Справа № 646/4525/25 (1-кп/646/1215/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2294/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження
11 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Основ'янського районного суду міста Харкова від 13.10.2025 року щодо ОСОБА_6 ,-
Оскаржуваною ухвалою постановлено
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою - задовольнити.
Продовжено ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому в вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 121 КК України строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 11 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали встановлено до 11 грудня 2025 року включно.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за які передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі строком до десяти років.
Суд вважав, що з врахуванням тяжкості інкримінованого обвинуваченому злочину і суворості покарання, яке може бути йому призначене судом в разі доведення його винуватості, зважаючи на принцип безпосередності дослідження доказів, існують обґрунтовані ризики можливості переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Зважаючи на введення воєнного стану в України, фактор настання існуючих ризиків в даних умовах як то ухилення від суду обвинуваченим значно збільшується.
В той же час судом зазначено, що ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України щодо ризику вчинення ОСОБА_6 інших кримінальних правопорушень належним чином прокурором не доведений.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати, та обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід який не пов'язаний з позбавленням волі.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_8 визнає себе причетним до події, приймав участь у всіх запропонованих та необхідних слідчих діях, розуміє відповідальність за інкримінований злочин.
Всі фактичні обставини справи спростовують наявність вказаного ризику.
Крім того, відносно підзахисного не складався протокол у порядку ст.208 КПК України.
Він добровільно та самостійно з'явився до суду для первісного обрання запобіжного заходу за вже наявного та врученого йому повідомлення про підозру.
Необхідним взяти до уваги є те, повідомив про подію саме підзахисний.
Також вказує, що стосовно ОСОБА_6 відсутні інші кримінальні провадження.
ОСОБА_6 має тяжку хворобу гепатит С. Вину у інкримінованому злочині визнає частково, до затримання працював, є раніше не судимим.
У судове засідання учасники судового провадження не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про розгляд за їх участі не подавали.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігати ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, що повністю узгоджується із санкцією ч.2 ст.121 КК України.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 , обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за які передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі строком до десяти років. на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження передбаченого ч.2 ст. 121 КК України на думку суду у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільствапілих.
Отже, на час проведення апеляційного перегляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, а саме, можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих, не зменшились, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого йому обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Враховуючи вищенаведені відомості, колегія суддів вважає обґрунтованими та доведеними ризики, якими прокурор обґрунтовує необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
Посилання в апеляційній скарзі на наявність у ОСОБА_6 певних захворювань, на думку колегії суддів не є обов'язковою підставою для зміни останній запобіжного заходу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що обвинувачений позбавлений можливості отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора.
Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв'язку із хронічними захворюваннями, її перебування в умовах СІЗО.
Крім того, колегія суддів констатує, що під час перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора будь-яких письмових заяв про порушення його права, шляхом ненадання йому медичної допомоги матеріали справи не містять.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутність підстав для її скасування або зміни за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Основ'янського районного суду міста Харкова від 13.10.2025 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді