Справа № 645/1727/20 (1-кп/645/12/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2267/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: продовження строків тримання під вартою
11 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
захисник - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Немишлянського районного суду м.Харкова від 16 жовтня 2025 року, -
Вказаною ухвалою судом задоволено клопотання прокурора та продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ч.2 ст.115 КК України строком на 60 діб, тобто до 13 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Крім того, відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, або визначення розміру застави.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, що ризики, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати а також на тяжкість та вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ч.2 ст.115 КК України а саме умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого з особливою жорстокістю, яке спрямоване проти життя та здоров'я особи
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, застосувати стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту або визначити розмір застави.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що в ухвалі суду першої інстанції не було зазначено якими саме доказами обумовлено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і не вказано чому більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Вказує, що стороною обвинувачення не було надано жодних належних та допустимих доказів, які давали б підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, зауважує, що суд першої інстанції неодноразово продовжував запобіжний захід у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та мав можливість вирішити питання щодо визначення розміру застави, але безпідставно цього не зробив.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Порядок продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачений положеннями ст. 199 КПК України.
Мотиви прийнятого суддею рішення викладені в ухвалі, яка в цілому відповідає вимогам КПК України.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги те, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, усвідомлюючи, яке покарання йому загрожує, з метою його уникнення, він може вчинити дії, направлені на переховування від суду.
Крім того, у зв'язку з тим, що ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань та дослідження їх судом, а ОСОБА_7 має реальну можливість впливати на вказаних осіб у даному кримінальному провадженні, в тому числі на тих, яким відомо про вчинення кримінального правопорушення, не можна виключати можливість такого впливу обвинуваченого на останніх з метою зміни їх свідчень на свою користь.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки, враховуючи обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ч.2 ст.115 КК України, а саме умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого з особливою жорстокістю, яке спрямоване проти життя та здоров'я особи, є достатні підстави вважати, що обвинувачений не зупиниться перед вчиненням інших кримінальних правопорушень.
У зв'язку з цим апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Крім того, судом першої інстанції вивчалась можливість застосування стосовно ОСОБА_7 більш м'якого або альтернативного запобіжного заходу, але з посиланням на ст.183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, було зроблено вмотивований висновок про те, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення вчинено із застосуванням насильства, тому було вирішено продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою та не визначати розмір застави у цьому випадку. З цим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Як вбачається з клопотання, прокурор аргументував необхідність продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою, вказав, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, надав оцінку протиправності дій, скоєних останнім, тяжкості покарання, у разі доведення його винуватості, характеризуючим особу обвинуваченого відомостям та навів підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу, що повністю спростовує апеляційні доводи захисника обвинуваченого.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 , а також його тяжкості та спрямованості проти життя і здоров'я особи, що, відповідно до Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Що стосується доводів захисника щодо тривалого розгляду справи в суді, колегія суддів дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 6 якої гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку, вважає за необхідне наголосити на тривалості розгляду судом першої інстанції кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , що може призвести до порушення вищевказаних положень Конвенції та процесуальних прав учасників процесу.
Проте, враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на домашній арешт або визначення розміру застави.
За таких обставин, ухвала суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, винесена обґрунтовано, належним чином мотивована, відповідає вимогам КПК України, а тому підстав для її скасування або зміни з підстав зазначених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Немишлянського районного суду м.Харкова від 16 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді