Іменем України
03 грудня 2025 року
м.Харків
справа № 645/5500/24
провадження № 22-ц/818/4718/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 26 червня 2025 року, постановлене суддею Єрмоленко В.Б.
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 52500,00 грн, витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 11500 грн., а також судові витрати по справі.
Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 26 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди , заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди- 52500 грн., понесені витрати на оплату судового збору-1211 грн. 20 коп., а всього- 53711 грн. 20 коп. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не взято до уваги, що позов не містить даних щодо власника транспортного засобу Мерседес Бенц Спрінтер 311, державний номер НОМЕР_1 . Вважає, що він лише керував транспортним засобом та був учасником ДТП, але оскільки не є власником то матеріальну шкоду не має відшкодовувати. Звіт про оцінку вартості завданих збитків складений через 2 місяці після ДТП, позивачка мала можливість вдарити авто ще раз. Крім того термін дії звіту сплинув і доцільним було призначити повторну експертну оцінку. Наголошує, що його не викликали на оцінку та він не був обізнаний про технічний стан авто позивачки. Вважає, що позивачка не довела спричинення їй збитків.
Представник ОСОБА_1 адвокат Домашенко Д.М. надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , керуючи транспортним Мерседес Бенц Спрінтер 311, державний номер НОМЕР_1 вчинив дорожньо-транспортну пригоду, на момент настання якої не мав чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Тому відповідач несе цивільну відповідальність на загальних підставах. Таким чином, стягненню з ОСОБА_3 підлягають матеріальні збитки, визначені звітом про вартість майна від 16.03.2024.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 23 січня 2024 року, о 8:00 год., у м.Харкові, по пр.. Ново-Баварський, 93, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Мерседес Бенц Спрінтер 311, державний номер НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом допустив наїзд на припаркований автомобіль Форд Фієста, державний номер НОМЕР_2 .Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав механічних пошкоджень, а власник майна зазнав матеріальних збитків. Водій ОСОБА_2 з невідомих причин залишив місце події.
Постановою Жовтневого районного суду м.Харкова від 20.02.2024 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушеннях, передбачених ст.122-4 та ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 3400 грн.
За положеннями ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди є встановленою судом і доказуванню не підлягає.
Власником транспортного засобу Форд Фієста державний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_1 .
В момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія Мерседес Бенц Спрінтер 311, державний номер НОМЕР_1 , застрахована не була.
26.01.2024 ОСОБА_1 звернулась до Моторного ( транспортного) страхового бюро України з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про належне відшкодування.
Згідно електронного повідомлення Моторного ( транспортного) страхового бюро України у здійсненні виплати ОСОБА_1 було відмовлено.
На замовлення позивача, 16.03.2024 складено звіт суб'єкта оціночної діяльності про оцінку майна, яким визнано, що матеріальний збиток, що нанесено внаслідок ДТП транспортному засобу Ford Fiesta реєстраційний № НОМЕР_2 становить 52500 грн. без ПДВ. Огляд автомобіля проводився 23.02.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 1187 ЦК України визначені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За положеннями частини п'ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, при вирішенні позову про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати, що відповідно до статей 1166, 1187, 1188 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Разом з тим, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Як зазначено у п. 21.1. ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Пунктом 21.4. ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, особа несе відповідальність, встановлену законом.
Таким чином у разі відсутності полісу страхового відшкодування відповідальність за шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди несе саме водій транспортного засобу, який керував ним на час настання дорожньо-транспортної пригоди.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб Ford Fiesta реєстраційний № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 сталася з вини відповідача, відповідальність якого не була застрахована, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача суми у відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що не було встановлено власника транспортного засобу, та що саме на нього необхідно покласти обов'язок по відшкодуванню шкоди, судова колегія зазначає наступне.
Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди є встановленою судом і доказуванню не підлягає.
Саме відповідач в розумінні закону є володільцем джерела підвищеної небезпеки та має відповідати за завдану шкоду.
Підстав для покладення відповідальності на власника авто за збитки спричинені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вчиненої під час керування іншою особою, не має.
Щодо посилання представника позивача на безпідставність та необґрунтованість звіту про оцінку, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК Українипередбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В обґрунтування суми заподіяної шкоди позивач надала звіт суб'єкта оціночної діяльності про оцінку майна, відповідно до якого матеріальний збиток, що нанесено внаслідок ДТП транспортному засобу Ford Fiesta реєстраційний № НОМЕР_2 становить 52500 грн. без ПДВ. Огляд автомобіля проводився 23.02.2024.
Надані позивачкою докази є належними та допустимими доказами.
Доказів на спростування зазначеного позивачем розміру шкоди відповідачем суду не надано.
Клопотання про призначення експертизи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції не заявляв.
Доказів на підтвердження своїх заперечень не надав.
Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 26 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
Н.П. Пилипчук