вибули на постійне місце проживання за межі України;
е) померлі.
Статтею 70 а) Додатку № 1 «Розклад хвороб і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби в Збройних Силах України» наказу МО України № 2 від 04.01.1994 року «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України» (в редакції чинній на 1997 рік) визначено хірургічні хвороби суглобів, остеопатії і на буті кістково-м'язові деформації (внутрішньо-суглобні ураження колінного суглобу, інші ураження і хворобисуглобів, остеомієліт, неріостит та інші інфекційні ураження кісток, деформуючий остеїтостеопатит, остеохондропатії, інші хвороби кісток і хрящів) із значним порушенням функцій, які є підставою для визнання осіб непридатними до військової служби зі зняттям з військового обліку.
З урахування вказаних положень діючого законодавства та з урахування наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що відповідача в 1997 році за наслідками проведеної медичної комісії було визнано непридатними до військової служби зі зняттям з військового обліку, а тому останній набув статусу невійськовозобов'язаного в розумінні Закону №2232-XII.
Законом України від 16.03.2017 року № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII) було визначено правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти).
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Отже, положення Закону №1951-VIII не містили вимог щодо оцифрування даних щодо осіб, які були виключені з військового обліку до набуття ним чинності, а тому в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів були відсутні відомості щодо позивача.
Як свідчать матеріали справи позивача фактично було взято на військовий облік в автоматичному режимі відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України № 932 вiд 16.08.2024 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Інших відомостей матеріли справи не містять.
Згідно п. 1 вказаної постанови Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Державної міграційної служби, Адміністрації Державної прикордонної служби, Генерального штабу Збройних Сил стосовно реалізації протягом року з дня набрання чинності цією постановою експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - експериментальний проект).
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває до даного часу.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України зокрема належать здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Отже, Кабінет Міністрів України під час прийняття постанови № 932 вiд 16.08.2024 року діяв у межах наданий його повноважень та наведені у вказаній постанові приписи були обов'язковими до виконання відповідачем.
Вказаної постановою КМУ було затверджено Порядок реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок № 932).
Відповідно до приписів п. 3 Порядку №932 метою експериментального проекту є оптимізація та верифікація відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів шляхом обміну інформацією в цілях національної безпеки та оборони України.
Згідно з п. 5 Порядку № 932 перелік відомостей про громадян України чоловічої статі віком від 16 до 25 років, які підлягають взяттю на військовий облік, формується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів з такої інформації:
1) відцифрований образ обличчя особи;
2) прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності);
3) дата народження;
4) місце народження;
5) стать;
6) місце проживання та місце перебування;
7) реквізити паспорта громадянина України або документа, що дає право громадянину України на виїзд за кордон (серія та/або номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії);
8) відомості про громадянство;
9) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності);
10) реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
11) відомості про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання або залишення на постійне проживання за кордоном, або повернення в Україну;
12) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності (зокрема групу інвалідності, причину та строк, на який встановлено інвалідність, а також відомості, внесені відповідно до пунктів 4, 8, 8-1 і 18 цього Порядку).
Відповідно до приписів п. 11-1 Порядку № 932 стосовно громадян України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, які звернулися до відокремленого підрозділу до 24 квітня 2024 р. (включно) для оформлення паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон та їх не отримали, ДМС одноразово формує перелік відомостей, зазначених у підпунктах 1-11 пункту 5 цього Порядку, та передає їх Міноборони для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів в установленому законодавством порядку з використанням засобів захисту інформації, що мають сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері захисту інформації, та з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.
На підставі відомостей, отриманих Міноборони відповідно до абзацу першого цього пункту, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки здійснюється взяття зазначених осіб на військовий облік з формуванням військово-облікового документа в електронній формі.
Взяття на військовий облік громадян України, зазначених в абзаці першому цього пункту, здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки за зареєстрованим/ задекларованим їх місцем проживання, а у разі, коли місце проживання не зареєстровано/не задекларовано, - територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил.
