03 грудня 2025 року місто Чернівці справа №725/1722/23
провадження №22-ц/822/902/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Височанської Н. К.
суддів: Кулянди М.І., Лисака І.Н.
секретар Мостолюк А.І.
учасники справи:
заявники - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
особа, яка не приймала участі у справі - Військова частина НОМЕР_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_3 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 05 квітня 2023 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, головуючий в суді першої інстанції суддя Скуляк І.А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
В обґрунтування заявлених вимог вказували, що 25 грудня 2014 року між ними було укладено шлюб.
Від шлюбу у них є дитина: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя між ними не склалося та вони з 01 вересня 2022 року проживають окремо та не ведуть спільного господарства.
Вказують, що їх спільний син ОСОБА_1 проживає із батьком ОСОБА_1 та перебуває на його повному утриманні та вихованні, мати дитини ОСОБА_2 вже тривалий час проживає за іншою адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі викладеного просили суд встановити факт окремого проживання чоловіка ОСОБА_1 та дружини ОСОБА_2 з 01 вересня 2022 року і по даний час.
Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як основним та єдиним утримувачем неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 05 квітня 2023 року заяву задоволено частково.
Встановлено факт окремого проживання чоловіка ОСОБА_1 та дружини ОСОБА_2 з 01.02.2023 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Встановлено факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині - відмовлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, заяву залишити без розгляду.
Посилалася на те, що 16 вересня 2025 року до військової частини НОМЕР_1 поштою надійшов рапорт з додатками номера обслуги зенітно-кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки підпорядкованої військової частини НОМЕР_2 сержанта ОСОБА_1 про те, що він бажає звільнитися з військової служби як військовослужбовець, який самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років за рішенням суду, відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ.
На підтвердження факту самостійного виховання і утримання дитини віком до 18 років ОСОБА_1 надав копію рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 05 квітня 2023 року у справі №725/1722/23.
ОСОБА_1 за вказаним рішенням отримав право на звільнення з військової служби, а тому до розгляду даної справи необхідно було залучити військову частину НОМЕР_1 , як третю сторону, так як це рішення стосується безпосередньо її прав, інтересів та обов'язків.
Подана спільна заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки передбачає спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, питання, заявлене у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та повинно вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Так як правовідносини в справі передбачають спір щодо утримання неповнолітньої дитини, вказану заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції повинен був залишити без розгляду.
Окрім того, ОСОБА_1 з 27 лютого 2022 року мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_4 і є військовослужбовцем підпорядкованої військовій частині НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 . З вересня 2022 року військова частина НОМЕР_2 виконує бойові завдання по відбиттю збройної агресії російської федерації за межами Чернівецької області в зоні бойових дій.
ОСОБА_1 як чинний військовослужбовець не може самостійно виховувати дитину.
Більше того, 18 грудня 2022 ОСОБА_1 вчинив самовільне залишення військової частини, про що 10 травня 2023 року слідчим 5 слідчого відділу (м.Чернівці) Територіального управління Державного бюро розслідувань (м. Хмельницький) до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо вчинення кримінального правопорушення (№62023240050000130), передбачене ч. 5 ст. 407 КК України "Самовільне залишення військової частини або місця служби" відносно військовослужбовця призваного за мобілізацією сержанта ОСОБА_1 .
Таким чином, надана заява про встановлення судом факту самостійного виховання дитини має метою виключно створення підстав для уникнення кримінальної відповідальності та звільнення з військової служби військовослужбовцем, що вчинив самовільне залишення військової частини та перебуває в розшуку.
Одночасно зазначена підстава для звільнення батька дітей застосовується, якщо мати дітей померла, визнана судом безвісно відсутньою, оголошена судом померлою, або судовим рішенням позбавлена батьківських прав.
В даному же випадку, шлюб між заявниками не розірвано, а мати очевидно має можливість та зобов'язана приймати участь у вихованні та утриманні дитини.
Сімейним Кодексом України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
З наведених норм вбачається, що проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини. Не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від обов'язку та позбавляє права брати участь у вихованні дитини.
Отже, для того, щоб військовослужбовець підлягав звільненню за зазначеними підставами, потрібно встановити одночасну наявність сукупності таких умов: фактично дитина проживає з відповідним військовослужбовцем; інший з батьків або відсутній, або не має права на виховання, або не може швидко «підмінити» військовослужбовця у фактичному вихованні дитини (наприклад, через те, що знаходиться за кордоном і не цікавиться долею дитини; перебуває на лікуванні; знаходиться на окупованій території; з ним взагалі відсутній зв'язок; рахується як зниклий безвісті; перебуває в полоні тощо).
Це підтверджено і позицією Верховного суду України, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 18 грудня 2019 року у справі №370/2898/16, а також в постанові у справі №201/5972/22 від 11 вересня2024 року про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком з метою отримання відстрочки від мобілізації.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Заявники не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 360 ЦПК України.
Мотивувальна частина
Межі розгляду справи
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд ураховує, що апеляційна скарга не містять доводів у частині вирішення вимог заяви про встановлення факту окремого проживання чоловіка ОСОБА_1 та дружини ОСОБА_2 , а тому судове рішення у цій частині не переглядається.
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що згідно копії свідоцтва про шлюб сторони зареєстрували шлюб 25 грудня 2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №2174 (а.с.3).
Згідно копії свідоцтва про народження, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина 2 статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.
Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, держави.
Відповідно до частини 1 статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною 3 статті 18 ЦПК України обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у його мотивувальній частині містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, або у його резолютивній частині суд зазначив про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 27 лютого 2022 року є військовослужбовцем підпорядкованої військовій частині НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 . З вересня 2022 року військова частина НОМЕР_2 виконує бойові завдання по відбиттю збройної агресії російської федерації за межами Чернівецької області в зоні бойових дій.
16 вересня 2025 року до військової частини НОМЕР_1 поштою надійшов рапорт сержанта ОСОБА_1 , про те, що він бажає звільнитися з військової служби як військовослужбовець, який самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років за рішенням суду, відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ.
Відповідно статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема у зв'язку із самостійним виховання дитини віком до 18 років.
Отже, в результаті ухвалення судового рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд вирішив питання щодо обов'язку військової частини звільнити заявника з військової служби та законного інтересу військової частини у проходженні ОСОБА_1 військової служби в умовах воєнного стану.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини 2 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин 1- 4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною 2 статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
З огляду на викладене, для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання та утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Частиною 1 статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від участі у вихованні та утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини 4, 5 статті 19 СК України) .
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання та утримання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження №14-132цс23).
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, не звернув уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дітей, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Частиною 6 статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання та утримання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 слід залишити без розгляду.
Щодо судових витрат
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункту б пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги.
Військовою частиною НОМЕР_1 сплачено судовий збір у розмірі 726 гривень 72 копійки за подання апеляційної скарги (а.с.71).
Враховуючи задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню із заявників на користь Військової частини НОМЕР_1 .
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому судове рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини з підстав, передбачених частиною 6 статті 294, частиною 4 статті 315 ЦПК України.
Роз'яснити ОСОБА_1 що він має право подати до суду позов до ОСОБА_2 на загальних підставах.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 05 квітня 2023 року в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - залишити без розгляду.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Військової частини НОМЕР_1 судовий збір за розгляд справи в апеляційній інстанції, у сумі 726,72 грн., а саме по 363 (триста шістдесят три) гривні 36 коп. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2025 року.
Головуючий: Н.К. Височанська
Судді: М.І. Кулянда
І.Н. Лисак