Іменем України
27 листопада 2025 року м. Кропивницький
справа № 404/1248/25
провадження № 22-ц/4809/1624/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Дьомич Л. М., Чельник О. І.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Гуцул Марини Сергіївни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24 липня 2025 рокуу складі судді Кулінки Л. Д. і
Короткий зміст вимог позовної заяви
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути на свою користь судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що з травня 2015 року сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу та спільного проживання мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За заявою ОСОБА_3 , оскільки він є біологічним батьком дитини, та за заявою ОСОБА_2 , відомості про державну реєстрацію народження доньки проведені відповідно до статті 126 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та у свідоцтві про її народження позивач зазначений батьком.
З січня 2017 року між сторонами були припинені сімейні відносини через часті сварки та з приводу поведінки відповідача, яка почала зловживати спиртними напоями.
Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 проживає разом з дитиною та своїми батьками.
Мати з моменту припинення відносин з позивачем та їх донькою не проживає, з дитиною не спілкується та не займається її вихованням, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не виявляє до доньки будь-якої батьківської уваги та турботи, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24 липня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, про позбавлення батьківських прав, відмовлено.
Судові витрати залишено по фактично понесеними позивачем.
Рішення суду мотивовано тим, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дочки, умисне і свідоме нехтування обов'язками матері.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Гуцул М. С., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24 липня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
На підтвердження факту невиконання відповідачем обов'язків по вихованню доньки та ухилення від їх виконання позивачем до суду першої інстанції було заявлено клопотання про допит свідків, які безпосередньо є свідками подій які відбуваються у сторін, однак, судом в задоволенні вказаного клопотання безпідставно відмовлено.
Позивачем до суду було надано належні докази ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, зокрема, Акт про фактичне проживання особи від 17 січня 2025 року, довідку Ліцензійного освітнього закладу «Дошкільнятко» від 20 січня 2025 року, довідку КЗ «Інноваційна гімназія Кропивницької міської ради» від 15 січня 2025 року та нотаріально засвідчену заяву позивача від 09 жовтня 2024 року.
Судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що з січня 2019 року відповідач, місцезнаходження якої невідомо, взагалі не спілкується з донькою, не відвідує її та не приймає участі у її вихованні, що свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків в розумінні ст. 164 СК України.
Позивач намагався в судовому засіданні суду першої інстанції довести суду, що він є особою призовного віку під час мобілізації, але якщо він буде призваний на військову службу до ЗСУ, малолітня донька залишиться без батьківського піклування, а тому він, звертаючись з позовом, діє виключно в інтересах дитини, а не з метою уникнення мобілізації.
Судом першої інстанції не надано обґрунтовану оцінку доказам, наданим позивачем, та не враховано інтереси дитини.
Відзиви на апеляційну скаргу
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи в судовому засіданні суду апеляційної інстанції
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник адвокат Гуцул М. С. підтримали доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася за адресою реєстрації місця проживання, проте, поштовий конверт було повернуто до суду з відміткою про причини невручення - «адресат відсутній за вказаною адресою».
За змістом пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
За таких обставин, ОСОБА_2 в силу вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Представник Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, надіслав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.
Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з'явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що батьками дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживають: дочка - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 відвідує заняття у ЛОЗ «Дошкільнятко» з 01 вересня 2021 року. Опікується та сплачує за заняття бабуся ОСОБА_5 , дідусь ОСОБА_4 та батько ОСОБА_1 . За період навчання дитини у закладі ні вчитель, ні методист, ні керівник матері дитини, ОСОБА_2 , не бачили.
За весь період навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учениці 3-Б класу, в КЗ «Інноваційна гімназія Кропивницької міської ради» її мати ОСОБА_2 не відвідувала жодного шкільного заходу та батьківських зборів, не зверталася до класного керівника з метою з'ясування успіхів доньки та її поведінки. Протягом всього навчання ОСОБА_3 заклад освіти відвідували батько та бабуся учениці.
ОСОБА_1 , батько малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надавав нотаріально посвідчену згоду на супровід його дитини, нагляд за нею та підпис усіх необхідних документів при проведенні будь-яких медичних втручань в клініці «Багіта», які необхідні при проведенні оперативних втручань з видалення зуба ОСОБА_3 хірургічним шляхом її бабусі ОСОБА_5 .
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України)
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, провадження № 61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09; рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23.
Верховний Суд наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23).
За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Водночас суди мають встановити справедливий баланс між різними конкуруючими правами за Конвенцією. Однак, роблячи це, їм потрібно переконливо аргументувати свої рішення і забезпечити процесуальну справедливість усього процесу.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи, сімейної ситуації та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Матеріалами справи підтверджується, що батьками дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 04 травня 2016 року, виданого Кіровським районним у місті Кіровограді відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис № 96 (а. с. 12).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Витягу з реєстру територіальної громади (а. с. 13).
Відповідно до копії акту про фактичне проживання особи від 17 січня 2025 року, засвідченого виконуючим обов'язки начальника ЖЕО № 1, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживають: дочка - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_5 (а. с. 16).
Згідно копії довідки Ліцензійного освітнього закладу «Дошкільнятко» від 20 січня 2023 року ОСОБА_3 дійсно відвідує заняття у ЛОЗ «Дошкільнятко» з 01 вересня 2021 року. Опікується та сплачує за заняття бабуся ОСОБА_5 , дідусь ОСОБА_4 та батько ОСОБА_1 . За період навчання дитини у закладі ні вчитель, ні методист, ні керівник матері дитини, ОСОБА_2 , не бачили (а. с. 17).
Відповідно до копії довідки Комунального закладу «Інноваційна гімназія Кропивницької міської ради» № 16/01-12 від 15 січня 2025 року за весь період навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учениці 3-Б класу, її мати ОСОБА_2 не відвідувала жодного шкільного заходу та батьківських зборів, не зверталася до класного керівника з метою з'ясування успіхів доньки та її поведінки. Протягом всього навчання ОСОБА_6 заклад освіти відвідували батько та бабуся учениці (а. с. 18).
ОСОБА_1 , батько малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надавав нотаріально посвідчену згоду на супровід його дитини, нагляд за нею та підпис усіх необхідних документів при проведенні будь-яких медичних втручань в клініці «Багіта», які необхідні при проведенні оперативних втручань з видалення зуба ОСОБА_3 хірургічним шляхом її бабусі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 19).
Виконавчий комітет Кропивницької міської ради, на який покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав матір, ОСОБА_2 , стосовно неповнолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що надано відповідний висновок (а. с. 72-73).
В судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , зазначили, що вихованням та розвитком дитини ОСОБА_3 займається батько та бабуся, яка є матір'ю позивача, самостійно без допомоги та участі матері дитини, відповідача давно не бачили.
Аналізуючи докази, які містяться в матеріалах справи, та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо неповнолітньої дитини.
Надані позивачем докази тільки підтверджують характер та спосіб його участі у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками щодо неповнолітньої доньки, тобто що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Висновок органу опіки та піклування, який міститься в матеріалах справи має рекомендаційний характер, його зміст ґрунтується на даних, зазначених в матеріалах позовної заяви, як наслідок, він належно не обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідачки від здійснення батьківських обов'язків, не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.
Позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дитини, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд враховує, що ОСОБА_2 за встановлених обставин справи не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
При цьому, позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, а сама по собі відсутність спілкування матері та доньки не є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.
З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з матір'ю та збереження зв'язків із нею, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідачки такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц та від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Таким чином, з урахуванням встановлених у справі обставин, беручи до уваги інтереси дитини, приписи норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її доньки - ОСОБА_3 .
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем до суду першої інстанції було заявлено клопотання про допит свідків, однак, судом першої інстанції в задоволенні вказаного клопотання безпідставно відмовлено, суд не бере до уваги, оскільки свідчення свідків самі по собі є не достатніми для підтвердження неналежного виконання батьківських обов'язків відповідачки стосовно доньки.
Суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивачем до суду було надано належні докази ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, зокрема, Акт про фактичне проживання особи від 17 січня 2025 року, довідку Ліцензійного освітнього закладу «Дошкільнятко» від 20 січня 2025 року, довідку КЗ «Інноваційна гімназія Кропивницької міської ради» від 15 січня 2025 року та нотаріально засвідчену заяву позивача від 09 жовтня 2024 року, не знайшли свого підтвердження пі час перегляду справи апеляційним судом, адже судом першої інстанції при вирішенні спору було надано всебічний та повний аналіз наявним в матеріалах справи доказам, на основі якого зроблено мотивовані та обґрунтовані висновки про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що з січня 2019 року відповідач, місцезнаходження якої невідомо, взагалі не спілкується з донькою, не відвідує її та не приймає участі у її вихованні, оскільки вказані обставини самі по собі не свідчать про факт злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками щодо малолітньої доньки.
Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що позивач є особою призовного віку під час мобілізації, але якщо він буде призваний на військову службу до ЗСУ, малолітня донька залишиться без батьківського піклування, з огляду на те, що зазначені обставини не є підставою для позбавлення батьківських прав відповідачки відносно своєї доньки.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Разом з тим, у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Суд погоджується, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
Проте встановлені судами обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23 (провадження № 61-9650св24).
Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати змінити рішення.
Частиною четвертою статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити шляхом доповнення його резолютивної частини попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх обов'язків щодо виховання доньки.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що за наслідками розгляду апеляційної скарги суд не ухвалює нове рішення по суті спору, відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Гуцул Марини Сергіївни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24 липня 2025 року змінити доповнивши його резолютивну частину абзацом такого змісту:
«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 03.12.2025.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді Л. М. Дьомич
О. І. Чельник