Взяття на військовий облік зазначених осіб проводиться без направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
За приписами п. 8-1 Порядку № 932 відомості про наявність інвалідності можуть вноситися до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів шляхом електронної інформаційної взаємодії між інформаційно- комунікаційними системами за запитом особи з інвалідністю через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
За наявності технічної можливості обмін відомостями про встановлення, зміну групи інвалідності (зокрема групу інвалідності, причину та строк, на який встановлено інвалідність) здійснюється в порядку електронної інформаційної взаємодії між Єдиною інформаційною системою соціальної сфери та Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Особи, щодо яких шляхом електронної інформаційної взаємодії отримана інформація про наявну інвалідність, не підлягають направленню на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, зокрема з метою взяття на військовий облік громадян України чоловічої статі.
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 було встановлено застосунок «Резерв+» та виявлено, що останній рахується, як військовозобов'язана особа та перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В графах «Постанова ВЛК» та «Дата ВЛК» - « - ».
З урахування викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач під час взяття позивача на військовий облік в автоматичному режимі діяв у повній відповідності до вимог Порядку № 932.
Також, слід вказати про те, що позивач із відповідною заявою про виключення, та долучення необхідних документів до відповідача не звертався, а тому а тому суд не вбачає підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо внесення даних в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів стосовно позивача про взяття на військовий облік, визначення статусу «військовозобов'язаний», присвоєння звання, військо-облікової спеціальності та порушення правил військового обліку.
Доказів того, що відповідачку було достеменно відомо про наявність у позивача статусу невійськовозобов'язаного, матеріали справи не містять.
Однак, слід вказати про те, що згідно зі статтею 3 Закону № 1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є:
1) обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.
Частиною 5 статті 5 Закону №1951-VIII передбачено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частини 8, 9 статті 5 Закону № 1951-VIII).
За змістом статті 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про виконання військового обов'язку; с відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; відомості про участь у бойових діях. (стаття 8 Закону № 1951-VIII)
Відповідно до статті 9 Закону №1951-VIII, призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру. Призовник, військовозобов'язаний та резервіст зобов'язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону № 1951-VIII ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України та їх задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не вжиття заходів з виключення даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 про взяття на військовий облік, визначення статусу «військовозобов'язаний», присвоєння звання, військо-облікової спеціальності та порушення правил військового обліку.
Порушене право позивача підлягає відновленню шляхом:
зобов'язання відповідача внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 на підставі п. «а» ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в ред. Закону від 07.05.1996 року).
Зважаючи на всі встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу, що становлять 25000,00 грн.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, згідно з частиною 9статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі/West Alliance Limitedпроти України(заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надаються копії наступних документів: Договір про надання правничої допомоги; Додаткова угода; Платіжна інструкція про оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 25 000 грн.;- ордер на надання правничої (правової) допомоги.
При цьому відповідно до ч. 7ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу тільки за відповідним клопотанням іншої сторони.
Відповідачі користуючись правом, наданим ст. 134 КАС України подали до суду відповідні клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, у зв'язку із неспівмірністю вказаних витрат складності справи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
- договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
- інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
- представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Дослідивши докази по справі, слід вказати про те, що заявлена позивачем вартість правничої допомоги у цій справі не є співмірною зі складністю справи.
На підставі вище викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача про розподіл судових витрат шляхом компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності у розмірі 25000,00 гривень.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходив з того, що відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн., за рахунок їх бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не вжиття заходів з виключення даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 про взяття на військовий облік, визначення статусу «військовозобов'язаний», присвоєння звання, військо-облікової спеціальності та порушення правил військового обліку.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_10 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 на підставі п.«а» ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в ред. Закону від 07.05.1996 року).
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 908,40 гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати - на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень. В іншій частині відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_10 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 20.11.2025 року.
Суддя В.В. Ільков