Іменем України
03 грудня 2025 року
м. Харків
справа №644/4517/24
провадження №22-ц/818/3054/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про стягнення шкоди,-
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 27 березня 2025 року, постановлене суддею Агаповим Р.О.,-
У червні 2024 року Акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО» звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 77 609,95грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
20 листопада 2024 року ОСОБА_1 подано зустрічний позов до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго», в якому він просив стягнути на свою користь 42 766,00грн. вартості матеріального збитку, спричиненого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 27 березня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» 77 609,95грн. суми відшкодування шкоди, завданої ДТП. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на користь ОСОБА_1 21 383,00 грн. суми відшкодування шкоди, завданої ДТП. В іншій частині - відмовлено. В порядку ч. 12 ст. 265 ЦПК України проведено зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають до стягнення за первісним і зустрічним позовами та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» 56 226,95 грн. суми відшкодування шкоди, завданої ДТП. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» 2543,52 грн. - на відшкодування витрат по оплаті судового збору.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що згідно з Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, загальний строк для пред'явлення регресної вимоги (суброгації) становить три роки. Цей строк є загальним терміном для вимог у випадку регресу, незалежно від того, чи йдеться про страхове відшкодування. Дорожньо - транспортна пригода була 10.06.2021р. Зустрічний позов подано до АТ СК ІНГО 20.11.24р. Загальний строк пред'явлення вимоги становить 3 роки. Тому відповідачем ( ОСОБА_1 ) було пропущено строк на пред'явлення вимоги. В рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова судом не було враховано цю обставину. Судом також не було досліджено поліс обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності, за яким було застраховано автомобіль «БМВ», д/н НОМЕР_1 .
Рішення суду оскаржується лише в частині зустрічних позовних вимог, тому рішення суду в іншій частині судовою колегією не переглядається.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимогст.367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що порушення ПДР України учасниками події, враховуючи висновок експертів №28265/12556-12557/15579-15580 від 26.07.2022 року, суд визначив ступінь вини водіїв по 50% відсотків. Отже, різниця між фактичним розміром шкоди (402 919,91грн.), який сплачений позивачем за первісним позовом потерпілій особі, і лімітом відповідальності ПрАТ «СК «Альфа Страхування» як страховика цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 з урахуванням обопільної вини водіїв становить 77 609,95 грн, які підлягають стягненню з відповідача. З урахуванням обопільної вини водіїв, розмір відшкодування, яке має бути сплачено ОСОБА_1 становить 21 383,00грн.
Висновки суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 10.06.2021 року в м. Харкові на вулиці Новгородській, буд. 21 автомобілем марки BMW д.н. НОМЕР_1 , який належить АТ «ТАСКОМБАНК», під керуванням водія ОСОБА_2 , було здійснено дорожньо-транспортну пригоду, у результаті якої автомобіль марки FORD д.н. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 , під керуванням ОСОБА_1 , зазнав механічних ушкоджень.
Автомобіль марки BMW д.н. НОМЕР_1 застрахований Акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГО» на підставі договору добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків №250515186.20_1 та полісу ЕР № 200397428.
Цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу «Форд», д/н НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована за договором обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів в ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» (поліс № ЕР/202959517). Ліміт за шкоду майну складає 130 000,00 грн., франшиза - 2 500,00 грн.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №190562 від 18.06.2021 року, 10.06.2021 року о 10.12 год. в м. Харків, вул. Новгородська, біля буд. №21, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Ford Fusion р.н. НОМЕР_2 не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою на перехресті нерівнозначних доріг рухаючись по другорядній дорозі, не дав дорогу транспортному засобу BMW X7 р.н. НОМЕР_1 , який наближався до даного перехрестя проїзних частин на головній дорозі, внаслідок чого відбулося зіткнення, отримані механічні пошкодження з матеріальними збитками, та порушено п. 2.3(б), 16.11 ПДР України.
Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 31.07.2022 у справі № 638/10800/21 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно висновку експертів №28265/12556-12557/15579-15580 від 26.07.2022 року, в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля засобом Ford Fusion p.н. НОМЕР_4 , повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 10.1, 16.3, 16.11 та дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» Правил дорожнього руху. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення транспортних засобів для водія автомобіля Ford Fusion p.н. НОМЕР_5 ОСОБА_1 визначалася шляхом виконання ним вимог п.п.10.1, 16.3, 16.11 та дорожного знаку 2.1 «Дати дорогу» Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.Дії водія автомобіля Ford Fusion p.H. AX6127CO ОСОБА_1 в даній дорожньо-транспортній ситуації не відповідали вимогам п.п. 10.1, 16.3, 16.11 та дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» Правил дорожнього руху України та знаходилися, з технічної точки зору в причинному зв?язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди зіткнення транспортних засобів. В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля BMW X7 р.н. НОМЕР_6 ОСОБА_4 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 10.1, 14.6 «а», «в» та дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху України. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення транспортних засобі для водія автомобіля ВМW X7 р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 визначалася шляхом виконання ним вимог п.п. 10.1, 14.6 «а», «в» та дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. Дії водія автомобіля BMW X7 р.н. НОМЕР_6 ОСОБА_2 в даній дорожньо-транспортній ситуації не відповідали вимогам п.п. 10.1, 14.6 «а», «в» та дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху України та знаходилися, з технічної точки зору в причинному зв?язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди зіткнення транспортних засобів. »
Отже, постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 31.07.2022 у справі № 638/10800/21 встановлено обопільну вину обох водіїв транспортних засобів.
У відповідності до висновку експертного дослідження Харківського науково-дослідного експертно - криміналістичного центру від 09.08.2021 № ЕД-19/121- 21/17009-АВ від 09.08.2021 вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Ford Fusion, 2008 року випуску, реєстраційний номер д.н. НОМЕР_2 , VIN № НОМЕР_7 , в наслідок ДТП, яка сталася 10.06.2021, становить 42766,00грн.
Звертаючись до суду із позовом, Страхова компанія просила стягнути з відповідача 50% від фактично понесених позивачем витрат у розмірі 77 609,95 грн.
ОСОБА_1 у зустрічному позові просив стягнути на свою користь 42 766,00грн матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).
Загальний порядок відшкодування шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»(далі Закон №85/96-ВР)).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов'язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов'язань щодо страхування такої відповідальності.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV.
Законом № 1961-IVвизначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону №1961-IVобов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1статті 22 Закону № 1961 IV).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IVу страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Водночас в Законі наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).
Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IVвиникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IVвипадкахМТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IVне має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Наявні у справі докази підтверджують обопільну вину учасників дорожньо-транспортної пригоди.
Тому висновок суду про наявність підстав для відшкодування позивачеві за зустрічним позовом ОСОБА_1 шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, з страхової компанії, з якою укладено договір про цивільно-правову відповідальність іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди, відповідає закону.
При цьому судом враховано ступінь вини кожного із учасників дорожньо-транспортної пригоди, а сума відшкодування не перевищує страхового ліміту.
Щодо пропуску відповідачем строку на звернення до суду із позовом про стягнення матеріальної шкоди, судова колегія зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказано, що: «покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «з огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду у справі №212/7628/21 з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Подаючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 посилався на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася 10.06.2021 року, постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 31.07.2022 у справі № 638/10800/21 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності та встановлено обопільну вину обох водіїв транспортних засобів. 17 травня 2022 року ОСОБА_1 мобілізовано. Вважає, строк пропущено за наявності поважних причин.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що: «внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим.
Враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, судова колегія вважає, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який було продовжено.
Зазначений Закон установлює, що: "під час дії карантину, строки, визначені статтею 257 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину".
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином станом на час звернення ОСОБА_1 до суду із зустрічним позовом строк позовної давності не пропущено.
Доказів щодо порушення позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 строку звернення до суду матеріали справи не містять.
Оскільки автомобіль марки BMW д.н. НОМЕР_1 застрахований Акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГО» на підставі договору страхування №250515186.20_1 та полісу ЕР № 200397428, висновок суду про наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Підстав для зміни чи скасування рішення суду у зазначеній частині, судова колегія не вбачає.
Висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК Українисуд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 27 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова